Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №909/196/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/196/26

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді О.С. Скрипчук

суддів О.І. Матущак

Н.М. Кравчук,

за участю секретаря судового засідання В.Р. Постолатій,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «ДІОДІ» б/н від 26.05.2026 (вх. № 01-05/1688/26 від 27.05.2026)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.05.2026 (повний текст складено 06.05.2026, суддя Гула У.І.)

у справі № 909/196/26

за позовом: керівника окружної прокуратури міста Івано-Франківська в інтересах держави, в особі позивача Міністерства молоді та спорту України

до відповідача-1: Приватного підприємства «ДІОДІ»

до відповідача-2: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській області

до відповідача-3: Національного університету фізичного виховання і спорту України

про: визнання недійсними договорів оренди державного майна та зобов`язання звільнити та повернути приміщення.

за участю представників сторін:

прокурор: Букаловська Л.Є.

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Легін В.Б.

від відповідача-2: не з`явився;

від відповідача-3: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства «ДІОДІ» та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, у якому просив: визнати недійсним Договір оренди державного майна № 10/19 від 19 березня 2019 року (зі змінами від 28 січня 2022 року), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та ПП «ДІОДІ», щодо передачі у платне користування частини першого поверху гуртожитку Івано-Франківського коледжу фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України загальною площею 22,98 кв. м, розташованого за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Дорошенка, 18а, яке перебуває на балансі Національного університету фізичного виховання і спорту України; зобов`язати ПП «ДІОДІ» звільнити та повернути об`єкт оренди — частину першого поверху гуртожитку Івано-Франківського коледжу фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України загальною площею 22,98 кв. м, розташовану за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Дорошенка, 18а, Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та Національному університету фізичного виховання і спорту України шляхом підписання акта повернення орендованого майна.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2026 задоволено клопотання позивача про зміну предмета позову та змінено предмет позову у справі № 909/196/26. Подальший розгляд справи постановлено здійснювати за такими позовними вимогами: визнати недійсним Договір оренди державного майна № 10/19 від 19.03.2019, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та ПП «ДІОДІ»; визнати недійсним Договір про внесення змін та доповнень № 1 від 28.01.2022 до Договору оренди державного майна № 10/19 від 19.03.2019, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, ПП «ДІОДІ» та Відокремленим структурним підрозділом «Івано-Франківський фаховий коледж фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України»; зобов`язати ПП «ДІОДІ» (код ЄДРПОУ 31262668) звільнити та повернути об`єкт оренди - частину першого поверху гуртожитку площею 22,98 кв. м, розташовану за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Дорошенка, 18а, Національному університету фізичного виховання і спорту України шляхом підписання акта повернення орендованого майна. Крім того, місцевий суд задовольнив клопотання позивача про залучення до участі у справі співвідповідача та залучив до участі у справі як відповідача-3 Національний університет фізичного виховання і спорту України (вул. Фізкультури, 1, м. Київ, 03150).

Позовні вимоги мотивовані тим, що на момент укладення Договору № 10/19 від 19.03.2019, діяли вимоги частини 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», відповідно до яких об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Орендар за весь час оренди приміщення навчального закладу не здійснює освітньої діяльності чи діяльності, яка пов`язана із освітнім процесом чи обслуговування учасників освітнього процесу в освітніх цілях.

Відповідно договір підлягає визнанню судом недійсним, а нерухоме майно підлягає поверненню. Окрім цього, прокурор, з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив визнати недійсним Договір про внесення змін та доповнень № 1 від 28.01.2022 до Договору оренди державного майна № 10/19 від 19.03.2019, укладений між РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, ПП «ДІОДІ» та Відокремленим структурним підрозділом «Івано-Франківський фаховий коледж фізичного виховання НУФВСУ».

