Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №725/2033/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року

м. Чернівці

справа № 725/2033/24

провадження № 22-ц/822/381/26; № 22-ц/822/596/26; № 22-ц/822/597/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К. Кулянди М. І.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 15 грудня 2025 року та додаткові рішення від 03 лютого 2026 року та від 04 лютого 2026 року

головуюча в суді першої інстанції суддя Піхало Н. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 .

Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 425 314 гривень в рахунок відшкодування завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майнової шкоди та 50 000 гривень моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що 29 вересня 2023 року о 14 годині 41 хвилині в місті Чернівці на вулиці Січових Стрільців ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Opel», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись у крайній правій смузі проїзної частини, що має 4 смуги руху (по дві у кожному напрямку), перед розворотом не зайняла крайньої лівої смуги і в порушення пунктів 10.4, 10.1 Правил дорожнього руху, здійснила розворот транспортного засобу, що призвело до зіткнення з автомобілем «Mazda», номерний знак НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_3 , яка рухалась позаду автомобіля «Opel» в попутному напрямку. Автомобілі отримали механічні ушкодження. Тобто ОСОБА_2 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП.

Постановою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 13 листопада 2023 року у справі № 725/8123/23, залишеною без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 09 січня 2024 року, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП і накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Отже, внаслідок вчиненої з вини ОСОБА_2 дорожньо-транспортної пригоди, яка була встановлена судом, власнику автомобіля «Mazda», номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 було спричинено значні матеріальні збитки у зв`язку із пошкодження належного йому на праві власності транспортного засобу.

З метою відшкодування завданих збитків ОСОБА_1 звернувся до страхової компанії забезпеченого транспортного засобу «Opel Astra», номерний знак НОМЕР_1 , згідно з полісом № 212067440, а саме до ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та за наслідками розгляду заяви про здійснення страхового відшкодування, вказаною страховою компанією позивачу в межах страхового ліміту згідно здійснено виплату грошових коштів в розмірі 160 000 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією. Отже, страхова компанія в межах страхового ліміту свої деліктні зобов`язання виконала в повному обсязі.

Разом з тим, вказане страхове відшкодування не покрило всі збитки завдані позивачу за наслідками дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП).

Зокрема, відповідно до висновку експерта від 24 жовтня 2023 року № 176 за результатами проведеного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості відновлювального ремонту та розміру матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Mazda», який пошкоджено у ДТП 29 вересня 2023 року, ринкова вартість автомобіля станом на час ДТП до моменту ушкодження становила 814 118 гривень, ринкова вартість автомобіля після ДТП станом на 29 вересня 2023 року становила 268 454 гривні й відповідно вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля становить 814 118 грн. Оскільки ремонт автомобіля є економічно недоцільним й відповідно транспортний засіб вважається фізично знищеним, вважає, що його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Отже, різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди станом на 29 вересня 2023 року становить 545 664 гривні.

Крім того, позивач також поніс додаткові витрати, зокрема на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до міста Черкаси згідно з договором від 29 вересня 2023 року № 18 на перевезення вантажів автомобільним транспортом у розмірі 34 850 гривень, що підтверджується актом приймання-передачі від 29 вересня 2023 року № 18.

З урахуванням вищевикладеного внаслідок вищевказаної ДТП позивачу було завдано збитків на загальну суму 853 768 гривень, яка складається з вартості матеріального збитку завданого власнику автомобіля внаслідок ДТП, витрат, пов`язаних з евакуацією автомобіля та понесених витрат на проведення автотоварознавчого дослідження в розмірі 4 800 гривень.

При цьому, розмір страхового відшкодування є значно меншим від розміру завданого матеріального збитку, а тому посилаючись на положення пункту 30.2 статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та положення статей 1187, 1194 ЦК України, різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 425 314 гривень, просив стягнути з відповідачки, з вини якої відбулася дана ДТП.

