Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №19/50-09-1495 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 19/50-09-1495

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України, м. Київ

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року про розгляд заяви про поновлення строку для пред`явлення та видачу дубліката виконавчого документа, суддя першої інстанції Петренко Н.Д., повний текст складено та підписано 15.06.2026

у справі №19/50-09-1495

за позовом Антимонопольного комітету України, м. Київ

до відповідача: Приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіа Партнер», м. Одеса

про стягнення 9000 грн штрафу, 9000 грн пені

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У квітні 2026 року Антимонопольний комітет України, м. Київ звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про поновлення процесуального строку для пред`явлення та видачу дубліката виконавчого документа, в якій просив суд відновити строк для пред`явлення наказу Господарського суду Одеської області від 14.07.2009 №19/50-09-1495 та видати дублікат наказу Господарського суду Одеської області від 14.07.2009 №19/50-09-1495 про стягнення з Приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіа Партнер», м. Одеса штрафу у розмірі 9000 грн та пені у розмірі 9000 грн в дохід загального фонду Державного бюджету України.

В обґрунтування заяви позивач посилається на те, що листом від 22.12.2025 №214415 (вх. від 02.01.2026 №7-02/34) Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) повідомив позивача про те, що у Другому Приморському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, м. Одеса перебувало виконавче провадження №17857006 з примусового виконання наказу зі станом «не встановлено». Також, відсутня інформація про відкриття/завершення виконавчого провадження з примусового виконання наказу. Таким чином, стягувач вважає, що наказ суду на теперішній час не виконано, у Другому Приморському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, м. Одеса відсутній та на виконанні не перебуває, а отже, на думку позивача, є втраченим саме відділом державної виконавчої служби.

Позивач зазначає, що він у строк пред`явив наказ суду до органів відділу державної виконавчої служби, однак саме в ході виконавчого провадження зазначений наказ був втрачений органом відділу державної виконавчої служби, а отже рішення суду є невиконаним.

Тому, як стверджує стягувач, строк пред`явлення наказу суду до відповідного відділу державної виконавчої служби пропущений з незалежних від нього причин, що підтверджується неодноразовою відсутністю реакції відділу державної виконавчої служби на запити позивача, а тому такий пропуск строку є поважним та таким, який не залежить та не міг залежати від позивача.

Відтак, оскільки стягувач не отримував від Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) оригінал наказу суду разом з постановою про повернення виконавчого документа, стягувач позбавлений фізичної можливості пред`явити наказ до примусового виконання та не мав можливості повторно пред`явити зазначений наказ до примусового виконання у межах встановленого строку, тому позивач вважає, що суд може визнати причини пропуску строку пред`явлення наказу до виконання поважними та може його відновити.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.04.2026 року було прийнято заяву до провадження та призначено розгляд справи на 05.05.2026 року.

В подальшому, 05.05.2026 року судове засідання не відбулось у зв`язку з оголошенням цивільною обороною в м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 року призначено судове засідання у даній справі на 12.05.2026 року.

В судовому засіданні 12.05.2026 року суд постановив протокольну ухвалу про розгляд заяви протягом розумного строку та відкладення судового засідання на 10.06.2026 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у задоволенні заяви Антимонопольного комітету України про поновлення процесуального строку для пред`явлення та видачу дубліката виконавчого документа відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, місцевий господарський суд виходив з того, що 14.07.2009 року Господарським судом Одеської області видано наказ про примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2009 року у справі №19/50-09-1495, яким стягнуто з Приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіа Партнер», м. Одеса на користь Антимонопольного комітету України, м. Київ 9000 грн штрафу та 9000 грн пені. При цьому в даному наказі зазначено, що він дійсний для пред`явлення державному виконавцю по 14.07.2012 року.

Судом першої інстанції встановлено, що заяви щодо сприяння примусовому виконанню рішень суду, зокрема, і по даній справі, з якими Антимонопольний комітет України, м. Київ звертався до Міністерства юстиції України, мали місце у 2021 році, однак жодної зацікавленості станом виконання судового рішення в період з 2009 року по 2021 рік позивач не проявляв та до органів примусового виконання не звертався. Крім того, позивачем не доведено поважність причин бездіяльності в період з 2009 року по 2021 рік, а також матеріали справи не містять доказів, що заявником у розумні строки вживались активні дії для реалізації своїх прав з виконання рішення суду.

