Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №336/7619/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/7619/25

Провадження №: 2-о/336/47/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Боєва Є.С.,

за участю: секретаря судового засідання Нєдєльчевої О.В.,

заявника ОСОБА_1 , представника заявника адвоката Трачук Н.І.,

представника ДМС Бежанової А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою: ОСОБА_1 , заінтересована особа Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в особі Шевченківського відділу у місті Запоріжжі, про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Заява мотивована тим, що 07.05.2025 року вона звернулася до Шевченківського відділу у м. Запоріжжі УДМС України із заявою про оформлення паспорта громадянина України. Проте листом міграційної служби від 27.05.2025 року сповіщено, що її належність до громадянства України не встановлено. Причиною стала відсутність у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку станом на 24 серпня 1991 року. Встановлення даного юридичного факту необхідне заявниці для підтвердження належності до громадянства України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» та подальшого отримання паспорта.

Заявник зазначає, що вона постійно проживала та була офіційно зареєстрована в АДРЕСА_1 у періоди з 15.01.1990 по 01.08.1991. З 01.08.1991 вона проживала безперервно в АДРЕСА_2 , але вже без реєстрації (прописки), що підтверджується Актом про фактичне місце проживання від 14.07.2025 року та показаннями свідків.

Заінтересована особа, УДМС у Запорізькій області, подала письмові пояснення (заперечення), у яких просила відмовити в задоволенні заяви повністю. Представник міграційної служби зазначив, що за даними архівного обліку та картки прописки, заявниця 01.08.1991 року офіційно вибула з м. Запоріжжя до селища Чернореченськ Кіровської області (Російська Федерація). Крім того, наявний радянський паспорт заявниці серії НОМЕР_1 містить штамп про реєстрацію прописки у селищі Чернореченськ (РФ) з 27 серпня 1994 року (або 1991 року), а також відмітки про розірвання шлюбу (26.04.1994) та укладення нового шлюбу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які були вчинені Чернореченською адміністрацією Верхньокамського району Кіровської області РФ. Документальних доказів проживання в Україні в період з 1991 по 1996 роки заявницею надано не було.

Ухвалою суду від 11.05.2026 за клопотанням заявниці витребувано від АТ «Мотор січ» інформацію щодо того, чи перебувала ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 у трудових відносинах з АТ «Мотор Січ» з 1983 року по 1991 рік включно.

В судових засіданнях заслухано пояснення заявника та її представника на підтримку заяви, заперечення представника ДМС, показання свідка ОСОБА_3 , досліджено оригінал паспорту громадянина СРСР заявниці. На підставі абз 2. ч. 1 ст. 244 ЦПК України ухвалення та проголошення рішення відкладено на 07.09.2026.

За наслідком розгляду справи, суд доходить таких висновків.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згдіно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1-3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 8 жовтня 1991 року №1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 293 ЦПК України та ст. 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «а» п. 8 Порядку)

У цій справі заявниця стверджує, що постійно проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року.

На підтвердження своїх слів посилається на акт від 14.07.2025 про фактичне проживання та показання свідка ОСОБА_3 .

Так, свідок ОСОБА_3 показав, що на початку 90 років усі часто виїжджали до рф, в тому числі він сам. Проте він не може однозначно підтвердити, чи перебувала заявниця на території України станом на 24.08.1991, нічого не відомо свідку і про обставини її проживання на території рф.

Суд також не може визнати акт від 14.07.2025 про фактичне проживання заявниці за адресою АДРЕСА_2 , належним і достатнім доказом її перебування на території України станом на 24.08.1991, адже такої інформації вказаний акт не містить, сам акт складений для районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району для вирішення соціально-побутових питань, а не для пред`явлення до суду (а.с. 5).

У той же час згідно з довідкою Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради, заявниця була зареєстрована в АДРЕСА_1 у період з 15.01.1990 по 01.08.1991 та з 25.06.1996 по 30.01.2011 (а.с. 38, зворот).

Згідно з наказом (розпорядженням) № 2194 від 17.07.1991, що отриманий судом від АТ «Мотор Січ», вказане підприємство розірвало трудові відносини із заявницею з 17.07.1991 (а.с. 75, 78).

01.08.1991 року заявниця знялася з реєстраційного обліку та вибула до селища Чернореченськ Кіровської області (РФ), що підтверджується копією картки прописки (а.с. 39).

Паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 , який надала заявниця, містить офіційні відмітки державних органів Російської Федерації (а.с. 6-8, 31-33), а саме:

-штамп про прописку з 27.08.1991 за адресою: АДРЕСА_3 ;

-відмітку про розірвання шлюбу від 26.04.1994 року, вчинена Чернореченським ЗАГС Верхньокамського району Кіровської області.

відмітку про укладення шлюбу з ОСОБА_4 від 20.06.1994 року, видана Чернореченською адміністрацією Кіровської області РФ.

Знову в Україні заявниця зареєструвалася лише 26.06.1996 року за колишньою адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується згаданими вище довідкою Департаменту адміністративних послуг ЗМР та відміткою у паспорті заявниці.

Отже, дослідженими судом документами також не підтверджується факт проживання заявниці на території України станом на 24.08.1991.

Оскільки зібрані по справі докази не підтверджують факт постійного проживання заявниці на території України станом на 24.08.1991, підстави для задоволення заяви відсутні.

Керуючись ст. 76-81, 89, 263-265, 293-294, 315, 319 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року відмовити в повному обсязі.

Судові витрати залишити за заявником.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Є. С. Боєв 07.09.26