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.05.2026 позов задоволено. Визнано недійсним Договір оренди державного майна №10/19 від 19.03.2019, укладений між Регіональним відділенням ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та ПП «ДІОДІ». Визнано недійсним Договір про внесення змін та доповнень № 1 від 28.01.2022 до Договору оренди державного майна № 10/19 від 19.03.2019, укладений між РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, ПП «ДІОДІ» та Відокремленим структурним підрозділом «Івано-Франківський фаховий коледж фізичного виховання НУФВСУ». Зобов`язано Приватне підприємство «ДІОДІ» звільнити та повернути об`єкт оренди - частину першого поверху гуртожитку площею 22,98 кв.м. (м. Івано-Франківськ, вул. Дорошенка, 18а) - Національному університету фізичного виховання і спорту України шляхом підписання акту повернення орендованого майна.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив із того, що спірне приміщення є майном державного закладу освіти, а тому відповідно до частин 1, 4 статті 80 Закону України «Про освіту» не може використовуватися не за освітнім призначенням. Водночас за умовами договору № 10/19 від 19.03.2019 приміщення передано Приватному підприємству «ДІОДІ» для розміщення стоматологічного кабінету, що, на думку суду, не пов`язано із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням його учасників. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що договір оренди та договір про внесення до нього змін суперечать вимогам закону і підлягають визнанню недійсними.

Крім того, місцевий суд зазначив, що надання Міністерством освіти і науки України дозволу на укладення договору оренди та незаперечення балансоутримувача не можуть надавати правомірності умовам договору, які суперечать імперативним вимогам Закону України «Про освіту»».

Також суд першої інстанції відхилив доводи Приватного підприємства «ДІОДІ» про використання приміщення для забезпечення навчального процесу шляхом організації практики студентів, оскільки стоматологічна діяльність підприємства має підприємницький характер і не була пов`язана з освітнім процесом Івано-Франківського фахового коледжу фізичного виховання.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.05.2026, Приватне підприємство «ДІОДІ» через систему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу б/н від 26.05.2026 (вх. № 01-05/1688/26 від 27.05.2026), в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянт зазначає, що під час укладення договору оренди була дотримана передбачена законодавством процедура, а саме, отримано погодження балансоутримувача, дозвіл Міністерства освіти і науки України, опубліковано оголошення про передачу майна в оренду та прийнято відповідний наказ Регіонального відділення ФДМУ. Апелянт також посилається на те, що договір оренди продовжував діяти відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 634 у зв`язку з воєнним станом.

Крім того, Приватне підприємство «ДІОДІ» посилається на принцип належного урядування та практику Європейського суду з прав людини, зазначаючи, що саме державні органи приймали рішення про передачу майна в оренду та продовження договору, у зв`язку з чим підприємство, покладаючись на правомірність таких дій, здійснило ремонт приміщення, придбало та встановило обладнання і протягом тривалого часу відкрито користувалося майном. На думку апелянта, ризик помилки державних органів не повинен покладатися на нього.

Також апелянт зазначає, що фактично позивачем у справі є держава, яка пред`явила позов до Регіонального відділення ФДМУ, що також є органом держави, а тому в цій частині має місце позов держави до самої себе.

Керівник окружної прокуратури міста Івано-Франківська подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.

В подальшому, Регіональне відділення фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях подало до суду відзив на апеляційну скаргу.

У судове засідання 26.08.2026 з?явився прокурор та представник відповідача-1, надали пояснення щодо обставин справи.

У судове засідання 26.08.2026 позивач, відповідач-2, -3 явки уповноважених представників не забезпечили, хоча належним чином були повідомленні про час та дату розгляду справи.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Приватне підприємство «ДІОДІ» 27.11.2018 звернулось із заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області щодо оренди нежитлового приміщення загальною площею 22,98 м2., що розташоване на першому поверсі гуртожитку по вул. Дорошенка, 18а в м. Івано-Франківську, та перебуває на балансі Івано-Франківського коледжу фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України, з метою використання під стоматологічний кабінет (надалі - нерухоме майно).

Івано-Франківський коледж фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України листом № 442/01-14/08 від 23.11.2018 не заперечив щодо передачі в оренду зазначеного об`єкта терміном на 2 роки 11 місяців. Крім того, листом за № 460/01-14/08 від 03.12.2018 коледж зазначив, що вищезазначений об`єкт оренди є допоміжними приміщеннями гуртожитку, які не використовуються.

