Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №386/1610/24 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 386/1610/24

провадження № 22-ц/4809/1435/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бабанської селищної ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 01 травня 2026 року у складі головуючого судді Гута Ю. О.

УСТАНОВИВ:

Короткий позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бабанської селищної ради, в якому просив встановити юридичний факт, а саме, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно виховує та утримує доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування зазначив, що 05 листопада 2010 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась донька, ОСОБА_3 .

Подружнє життя з відповідачкою не склалося, тому вони припинили спільне проживання в 2015 році, і рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 листопада 2015 року шлюб між ними було розірвано.

Після розірвання між ними шлюбу донька ОСОБА_4 залишилась проживати з позивачем, відвідувала дитячий садочок в с. Острівець Уманського району, а потім на літні канікули відповідачка взяла доньку до себе і не повертала її, влаштувала дитину в дитячий садочок в с. Перегонівка Голованівського району Кіровоградської області. Однак через нетривалий проміжок часу дитина захворіла і він був змушений забрати дитину, щоб лікувати її, з того часу і по сьогоднішній день донька проживає з ним та перебуває на його вихованні та утриманні.

ОСОБА_1 вказує, що розпорядженням Уманської РДА №57 від 01 березня 2017 року визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 із позивачем, за місцем його проживання в с. Острівець, Уманського району, Черкаської області, де вони проживали на той час.

Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду від 09 квітня 2019 року з відповідачки на користь позивача на утримання доньки, стягнуті аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів її доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття дитини.

Після 2015 року відповідачка дуже рідко згадувала про дитину, не цікавилась її життям та здоров`ям, навчанням, розвитком, самоусунулась від прийняття участі в вихованні доньки, не проявляла щодо неї батьківського піклування та турботи, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. За останніх пів року мати один раз приїздила до доньки, але донька навідріз відмовилась спілкуватись з нею.

Позивач вважає, що відповідачка, як мати, свідомо усунулась від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню доньки і всі ці обов`язки полягли на нього і він самостійно виховує доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки відповідачка до доньки не приїздить, не телефонує і участі у її вихованні не приймає.

Зауважує, що станом на день подачі цього позову дочка має повних 13 років, багато чого розуміє в житті, а звернення до суду з даним позовом є не тільки його бажанням, а й бажанням доньки.

Крім того, відповідачка має іншу сім`ю, ще двох малолітніх дітей, життя їхньої спільної доньки її взагалі не цікавить.

Позивач вважає, що ОСОБА_2 свідомо обрано такі життєві умови, за якими відсутня її участь у вихованні доньки, що в свою чергу свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні статті 164 СК України.

Вказує, що судом повинно бути прийнято до уваги те, що з моменту розпаду сім`ї, тобто з 2015 року, відповідачка не проживала із малолітньою донькою однією сім`єю, а з 2015 року і по сьогодні проживає в іншому місці, має іншу сім`ю, та відповідно, з вказаного часу не брала та не бере участі у вихованні доньки, не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичним доглядом і лікування доньки як складову частину виховання.

З приводу доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_4 , він звертався з відповідною заявою до органу опіки та піклування Бабанської селищної ради, яка в свою чергу це питання неодноразово виносила на розгляд комісії з питань захисту прав дитини. Відповідачці неодноразово надавався термін для налагодження стосунків з донькою.

ОСОБА_1 також зазначив, що оскільки він є військовозобов`язаним, встановлення даного факту йому необхідне для пред`явлення судового рішення до ТЦК та СП задля отримання відстрочки від мобілізації як особі, на вихованні та утриманні якої перебуває неповнолітня дитина, що передбачено ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 01 травня 2026 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бабанської селищної ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд керувався тим, що позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували, що в питанні виховання чи утримання дитини, матір умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації своїх прав. Зокрема, суд зазначив, що утримання та виховання дочки батьком є його законним обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.

Більш того, суд зазначив, що відповідачка не позбавлена батьківських прав, з позовом про позбавлення батьківських прав позивач до суду не звертався.

Посилання в позові на те, що для отримання відстрочки для проходження військової служби позивачу належить надати рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини не може бути підставою для задоволення такої вимоги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач перебуває на військовому обліку та є таким, що підлягає мобілізації, відповідний ТЦК та СП до участі у даній справі не залучений.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 01 травня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Вказує, що на підтвердження позовних вимог ним надано достатню кількість доказів, які підтверджують саме той факт, що він в дійсності самостійно виховує та утримує доньку.

Зазначає, що судом не враховано той факт, що відповідачка має заборгованість зі сплати аліментів.

Крім того, зауважив, що дитина повідомила в суді про те, що проживає з батьком, який повністю займається її вихованням та утриманням, а біологічна мати участі в її вихованні не приймає.

Позивач також звернув увагу, що судом першої інстанції не взято до уваги висновок суду в подібних правовідносинах від 08 жовтня 2025 року у справі № 34/20811/24.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзивів на апеляційну скаргу учасниками справи не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції у цій справі.

Участь учасників справи в суді апеляційної інстанції.

29 червня 2026 року від представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Бабанської селищної ради О. Бабій, надійшла заява про розгляд справи за відсутності третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог (а.с.215-216).

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивача та його представника - адвоката Мельника О. Ф., відповідачки та її представника - адвоката Задорожнюк О. Б., які брали участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками дитини є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с.13).

20 листопада 2015 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 листопада 2015 року (а.с.14)

Згідно копії розпорядження Уманської державної адміністрації Черкаської області №57 від 01 березня 2017 року «Про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 у с. Острівець Уманського району», визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком ОСОБА_1 , за місцем його проживання у с. Острівець Уманського району (а.с.15).

Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 квітня 2019 року у справі №705/5423/18 стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів її доходу щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 грудня 2018 року до повноліття дитини (а.с.34-35).