З приводу доводів заявника щодо втрати виконавчого документа, суд першої інстанції зазначив, що вказане не доведено заявником належними та допустимими доказами, а є лише припущеннями стягувача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Антимонопольний комітет України, м. Київ з ухвалою суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі №19/50-09-1495, відновити строк для пред`явлення наказу Господарського суду Одеської області від 14.07.2009 року №19/50-09-1495, видати дублікат наказу Господарського суду Одеської області від 14.07.2009 року №19/50-09-1495 про стягнення з Приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіа Партнер», м. Одеса штрафу у розмірі 9000 грн та пені у розмірі 9000 грн у дохід загального фонду Державного бюджету України.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що позивач звернувся до Міністерства юстиції України з листами від 05.05.2021 року №300-29/01-6962 та від 06.09.2021 року №300-29/02-13022, в яких просив посприяти примусовому виконанню рішень суду, стягувачем у яких є Антимонопольний комітет України, м. Київ. Окрім того, позивач звернувся до Міністерства юстиції України із листами від 31.10.2023 року №300-29.1/02-11457е та до Західного, Центрального, Південного та Східного міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції від 15.03.2024 року №300-29.1/02-2573е, в яких просив взяти на контроль виконання наказів судів у справах, в яких стягувачем є Антимонопольний комітет України, м. Київ та забезпечити виконання судових рішень. Також, позивач звернувся до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) із листами від 15.10.2025 року №300-29.1/02-11242е, від 18.11.2025 року №300-29.1/02-12367 та від 22.12.2025 року №300-29.1/02-13609е, в яких просив надати інформацію про хід та стан виконавчого провадження, про вжиті заходити щодо примусового виконання наказу. В подальшому, Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) повідомив позивача листом від 22.12.2025 року №214415 (вх. від 02.01.2026 року №7-02/34) про те, що у Другому Приморському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження №17857006 з примусового виконання наказу; стан виконавчого провадження – «не встановлено»; відсутня інформація про відкриття/завершення виконавчого провадження з примусового виконання наказу.

Таким чином, скаржник вважає, що наказ суду станом на сьогодні не виконано, у Другому Приморському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) відсутній та на виконанні не перебуває.

Отже, скаржником вкотре зазначено, що саме з моменту отримання листа Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) йому стало відомо, що наказ на теперішній час не виконано, наказ у позивача відсутній та на виконанні у Приморському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) не перебуває, а отже є втраченим саме органом відділу державної виконавчої служби.

Апелянт звертає увагу суду на те, що ним у строк пред`явлено наказ суду до органів відділу державної виконавчої служби, однак саме в ході виконавчого провадження зазначений наказ був втрачений органом відділі державної виконавчої служби, а отже рішення суду є невиконаним, тому строк пред`явлення наказу суду до відповідного відділу державної виконавчої служби пропущений скаржником з причин незалежних від нього, що підтверджується неодноразовою відсутністю реакції органів відділу державної виконавчої служби на запити позивача, а тому такий пропуск строку є поважним та таким, що не залежить та не міг залежати від позивача.

Враховуючи вищевикладене, як зазначено скаржником, він не отримував наказ від органів відділу державної виконавчої служби та не мав можливості повторно пред`явити зазначений наказ до примусового виконання у межах встановленого строку, а тому вважає, що суд може визнати причини пропуску строку пред`явлення наказу до виконання поважними та може його відновити.

До того ж, доводи скаржника в апеляційній скарзі є аналогічними заяві про поновлення процесуального строку для пред`явлення та видачу дубліката виконавчого документа.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Антимонопольного комітету України, м. Київ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі №19/50-09-1495, вирішено розглянути апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України, м. Київ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі №19/50-09-1495 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідач своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Приписи ч. 2 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України визначають, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 34 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що у даному випадку апеляційна скарга Антимонопольного комітету України, м. Київ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року про розгляд заяви про поновлення строку для пред`явлення та видачу дубліката виконавчого документа у справі №19/50-09-1495 має розглядатися у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржувану у справі ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Антимонопольного комітету України, м. Київ не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року про відмову у задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення та видачу дубліката виконавчого документа у справі №19/50-09-1495 не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.06.2009 року у справі №19/50-09-1495 позовні вимоги Антимонопольного комітету України, м. Київ задоволено, стягнуто з Приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіа Партнер», м. Одеса 9000 грн штрафу, 9000 грн пені, 180 грн державного мита та 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (повний текст рішення підписано 03.07.2009 року).

