Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №334/5311/26 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 01.09.2026

Справа № 334/5311/26

Провадження № 2/334/3826/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої: судді Телегуз С.М., за участю секретаря Каряченко А.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИЛА:

03.06.2026 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_2 , Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В позові посилалася на те, що вона є квартиронаймачем житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира була отримана нею в 1996 році, про що свідчить ордер на житлове приміщення № 1408 від 10.70.1996 року, виданий виконкомом Ради народних депутатів м. Запоріжжя. Квартира надавалась на сім`ю, що складалась із трьох осіб: вона, син ОСОБА_2 , який є відповідачем по справі, та син ОСОБА_2 , який є третьою особою по справі. В квартирі на теперішній час зареєстровані вона та її сини. Фактично проживаю тільки вона та періодично син ОСОБА_2 (третя особа по справі).

Відповідач в квартирі зареєстрований, але не проживає тривалий час з 1996 року, добровільно вибув до іншого місця проживання разом зі своєю родиною. При виїзді з квартири відповідач забрав всі свої речі та майно. Його особистих речей, побутової техніки в квартирі немає. В 2006 році відповідач разом зі своєю родиною виїхав на постійне місце проживання до російської федерації. Місце його проживання невідоме, знає тільки, що він живе десь у Краснодарській області. З часу його виїзду вони більше не спілкувалися. Житлом відповідач тривалий час не цікавиться, участі в утриманні житла не приймає, комунальні послуги не сплачує. Перешкод в користуванні жилим приміщенням вона відповідачу не чинить. З реєстраційного обліку відповідач не знявся, у зв`язку з чим вона вимушена сплачувати комунальні послуги, які нараховуються на нього.

В березні 2026 року вона звернулась до органу реєстрації Департаменту адмінпослуг ЗМР з заявою про зняття відповідача з зареєстрованого місця проживання, однак у задоволенні заяви було відмовлено. Реєстрація відповідача у квартирі перешкоджає їй в реалізації права на субсидію. Всі зазначені дії відповідача свідчать про те, що він не ставиться до вказаного житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, у зв`язку з чим виникла необхідність визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, так як відповідач відсутній у квартирі майже 20 років без поважних причин.

Викладені обставини можуть підтвердити свідки - її сусіди, також до позовної заяви додає акт про проживання/не проживання в квартирі.

Прохала визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

09.06.2026 року ухвалою судді відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено до розгляду в судове засідання з викликом сторін.

16.06.2026 року до суду звернувся представник третьої особи Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради Набока А.В. з письмовими поясненнями, в яких посилалися на те, що квартира АДРЕСА_2 не приватизована та перебуває у власності Запорізької міської територіальної громади в особі Запорізької міської ради. Ордер на квартиру виданий виконавчим комітетом Ради народних депутатів м. Запоріжжя на ім`я ОСОБА_1 .

Прохали у разі встановлення судом достатніх та належних доказів, що підтверджують викладені доводи позивача у позовній заяві – прийняти по даній справі рішення на розсуд суду в межах діючого законодавства України.

01.09.2026 року в судовому засіданні позивач та її представник: адвокат Лічман І.І. позовні вимоги підтримали та прохали задовольнити.

01.09.2026 року відповідач в судове засідання не з`явився повторно, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав.

01.09.2026 року треті особи: ОСОБА_2 та представник Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в судове засідання не з`явилися.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України якщо відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи по суті повідомлений завчасно і належним чином, причин неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав, то за згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.

У зв`язку з наведеним, суд на підставі ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України, постановляє заочне рішення.

Суд, вислухавши учасників справи, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася позивач – ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 від 09.08.2005 року, що підтверджується довідкою про фактичне місце проживання Запорізької міської ради по Дніпровському району від 06.05.2026 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився відповідач – ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_3 , зареєстрований з 05.01.1990 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю №2848070 від 08.06.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру.

