Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №910/16588/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. Справа№ 910/16588/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Чапляна С.Є.

Пономаренка Є.Ю.

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 (повний текст складено 14.04.2026)

у справі № 910/16588/25 (суддя Котков О.В.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Приватного підприємства Фірма "Вір`єм"

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У грудні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач, КП "Київтеплоенерго") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства Фірма «Вір`єм» (далі - відповідач, ППФ "Вір`єм") про стягнення 203 091,42 грн, з яких 107 023,71 грн - заборгованість за спожиту від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" теплову енергію за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, право вимоги якої набуто позивачем за договором про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 601-18, 73 311,24 грн - інфляційні втрати та 22 756,47 грн - 3 % річних, нараховані за період з 01.10.2018 по 30.11.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором про постачання теплової енергії в частині повної та своєчасної оплати отриманої теплової енергії за період з листопада 2015 по квітень 2018.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі № 910/16588/25 позовні вимоги КП "Київтеплоенерго" задоволено частково. Стягнуто з ППФ "Вір`єм" на користь КП "Київтеплоенерго" інфляційні втрати у сумі 10 308,65 грн, 3 % річних у сумі 3 419, 04 грн, судовий збір у розмірі 204, 67 грн. У решті вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що Публічне акціонерне товариство "Київенерго" впродовж 2015-2018 років здійснювало постачання теплової енергії до нежитлового приміщення житлового будинку за спірною адресою, яке приєднане до загальнобудинкової системи теплової мережі.

Факт постачання теплової енергії до житлового будинку підтверджується корінцями нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону. Обсяг спожитої теплової енергії за спірний період підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії за період 2015-2019 років та обліковими картками.

За висновками суду, позовні вимоги про стягнення основного боргу у сумі 107 023,71 грн за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року є обґрунтованими та доведеними, проте задоволенню не підлягають у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено відповідачем. Водночас суд першої інстанції визнав обґрунтованим нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму основного боргу, що виникла за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року, з обмеженням періоду нарахування останніми трьома роками до подання позову (з 30.11.2022 по 30.11.2025), у зв`язку з чим стягнув з відповідача 10 308,65 грн інфляційних втрат, 3 419,04 грн 3 % річних та 204,67 грн судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" не погодилось з вказаним вище рішенням та звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі №910/16588/25 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовано строки позовної давності в частині стягнення боргу, а також розрахунку 3% річних та інфляційних втрат.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 справа № 910/16588/25 передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Пономаренка Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 (колегія суддів у складі головуючого судді Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Пономаренка Є.Ю.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі № 910/16588/25 за позовом КП "Київтеплоенерго" до ППФ "Вір`єм" про стягнення грошових коштів; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/16588/25 розглядалась протягом розумного строку.

Позиції учасників справи

Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтовано тим, що: 1) відповідно до ст. 262 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, а перебіг позовної давності за кожним щомісячним зобов`язанням має обчислюватися з 20 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630); 2) послуга з централізованого опалення у спірний період фактично не надавалася належним чином: радіатори загальнобудинкової системи опалення у напівпідвальному приміщенні відповідача площею 224,4 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Дарвіна, 1 були холодними, температура повітря становила +13…+14 °C, а опалення приміщення здійснювалося за рахунок власного електрообладнання відповідача, на підтвердження чого надано акти обстеження від 25.12.2014, від 14.01.2015 № 5/01-15, від 10.11.2015, від 16.11.2016, від 16.11.2017, акт-претензію від 10.02.2018 № 1142/327-18, листи відповідача від 08.01.2015 № 3/01 та від 18.03.2015 № 12/19 і лист КП "Київтеплоенерго" від 07.02.2024 № 4/03.2/1475; 3) у наданих позивачем облікових картках та відомостях споживання не ідентифіковано об`єкт, якому надавалась послуга; 4) надані позивачем документи підписані лише позивачем і відповідачу не надсилалися, а в корінцях нарядів на підключення теплової енергії споживачем зазначено КП УЖГ «Хрещатик»; 5) за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) сплила спеціальна позовна давність в один рік (ст. 258 ЦК України); 6) договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався, а після набрання 10.02.2024 чинності Порядком здійснення перерахунку вартості комунальних послуг за період їх ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості позивач перерахунку не здійснив. Разом із відзивом відповідач подав докази, які подавалися ним до суду першої інстанції з пропуском встановленого строку, та просив урахувати їх при апеляційному перегляді справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Таким чином, з 01.05.2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "Київтеплоенерго" (далі - позивач).