В матеріалах цієї справи міститься копія наказу від 14.07.2009 року про примусове виконання рішення господарського суду від 24.06.2009 року у справі №19/50-09-1495, виданим Господарським судом Одеської області, яким стягнуто з Приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіа Партнер», м. Одеса на користь Антимонопольного комітету України, м. Київ 9000 грн штрафу та 9000 грн пені.

В наказі зазначено, що рішення набрало законної сили 14.07.2009 року, а наказ дійсний для пред`явлення державному виконавцю по 14.07.2012 року.

Також на цьому наказі міститься штамп Антимонопольного комітету України, м. Київ, що свідчить про його отримання останнім 22.07.2009 за вх.№9-01/5187.

Місцевим господарським судом в системі «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що, окрім вищезазначеного наказу 14.07.2009 року, судом було також видано відповідні накази про стягнення державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а також те, що 14.10.2009 року судом було отримано кореспонденцію з органів державної виконавчої служби та казначейства постанову з виконавчим документом, однак, встановити, яка саме постанова та з яким виконавчим документом була отримано судом, не виявилось можливим.

З архівної довідки від 30.04.2026 року вбачається, що судова справа №19/50-09-1495, яка перебувала на архівному зберіганні, знищена на законних підставах відповідно до наказу голови суду від 24.12.2026 року №26.

Знищення справи проведено у зв`язку із закінченням установленого строку архівного зберігання відповідно до затвердженої номенклатури та Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 07.12.2017 року №1087.

Також, завідуючою сектором з архівної роботи відділу документального забезпечення (канцелярія) повідомлено, що у матеріалах (справа) постійного зберігання наявні наступні процесуальні документи по справі №19/50-09-1495: рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2009 року.

05.05.2021 року Антимонопольним комітетом України, м. Київ до Міністерства юстиції України та регіональних відділів державної виконавчої служби було направлено лист №300-29/01-6962, яким з метою своєчасного спрямування коштів до Державного бюджету України просив взяти на контроль виконання наказів судів, у справах, в яких стягувачем є Антимонопольний комітет України, м. Київ (додано перелік з 586 наказів, в тому числі і наказ по справі №19/50-09-1495), вжити заходів щодо направлення до Антимонопольного комітету України, м. Київ постанов про відкриття виконавчих проваджень та інших постанов, прийнятих в ході виконавчих проваджень та забезпечити вжиття всіх необхідних заходів щодо своєчасного та у повному обсязі виконання рішень судів.

В подальшому, 06.09.2021 року Антимонопольний комітет України, м. Київ знову звернувся до Міністерства юстиції України листом №300-29/02-13022 з проханням посприяти у вирішенні ситуації та забезпечити виконання судових рішень протягом розумних строків.

Схожі листи Антимонопольного комітету України, м. Київ щодо контролю виконання наказів та забезпечення виконання рішень надсилалися до Міністерства юстиції України 31.10.2023 року за №300-29.1/02-11457 та до його регіональних управлінь 15.03.2024 року за №300-29.1/02-2573е.

Надалі, Антимонопольний комітет України, м. Київ звертався з листами від 15.10.2025 року №300-29.1/02-11242е, від 18.11.2025 року №300-29.1/02-12367е та від 22.12.2025 №300-29.1/02-13609е до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в яких просив надати інформацію про хід виконавчого провадження з примусового виконання наказу та повідомити Антимонопольний комітет України, м. Київ про вжиті заходи щодо своєчасного і повного виконання наказу суду.

У відповідь Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було направлено Антимонопольному комітету України, м. Київ лист від 22.12.2025 року №214415, в якому повідомив, що відповідно до інформації з АСВП (інформаційна вкладка «Спецрозділ») на виконанні у Другому Приморському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебувало зареєстроване виконавче провадження №17857006 щодо виконання наказу від 14.07.2009 року №19/50-09-1495, виданий Господарським судом Одеської області про стягнення з Приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіа Партнер», м. Одеса грошової суми у розмірі 18000 грн на користь Антимонопольного комітету України, м. Київ. Стан виконавчого провадження - «не встановлено».