10.07.1996 року Виконавчий комітет міської ради народних депутатів м. Запоріжжя на підставі рішення міськвиконкому №253/8 від 27.06.1996 року видав ОСОБА_1 , сім`я якої складається з двох осіб: ОСОБА_2 (син), ОСОБА_3 (син), Ордер на житлове приміщення №1408 серії «Г» на право зайняття житлового приміщення квартири площею 17,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Квартира АДРЕСА_2 не приватизована та перебуває у власності Запорізької міської територіальної громади в особі Запорізької міської ради.

25.03.2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Департаменту адміністративних послуг ЗМР з заявою №313-06.4-21, в якій прохала зняти із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

25.03.2026 року Головним спеціалістом ВД та РФО управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг ЗМР Кульченко Л.С. у знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) відмовлено на підставі п.п.3 п.87 Порядку декларування та реєстрації місця проживання.

Згідно Акту про проживання/непроживання, складеного 25.05.2026 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 сама, ОСОБА_2 в квартирі не проживає з 1996 року, живе з родиною в рф, його речі відсутні.

Також, 01.09.2026 року в судовому засіданні допитано в якості свідка ОСОБА_4 , який суду пояснив, що йому відомо, що позивач проживає одна, скільки по часу невідомо, але вже років 20 живе одна. Вони з нею працювали разом, діти вчились разом. Один син в неї закордоном, про іншого не знає.

Суд, задовольняючи позов, виходить з наступного.

Відповідно ч.2 п.7 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення правовідношення.

Згідно ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч.1 ст.395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 2) право користування (сервітут).

Згідно ч.1 ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Глава 28 ЦК визначає житло об`єктом права приватної власності.

Відповідно ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно ч.2 ст.406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно ст.64 ЖК України (яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно ст.65 ЖК України (яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Статтею 72 ЖК України встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Верховний Суд у Постанові від 20.09.2021 року у справі № 200/17337/17 зазначив, що «З урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР особа, яка на законних підставах вселилися в жиле приміщення як член сім`ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування цим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування жилим приміщенням».

У Постанові Верховного Суду від 03.04.2021 року у справі № 161/2007/18 зазначено, що «Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті. У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Вичерпного переліку таких поважних причин законодавство не встановлює, у зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи та правил щодо оцінки доказів».

У Постанові Верховного Суду від 12.01.2021 року у справі № 344/7064/16-ц зазначено, що «У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк».

Судом встановлено, що відповідач, як член сім`ї наймача – позивача у справі, без поважних причин не проживає в квартирі за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки у 1996 році добровільно вибув до іншого місця проживання разом зі своєю родиною, а в 2006 році разом зі своєю родиною виїхав на постійне місце проживання до російської федерації, житловим приміщенням квартири не користується, особистих речей у квартирі не має, не сплачує комунальні послуги, в добровільному порядку з реєстрації не знімається, а реєстрація відповідача перешкоджає позивачу в реалізації права на отримання субсидії.

Суд доходить висновку, що відповідач фактично більше шести місяців без поважних причин не проживає за адресою реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , житловим приміщенням квартири не користується, особистих речей у квартирі не має, не сплачує комунальні послуги, в добровільному порядку з реєстрації не знімається, тому позивач має право на захист своїх прав, зокрема шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням в силу ст.72 ЖК України.

Тому суд доходить висновку, що позивачем доведено відсутність відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом,а відповідач не надав доказів поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Тому суд вважає, що відповідач втратив право користування житловим приміщенням даної квартири, що підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом доказами.

Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В Постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Крім того, відповідно ч.1,8 ст.178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Так як відповідач відзив на позов не подав, в судове засідання не з`явився, будь-яких заперечень суду не надав, то суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Таким чином, за наявними матеріалами справи, позов підлягає задоволенню як такий, що ґрунтується на законі, підтверджений встановленими обставинами та наданими суду доказами.

Відповідно ч.1 п.6 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Так як позивач не заявляла вимоги щодо розподілу судових витрат, то суд, враховуючи принцип диспозитивності, під час ухвалення рішення не вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 27, 76-81, 211, 223, 258-259, 280-283, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_3 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Копію заочного рішення направити відповідачу рекомендованим листом із повідомленням не пізніше двох днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 07.09.2026 року.

Суддя: С.М. Телегуз