Також вказував, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачу завдана моральна шкода. У зв`язку з ушкодженням здоров`я, зокрема отриманою внаслідок ДТП травмою пальця – закритого внутрішньо суглобного перелому середньої фаланги 2-го пальця правої кисті з незначним зміщенням уламків та неможливістю довготривалий час через вказану травму виконувати свої обов`язки лікаря-уролога КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», а також надавати належним чином лікарську допомогу, знищенням автомобіля та неможливістю у зв`язку із цим користуватися ним та зіпсованою відпусткою, зазначає, що зазнав душевних страждань, пережив емоційний і нервовий стрес, не міг працювати та провести з дружиною відпуску, а тому враховуючи характер і тривалість душевних страждань, вважає що діями відповідачки йому також завдана моральна шкода, розмір якої оцінює у 50 000 гривень.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівці від 15 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану за наслідками дорожньо-транспортної пригоди матеріальну шкоду в розмірі 405 537 гривень 90 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану за наслідками дорожньо-транспортної пригоди моральну шкоду в розмірі 25 000 гривень

Вирішено питання розподілу судових витрат у виді судового збору та витрат на проведення експертизи.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані із залученням експерта та проведенням експертизи в розмірі 4 800 гривень.

Стягнуто ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 753 гривні 70 копійок.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення майнової шкоди мотивоване тим, що оскільки розмір майнового збитку, завданого ОСОБА_1 з вини ОСОБА_2 , перевищує ліміт страхового відшкодування, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичною шкодою, залишковою вартістю транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди, а також виплаченим страховим відшкодуванням в розмірі 370 687 гривень 90 копійок (832 775,00 ( реальна вартість ТЗ на момент ДТП) – 302 087,10 (реальна вартість ТЗ після ДТП) – 160 000,00 (страхове відшкодування)).

Визначаючи розмір відшкодування суд виходив із даних щодо визначення ринкової вартості транспортного засобу на момент ДТП, а також вартості залишків транспортного засобу та вартості відновлювального ремонту, наведених у висновку автотоварознавчої експертизи від 26 червня 2025 року № 1404-Е.

Також за висновком суду на користь позивача також підлягають стягненню вартість послуг з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 34 850 гривень

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди обґрунтоване тим, що зібрані у справі докази вказують на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_2 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, а саме травму пальця – закритий внутрішньо суглобний перелом середньої фаланги 2-го пальця правої кисті з незначним зміщенням уламків, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (том 1, а. с. 71).

Крім того, у зв`язку із отриманою травмою, ОСОБА_1 , зважаючи на займану ним посаду лікаря-уролога КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» (том 1, а. с. 72-73), тривалий час не міг виконувати свої обов`язки лікаря-уролога, а також надавати належним чином лікарську допомогу, а належний йому автомобіль був фізично знищений й відповідно у зв`язку із неможливістю його подальшої експлуатації були зіпсовані плани на відпустку, у зв`язку з чим позивач дійсно зазнав значних душевних страждань.

За таких обставин суд вважав, що неправомірними діями відповідачки позивачу завдано моральну (немайнову) шкоду, зокрема у зв`язку із пошкодженням відповідачем автомобіля, який належить позивачеві на праві власності, а також завданням тілесних ушкоджень.

Виходячи із засад розумності і справедливості, беручи до уваги обставини ДТП, характер пошкоджень транспортного засобу, викликані цим обмеження у житті позивача, отримання ним тілесних ушкоджень, необхідність докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої до відшкодування позивачем моральної шкоди з 50 000 гривень до 25 000 гривень.

Додатковим рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівці від 03 лютого 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.

Додатковим рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівці від 03 лютого 2026 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 45 290 гривень в рахунок відшкодування витрати на правнчу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції від 15 грудня 2025 року

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 15 грудня 2025 року в частині задоволеної позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат, пов`язаних із залученням експерта та проведенням експертизи, скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вищевказаної позовної вимоги та стягнення витрат за проведення експертизи у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається на те, що звертаючись із позовом у цій справі, ОСОБА_1 зазначив, що йому була заподіяна моральна шкода, яка полягала у моральних стражданнях, порушенні нормального життєвого порядку та життєвих зв`язків, яких він зазнав у зв`язку з пошкодженням його майна; отриманою травмою; неможливістю реалізувати плани на відпустку.

Частково задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що в результаті ДТП позивач отримав тілесні ушкодження, а саме травму пальця – закритий внутрішньо суглобний перелом середньої фаланги 2-го пальця правої кисті з незначним зміщенням уламків.

За наслідком отриманої травми ОСОБА_1 тривалий час не міг виконувати свої обов`язки лікаря-уролога, а також надавати належним чином лікарську допомогу, а належний йому автомобіль був фізично знищений, що призвело до неможливості його подальшої експлуатації та перешкодило планам на відпустку, у зв`язку з чим позивач дійсно зазнав значних душевних страждань.

