Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №725/1614/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року

м. Чернівці

справа № 725/1614/26

провадження № 22-ц/822/1820/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Литвинюк І. М., Кулянди М. І.

за участю секретаря судових засідань Тодоряка Г. Д.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС»

відповідач - ОСОБА_1

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 02 липня 2026 року

головуючий у суді першої інстанції суддя Байцар Л. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» (далі - ТзОВ «СВЕА ФІНАНС») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява обґрунтована тим, що 12 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» (далі - ТзОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ») (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) в електронній формі було укладено договір № 1953078 про надання споживчого кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями (далі - кредитний договір).

На виконання вимог договору ТзОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» надано відповідачу одноразовий ідентифікатор P386, для підписання кредитного договору № 1953078 від 12 грудня 2024 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.

Відповідно до умов кредитного договору, Товариство надало позичальнику кредит у сумі 40 000 грн строком на 360 днів зі стандартною процентною ставкою 1% в день, яка застосовується у межах строку кредиту.

Позивач стверджував, що первісний кредитор виконав свої зобов`язання за договором, перерахувавши грошові кошти на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 .

28 липня 2025 року між ТзОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 01.02-25/25, згідно з яким право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перейшло до позивача.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо повернення коштів та сплати процентів, що призвело до виникнення простроченої заборгованості, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму у розмірі 139 199,99 грн, яка складається з: 39 999,99 грн - заборгованість за тілом кредиту; 79 200,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами; 20 000,00 грн - пеня.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 02 липня 2026 року позов ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 1953078 від 12 грудня 2024 року у сумі 119 199,99 грн, з яких: 39 999,99 грн - заборгованість за тілом кредиту та 79 200,00 грн - заборгованість за процентами.

В іншій частині позовних вимог, а саме щодо стягнення пені у розмірі 20 000,00 грн, судом першої інстанції відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що 12 грудня 2024 року між ТзОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір № 1953078 про надання споживчого кредиту на суму 40 000 грн строком на 360 днів зі стандартною процентною ставкою 1% в день.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що кредитний договір підписано електронним підписом відповідача шляхом використання одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», а факт отримання ОСОБА_1 коштів через перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 підтверджений матеріалами справи.

Судом установлено, що ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідача на підставі договору факторингу № 01.02-25/25, укладеного 28 липня 2025 року між ТзОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та позивачем. Оскільки відповідач не виконав взяті на себе кредитні зобов`язання у передбачені договором строки, суд визнав вимоги про стягнення тіла кредиту та нарахованих процентів обґрунтованими.

Відмовляючи у стягненні пені у сумі 20 000,00 грн, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір укладено 12 грудня 2024 року, а отже заборгованість за пенею виникла після 24 лютого 2022 року. За таких обставин суд застосував положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з якими у період дії воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 02 липня 2026 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» до нього про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, апелянт зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення кредитного договору № 1953078 від 12 грудня 2024 року саме у тій редакції, яку надав позивач, та погодження ним відповідних процентних ставок. Скаржник вказує на відсутність у матеріалах справи оригіналів електронних документів, а наявні паперові роздруківки не містять підпису позичальника та не можуть вважатися належними копіями. Також він звертає увагу на відсутність доказів належності йому номера телефону, на який було надіслано одноразовий ідентифікатор P386, та відсутність даних щодо часу і способу його генерування.

Крім того, ОСОБА_1 наголошує, що матеріали справи не містять первинних бухгалтерських документів (платіжних інструкцій або доручень), які б підтверджували факт реального перерахування тіла кредиту на його рахунок. Наданий позивачем розрахунок заборгованості та довідки платіжних систем не є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» і не можуть бути беззаперечною підставою для стягнення боргу.

Окремо скаржник вказує, що у період з 29 січня 2025 року по 25 серпня 2025 року він проходив військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації. Відповідно до положень частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», проценти за користування кредитом у цей період не мали нараховуватися, проте суд першої інстанції вказаних імперативних норм закону не врахував.