Також, Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив, що в системі АСВП відсутня інформація щодо відкриття/завершення виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 14.07.2009 року №19/50-09-1495, виданий Господарським судом Одеської області.

Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Предметом апеляційного перегляду в даній справі є ухвала місцевого господарського суду, якою у задоволенні заяви Антимонопольного комітету України, м. Київ про поновлення строку для пред`явлення та видачу дубліката виконавчого документа у справі №19/50-09-1495 відмовлено.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній ухвалі.

Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано нормами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст.8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Умовами ст. 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Підпунктом 19.4 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Господарський процесуальний кодекс України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість, відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

Водночас, обов`язковою умовою видачі дубліката наказу є втрата оригіналу наказу та звернення до суду із заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.

Правова позиція Верховного Суду у постановах від 10.09.2018 року у справі №5011-58/9614-2012 та від 21.01.2019 року у справі №916/215/15-г.

При цьому, судова колегія зазначає, що дублікатом називається документ, який видається замість втраченого оригіналу і має силу первісного акту. Від останнього його відрізняє спеціальна позначка «Дублікат».

При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою, заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази.

Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист. Заява про видачу дубліката виконавчого листа повинна містити необхідні відомості для вирішення питання видачі дубліката виконавчого листа. У таких заявах потрібно зазначати назви сторін виконавчого провадження, підстави для видачі дубліката виконавчого листа; посилання на докази, якими підтверджувались би втрата виконавчого листа.

Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 09.02.2022 року у справі №201/4043/19-ц, від 09.02.2022 року у справі №757/14604/20-ц, від 06.11.2019 року у справі №2-1053/10, від 23.09.2020 року у справі №127/2-3538/10.

Дублікат виконавчого листа видається на підставі ухвали суду і його зміст має повністю співпадати з оригіналом, тобто відповідати резолютивній частині рішення суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV (підлягає застосуванню тут і далі у редакції, що була чинною на момент видачі наказу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) виконавчі листи та інші судові документи – протягом трьох років; 3) посвідчення комісій по трудових спорах – протягом трьох місяців; 4) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення – протягом трьої місяців; 5) інші виконавчі документи – протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV визначено строки, зазначені у ч. 1 цієї статті, встановлюються: 1) для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення; 2) для виконання рішень господарських судів - з наступного дня після набрання рішенням законної сили; 3) для виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; 4) для виконання рішень, зазначених у п. 4 ч. 1 цієї статті, - з дня винесення відповідної постанови.

За умовами ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: а) пред`явленням виконавчого документа до виконання; б) частковим виконанням рішення боржником; в) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

Статтею 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV встановлено, що державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред`явлення для примусового виконання якого минув, про що виносить відповідну постанову.

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутись із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву у 10-денний строк, якщо інше не встановлено законом.

По інших виконавчих документах пропущені строки поновленню не підлягають.

Колегією суддів встановлено, що наказ Господарського суду Одеської області від 14.07.2009 року на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2009 року у справі №19/50-09-1495 був дійсний до пред`явлення державному виконавцю протягом трьох років, а саме, по 14.07.2012 року, що зазначено в самому ж наказі.

За твердженням скаржника, даний наказ було пред`явлено до примусового виконання.

Суд зазначає, що саме скаржник є ініціатором судового провадження, виконавчого провадження та, власне, стягувачем.

А тому саме на нього, як на стягувача, покладається обов`язок слідкувати за виконанням такого рішення суду в розумні інтервали часу. Саме лише подання заяви про поновлення строку для видачі дублікату наказу не кореспондується з автоматичним обов`язком суду задовольнити таку заяву. На підтвердження поважності причин пропуску строку необхідно навести поважні причини пропуску такого строку.

З матеріалів цієї справи колегія суддів вбачає, що лише у 2021 році, тобто, приблизно через 12 років після пред`явлення наказу до виконання, Антимонопольний комітет України, м. Київ звернувся до Міністерства юстиції України з листами, в яких просив посприяти примусовому виконанню рішень суду, стягувачем у яких є Антимонопольний комітет України, м. Київ.

У ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Відповідно до ч. 8 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Частинами 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зокрема, реалізуючи права і виконуючи процесуальні обов`язки суб`єкти звернення повинні діяти добросовісно та повідомляти суду достовірну інформацію щодо обставин та фактів, позаяк протилежне надає суду підстави для сумнівів в добропорядності сторін та їх представників.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду 08.06.2021 року у справі №918/333/13-г.

Закон надає право стороні виконавчого провадження, зокрема стягувачу, знайомитись з матеріалами виконавчого провадження з метою обізнаності зі стадією виконавчого провадження та вчиненими виконавцем діями.

Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що сторона виконавчого провадження обґрунтовано покладається на отримання протягом розумного строку відповідних документів (відомостей) від виконавця, однак, таке очікування не може бути надто тривалим.

У випадку неотримання відповідних документів (відомостей) протягом тривалого часу та невжиття відповідних заходів учасником виконавчого провадження, спрямованих на таке отримання, застосуванню підлягає презумпція обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.

У свою чергу, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 04.02.2022 року у справі №925/308/13-г зазначив, що за змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях ст. 341 Господарського процесуального кодексу України, він доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Отже, враховуючи права стягувача у виконавчому провадженні та наведені норми, заявник, як стягувач у виконавчому провадженні, мав право отримати інформацію про стан розгляду виконавчого провадження, а також ознайомитися з усіма матеріалами виконавчого провадження безпосередньо у державного виконавця, однак після пред`явлення наказу до виконання державному виконавцю у 2009 році стягувач протягом наступних 12 років не вчиняв жодних дій, спрямованих на з`ясування стану виконавчого провадження, звернувшись із цього приводу лише у 2021 році.

Колегія суддів вбачає, що в матеріалах справи відсутні відомості, що до 2021 року заявник цікавився або слідкував за розглядом виконавчого провадження, ініціатором якого він і був.

Заявником не надано доказів на підтвердження того, що останнім за період з 2009 року по 2021 рік були здійснені будь-які заходи з метою отримання інформації стосовно стану виконавчого провадження, а також відсутня інформація з приводу направлення будь-яких інших запитів як поштою, так і електронною адресою виконавчій службі або інше.

Крім того, звернення і в 2021 році та в 2024 році було не до органів ДВС, а до Міністерства, причому, загалом по всіх судових справах. І тільки у 2025 році останній звернувся до органів ДВС за інформацією, н що отримав відповідь. У разі незгоди із діями/бездіяльністю органів державної виконавчої служби, зволіканням проведення виконавчих дій, заявник мав право їх оскаржити протягом часу, коли наказ перебував на виконанні, чого зроблено не було.

Згідно з висновком Європейського суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі «Чірікоста і Віола проти Італії» сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.

Заявник, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, у тому числі на її завершальній стадії, зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Колегія суддів вказує, що матеріали цієї справи не містять жодних матеріалів виконавчого провадження №17857006 з примусового виконання наказу від 14.07.2009 року №19/50-09-1495, виданого Господарським судом Одеської області.

Як вже зазначалось, судом першої інстанції було встановлено в системі «Діловодство спеціалізованого суду», що 14.10.2009 було отримано кореспонденцію з органів державної виконавчої служби та казначейства постанову з виконавчим документом. Однак, місцевим господарським судом не виявилось на теперішній час можливим встановити яка саме постанова та з яким виконавчим документом було отримано, оскільки згідно з вимогами чинного законодавства були знищені всі документи, окрім рішення суду з причини закінчення терміну їх зберігання.

З Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень також не вбачається за можливе ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження №17857006.

За таких обставин, колегія суддів зауважує, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами в розумінні ст. 73-76 Господарського процесуального кодексу України.

Даний висновок повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 року у справі №920/528/19.

Отже, на підставі наявних матеріалів справи та з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів зазначає про неможливість встановлення достовірного встановлення перебігу виконавчого провадження №17857006, зокрема, щодо дати та обставин його відкриття, вчинення виконавчих дій органом державної виконавчої служби, а також підстав та результатів його завершення.

Відтак, за відсутності матеріалів зазначеного виконавчого провадження неможливо достовірно встановити обставини, які мають істотне значення для вирішення питання щодо перебігу строку пред`явлення наказу до виконання та його переривання.

За таких обставин, висновок про поновлення строку пред`явлення наказу до виконання не може ґрунтуватися виключно на припущеннях чи непідтверджених відомостях щодо руху виконавчого документа у зв`язку з відсутністю належних і допустимих доказів на підтвердження відповідних обставин, що унеможливлює достовірне встановлення правових підстав для висновку про переривання зазначеного строку та, відповідно, для його поновлення.

Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку та наявності обставин, які об`єктивно перешкоджали стягувачу реалізувати своє право на пред`явлення наказу до виконання протягом законодавчо встановленого терміну.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Суд зазначає, що поновлення процесуального строку являє собою визнання судом дійсним права вчинити певну процесуальну дію, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними. Поважними визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами. Якщо поновлення процесуального строку здійснюються за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. У клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску строку поважними. При цьому, причини поважності пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання оцінюються судом, виходячи з обґрунтування поважності цих причин, наданих доказів за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Отже, при розгляді заяви про поновлення пропущеного строку заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку з поданням відповідних доказів.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що принцип обов`язковості виконання судового рішення не може нівелювати норми законодавства щодо строків для звернення з виконавчим документом, видача дублікату виконавчого документу, поновлення строку для видачі дублікату виконавчого документу, тощо. Обов`язковість виконання судового рішення не є безумовною підставою для поновлення строку для видачі дублікату наказу.

При цьому, сам по собі факт того, що рішення суду залишається невиконаним, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки, визначаючи строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, законодавець визначив, що рішення суду повинно виконуватися. Однак, законодавець визнав за необхідне обмежити строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, таким чином забезпечив рівність сторін виконавчого провадження.

Встановлений законом строк для пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання необхідний для забезпечення рівності процесуального становища сторін, оскільки боржник не може необмежений час знаходитися під загрозою процедур примусового виконання судового рішення, тому закон надав суду право продовжити вказаний строк і лише у тому разі, якщо причини пропуску вказаного строку суд визнає поважними.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення стягувача, та були пов`язані з дійсно істотними перешкодами для своєчасного вчинення процесуальних дій, всупереч приписам Закону України «Про виконавче провадження».

Навпаки, стягувач з 2009 року по 2021 рік взагалі не вчиняв жодних дій щодо інтересу у належному виконанні рішення суду.

За таких підстав, суд доходить до висновку, що заявник не навів достатніх обґрунтувань та не надав доказів на підтвердження того, що строк пред`явлення наказу господарського суду до виконання пропущено ним з поважних причин.

Колегія суддів вважає, що наведені стягувачем аргументи не можуть свідчити про непереборність обставин, яка унеможливлювала як пред`явлення наказу у передбачений законом строк до виконання у випадку його повернення тощо, пропуск строку на пред`явлення наказу до виконання повністю залежав від суб`єктивного волевиявлення стягувача та відсутність взагалі його дій щодо контролю за виконанням рішення суду, яким були задоволені його позовні вимоги.

З огляду на вищевикладене, заява в частині поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання у даній справі правомірно не задоволена місцевим господарським судом.

Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката втраченого документа вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №2-836/11 (провадження №14-308цс19)).

Отже, оскільки заявник звернувся до суду з заявою про видачу дубліката наказу після закінчення строку, встановленого для його пред`явлення до виконання, а в задоволенні його заяви про поновлення такого строку відмовлено, то заява Антимонопольного комітету України, м. Київ про поновлення строку для пред`явлення та видачу дубліката виконавчого документа не узгоджується з положеннями пункту 19.4 «Перехідних положень» Розділу XI Господарського процесуального кодексу України, тому не підлягає задоволенню.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України, м. Київ залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін, оскільки відсутні визначені процесуальним законом підстави для її скасування.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України, м.Київ необґрунтованою та такою, що не потребує задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року про відмову у задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення та видачу дубліката виконавчого документа у справі №19/50-09-1495 такою, що відповідає обставинам справи та процесуальним вимогам і достатніх правових підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України, м. Київ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у справі №19/50-09-1495 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у справі №19/50-09-1495 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 07.09.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Н.М. Принцевська

А.І. Ярош