Проте у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження наявності у позивача комплексу негативних наслідків психологічного характеру, що виникли саме внаслідок настання ДТП, зокрема того, яким чином змінився нормальний життєвий порядок позивача та які саме життєві зв`язки були порушені. Разом з цим, не підтверджено яких саме моральних страждань позивач зазнав.

Фактично порушення нормального життєвого порядку, отримання травми, невиконання трудових обов`язків та порушення життєвих зв`язків – по суті є тимчасовою втратою його працездатності та шкодою, завданою зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а не моральною шкодою.

Окрім іншого, позивачем жодним чином не вказано та не доведено, які конкретно життєві зв`язки були порушені та не зазначено, чому він не зміг поїхати із своєю дружиною та провести відпустку, адже згідно відкритої та загальнодоступної декларації ОСОБА_1 за 2023 звітний період – у його власності перебувало 2 автомобілі марки «Mazda», 2016 та 2018 року випуску

Позивачем не доведено сам факт наявності пережитих страждань, не наведено їх тривалість та неможливість відновлення та яким чином це погіршило відносини з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального чи психологічного характеру.

Також судом першої інстанції в порушення норм процесуального права безпідставно стягнуто з відповідачки витрати позивача на проведення експертизи в розмірі 4 800 гривень.

Так, суд встановив, що згідно з наданого позивачем висновку експерта фактично вартість відновлювального ремонту транспортного засобу було ототожнено із визначенням вартості матеріальних збитків, завданих власнику пошкодженого транспортного засобу, а тому при визначенні вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу позивача, наданий ним висновок експерт судом до уваги не приймається.

Вказані обставини власне й стали підставою для призначення у справі повторної автотоварознавчої експертизи, яка врахована судом як доказ.

Наданий позивачем висновок експерта є неналежним доказом, а тому відсутні процесуальні підстави стягувати з відповідачки витрати пов`язані із залученням експерта та проведенням експертизи, оскільки такий доказ судом до уваги не брався при ухваленні рішення, про що прямо зазначено судом.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , у відзиві просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 15 грудня 2025 року залишити без змін.

Звертає увагу на те, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини відповідачки.

У цій частині помилковими є доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем факту завдання йому моральної шкоди, а також не надано належних і допустимих доказів на підтвердження її наявності та розміру.

Зокрема суд першої інстанції встановивши факт вчинення ДТП з вини відповідачки, наявність тілесного ушкодження у позивача, пошкодження його майна та пов`язані з цим фізичні і душевні страждання, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи її розмір, суд обґрунтовано врахував характер правопорушення, ступінь вини відповідачки, тяжкість травми, тривалість лікування, істотність змін у звичному способі життя та професійній діяльності позивача, а також принципи розумності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 правильності висновків суду першої інстанції по суті вирішення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди не спростовують.

Також вважає помилковими аргументи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача, понесених ним витрат на проведення у справі експертизи, оскільки такі витрати фактично були понесені позивачем з метою належного обґрунтування розміру заявлених вимог та забезпечення доказової бази у справі. Зазначений висновок стосувався предмета доказування та безпосередньо пов`язаний із розглядом справи по суті, а тому сам по собі факт призначення у подальшому іншої експертизи не свідчить про необґрунтованість чи надмірність понесених витрат. Незгода сторони відповідача із змістом або результатами первинного висновку експерта не нівелює факту необхідності його отримання на момент звернення до суду та не може бути підставою для звільнення винної особи від обов`язку відшкодувати витрати, спричинені її протиправними діями.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 на додаткове рішення суду першої інстанції від 03 лютого 2026 року

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить додаткове рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 03 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 49 200 гривень в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ОСОБА_2 вказує на те, що нею належними, допустимими та достатніми доказами доведено розмір понесених нею витрат на професійну правничої допомоги у цій справі, із деталізацією наданих послуг як того вимагає частина третя статті 137 ЦПК України.

Згідно з імперативною нормою пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, серед яких витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У цій справі позов ОСОБА_1 задоволено частково. Однак суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення та відповідно стягненні витрат у повному обсязі, чого не передбачають положення ЦПК України, більше того з урахуванням часткового задоволення позову.

Так, розглядаючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції, у випадку незгоди із заявленим відповідачкою до відшкодування розміром витрат на правничу допомогу за наявності заперечень іншої сторони, міг зменшити їх розмір, але не відмовити у задоволенні такої заяви у повному обсязі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 у відзиві просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції від 03 лютого 2026 року залишити без змін.