Також апелянт вважає заявлену до стягнення суму процентів у розмірі 79 200 гривень 00 копійок явно завищеною та неспівмірною з сумою основного боргу (40 000 гривень 00 копійок). На його думку, такі умови кредитування створюють істотний дисбаланс договірних прав на шкоду споживача, суперечать засадам справедливості, добросовісності та розумності, що є підставою для їх зменшення судом.

На переконання скаржника, ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» не надало належних доказів набуття права вимоги, оскільки доданий до позову витяг із реєстру боржників не містить підписів сторін договору факторингу. Також у матеріалах справи відсутні докази здійснення новою фінансовою установою повної оплати за відступлення права вимоги від ТзОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», що було обов`язковою умовою переходу прав за договором факторингу.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

12 грудня 2024 року між ТзОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір № 1953078 про надання споживчого кредиту. Вказаний правочин підписаний сторонами у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», зокрема позичальником - шляхом використання одноразового ідентифікатора P386, надісланого на номер мобільного телефону НОМЕР_2 (а. с. 9-18).

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 40 000 гривень 00 копійок; строк кредитування - 360 днів; стандартна процентна ставка - 1% в день; знижена процентна ставка - 0,45% в день (а. с. 9-15, 17-18).

Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у пункті 1.2 цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу (пункт 2.1 кредитного договору).Реквізити електронного платіжного засобу (банківської картки) № НОМЕР_1.

Перерахування коштів на платіжну картку ОСОБА_1 підтверджується довідкою надавача платіжних послуг ТзОВ «ПЕЙТЕК», з якої слідує, що 12 грудня 2024 року позичальнику перераховано кошти у розмірі 40 000 гривень 00 копійок за реквізитами електронного платіжного засобу № НОМЕР_1, номер транзакції в системі ТзОВ «ПЕЙТЕК» 32fc5d6e-5ec5-477a-801f-acbf51a26fb3 (а. с. 33).

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1953078 від 12 грудня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 11 січня 2025 року здійснив платіж у сумі 5 400 гривень 01 копійка, з яких 5 400 гривень 00 копійок зараховано на погашення процентів за користування кредитом, а 01 копійка - на погашення тіла кредиту (а. с. 29).

28 липня 2025 року між ТзОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 01.02-25/25, згідно з яким право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перейшло до позивача (а. с. 34-40, 45).

Станом на 28 липня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором № 1953078 від 12 грудня 2024 року становить 139 199 гривень 99 копійок, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 39 999 гривень 99 копійок; заборгованість за нарахованими процентами - 79 200 гривень 00 копійок; пеня - 20 000 гривень 00 копійок (а. с. 29-32).

За відомостями, наданими ГУДМС УДМС України в Чернівецькій області ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 68).

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та у період з 29 січня 2025 року по 25 серпня 2025 року проходив військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації. Вказані обставини підтверджуються доданими до апеляційної скарги копіями сторінок військового квитка відповідача та довідки форми 5. Відповідно до матеріалів справи, нарахування процентів за кредитним договором здійснювалося позивачем у тому числі за період перебування відповідача на військовій службі.

Щодо прийняття та дослідження доказів, поданих відповідачем до суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 (провадження № 61-5330св24) зазначено, що суд апеляційної інстанції може встановлювати нові обставини на підставі нових доказів, які мають значення для справи, якщо особа з доведених нею поважних причин не мала можливості подати їх до суду першої інстанції. Вирішуючи питання про прийняття та дослідження таких доказів, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати відповідний висновок у судовому рішенні.

За відомостями, наданими ГУДМС УДМС України в Чернівецькій області ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 68).

Проте з матеріалів справи вбачається, що ухвалу про відкриття провадження у справі ОСОБА_1 направлено 22 травня 2026 року за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 81).

Відомостей про направлення ОСОБА_1 судових повісток-повідомлень про призначене судове засідання 02 липня 2026 року матеріали справи не містять.

За цих обставин, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, а також дату, час і місце судового засідання, за результатами якого 02 липня 2026 року ухвалено оскаржуване рішення.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) звернула увагу, що обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад цивільного судочинства, а невиконання або неналежне виконання такого обов`язку призводить до порушення процесуальних прав учасника справи.