Розглянувши звернення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 07-05-02535 від 03.12.2018 Міністерство освіти і науки України надало дозвіл на передачу в оренду нерухомого майна з метою розміщення стоматологічного кабінету терміном до трьох років, що підтверджується листом № 1/11-369 від 16.01.2019.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку, виготовленого ТзОВ «ЕКА-Захід» ринкова вартість нерухомого майна станом на 31.12.2018 для визначення орендної плати становить 211 531,00 грн. Головним спеціалістом сектору оцінки державного майна 08.02.2019 складено рецензію на звіт.

11.02.2019 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області наказом № 26 затвердило висновок ТзОВ «ЕКА-Захід» про вартість нерухомого майна для розрахунку розміру плати за оренду державного майна.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 65 від 15.03.2019 вирішено укласти договір оренди вищевказаного державного нерухомого майна з Приватного підприємства «ДІОДІ» строком на 2 роки 11 місяців.

19.03.2019 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області та Приватне підприємство «ДІОДІ» уклали договір оренди нерухомого майна № 10/19.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області передає а Приватне підприємство «ДІОДІ» приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно - частину нежитлового приміщення загальною площею 22, 98 кв.м, а саме: корисною площею прим. -14.53 кв.м та площу загального користування - частину коридору площею 8.45 кв.м першого поверху гуртожитку, що розташований за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Дорошенка, 18а та перебуває на балансі Івано-Франківського коледжу фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України, вартість якого згідно Звіту про незалежну оцінку виконаного станом на 31.12.2018 становить 211 531 грн. без ПДВ. (п. 1.1. Договору).

Майно передається в оренду з метою розміщення стоматологічного кабінету (п.1.2. Договору).

Договір укладено на 2 роки 11 місяців, що діє з 19.03.2019 до 19.02.2022 (п. 10.1. Договору).

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акту приймання - передавання майна (п. 2.1. Договору).

В подальшому приватне підприємство «ДІОДІ» листом №14 від 29.09.2021 звернулося до Регіонального відділення ФДМ щодо внесення зміни до договору оренди в частині встановлення строку дії договору оренди 5 років. Відокремлений структурний підрозділ «Івано-Франківський фаховий коледж фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України» листом від 30.09.2021 за №269/01-12/08 не заперечив щодо внесення змін до договору оренди в частині збільшення строку дії договору оренди до 5-ти років. За зверненням Регіонального відділення № 07-021-01874 від 06.10.2021 Міністерство освіти і науки України листом від 19.11.2021 № 1/20202-21 надало дозвіл на збільшення строку дії договору оренди державного майна №10/19 від 19.03.2019, укладеного з ПП «ДІОДІ» до 5 років. Враховуючи вищезазначене, Регіональне відділення наказом №1026 від 13.12.2021 прийняло рішення про задоволення заяви Приватного підприємства «ДІОДІ» щодо внесення змін до договору оренди державного майна №10/19 від 19.03.2019 з метою приведення його у відповідність із Законом №2269 XII мінімальним строком оренди.

28.01.2022 орендодавець Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, орендар Приватне підприємство «ДІОДІ», балансоутримувач Відокремлений структурний підрозділ «Івано-Франківський фаховий коледж фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України» уклали договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору оренди нерухомого майна № 10/19 від 19.03.2019, і в п. 19 змінюваних умов такого договору погодили строк дії договору до 18.03.2024. Договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін.

Як стверджує Регіональне відділення у відзиві, відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 р. №634 «Про особливості оренди державного комунального майна у період воєнного стану», у зв`язку з тим, що строк договору оренди з Приватним підприємством «Діоді» закінчився у період дії воєнного стану (18.03.2024), а тому, він вважається продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Інформація щодо сплати орендної плати відображена у інформації про стан надходження орендної плати по договору оренди від 19.03.2019.