Вказує на те, що у додатковому рішенні суд навів обґрунтування того, що заявлена відповідачкою сума витрат на правничу допомогу у розмірі 49 200 гривень є надмірною з огляду на категорію справи, обсяг фактично наданих послуг та витрачений час, а також відсутність належного обґрунтування співмірності таких витрат. Такий висновок свідчить про здійснення судом оцінки поданих доказів у їх сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України.

Посилання відповідачки на те, що нею було надано всі необхідні докази понесення витрат, саме по собі не має вирішального значення для вирішення питання їх розподілу. Наявність договору та платіжних документів підтверджує факт витрат, однак не усуває обов`язку суду застосувати принцип пропорційності з урахуванням результатів розгляду справи . Розподіл судових витрат здійснюється не лише з огляду на їх документальне підтвердження, а насамперед з урахуванням того, яка сторона фактично виграла спір і в якій частині. Більше того, подані Відповідачем документи не підтверджують фактичного понесення витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 на додаткове рішення суду першої інстанції від 04 лютого 2026 року

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить додаткове рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 04 лютого 2026 року змінити, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000 гривень в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції фактично без будь-якого аналізу погодився із заявленим позивачем до відшкодування розміром витрат на правничу допомогу в сумі 50 000 грн, зменшивши його виключно пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що свідчить про відсутність самостійної оцінки співмірності таких витрат зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та складністю справи.

Суд фактично визнав обґрунтованим, заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу, обмежившись лише загальним посиланням на складність справи, без конкретного аналізу кожного із критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України, що зумовлює невідповідність його висновків фактичним обставинам справи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 у відзиві просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції від 04 лютого 2026 року залишити без змін.

Вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги про ненадання оцінки клопотанню відповідачки про зменшення розміру витрат на професійну правничу.

Зокрема як вбачається зі змісту мотивувальної частини оскаржуваного рішення суд першої інстанції встановив факт подання відповідачкою заперечень, навів їх зміст та здійснив оцінку поданих сторонами доказів у сукупності.

Сам по собі факт того, що суд не погодився з доводами відповідачки у повному обсязі або не навів розгорнутої відповіді на кожен із них, не свідчить про їх недослідження чи ігнорування.

Суд, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, виходив із поданих доказів щодо фактичного надання правової допомоги, обсягу виконаних робіт, складності справи, тривалості її розгляду, а також критерію розумності та співмірності витрат. При цьому суд не стягнув заявлену суму у повному обсязі (50 000 грн), а зменшив її до 45 290 грн, що саме по собі свідчить про критичну оцінку заявлених вимог.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

29 вересня 2023 року о 14 годині 41 хвилині в місті Чернівці на вулиці Січових Стрільців сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «Mazda», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки «Opel», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 (том 1, а. с. 18-20).

Автомобіль «Mazda CX-5», номерний знак НОМЕР_2 , належить на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (том 1, а. с. 14).

Постановою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 13 листопада 2023 року у справі № 725/8123/23, залишеною без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 9 січня 2024 року, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП і накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень (том 1, а. с. 15-17)

Зокрема, як убачається з вищевказаної постанови, ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «Opel», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись у крайній правій смузі проїзної частини, що має 4 смуги руху (по дві у кожному напрямку), перед розворотом не зайняла крайньої лівої смуги і в порушення пунктів 10.4, 10.1 Правил дорожнього руху здійснила розворот транспортного засобу, що призвело до зіткнення з автомобілем «Mazda», номерний знак НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_3 , яка рухалась позаду автомобіля «Opel» в попутному напрямку. Автомобілі отримали механічні ушкодження.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як власника автомобіля «Opel», номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована згідно з договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР0212067440.

Відповідно до вищевказаного договору страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю становить 320 000 гривень, а за шкоду заподіяну майну – 160 000 гривень, розмір франшизи – 0 (том 1, а. с. 22)

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного в результаті дорожньо-транспортної пригоди застрахованим транспортним засобом, було складено акт огляду транспортного засобу та розрахунок суми страхового відшкодування, а також ремонтна калькуляція, відповідно до яких ринкова вартість транспортного засобу до пошкодження становила 666 462 гривні 74 копійки, а вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки «Mazda», номерний знак НОМЕР_2 , – 536 004 гривні 10 копійок (том 1, а. с. 22-29).