Подібний підхід висловлено Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц (провадження № 61-1125св17), у якій зазначено, що розгляд справи за відсутності учасника, щодо якого відсутні відомості про вручення судової повістки, позбавляє такого учасника можливості надати докази та навести доводи на обґрунтування своєї позиції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутність належного повідомлення ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі, а також дату, час і місце розгляду справи судом першої інстанції об`єктивно перешкодила йому реалізувати процесуальне право на подання доказів щодо обставин проходження ним військової служби.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 безпосередньо посилається на проходження ним у період з 29 січня 2025 року по 25 серпня 2025 року військової служби у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації як на обставину, що виключає нарахування процентів за користування кредитом у цей період, та на підтвердження наведеного долучив копії сторінок військового квитка і довідки форми 5.

Хоча окремого клопотання про прийняття зазначених доказів відповідач не заявив, їх долучення до апеляційної скарги у сукупності з посиланням на підтверджувані ними обставини свідчить про подання цих документів суду апеляційної інстанції як доказів на обґрунтування відповідного доводу апеляційної скарги.

Враховуючи наведені обставини, значення зазначених доказів для правильного вирішення спору, а також те, що їх неподання до суду першої інстанції було зумовлене причинами, які об`єктивно не залежали від відповідача, колегія суддів вважає наявними передбачені частиною третьою статті 367 ЦПК України виняткові підстави для прийняття та дослідження копій військового квитка ОСОБА_1 і довідки форми 5 під час апеляційного перегляду справи.

При цьому встановлені зазначеними доказами обставини мають істотне значення для перевірки правильності розрахунку заборгованості, оскільки норма частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо ненарахування процентів за користування кредитом військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, має імперативний характер.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.

Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Щодо укладення кредитного договору від 12 грудня 2024 року № 1953078 в електронному вигляді

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII).

Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність оригіналу електронного документа є безпідставними, оскільки електронний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному Законом № 675-VIII, є оригіналом електронного документа та прирівнюється до письмової форми правочину.

Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що кредитний договір від 12 грудня 2024 року № 1953078 ОСОБА_1 підписано електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором P386, який було надіслано на номер мобільного телефону відповідача, шляхом введення одноразового ідентифікатора в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача.

У договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, електронна поштова скринька, номер особистого електронного платіжного засобу.

Відповідач створив заявку на отримання кредиту, пройшов перевірку та верифікацію, надавши для цього свої персональні дані, після чого отримав доступ до особистого кабінету для ознайомлення з офертою щодо укладення кредитного договору та правилами надання споживчих кредитів. Після прийняття оферти відповідач самостійно увів номер банківської картки НОМЕР_1 , на яку бажав отримати кредит, а кредитодавець надіслав на вказаний під час реєстрації номер телефону одноразовий ідентифікатор P386 у вигляді смс-повідомлення, який відповідач використав для підписання кредитного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що зазначений при реєстрації номер телефону належав іншій особі або був використаний без волевиявлення відповідача.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про укладеність кредитного договору та ознайомлення відповідача з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останнім кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги в частині недоведеності факту укладення між сторонами кредитного договору, відсутності належного підтвердження використання відповідачем одноразового ідентифікатора, неузгодження умов договору та непідтвердження акцепту оферти неспроможними, оскільки вказані твердження апелянта повністю спростовуються встановленими обставинами справи та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів

Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. … Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 (провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Як вбачається з умов кредитного договору 12 грудня 2024 року № 1953078, зокрема пункту 1.2. договору: розмір кредиту становить - 40 000 гривень; 2.1. договору: кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, факт перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджено довідкою ТзОВ «ПЕЙТЕК», з якої слідує, що 12 грудня 2024 року відповідачу перераховано кошти у розмірі 40 000 гривень (а. с. 33).