Відповідно до п. 2.1 Статуту КП "Київтеплоенерго", підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 2.2.1 цього Статуту предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, відповідно до статуту КП "Київтеплоенерго", позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії.

11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (первісний кредитор) та КП "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 (надалі - договір цесії), в порядку та на умовах якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) станом на 01.08.2018 із урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів (п. 1.1 договору цесії).

Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору. Всі права переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до цього договору (п. 1.2 договору цесії).

Відповідно до п. 1.3 договору з укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отримання боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до пп. 3.4.2 п. 3.4 договору цесії новий кредитор має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у додатку №1, сплати заборгованостей, право вимоги яких відступлене за цим договором.

Згідно з витягом з додатку № 1 до Договору цесії, первісний кредитор відступив новому кредитору, зокрема, право вимоги до ППФ "Вір`єм" на суму 107 023,71 грн за договором (особовим рахунком 1532251-01).

На виконання умов договору цесії первісний кредитор передав, а новий кредитор в свою чергу прийняв фізичні носії/пристрої зберігання інформації, на яких записана резервна копія бази даних ПК "БіТеК" та ПК "Уніван-Термал" станом на 01.10.2018.

Як зазначає позивач, до нього перейшло право вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача за поставлену теплову енергію згідно особового рахунку № 1532251-01 у сумі 107 023,71 грн.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 515 ЦК України).

Частиною 1 ст. 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Тобто відступлення права вимоги (цесія) за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Заміна кредитора у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Таким чином, позивач на підставі договору цесії прийняв право вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 107 023,71 грн, а також будь-які інші, передбачені договорами та чинним законодавством додаткові грошові зобов`язання, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії.

Позивач зазначає, що відповідач в порушення норм законодавства, не здійснював оплату за отриману теплову енергію за період з листопада 2015 по квітень 2018, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у розмірі 107 023,71 грн.

На підтвердження вимог позивачем надані: облікові картки за вищевказаний період; довідки про нарахування теплової енергії за вищевказаний період; корінці нарядів на підключення, відключення теплової енергії; відомості про споживання теплової енергії; акти про готовність вузла комерційного обліку до роботи; акт комплексного обстеження житлового будинку та нежитлових приміщень.

Доказів невідповідності здійснених позивачем розрахунків пропорційно опалювальній площі відповідача у приміщенні площею 224,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Дарвіна, 1 згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії до матеріалів справи не надано, як і не надано власного контррозрахунку.

Оскільки доказів належної сплати вартості послуг з постачання теплової енергії відповідач не надав, доводів позивача не спростував, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ППФ "Вір`єм" заборгованості в сумі 107 023,71 грн за період з листопада 2015 по квітень 2018 є обґрунтованими.

Водночас, місцевий господарський суд врахував заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, в зв`язку з чим зазначив наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексуУкраїни).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020 року.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 та постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, "Воєнний стан" триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

У свою чергу, Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Цей Закон набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 03.09.2025, з 04.09.2025 строк позовної давності був поновлений.

Отже, приймаючи Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, законодавець відтермінувавши скасування пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України на три місяці, тим самим надав можливість учасникам правовідносини захистити порушення їх прав у розумний строк з метою усунення правової невизначеності.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки з позовом до суду позивач звернувся 31.12.2025, позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу за період з листопада 2015 по квітень 2018, що є підставою для відмови у позові, а позовні вимоги КП "Київтеплоенерго" про стягнення основного боргу у сумі 107 023,71 грн задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищевикладених обставин судом першої інстанції також було здійснено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.10.2018 по 30.11.2025 та зазначено наступне.

Так, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних (в порядку статті 625 ЦК України) є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто нарахування 3 % річних та інфляційної складової боргу за порушення грошового зобов`язання є правомірним.

Як було роз`яснено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, якщо позовна давність не спливла станом на 2 квітня 2020 року (дата набрання чинності Законом про продовження строків під час карантину), то строк звернення до суду було: - спочатку продовжено на період дії карантину до 30 червня 2023 року; - надалі продовжено на період дії воєнного стану до 29 січня 2024 року; - з 30 січня 2024 року перебіг строку зупинено на період дії воєнного стану.