Відповідно до передавального акту цілісного майнового комплексу Національного університету фізичного виховання і спорту України, затвердженого наказом Міністерства молоді та спорту України № 8041 від 2025 року зі сфери управління Міністерства освіти і науки України до сфери управління Міністерства молоді та спорту України передається нерухоме майно, в т.ч. гуртожиток Івано-Франківського коледжу фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Дорошенка П. Гетьмана, 18а.

Міністерство молоді та спорту України наказом № 8050 від 24.12.2025 затвердило статут Національного університету фізичного виховання і спорту України у новій редакції. Рішенням вченої ради Національного університету фізичного виховання і спорту України введеним в дію наказом НУФВСУ від 09.01.2026 № 7 затверджено положення про відокремлений структурний підрозділ «Івано-Франківський фаховий коледж фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України».

В п. 8 Статуту Приватного підприємства «ДІОДІ» відображено предмет діяльності підприємства.

Приватне підприємство «ДІОДІ» здійснює стоматологічну практику, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Щодо звернення прокурора.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Частина 4 ст. 53 ГПК України встановлює, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 53 ГПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Колегією суддів встановлено, що 29.01.2026 окружна прокуратури міста Івано-Франківська звернулася до Міністерства молоді та спорту України листом № 09.50-69-538ВИХ-26, в якому повідомила про факт передання у платне користування частини першого поверху гуртожитку всупереч вимогам ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», запропонувавши Міністерству молоді та спорту України вжити заходів для усунення порушень вимог законодавства, або повідомити про причини невжиття таких заходів.

На вищевказаний лист, Міністерство молоді та спорту України листом від 05.02.2026 № 1296/11.1 надало відповідь, що вищезазначений договір №10/19 був укладений у період перебування Національного університету фізичного виховання і спорту України у сфері управління Міністерства освіти і науки України. Відповідно, на момент його укладення, Міністерство молоді та спорту України не являвся стороною договору та не здійснював повноважень органу управління щодо Національного університету фізичного виховання і спорту України, у тому числі щодо погодження передачі державного майна в оренду.

У зв`язку із наведеним окружна прокуратура міста Івано-Франківська 06.02.2026 скерувала на адресу Міністерства молоді та спорту України повідомлення № 09.50-69-747ВИХ-26 про звернення до суду з даним позовом.

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача як органу, який здійснює управління спірним майном, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не планує робити.

За наведених обставин, оскільки власником спірного нерухомого майна є держава, а уповноваженим органом управління державним майном - Міністерство молоді та спорту України, яке знаючи про порушення інтересів держави, та маючи відповідні повноваження для їх захисту, не вчинило належних дій щодо захисту інтересів держави, колегія суддів зазначає, що окружна прокуратура м. Івано-Франківська, дотримавшись вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», правомірно звернулась до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України.

Як зазначає прокурор, інтереси держави у даному випадку полягають у захисті прав дітей на отримання освіти у закладі освіти зі створеними відповідними умовами для їх функціонування і розвитку, зокрема і їх матеріальної бази, а також забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання та праці.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Щодо предмета спору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі № 905/1227/17).

Згідно з ч. 2, 3 ст. 78 Закону України «Про освіту» фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Державні та комунальні заклади освіти мають право надавати платні освітні та інші послуги, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України. Засновники відповідних закладів освіти мають право затверджувати переліки платних освітніх та інших послуг, що не увійшли до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 79 Закону України «Про освіту» (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, інші джерела, не заборонені законодавством.

Згідно з частиною першою статті 80 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо.

Відповідно до частин 3, 4 статті 80 Закону України «Про освіту», основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом. Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Таким чином, за змістом положень частин 1, 4 статті 80 Закону України «Про освіту» нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. Виняток лише становлять випадки надання в оренду майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Відповідний висновок щодо застосування частин 1, 4 статті 80 Закону України «Про освіту» зроблений Касаційним господарським судом у складі Верховного суду у постанові від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20.