Як вбачається із змісту кредитного договору, в ньому зазначено номер особистого електронного платіжного засобу відповідача з маскою, а саме, № НОМЕР_1. Зазначену інформацію про банківські реквізити платіжної картки вказано у відповідному вигляді, зважаючи на ту обставину, що, така інформація згідно з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самого відповідача або за його згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).

Як вбачається з матеріалів справи, 11 січня 2025 року відповідач здійснив платіж у розмірі нарахованих йому на той час відсотків за кредитним договором у сумі 5 400 гривень 01 копійка. Вказане суд розцінює як конклюдентні дії відповідача, що свідчать про фактичне визнання ним своїх кредитних зобов`язань та їх розміру.

Щодо аргумента апелянта про невідповідності нарахованих процентів принципам розумності та добросовісності

Крім того, відповідно до положень частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Умови укладеного між ТзОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та відповідачем договору про надання споживчого кредиту повною мірою відповідали наведеним вимогами законодавства.

Крім того, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відповідач будучи обізнаним про підписання кредитного договору, графіка погашення кредиту та сплати процентів, не вчиняв дії щодо захисту, на його думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24).

Доводи відповідача є суперечливими, оскільки ОСОБА_1 зазначаючи про не укладення договору споживчого кредиту зазначає вимоги про необхідність зменшення йому розміру відсотків за останнім.

У такий спосіб відповідач намагається уникнути належного виконання зобов`язання.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав вважати процентну ставку за кредитом непропорційно великою або ж такою, що не відповідає принципам розумності та добросовісності.

Щодо переходу права вимоги новому кредитору

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною 1 статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 28 липня 2025 року між ТзОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» (клієнт) та ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» (фактор) було укладено договір факторингу № 01.02-25/25.

За умовами вказаного договору клієнт відступає фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору. Відповідно до Реєстру боржників, а саме додаток № 1 до договору факторингу від 28 липня 2025 року, до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1953078 від 12 грудня 2024 року.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що витяг із Реєстру боржників є неналежним доказом через відсутність на ньому підписів сторін та печаток. Згідно з умовами договору факторингу, Реєстр боржників складається Сторонами у формі електронного документа та підписується уповноваженими представниками із накладенням кваліфікованого електронного підпису, що підтверджується наявними у справі доказами про підписання документів у сервісі «Вчасно». Копія витягу з Реєстру боржників містить всі необхідні дані для ідентифікації відповідача та розміру його заборгованості, що перейшла до нового кредитора.

Щодо посилань апелянта на відсутність доказів здійснення повної оплати за відступлення права вимоги, слід зазначити, що питання належного чи неналежного виконання сторонами договору факторингу своїх зобов`язань (зокрема щодо оплати фінансування) підлягає дослідженню у межах відносин між фактором та клієнтом і не впливає на дійсність самого факту переходу права вимоги до боржника. Крім того, матеріали справи містять копію платіжної інструкції № 1914 від 30 липня 2025 року, що підтверджує здійснення позивачем оплати фінансування за договором факторингу.

Таким чином, ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» належним чином довело факт набуття права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 12 грудня 2024 року, а висновки суду першої інстанції у цій частині є обґрунтованими та відповідають обставинам справи.

Щодо розміру заборгованості зі сплати процентів за кредитним договором від 12 грудня 2024 року № 1953078

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами укладеного між сторонами 12 грудня 2024 року кредитного договору № 1953078, зокрема пунктом 1.5.1 визначено процентну ставку за кожний день користування кредитом у розмірі 1% від суми кредиту.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

Згідно з положеннями частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Таким чином, наведеними положеннями Закону встановлено імперативну заборону щодо нарахування процентів за користування кредитом та штрафних санкцій військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації на весь час їх призову.

Вказана норма спрямована на запобігання додатковому фінансовому навантаженню на осіб, які захищають державу, та є державною гарантією їх соціального захисту.

У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 521/7927/16-ц (провадження № 61-14935св19) Верховний Суд, установивши, що відповідач надав суду документи на підтвердження статусу військовослужбовця, погодився з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Водночас Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд, правильно встановивши наявність підстав для застосування цієї пільги, помилково не поширив її дію на проценти за користування кредитом.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 18 червня 2026 року, у справі № 521/15568/24.