В подальшому, на підставі розрахунку суми страхового відшкодування страховиком 28 листопада 2023 року виплачено ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 160 000 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № ЗР104673 та відомостями щодо зарахування вказаної суми на картковий рахунок позивача (том 1, а. с. 31-33, 35).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржені судові рішення в повній мірі не відповідають зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.

Щодо вирішення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:

(1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;

(2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди – явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

У доктрині приватного права виокремлюється компенсаційна функція приватного права, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу – її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін. «Сompensare» (з лат.) означає відшкодовувати або урівноважувати. За своєю суттю компенсація в приватному праві – це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквівалента всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року у справі № 757/34767/23 (провадження № 61-9435сво24)).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у частинах першій, другій статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій в результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, а саме травму пальця – закритий внутрішньо суглобний перелом середньої фаланги 2-го пальця правої кисті з незначним зміщенням уламків, що підтверджується наявними у матеріалах справи висновком спеціаліста (том 1, а. с. 71).

Крім того, у зв`язку із отриманою травмою, ОСОБА_1 , зважаючи на займану ним посаду лікаря-уролога КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» (том 1, а. с. 72-73), певний час не міг виконувати свої обов`язки лікаря-уролога, а також надавати належним чином лікарську допомогу, а належний йому автомобіль був фізично знищений.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , завдано моральної шкоди, яка пов`язана з хвилюваннями та моральними стражданнями через ДТП, у якій він зазнав тілесних ушкоджень, а також був позбавлений можливості працювати на посаді лікаря-уролога, що є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивача, оскільки людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Доводи апеляційної скарги відповідних висновків суду першої інстанції щодо факту завдання позивачу моральної шкоди не спростовують.

Як зазначалося вище розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Установивши, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідачки, позивач ОСОБА_1 зазнав значної емоційної напруги та стресу, фізичного болю і ушкодження здоров`я, пов`язані із цим негативні зміни у житті позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про перенесення позивачем моральних страждань та існування правових підстав для відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначено судом з урахування засад розумності та справедливості.

Зокрема суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу частково, навів достатні мотиви визначення розміру шкоди у сумі 25 000 гривень. Сума відшкодування моральної шкоди судом аргументована з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв.

Відповідачка в апеляційній скарзі не довела, що визначений судом розмір моральної шкоди є очевидно неспівмірним із обсягом немайнових втрат позивача та не відповідає критеріям розумності та справедливості.

Сама лише незгода відповідачки із визначеною судом сумою компенсації не є підставою для зміни судового рішення, як і не дає підстави вважати рішення суду незаконним та необґрунтованим.

Щодо оскарження рішення суду в частині розподілу судових витрат із проведення експертизи

Відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати, а за правилом пункту 2 частини п`ятої статті 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами вирішення позову суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних із проведенням експертизи в розмірі 4 800 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи вказані вище витрати ОСОБА_1 поніс у зв`язку з проведенням автотоварознавчої експертизи від 24 жовтня 2023 року № 176.

В свою чергу, вирішуючи спір по суті та визначаючи розмір майнової шкоди, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, суд першої інстанції врахував висновок експерта за результатами проведеної повторної судової транспортно-товарознавчої експертизи від 26 червня 2025 року № 1404-Е, яка була призначена за клопотанням представника відповідачки з метою усунення розбіжностей у визначенні реальної вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та після, а також в частині застосованого коефіцієнту фізичного зносу, та відсутністю даних щодо визначення вартості відновлювального ремонту.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23) сформулювала висновок про те, що відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

У цій справі судом першої як доказ враховано лише висновок потворної транспортно-товарознавчої експертизи від 26 червня 2025 року № 1404-Е, оплату якої у сумі 22 060 гривень здійснила ОСОБА_2 (том 1, а. с. 233, том 2, а. с. 116).

З огляду на наведене саме витрати на оплату за проведення повторної судової транспортно-товарознавчої експертизи від 26 червня 2025 року № 1404-Е підлягаю розподілу між сторонами за результатами вирішення справи у суді першої інстанції.

Сторони рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди не оскаржували.

В свою чергу як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Позов ОСОБА_1 задоволено на 90,58% (430 537,90 (405 537,90 + 25 000,00) – присудженні до стягнення за результатами розгляду справи майнова та моральна шкода / 475 314 (425 314,00 + 50 000,00) – заявлені позивачем до стягнення майнова та моральна шкода).