Проте, Законом України від 14 травня 2025 року №4434-IX "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" було скасовано норму про загальне зупинення строків позовної давності на період воєнного стану.

Закон набрав чинності 4 вересня 2025 року, тобто з цієї дати строки позовної давності відновили свій перебіг, що безпосередньо впливає на можливість стягнення 3% річних від простроченої суми та індексації боргу відповідно до встановленого індексу інфляції за ст. 625 ЦК України.

Оскільки прострочення виконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, право на стягнення 3% річних від простроченої суми та індексації боргу обмежується останніми трьома роками до подання позову.

За таких обставин, суд першої інстанції визнав обгрунтованим нарахування матеріальних втрат на суму основного боргу, що виникла за зазначений позивачем період з листопада 2017 по квітень 2018, з обмеженням нарахування інфляційних втрат та 3 % річних останніми трьома роками до подання позову, тобто з 30.11.2022 по 30.11.2025.

Перерахувавши матеріальні втрати з урахуванням цих обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з відповідача за умовами договору підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 10 308,65 грн та 3 % річних у сумі 3 419,04 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

Щодо заперечень ПП «Фірма «Вір`єм», викладених у відзиві на апеляційну скаргу в частині обставин ненадання послуг з теплопостачання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у продовженні строку для подачі відзиву ПП Фірма «Вір`єм» відмовлено, оскільки клопотання про продовження строку було подано після спливу строку на подачу відзиву до суду.

Частиною 2 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Обґрунтовуючи неможливість своєчасного подання доказів до суду першої інстанції, відповідач послався на значну давність спірного періоду (близько десяти років), а також на ускладнені умови роботи в офісному приміщенні внаслідок його залиття та відсутності електропостачання, спричиненої збройною агресією російської федерації проти України. Колегія суддів вважає наведені причини такими, що об`єктивно ускладнювали своєчасний пошук та подання документів, у зв`язку з чим, з метою забезпечення принципів змагальності та рівності сторін, приймає подані відповідачем разом із відзивом докази до розгляду та надає оцінку доводам відзиву в сукупності з іншими матеріалами справи.

Щодо заперечення позивача проти приєднання доказів (заява від 06.03.2026). Позивач доводив, що причини несвоєчасного подання відповідачем доказів (значний проміжок часу, пошук документів) мають організаційний характер і не є поважними, а самі документи стосуються правовідносин за участю відповідача. Застосовними є ч. 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України, за якими докази приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках за доведеної неможливості їх подання до суду першої інстанції з об`єктивних причин. Оцінюючи доводи сторін у сукупності, колегія суддів виходить з того, що поєднання значної давності спірного періоду (близько десяти років) з ускладненими умовами роботи відповідача внаслідок збройної агресії (залиття приміщення, перебої з електропостачанням) об`єктивно перешкоджало своєчасному поданню, а прийняття доказів не порушує прав позивача, оскільки не змінює висновку по суті спору. З цих підстав заперечення позивача відхиляються, а докази приймаються до розгляду.

Щодо доводу відповідача про ненадання у спірний період послуг з централізованого опалення колегія суддів зазначає, що надані відповідачем акти обстеження від 25.12.2014, від 14.01.2015 № 5/01-15, від 10.11.2015, від 16.11.2016 та від 16.11.2017 фіксують невідповідність температури повітря у нежитловому приміщенні відповідача (+13…+14 °C) нормативним вимогам та роботу загальнобудинкової системи опалення в неповному обсязі (холодні радіатори), тобто засвідчують надання послуги неналежної якості, а не повну відсутність постачання теплової енергії до будинку. Так, актом від 25.12.2014 зафіксовано, що система централізованого теплопостачання житлового будинку № 1 на вул. Дарвіна в цілому працювала відповідно до температурного графіка теплової мережі ПАТ "Київенерго", а приміщення відповідача у спірний період залишалося приєднаним до загальнобудинкової системи опалення; обсяг спожитої будинком теплової енергії визначався за загальнобудинковими засобами обліку та розподілявся між споживачами пропорційно площі приміщень.

При цьому невідповідність якості послуги з централізованого опалення за законодавством, чинним у спірний період (ст. 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пункти 32-35 Правил № 630), була підставою для перерахунку розміру плати у встановленому порядку, а не для повного звільнення споживача від оплати фактично поставленої до будинку теплової енергії. Вимог про здійснення перерахунку (зустрічного позову) відповідачем у цій справі не заявлено, контррозрахунку суми боргу з урахуванням актів обстеження не надано, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості самостійно визначити розмір зменшення плати. Водночас відповідач не позбавлений права ініціювати перерахунок вартості послуг за період їх надання не в повному обсязі або невідповідної якості у порядку, встановленому законодавством, у тому числі з урахуванням акта-претензії від 10.02.2018, складеного за підписами двох споживачів відповідно до ст. 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Довід відповідача про неможливість ідентифікації об`єкта нарахувань в облікових картках позивача колегія суддів відхиляє, оскільки сукупністю наданих позивачем доказів (особовий рахунок № 1532251-01, довідки про нарахування теплової енергії, відомості споживання теплової енергії, акт комплексного обстеження житлового будинку та нежитлових приміщень) підтверджується здійснення нарахувань саме щодо нежитлового приміщення відповідача площею 224,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Дарвіна, 1, пропорційно його опалюваній площі за показаннями загальнобудинкових засобів обліку.

Довід відповідача про відсутність укладеного між сторонами договору про постачання теплової енергії не звільняє споживача від обов`язку оплатити фактично спожиту теплову енергію, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16 та у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 922/2790/17, які наведені також в оскаржуваному рішенні.

Крім того, згідно наданого до матеріалів справи розрахунку основного боргу за теплову енергію відповідачем було здійснено часткову оплату поставленої теплової енергії у листопаді 2015 року на суму 4 441,30 грн, у зв`язку з чим відповідачем не надано спростувань.

Водночас не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (п.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).

Фактичне виконання сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного. Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду та від 30.08.2022 у справі №918/772/21 та від 02.08.2022 у справі №922/3303/21.

Посилання відповідача на сплив спеціальної позовної давності в один рік за вимогами про стягнення неустойки (ст. 258 ЦК України) не має значення для вирішення спору, оскільки вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) позивачем у цій справі не заявлялися, а до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, які не є неустойкою, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Довід відповідача про те, що в корінцях нарядів на підключення теплової енергії споживачем зазначено КП УЖГ «Хрещатик», а надані позивачем облікові документи складені односторонньо та не надсилалися відповідачу, колегія суддів відхиляє, оскільки корінці нарядів підтверджують факт постачання теплової енергії до житлового будинку в цілому, балансоутримувачем якого було КП УЖГ «Хрещатик», а облікові картки та відомості споживання є первинними даними обліку постачальника, що оцінюються судом у сукупності з іншими доказами; їх одностороннє складення відповідає звичайному порядку ведення обліку споживання та саме по собі обсягу постачання не спростовує.

Посилання відповідача на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 та інших наведених ним постановах Верховного Суду, за якими споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, наведених вище висновків не спростовують, оскільки факт постачання теплової енергії до приміщення відповідача через приєднану загальнобудинкову систему опалення встановлено на підставі сукупності доказів, а надання послуги неналежної якості є підставою для перерахунку її вартості у встановленому порядку, а не для повного звільнення від оплати.

Викладене у відзиві прохання відповідача ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю задоволенню не підлягає з огляду на визначені ч. 1 ст. 269 ГПК України межі перегляду: рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог (стягнення 10 308,65 грн інфляційних втрат, 3 419,04 грн 3 % річних та 204,67 грн судового збору) відповідачем в апеляційному порядку не оскаржувалося, апеляційної скарги ним не подавалося, а тому в цій частині рішення не є предметом апеляційного перегляду за відзивом на апеляційну скаргу.

Щодо доводів Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про неправильне застосування строків позовної давності під час ухвалення рішення від 14.04.2026.

Колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що перебіг позовної давності мав розпочинатися з жовтня 2018 року, тобто моменту укладення договору відступлення права вимоги між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго».

Відповідно до ст. 262 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності; право вимоги переходить до нового кредитора в тому стані, в якому воно існувало на момент відступлення, включаючи вже розпочатий перебіг давності.

Отже, момент, коли новий кредитор довідався про порушення права, не має правового значення для визначення початку перебігу позовної давності.

Відповідно до п. 2.3.2. договору про постачання теплової енергії абонент зобов`язується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Пунктом 2 додатку № 4 до договору про постачання теплової енергії передбачено, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує «Теплопостачальній організації» вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України «Про заставу», як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.

Таким чином заборгованість у сумі 107 023,71 грн зростала за рахунок додаткових щомісячних нарахувань в період з листопада 2015 по квітень 2018.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Оскільки за умовами укладеного між сторонами договору абонент зобов`язаний сплатити вартість заявленої кількості теплової енергії до початку відповідного розрахункового періоду, колегія суддів доходить висновку, що обов`язок оплати за кожен місяць споживання виникав з першого числа цього ж місяця, а відтак саме з цієї дати підлягає обчисленню перебіг позовної давності щодо кожного окремого щомісячного зобов`язання.

Довід відповідача про обчислення позовної давності з 20 числа місяця, наступного за розрахунковим (пункт 18 Правил № 630, стаття 19 Закону України «Про теплопостачання»), потребує окремої оцінки. Застосовною нормою є частина п`ята статті 261 ЦК України: за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Якщо матеріали справи містять укладений між сторонами (первісним кредитором і відповідачем) договір про постачання теплової енергії з умовою про авансову оплату до початку розрахункового місяця (п. 2.3.2 договору, п. 2 додатка № 4), строк виконання визначається договором; за відсутності такого договору строк оплати визначається за пунктом 18 Правил № 630 - не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. Оскільки відповідач заперечує факт укладення договору, для правильного визначення початку перебігу позовної давності (а отже - межі позадавнісної частини боргу) колегії необхідно встановити за матеріалами справи наявність/відсутність договору та відповідні умови оплати з посиланням на аркуші справи. Залежно від обраного моменту відліку висновок щодо зобов`язань за березень - квітень 2017 року може змінитися.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, цей строк спочатку продовжується (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку зупиняється на строк дії воєнного стану, з відновленням його перебігу після припинення відповідної підстави зупинення.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №916/2527/21 (916/1320/24), від 09.09.2025 у справі № 907/577/24, від 30.01.2024 у справі №904/3153/22 (904/4344/22) та від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20 висновків колегії суддів не спростовують, оскільки викладені у них правові позиції стосуються вимог, за якими позовна давність станом на 12.03.2020 (02.04.2020) не спливла і які, відповідно, підпадали під дію механізмів продовження та зупинення строків, запроваджених пунктами 12 та 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України. Наведені механізми не поновлюють позовної давності, яка спливла до запровадження карантину, і не змінюють правил її обчислення за вимогами, строк за якими закінчився до 02.04.2020. Так само висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.12.2025 у справі № 906/1674/23, щодо тлумачення вжитого законодавцем терміна "продовження" як "зупинення" не впливає на вирішення цього спору, оскільки за будь-якого з наведених підходів позовна давність за вимогами, строк за якими сплив до 12.03.2020, не поновлюється.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що в частині заборгованості у сумі 70 113,00 грн, нарахованої за період з листопада 2015 року по квітень 2017 року, позовна давність за кожним із щомісячних зобов`язань вказаного періоду спливла у період з 01.11.2018 по 01.04.2020, тобто до 02.04.2020.

За відсутності в матеріалах справи доказів переривання перебігу позовної давності щодо цієї частини заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна давність щодо вимоги про стягнення 70 113,00 грн основного боргу - пропущена, що відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Щодо заборгованості у сумі 36 910,71 грн, нарахованої за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року, то позовна давність за зобов`язаннями вказаного періоду станом на 02.04.2020 не спливла, у зв`язку з чим її перебіг було спочатку продовжено на строк дії карантину (до 30.06.2023) та воєнного стану (до 29.01.2024), а з 30.01.2024 - зупинено з відновленням перебігу з 04.09.2025. Оскільки позов подано нарочно 31.12.2025, про що свідчить відмітка канцелярії суду на позовній заяві, тобто до спливу продовженого/відновленого строку позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про те, що в частині стягнення 36 910,71 грн основного боргу позовна давність не пропущена, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат нарахованих позивачем за період з 01.10.2018 року по 30.11.2025 року на суму боргу в розмірі 107 023,71 грн.