У постанові від 09 червня 2021 року у справі № 281/183/17 Верховний Суд звернув увагу на необхідність установлення судами факту проходження позичальником військової служби, конкретного періоду такої служби та перевірки того, чи нараховувалися проценти за користування кредитом і штрафні санкції у період, на який поширюється передбачена законом пільга.

Крім того, у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21 (провадження № 61-9565св22) Верховний Суд зазначив, що за наявності позову кредитора про стягнення заборгованості суди повинні самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості з урахуванням поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема виключити із заборгованості суми, нарахування яких законом не допускається.

Як встановлено колегією суддів та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, зокрема копією сторінок військового квитка та довідкою форми 5, ОСОБА_1 у період з 29 січня 2025 року по 25 серпня 2025 року проходив військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації.

Досліджений судом апеляційної інстанції кредитний договір № 1953078 від 12 грудня 2024 року за своїм предметом та умовами є договором про надання споживчого кредиту для задоволення особистих потреб позичальника і не стосується придбання об`єктів житлового фонду, автомобіля чи обладнання, визначеного як виняток у частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З огляду на викладене, нарахування ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» (та його правопопередником ТзОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ») процентів за користування кредитом за період перебування відповідача на військовій службі є безпідставним та прямо суперечить вимогам чинного законодавства України.

Враховуючи, що право на звільнення від сплати процентів є безумовним і триває протягом всього періоду проходження військової служби під час мобілізації, заборгованість відповідача за процентами підлягає перерахунку шляхом виключення з неї сум, нарахованих у вказаний період.

Надаючи оцінку розрахунку заборгованості та визначаючи її обґрунтований розмір, колегія суддів виходить із наступного.

Згідно з положеннями статті 1048 ЦК України та умовами кредитного договору № 1953078 від 12 грудня 2024 року, розмір процентів за користування кредитом визначається за ставкою, погодженою сторонами у договорі.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, умовами вказаного правочину було передбачено застосування індивідуальної знижки у вигляді зниженої процентної ставки у розмірі 0,45 % в день за умови здійснення першого платежу до 11 січня 2025 року включно.

Матеріалами справи, зокрема розрахунком заборгованості, підтверджується, що за період з 12 грудня 2024 року по 10 січня 2025 року включно (30 днів) позивачем було нараховано проценти за пільговою ставкою 0,45 % від суми кредиту 40 000 гривень, що склало 5 400 гривень 00 копійок.

11 січня 2025 року ОСОБА_1 добровільно здійснив платіж у розмірі 5 400 гривень 01 копійка, з яких 5 400 гривень було в повному обсязі зараховано на погашення вказаних процентів, а 01 копійка - на погашення тіла кредиту.

Отже, станом на 11 січня 2025 року заборгованість за процентами за перший період користування кредитом була повністю погашена відповідачем, а залишок заборгованості за тілом кредиту склав 39 999 гривень 99 копійок, що виключає необхідність повторного стягнення вже сплачених сум.

Надалі, за період з 12 січня 2025 року по 28 січня 2025 року включно (17 днів), нарахування процентів на залишок тіла кредиту у розмірі 39 999 гривень 99 копійок здійснювалося за стандартною ставкою 1 % в день, що становить 6 800 гривень 00 копійок (39 999,99 х 1 % х 17).

Починаючи з 29 січня 2025 року, у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 на військовій службі під час мобілізації, що підтверджується копією військового квитка та довідкою форми 5, відповідно до імперативних вимог частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», проценти за користування кредитом нарахуванню не підлягали.

Вказана пільга діяла протягом усього часу проходження відповідачем служби, а саме до 25 серпня 2025 року включно.

За таких обставин, нарахування позивачем процентів за цей період є безпідставним та таким, що прямо суперечить закону.

Враховуючи, що період проходження відповідачем військової служби за призовом під час мобілізації тривав з 29 січня 2025 року по 25 серпня 2025 року, колегія суддів зазначає, що протягом усього періоду нарахування процентів, який охоплюється межами заявленого позову, тобто до 28 липня 2025 року включно - дати укладення договору факторингу та обмеження розрахунку заборгованості, на ОСОБА_1 поширювалася дія імперативної пільги, передбаченої частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, за період з 29 січня 2025 року по 28 липня 2025 року включно проценти за користування кредитом нарахуванню не підлягали, оскільки вказаний проміжок часу повністю перебуває в межах терміну проходження відповідачем військової служби.

За таких обставин, загальний розмір заборгованості за процентами, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «СВЕА ФІНАНС», становить 6 800 гривень 00 копійок, що є сумою процентів, обґрунтовано нарахованих виключно за період з 12 січня 2025 року по 28 січня 2025 року включно (17 днів х 400,00 грн).

Здійснений апеляційним судом перерахунок свідчить про те, що сума процентів, яку стягнув суд першої інстанції (79 200 гривень 00 копійок), є значно завищеною, оскільки була розрахована позивачем без урахування факту безперервного перебування відповідача на військовій службі до моменту відступлення права вимоги новому кредитору.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості, а загальна сума, що підлягає стягненню, становить 46 799 гривень 99 копійок (39 999,99 грн за тілом кредиту та 6 800,00 грн за процентами). Вказаний розмір заборгованості відповідає вимогам закону та забезпечує справедливий і співмірний баланс прав та інтересів сторін у даних правовідносинах.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене вище, рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 02 липня 2026 року в оскаржуваній частині ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права, а саме частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому воно підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості за процентами та судових витрат із викладенням його мотивувальної частини відповідно до змісту цієї постанови.

Також підлягає зміні резолютивна частина рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 02 липня 2026 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» заборгованості, яку слід викласти в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором від 12 грудня 2024 року № 1953078 у сумі 46 799 (сорок шість тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) гривень 99 копійок, з яких: 39 999 гривень 99 копійок - заборгованість за тілом кредиту, 6 800 (шість тисяч вісімсот) гривень 00 копійок - заборгованість за процентами за користування кредитом.

В іншій частині позовних вимог - відмовити».

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви у цій справі ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 2 662 гривні 40 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією № 45 від 30 січня 2026 року.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 4 542 гривні 00 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією № 8422-9404-4111-8177 від 31 липня 2026 року.

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, за результатами апеляційного перегляду позов ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 підлягає задоволенню на загальну суму 46 799 гривень 99 копійок (з урахуванням пільг для військовослужбовця за весь період до моменту відступлення права вимоги), що становить 33,62 % від ціни позову (46 799,99 / 139 199,99 х 100).

З урахуванням викладеного, з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» пропорційно до задоволених позовних вимог підлягає стягненню судовий збір, сплачений при подачі позову, у сумі 895 гривень 10 копійок (2 662,40 х 33,62 %).

З урахуванням того, що за результатами розгляду справи у задоволенні позовних вимог на суму 92 400 гривень 00 копійок, що становить 66,38% від ціни позову, відмовлено, на ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» підлягає покладенню відповідна частина судового збору, сплаченого ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги.

Отже, з ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 3 014 гривень 97 копійок судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, пропорційно до частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено (4 542,00 х 66,38%).

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За правилами частини десятої статті 141 ЦПК України, після взаємного зарахування сум судового збору, з ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 2 119 гривень 87 копійок (3 014,97 - 895,10) на відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 02 липня 2026 року змінити в редакції цієї постанови.

Резолютивну частину рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 02 липня 2026 року змінити, виклавши її в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором від 12 грудня 2024 року № 1953078 у сумі 46 799 гривень 99 копійок, з яких: 39 999 гривень 99 копійок - заборгованість за тілом кредиту, 6 800 гривень 00 копійок - заборгованість за процентами за користування кредитом.

В іншій частині позовних вимог - відмовити».

Змінити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 2 119 гривень 87 копійок в рахунок відшкодування судових витрат у вигляді судового збору за результатами розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 04 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Ірина ЛИТВИНЮК

Мирослава КУЛЯНДА