Отже, за результатами розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 пропорційно до задоволених позовних вимог, підлягали відшкодуванню за рахунок ОСОБА_1 понесені нею витрати на проведення експертизи від 26 червня 2025 року № 1404-Е, який врахований судом як доказ, у сумі 2 078 гривень 05 копійок (22 060 х 9,42%).

З урахуванням наведеного, знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо незаконності рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, пов`язаних із проведенням експертизи у справі.

Щодо оскарження ОСОБА_2 додаткового рішення суду першої інстанції від 03 лютого 2026 року

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування понесених нею витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи, суд першої інстанції оцінивши наявні в матеріалах справи докази, беручи до уваги позицію сторін, дійшов висновку, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 49 200 гривень, яка заявлена до відшкодування, є надмірною для такої категорії справ, а обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, не обґрунтовано.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (пункти 1, 4 частини першої статті 133 ЦПК України).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі

№ 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження N 61-6486св19) зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду вже зазначала про те, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року («East/West Alliance Limited v. Ukraine», заява № 19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

– має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

– з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21, а також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

ОСОБА_2 просила здійснити розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді першої інстанції, а саме стягнути із позивача на свою користь судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, у розмірі 49 200 гривень.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідачка надала копію договору № 187/22 про надання юридичної (правничої) допомоги від 08 вересня 2022 року; копію звіту(акту) про наданні послуги у зв`язку із розглядом справи №725/2033/24 від 17 грудня 2025; копію квитанції до прибуткового касового ордера №01/24/07 від 03 липня 2024 року; копію квитанції до прибуткового касового ордера №12/25/12 від 17 грудня 2025 року. Загальний розмір витрат на правничу допомогу становить 49 200 гривень.

У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

«… не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

142. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

143. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення – визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права».

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Колегія суддів наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Зі змісту звіту про надання правничої допомоги від 17 грудня 2025 року вбачається, що зміст правничої допомоги, яка надавалася ОСОБА_2 адвокатами Адвокатського об`єднання «Поляк і партнери» у цій справі полягала у наступному:

10 квітня 2024 року – підготовка та представництво інтересів клієнта у судовому засіданні (1 година);

24 квітня 2024 року – 13 травня 2024 року – визначення правової позиції. Підготовка відзиву на позовну заяву (12 годин);

13 травня 2024 року – підготовка письмових пояснень та клопотання про призначення експертизи у справі (03 години 30 хвилин);

13 травня 2024 року – підготовка та представництво інтересів клієнта у судовому засіданні (1 година);

28 травня 2024 року – підготовка та представництво інтересів клієнта у судовому засіданні (30 хвилин);

29 травня 2024 року – подання до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (1 година);

04 червня 2024 року – підготовка та представництво інтересів клієнта у судовому засіданні (1 година;

11 червня 2024 року – підготовка та представництво інтересів клієнта у судовому засіданні (2 години);

28 червня 2024 року – підготовка адвокатського запиту до ТОВ «АУДАТЕКС» (2 години);

27 червня 2024 року – 01 липня 2024 року – проведення підготовчих дій (5 годин);

02 липня 2024 року – підготовка та представництво інтересів клієнта у судовому засіданні (1 година);

10 лютого 2025 року – підготовка та направлення клопотання про призначення у справі автотоварознавчої експертизи (1 година);

10 лютого 2025 року – підготовка та представництво інтересів клієнта у судовому засіданні (1 година);

14 лютого 2025 року – підготовка адвокатського запиту до ТОВ «АУДАТЕКС» (1 година);

21 лютого 2025 року – підготовка та представництво інтересів клієнта у судовому засіданні (2 години);

24 лютого 2025 року –підготовка клопотання про витребування доказів та поновлення строку (1 година);

29 квітня 2025 року – підготовка адвокатського запиту до ПрАТ «Княжа» (1 година);

02 травня 2025 року – отримання історії автомобіля Mazda CX-5 (1 година);

05 травня 2025 року – підготовка клопотання про долучення доказів на виконання клопотання експерта;

08 липня 2025 року – підготовка клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (30 хвилин);

15 грудня 2025 року – підготовка та представництво інтересів клієнта у судовому засіданні (30 хвилин).

Колегія суддів частково погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що окремі види правничої допомоги, зокрема такі як підготовка відзиву, складення повторного запиту до ТОВ «АУДАТЕКС», участь у окремих судових засіданнях з урахуванням часу їх тривалості, не відповідають критеріям їх реальності (дійсності).

Разом з цим ці обставини не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат ОСОБА_2 , які вона понесла у суді першої інстанції, в цілому.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені до відшкодування ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у сумі 49 200 гривень є завищеними із врахуванням характеру виконаної роботи, принципу співмірності та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.

Оцінюючи співмірність, реальність та пропорційність судових витрат, які просить стягнути сторона позивача, а також те, що зазначена категорія справ є справою незначної складності та по них є стала судова практика, що в свою чергу не потребувало додаткових зусиль та знань, а також враховуючи об`єм виконаних адвокатом робіт та витрачений час на участь в судових засіданнях, апеляційний суд, вважає, що об`єктивний розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає розподілу, в даній справі становить 20 000 гривень.

Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що згідно з імперативною нормою пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, серед яких витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як зазначалося вище позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено на 90,58%.

Пропорційно до задоволених позовних вимог з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені нею витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 1 884 гривні (20 000 х 9,42%).

Щодо оскарження ОСОБА_2 додаткового рішення суду першої інстанції від 04 лютого 2026 року

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000 гривень, які понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, суд першої інстанції виходив із того, що такий розмір витрат є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та складністю справи.

Врахувавши пропорційність задоволення позовних вимог суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 45 290 гривень.

Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначалося вище Велика Палата Верховного Суду у пункті 148 постанови від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження заявленої суми у розмірі 50 000 гривень фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 подав до суду договір про надання правової допомоги від 02 жовтня 2023 року, розрахунок вартості витраченого адвокатом часу з представлення інтересів клієнта у Чернівецькому районному суді міста Чернівців у справі №725/2033/24, акт № 56 здачі-приймання наданих послуг, додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги від 02 жовтня 2023 року, платіжну інструкцію від 22 грудня 2025 року.

Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично визнав обґрунтованим, заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу, обмежившись лише загальним посиланням на складність справи, без конкретного аналізу кожного із критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України та без врахування заперечень іншої сторони.

Зокрема колегія суддів вважає, що витрачений адвокатом час на надання окремих видів правничої допомоги згідно з розрахунком від 19 грудня 2025 року (том 3, а. с. 5) є явно завищеним, зокрема щодо вивчення письмових пояснень відповідачки та подачі додаткових пояснень тривалістю 2 години, вивчення клопотання про призначення повторної експертизи та подача заперечень щодо відповідного клопотання тривалістю 2 години, а участь представника у окремих судових засіданнях не відповідає часу їх фактичної тривалості.

Окрім цього колегія суддів також враховує, що вивчення висновку експерта не може вважатися самостійним видом правничої допомоги.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правничу допомогу у сумі 50 000 гривень не відповідає критеріям розумності, пропорційності та справедливості їхнього розміру. А тому такі витрати не повністю співмірні зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) у суді першої інстанції, з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому їх розмір не є повністю обґрунтованим. У зв`язку з цим апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі у суді першої інстанції, доходить висновку, що розмір таких витрат, який відповідає наведеним вище вимогам та критеріям щодо реальності, розумності їх розміру, співмірності, обґрунтованості, пропорційності до предмету спору та справедливості, становить 30 000 гривень.

Пропорційно до задоволених позовних вимог з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені ним витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 27 174 гривні (30 000 х 90,58%).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції від 15 грудня 2025 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосування норм матеріального права, а тому його слід залишити без змін.

Рішення суду в частині розподілу судових витрат, пов`язаних із проведенням експертизи ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані із проведенням експертизи, у розмірі 2 078 гривень 05 копійок.

Додаткове рішення суду від 03 лютого 2026 року ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 884 гривні в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Додаткове рішення суду від 03 лютого 2026 року частково ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину, виклавши її в редакції цієї постанови.

Також підлягає зміні резолютивна частина додатково рішення суду від 03 лютого 2026 року, із викладенням її в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 27 174 гривні в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції».

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 15 грудня 2025 року задовольнити частково.

Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 15 грудня 2025 року в частині розподілу судових витрат, пов`язаних із проведенням експертизи, скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані із проведенням експертизи, у розмірі 2 078 гривень 05 копійок.

Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 15 грудня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 03 лютого 2026 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 03 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 884 гривні в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 04 лютого 2026 року задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину додаткового рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 04 лютого 2026 року, виклавши її в редакції цієї постанови.

Змінити резолютивну частину додаткового рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 04 лютого 2026 року, виклавши її в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 27 174 гривні в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції».

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повна постанова складена 04 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Мирослава КУЛЯНДА