Враховуючи наведені норми Закону України «Про освіту», можна дійти обґрунтованого висновку, що хоча згідно із абзацом 6 частини 1 статті 79 Закону України «Про освіту» джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності можуть бути доходи від надання в оренду приміщень, однак оренда приміщень у них дозволяється лише у випадках та в порядку, визначеному ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», тобто якщо об`єкт оренди використовується для провадження видів діяльності, передбачених спеціальними законами, або для надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, чи обслуговуванням учасників освітнього процесу, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 по справі №908/2757/21, від 08.11.2022 по справі № 917/1090/21 та інші.

Не використання навчальним закладом спірних приміщень для навчального (освітнього) процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітнім процесом.

Аналогічна права позиція викладена у постанові Верховного Суду №913/152/18 від 05.08.2020.

Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначених норм законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти.

Так, предметом спірного договору оренди №10/19 від 19.03.2019 є частина першого поверху гуртожитку загальною площею 22,98 кв.м., що перебуває на балансі Івано-Франківського коледжу фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України, і перейшло зі сфери управління Міністерства освіти і науки України до сфери управління Міністерства молоді та спорту України за передавальним актом від 24.12.2025 та знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана П. Дорошенка, 18а.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.02.2026 ПП «ДІОДІ» здійснює діяльність: стоматологічна практика.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наведене не дозволяє розцінювати використання орендованого приміщення Івано-Франківського коледжу фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України як таке, що пов`язане із забезпеченням освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу. Отже, порушення інтересів держави полягає в незаконному, нецільовому використанні приміщення коледжу не за його цільовим призначенням, та відповідно, порушення прав дітей на отримання освіти у закладі освіти зі створеними відповідними умовами для їх функціонування і розвитку, зокрема і їх матеріальної бази, а також забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання та праці.

Відтак, спірне приміщення передане в оренду ПП «ДІОДІ» всупереч забороні, встановленій статтею 80 Закону України «Про освіту», оскільки використовується підприємством для здійснення стоматологічної діяльності, тобто спірне приміщення навчального закладу використовується не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №10/19 від 19.03.2019 та договору про внесення змін та доповнень № 1 від 28.01.2022 до договору оренди державного майна № 10/19 від 19.03.2019.

Щодо посилання апелянта на листи МОН та ФДМУ від 2017-2018 років, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлює, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти, в тому числі акти Кабінету Міністрів України, мають відповідати нормам законів України. Аналогічну позицію щодо того, що Порядок №483 є підзаконним актом і має застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України «Про освіту», який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за цільовим (освітнім) призначенням, викладено у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.03.2021 у справі № 922/2712/19.

Дозвіл Міністерства не робить правочин законним, якщо він прямо суперечить статті 80 Закону «Про освіту». Об`єкти освіти не можуть використовуватися не за призначенням. стоматологія - це медична послуга, але вона не є «супутньою» для спортивного коледжу.

Необґрунтованими є і посилання апелянта на принцип належного урядування та легітимні очікування. ПП «ДІОДІ», будучи стороною договору оренди, мало можливість ознайомитися з правовим режимом державного майна та обмеженнями щодо його використання, а тому не могло обґрунтовано розраховувати на збереження правовідносин, які суперечать імперативним вимогам законодавства. При цьому понесення підприємством витрат на ремонт приміщення, придбання обладнання та тривале користування ним не змінює правової оцінки договору та не може бути підставою для збереження правовідносин, що виникли всупереч закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Аналогічна права позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №905/1227/17 від 27.11.2018.

У зв`язку з наведеним, спірне приміщення передане в оренду ПП «ДІОДІ» всупереч забороні, встановленій законодавством, відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі приписів статей 203, 215 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (частина 2 статті 795 статті 236 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вище викладене, місцевий суд дійшов правомірного висновку, що позовна вимога про зобов`язання звільнити нежитлове приміщення та повернення його Національному університету фізичного виховання і спорту України підлягає задоволенню, оскільки визнання недійсним договору оренди приміщення має правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, які встановлені законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №917/782/20 від 14.01.2021.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.05.2026 у справі № 909/196/26.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд –

УХВАЛИВ :

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ДІОДІ» б/н від 26.05.2026 (вх. № 01-05/1688/26 від 27.05.2026) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.05.2026 у справі 909/196/26 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

Суддя Н.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак