Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №718/2546/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року

м. Чернівці

справа № 718/2546/25

провадження № 22-ц/822/144/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»

відповідач ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2025 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Нагорний В. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (далі - ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 .

Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 02 лютого 2022 року № 2894004 у розмірі 18 240 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 02 лютого 2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2894004, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 4 000 гривень.

Зі сторони ОСОБА_1 кредитний договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е290.

Стверджує, що первісний кредитор - ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» виконало свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором, зокрема шляхом перерахування 02 лютого 2022 року кредитних коштів у розмірі 4 000 гривень на вказану відповідачем у договорі банківську картку.

У зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань у ОСОБА_1 перед первісним кредитором виникла заборгованість за кредитним договором № 2894004, яка станом на 28 січня 2023 року складала 18 858 гривень.

Вказує на те, що в подальшому 10 серпня 2023 року первісний кредитор ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило право вимоги за кредитним договором № 2894004 на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» за договором факторингу № ККЛУ-10082023.

Згідно з розрахунком загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 02 лютого 2022 року № 2894004 становить 18 858 гривень, з яких: 4 000 гривень - заборгованість за кредитом, 14 858 гривень - заборгованість за процентами.

Оскільки відповідач у встановлені кредитним договором порядку та строки кредит не повернув та не сплатив проценти за користування кредитом, з посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини, ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» просило позовні вимоги задовольнити повністю.

Короткий зміст судового рішення першої інстанції

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2025 року у позові ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за змістом статей 1068, 1073 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням установлених фактичних обставин справи, суд першої інстанції вважав застосовними до цих правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18), Верховного Суду України у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, згідно з якими користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Також суд вважав релевантними до спірних правовідносин висновки сформульовані у постанові Верховного Суду 11 вересня 2024 року у справі № 753/12781/23 (провадження № 61-10605св24), відповідно до яких «саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».

За висновком суду першої інстанції, наявними у матеріалах справи доказами підтверджуються доводи відповідача про те, що він не надсилав заявки на отримання кредиту, не користувався кредитними коштами, а позивачем вказані обставини не спростовано, у зв`язку із чим у позові слід відмовити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» просить рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Посилається на те, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08 лютого 2018 року у справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18), від 11 вересня 2024 року у справі № 753/12781/23 (провадження № 61-10605св24), а також висновки Верховного Суду України, наведені у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, оскільки правовідносини у цій справі та справах, які переглядалися Верховним Судом не є подібними.

У цій справі правовідносини сторін виникли на підставі укладеного між ними в електронній формі кредитного договору.

Первісний кредитор ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», не є банківською установою, у якій на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку, а тому не здійснював несанкціонованого списання грошових коштів з відповідно рахунку відповідача.

Натомість на виконання укладеного між сторонами кредитного договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» здійснило переказ кредитних коштів у сумі 4 000 гривень на картковий рахунок відповідача, що зокрема підтверджується отриманою на виконання ухвали суду випискою по рахунку ОСОБА_1 , відкритому в Акціонерному товаристві «Перший український міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ»). Вказаними доказами також підтверджується належність рахунку саме відповідачу, як і факт зарахування кредитних коштів.

Звернення відповідача до правоохоронних органів не є належним доказом укладення кредитного договору іншою особою за відсутності його вільного волевиявлення, зокрема з урахуванням наявної в матеріалах справи довідки від 03 жовтня 2023 року, складеної начальником відділення поліції № 2 (м. Кіцмань) Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області, за змістом якої не встановлено ознак будь-якого правопорушення.

Фактично у такий спосіб (заперечуючи факт укладення кредитного договору), відповідач намагається уникнути виконання зобов`язань за кредитним договором від 02 лютого 2022 року № 2894004.

Загалом суд першої інстанції, помилково визначившись із характером спірних правовідносин, безпідставно дійшов висновку про відмову в позові.

Узагальненні доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 у поданій до апеляційного суду заяві просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Акцентував увагу на тому, що кредитний договір не укладав, а кредитні кошти не отримував.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

02 лютого 2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2894004 в електронній формі, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е290.

За умовами укладеного між сторонами кредитного договору товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки передбачені договором. Тип кредиту - кредит. Сума кредиту становить 4 000 гривень. Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (пункти 1.2-1.3 кредитного договору)

Відповідно до пунктів 1.5, 1.6 кредитного договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною процентною ставкою за весь строк кредиту 29653,85 % річних, за стандартною процентною ставкою з урахування періоду застосування зниженою процентною ставки 6961,93% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою - 32 656 гривень; за стандартною процентною ставкою з урахування періоду застосування зниженої ставки - 30 280 гривень.

В пункті 2.1 кредитного договору зазначено, що товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної карти № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.

Згідно з підпунктом 5.4.1. кредитного договору клієнт зобов`язаний у встановлений в договорі строк повернути кредит та сплатити проценти за користування, штрафні санкції та платежі, передбачені договором.

Довідкою про ідентифікацію підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким укладено кредитний договір №2894004, ідентифікований ТОВ «Лінеура Україна». Акцепт (договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е290, відправленим позичальнику 2022-02-02 о 14:07:44 на номер телефону НОМЕР_2 .

Перерахування коштів на платіжну картку клієнта підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вих. № 4659-0403 від 04 березня 2024 року, з якого слідує, що 02 лютого 2022 року о 14:10:15 перераховано кошти на платіжну карту клієнта: № НОМЕР_1 на суму 4 000 гривень, номер транзакції в системі iPay.ua: 135240133, призначення платежу: зарахування 4 000 гривень на карту № НОМЕР_1 .

На виконання ухвали суду про витребування доказів, АТ «ПУМБ» надіслав лист від 02 жовтня 2025 року № КНО -07.8.5/13201 БТ , в якому, серед іншого, повідомив, що в банку на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) була випущена банківська платіжна картка № НОМЕР_5 до рахунку № НОМЕР_6 у гривні. В результаті аналізу операцій, здійснених по картці № НОМЕР_5 була виявлена операція по надходженню грошових коштів у сумі 4 000 гривень через сервіс іншого банку.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 2894004 від 02.02.2022 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 10 серпня 2023 року, заборгованість відповідача складає 18 858 гривень, з яких: 4 000 гривень - заборгованість за кредитом, 14 858 гривень - заборгованість за процентами.

10 серпня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № ККЛУ-10082023.

За умовами вищевказаного договору фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості). Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за договором, фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи права вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами (пункти 1.1-1.2 договору факторингу).

У пункті 6.2.3 пункту 6.2 договору факторингу сторони передбачили, що права вимоги переходять до фактора після підписання цього договору та виконання фактором вимог пункту 7.2 договору, шляхом перерахування суми, вказаній в пункті 7.1 цього договору протягом двох робочих днів з моменту підписання сторонами договору.

Відповідно до підпункту 8.1.2 пункту 8.1 договору факторингу факт здійснення між сторонами приймання-передачі документації підтверджується відповідним актами приймання-передачі (додаток №4 до цього договору), підписаним особами, що мають повноваження на здійснення цих дій від кожної зі сторін.

За фактом передачі реєстру боржників сторони підписують акт приймання-передачі реєстру боржників (додаток №2), про що зазначено у підпункті 8.2.2 пункту 8.2 договору факторингу.

Згідно з підпунктом 13.1 пункту 13 договору факторингу він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2024 року, але у будь-якому випадку до повного виконання відповідних зобов`язань сторонами.

10 серпня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підписано акт приймання-передачі реєстру боржників від 10 серпня 2023 року до договору факторингу від 10 серпня 2023 року № ККЛУ-10082023, згідно з яким ТОВ «Лінеура Україна» передало ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги до божників загальною чисельністю 5 946 осіб.

З витягу з реєстру боржників до договору факторингу № ККЛУ-10082023 вбачається, що до нового кредитора - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 02 лютого 2022 року № 2894004 на загальну суму 18 858 гривень, з яких: 4 000 гривень - заборгованість за кредитом, 14 858 гривень - заборгованість за процентами.

ОСОБА_1 звертався до відділення поліції № 2 (м. Кіцмань) Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області із заявою щодо можливих шахрайських дій, за змістом якої вказував на те, що ним було втрачено паспорт громадянина України та ідентифікаційний код, а також стверджував, що жодних кредитних договорів не укладав.

Згідно з довідкою від 03 жовтня 2023 року, складеною начальником відділення поліції № 2 (м. Кіцмань) Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області, за фактом звернення ОСОБА_1 не встановлено ознак будь-якого правопорушення.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в частині, що переглядається, не відповідає зазначеним вище вимогам з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.

Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

З аналізу змісту договору від 02 лютого 2022 року № 2894004 та порядку його виконання, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами укладено саме кредитний договір.

Частинами другою та третьої статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Щодо укладення кредитного договору від 02 лютого 2022 року № 2894004 в електронному вигляді

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII)

Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що:

- кредитний договір від 02 лютого 2022 року № 2894004 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 підписано від імені останнього електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е290, який було надіслано на номер мобільного телефону НОМЕР_2 ;

- у договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, номер мобільного телефону.

Від імені ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подано заявку на отримання кредиту, після чого ТОВ «Лінеура Україна» надіслало за допомогою засобів зв`язку на вказаний у заявці на отримання кредиту номер телефону НОМЕР_2 (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який використано для підтвердження підписання кредитного договору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про укладеність кредитного договору, оскільки без здійснення вказаних дій кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).

При цьому колегія суддів враховує також умови пункту 9.9 кредитного договору, відповідно до яких позичальник підтверджує, що дані, які стосуються його особи є актуальними, правильними та відповідають дійсності. Клієнт погоджується, що наявність помилок або неточностей не впливають на його зобов`язання за цим договором.

В даному випадку суд першої інстанції помилково взяв до уваги факт звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів як доказ укладення кредитного договору від його імені іншою особою, оскільки як вбачається з довідки від 03 жовтня 2023 року, складеної начальником відділення поліції № 2 (м. Кіцмань) Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області, за фактом звернення ОСОБА_1 не встановлено ознак будь-якого правопорушення.

За цих обставин сам факт наявності відповідного звернення безумовно не свідчить про укладення кредитного договору від імені ОСОБА_1 іншою особою.

Саме лише посилання ОСОБА_1 на списання коштів у сумі 4 000 гривень з його карткового рахунку не доводить відсутності його волевиявлення на укладення договору, зокрема з урахуванням обставини подальшого використання цього банківського рахунку та здійснення операцій в своїх інтересах (оплати різного роду товарів та послуг, готівкове поповнення рахунку, погашення заборгованості) у період з 01 лютого 2022 року по 14 жовтня 2025 року, що свідчить про те, що доступ до карткового рахунку не був втрачений відповідачем (а. с. 80-82).

У цій частині доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а також доводи ОСОБА_1 про відсутність його волевиявлення на укладення договору.

Також судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин висновки Верховного Суду від Верховного Суду, викладені у постановах від 08 лютого 2018 року у справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18), від 11 вересня 2024 року у справі № 753/12781/23 (провадження № 61-10605св24), а також висновки Верховного Суду України, наведені у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо визначення подібності правовідносин колегія суддів звертається до правових позицій Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц).

Проте як вбачається з мотивувальної частини рішення судом першої інстанції до спірних у цій справі правовідносин застосовано висновки Верховного Суду, які стосувалися правовідносин між споживачем та банком щодо несанкціонованого списання коштів з рахунку особи за транзакціями, які останній не схвалював. Предметом позову у вказаних справах було відновлення стану рахунку до вчинення несанкціонованого списання коштів, визнання відсутнім заборгованості за кредитним договором, зобов`язання банку відновити залишок на картковому рахунку.

Отже висновки Верховного Суду, які застосовані судом першої інстанції стосувалися інших правовідносин, які не є подібними ні за предметом та підставами позову, на за змістом позовних вимог і встановлених судами фактичних обставинах, і як наслідок різним матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.

Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів

Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Як вбачається з умов кредитного договору від 02 лютого 2022 року № 2894004, зокрема пункту 2.1, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної карти № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, перерахування коштів на платіжну картку ОСОБА_1 підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вих. № 4659-0403 від 04 березня 2024 року, з якого слідує, що 02 лютого 2022 року о 14:10:15 перераховано кошти на платіжну карту клієнта: № НОМЕР_1 на суму 4 000 гривень, номер транзакції в системі iPay.ua: 135240133, призначення платежу: зарахування 4 000 гривень на карту № НОМЕР_1 .

На виконання ухвали суду про витребування доказів, АТ «ПУМБ» надіслав лист від 02 жовтня 2025 року № КНО-07.8.5/13201 БТ, в якому, серед іншого, повідомив, що в банку на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) була випущена банківська платіжна картка № НОМЕР_5 до рахунку № НОМЕР_6 у гривні. В результаті аналізу операцій, здійснених по картці № НОМЕР_5 була виявлена операція по надходженню грошових коштів у сумі 4 000 гривень через сервіс іншого банку.

Як вбачається із змісту кредитного договору, в ньому зазначено номер особистого електронного платіжного засобу з маскою НОМЕР_1 . Зазначену інформацію про банківські реквізити платіжної картки вказано у відповідному вигляді, зважаючи на ту обставину, що, така інформація згідно з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самої відповідачки або за її згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).

Пунктом 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113 передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі НОМЕР_8 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

При оформленні заявки від імені ОСОБА_1 було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу), але відповідно до вищенаведеного Положення позивач не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідачки.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про доведеність обставини перерахування кредитних коштів відповідно до умов договору від 02 лютого 2022 року № 2894004, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20 (провадження № 61-11009св22).

Щодо розміру заборгованості за кредитним договором від 02 лютого 2022 року № 2894004

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами укладеного між сторонами кредитного договору товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки передбачені договором. Тип кредиту - кредит. Сума кредиту становить 4 000 гривень. Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (пункти 1.2-1.3 кредитного договору).

Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах:

- стандартна процента ставка становить 1,99% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в пункті 1.3 цього договору (підпункт 1.4.1 договору);

- знижена процентна ставка становить 0,01% в день та застосовується на наступних умовах.

Якщо клієнт до 04 березня 2022 року (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше першого платежу, визначеного в графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт як учасник програми лояльності отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

У випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від товариства, користування кредитом для клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором (підпункт 1.4.2 договору)

Відповідно до пунктів 1.5, 1.6 кредитного договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною процентною ставкою за весь строк кредиту 29653,85 % річних, за стандартною процентною ставкою з урахування періоду застосування зниженою процентною ставки 6961,93% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою - 32 656 гривень; за стандартною процентною ставкою з урахування періоду застосування зниженої ставки - 30 280 гривень.

Згідно з підпунктом 5.4.1 кредитного договору клієнт зобов`язаний у встановлений в договорі строк повернути кредит та сплатити проценти за користування, штрафні санкції та платежі, передбачені договором.

На підтвердження суми заборгованості відповідача ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» подало до суду розрахунок заборгованості за договором № 2894004, складений ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» станом на 10 серпня 2023 року, з якого вбачається, що за Федраком обліковується заборгованість за цим договором у загальній сумі 18 858 гривень, з яких: 4 000 гривень - заборгованість за кредитом, 14 858 гривень - заборгованість за процентами.

Верховний Суд у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 звернув увагу на те, що питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Колегія суддів зауважує, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості (див. постанову Верховного Суду від 09 лютого 2023 року № 464/3214/16-ц).

Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості на предмет його відповідності умовам кредитного договору перевірений судом апеляційної інстанції, та зокрема встановлено, що проценти за користування кредитом у період з 02 лютого по 25 лютого 2022 року (включно) нараховані кредитодавцем, виходячи з процентної ставки у розмірі 0,01% в день (04 копійки), у період з 26 лютого 2022 року по 24 жовтня 2022 року (включно) - виходячи з процентної ставки у розмірі 0,99% в день (39 гривень 60 копійок), а у період з 25 жовтня 2022 року по 28 січня 2023 року (включно) - виходячи з процентної ставки у розмірі 1,99% в день (79 гривень 60 копійок).

Нарахування процентів за користування кредитом у вказаний спосіб відповідає умовам кредитного договору.

Обставин, які б вказували на помилковість вказаного розрахунку заборгованості апеляційним судом не встановлено. В свою чергу відповідач наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості не спростував, контррозрахунку не надав, як і належних та допустимих доказів виконання зобов`язань за кредитним договором у іншому розмірі ні перед первісним кредитором, ні перед позивачем.

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявленої до стягнення заборгованості за кредитним договором № 2894004 у сумі 18 858 гривень.

За обставин цієї справи ОСОБА_1 посилався на те, що кредитний договір укладений від його імені іншою особою, проте вимог про визнання недійсним кредитного договору від 02 лютого 2022 року № 2894004 не заявляв.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У справі, що переглядається презумпція правомірності кредитного договору від 02 лютого 2022 року № 2894004 відповідачем у встановленому законом порядку не спростована.

Висновки суду апеляційної інстанції також узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29 травня 2024 року у справі № 545/1750/21 (провадження № 61-1177св24), від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20 (провадження № 61-11009св22), у яких суди дійшли висновку, що за відсутності належних та допустимих доказів того, що оспорюваний правочин укладено саме позивачем, а не будь-якою іншою особою, та за відсутності його волевиявлення на укладання оспорюваного правочину і належних доказів отримання саме позивачем вказаних кредитних коштів, враховуючи, що кошти перераховані відповідачем на банківську картку, яка позивачу не видавалась, та не спростування відповідачем зазначених обставин, наявні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором від 02 лютого 2022 року № 2894004 у сумі 18 858 гривень, з яких: 4 000 гривень - заборгованість за кредитом, 14 858 гривень - заборгованість за процентами.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» у встановленому порядку та розмірі сплачено судовий збір за подання в електронній формі позовної заяви у розмірі 2 422 гривні 40 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією № 21385.

Також за подання апеляційної скарги ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» у встановленому порядку та розмірі сплачено судовий збір за подання в електронній формі апеляційної скарги у розмірі 3 633 гривні 60 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією № 36100.

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 .

Зі змісту апеляційної скарги ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» слідує, що товариство за результатами вирішення справи у суді апеляційної інстанції просило стягнути на свою користь лише понесені ним судові витрати у виді судового збору.

З урахуванням викладеного з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» пропорційно до задоволених позовних вимог слід стягнути 6 056 гривень в рахунок відшкодування судових витрат у виді судового збору.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

Ухвалив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» задовольнити.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором від 02 лютого 2022 року № 2894004 у сумі 18 858 гривень, з яких: 4 000 гривень - заборгованість за кредитом, 14 858 гривень - заборгованість за процентами.

Змінити розподіл судових витрат за результатами розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» 6 056 гривень в рахунок відшкодування судових витрат у виді судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повна постанова складена 04 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Мирослава КУЛЯНДА