Так, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних (в порядку статті 625 ЦК України) є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто нарахування 3 % річних та інфляційної складової боргу за порушення грошового зобов`язання є правомірним.

Як було роз`яснено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, що якщо позовна давність не спливла станом на 2 квітня 2020 року (дата набрання чинності Законом про продовження строків під час карантину), то строк звернення до суду було: - спочатку продовжено на період дії карантину до 30 червня 2023 року; - надалі продовжено на період дії воєнного стану до 29 січня 2024 року; - з 30 січня 2024 року перебіг строку зупинено на період дії воєнного стану.

Проте, як вже зазначалось, Законом України від 14 травня 2025 року №4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" було скасовано норму про загальне зупинення строків позовної давності на період воєнного стану.

Закон набрав чинності 4 вересня 2025 року, тобто з цієї дати строки позовної давності відновили свій перебіг, що безпосередньо впливає на можливість стягнення 3% річних від простроченої суми та індексації боргу відповідно до встановленого індексу інфляції за ст. 625 ЦК України.

Оскільки прострочення виконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, право на стягнення 3% річних від простроченої суми та індексації боргу обмежується останніми трьома роками до подання позову, з урахуванням заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

За таких обставин, суд вважає обгрунтованим нарахування матеріальних втрат на суму основного боргу, що виникла за зазначений позивачем період з листопада 2017 по квітень 2018, з обмеженням нарахування інфляційних втрат та 3 % річних останніми трьома роками до подання позову, тобто, з 30.11.2022 по 30.11.2025.

Водночас колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Відтак інфляційні втрати та 3 % річних, нараховані позивачем на суму основного боргу 70 113,00 грн, у стягненні якої відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності, стягненню також не підлягають.

Колегія суддів також зважає на те, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 10 308,65 грн інфляційних втрат та 3 419,04 грн 3 % річних відповідачем в апеляційному порядку не оскаржувалося, а за наслідками розгляду апеляційної скарги позивача становище скаржника не може бути погіршено порівняно з оскаржуваним рішенням. Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат (73 311,24 грн) та 3 % річних (22 756,47 грн) здійснено на всю суму основного боргу 107 023,71 грн без розмежування за періодами виникнення зобов`язань, у тому числі на суму боргу, у стягненні якої відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності; окремого розрахунку таких нарахувань на суму 36 910,71 грн, з урахуванням визначених судом меж періоду нарахування, позивачем не надано.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі, більшому за визначений судом першої інстанції, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в частині стягнення 10 308,65 грн інфляційних втрат та 3 419,04 грн 3 % річних підлягає залишенню без змін, а у задоволенні відповідних вимог у більшому розмірі слід відмовити.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, або скасувати судове рішення повністю чи частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції вважає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мала місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи в частині застосування позовної давності до вимог про стягнення основного боргу за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року, тому рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі № 910/16588/25 підлягає частковому скасуванню з прийняттям у відповідній частині нового рішення про стягнення з Приватного підприємства Фірма «Вір`єм» на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» 36 910,71 грн основного боргу. В іншій частині в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі № 910/16588/25 - залишити без змін.

Судові витрати

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 277, 281, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі № 910/16588/25 - скасувати в частині відмови у стягненні з Приватного підприємства Фірма «Вір`єм» на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» 36 910,71 грн боргу та 547,52 грн судового збору.

3. Прийняти в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, яким:

Стягнути з Приватного підприємства Фірма "Вір`єм" (01001, Україна, місто Київ, вулиця Заньковецької, будинок 8 квартира 32; ідентифікаційний код 24587317) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, Україна, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 40538421) борг у сумі 36 910 (тридцять шість тисяч дев`ятсот десять) грн 71 коп., судовий збір у розмірі 547 (п`ятсот сорок сім) грн 52 коп.

4. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі № 910/16588/25 залишити без змін.

5. Стягнути з Приватного підприємства Фірма "Вір`єм" (01001, Україна, місто Київ, вулиця Заньковецької, будинок 8 квартира 32; ідентифікаційний код 24587317) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, Україна, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 40538421) 1128 (одна тисяча сто двадцять вісім) грн 28 коп. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

6. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали даної справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді С.Є. Чаплян

Є.Ю. Пономаренко