Відповідно до копій довідок №88 від 25 квітня 2024 року, №31 від 09 лютого 2023 року, №147 від 03 вересня 2024 року, №197 від 03 липня 2023 року, №89 від 25 квітня 2024 року, №148 від 03 вересня 2024 року, виданих Дубівським ліцеєм Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області, ОСОБА_5 не бере участі у вихованні своєї доньки ОСОБА_3 . У вказаних довідках зазначено, що мати не відвідувала навчальний заклад, не спілкувалася з вчителями та адміністрацією ліцею. З 2017 року батько ОСОБА_4 , ОСОБА_1 повністю опікується вихованням своєї доньки, відвідує батьківські збори, шкільні та класні заходи, спілкується з вчителями, забезпечує дитину всім необхідним одягом та канцтоварами, забезпечує фінансування (а.с.15-21).

Згідно копії довідки №5326 від 15 квітня 2024 року, виданої Амбулаторією загальної практики сімейної медицини ТОВ «Медичний центр Первинка», батько ОСОБА_3 звертався з донькою на прийом декілька разів з приводу болю у серці, як виявилось емоційний стан дівчинки нестабільний, часто плаксива, дуже нервує, зазвичай причиною збудження стає візит мами, яка проживає окремо, зі слів батька та дівчинки, дитина не бажає, щоб мати її відвідувала та дуже нервує коли та з`являється. Рекомендовано заняття з психологом, уникати причини, що можуть негативно впливати на дитину (а.с. 22).

Відповідно до копій розрахунків по аліментам у виконавчому провадженні НОМЕР_2, заборгованість відповідачки зі сплати аліментів станом на 01 січня 2024 року становить 98 768,62 грн, а заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 червня 2024 року становить 103491,37 грн (а.с.23-24).

Згідно копії акту обстеження умов проживання від 26 червня 2024 року сім`ї ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , з метою підготовки висновку про доцільність позбавлення батьківських прав матері, встановлено, що з вказаною адресою проживають ОСОБА_1 , співмешканка ОСОБА_6 , донька ОСОБА_3 та донька ОСОБА_7 , умови проживання сім`ї задовільні, для виховання та розвитку дитини створені всі умови (а.с.25).

Відповідно до копій довідок №155/19-05 від 07 червня 2024 року, №207/19-05 від 05 вересня 2024 року, №203/19-05 від 03 липня 2023 року, №206/19-05 від 05 вересня 2024 року, №18-05/33 від 06 лютого 2023 року, виданих Бабанською селищною радою Уманського району Черкаської області, ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 , разом із співмешканкою ОСОБА_6 та дітьми ОСОБА_3 , 2011 р.н. та ОСОБА_7 , 2014 р.н., працює в ТОВ «Дубова» водієм, характеризується позитивно, мати у вихованні дитини ОСОБА_3 участі не бере (а.с.26-30).

Згідно копії відповіді на запит №253 від 04.1-0.2023 Дубівського ліцею Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області, зазначено, що на запит комісії з питань захисту прав дітей при Бабанській селищній раді було проведено ряд психологічних досліджень ОСОБА_3 , за результатами якого було виявлено, що ОСОБА_4 розвинена, емоційний стан стабільний, родинні відносини між членами родини співмешканкою та її донькою батьком близькі та довірливі. Дівчинка більш прихильна до мачухи та її доньки, з батьком має теплі відносини. При запитаннях про біологічну матір дівчинка засмучується, не бажає спілкуватися, переживає, що її заберуть до родини мами ОСОБА_8 (а.с.31)

Відповідно до копії висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення прав ОСОБА_2 від 10 липня 2024 року, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 (а.с.32-33)

Згідно копії довідки від 10 червня 2024 року, виданої ТОВ «Дубова», ОСОБА_1 працює на посаді водія автотранспортних засобів та має заробітну плату за період з 01 червня 2023 року по 31 травня 2024 року в загальному розмірі 181 551,27 грн (а.с.36).

Відповідно до копії розрахунку заборгованості по аліментам станом на 20 лютого 2025 року, заборгованість ОСОБА_2 по аліментах станом становить 117308,40 грн (а.с.69).

Неповнолітня ОСОБА_3 в суді першої інстанції пояснила, що позивач є її батьком, з яким вона проживає з 4-х років, має старшого брата та молодшу сестру. Останній раз бачила матір на минулому засіданні в суді. Вона часто їздить до діда на вихідні та на канікули. Матір приходила до неї в школу рік тому, по телефону з нею не спілкується, подарунки їй не дарувала. Вона має номер телефону матері, однак до неї не телефонує, оскільки у них різні погляди на життя, і вона не бажає з нею спілкуватися. В неї є мачуха з якою має добрі відносини, та яку називає по імені ОСОБА_9 , а не мати.

Свідок ОСОБА_10 в суді першої інстанції суду пояснила, що проживає в селі Дубова Уманського району, знає сім`ю ОСОБА_11 , позивач виховує доньку ОСОБА_4 , разом з донькою в селі проживають з грудня 2021 року.

Свідок ОСОБА_6 в суді першої інстанції суду пояснила, що проживає з позивачем в громадянському шлюбі, спільних дітей не мають. Позивач повністю утримує свою доньку ОСОБА_4 . Мати дитини участі у вихованні дитини не приймає. Батько дівчинки здійснює її супровід у медзаклади та в школу.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення; 2) встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; 3) заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; 4) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17, провадження № 61-51сво18; від 06 квітня 2026 року у справі № 214/3475/24, провадження № 61-15969сво24).

Таким чином, під час розгляду цивільних справ суди встановлюють факти, що мають юридичне значення, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України або інші факти, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, в порядку окремого провадження, якщо встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Підтвердження судом перебування фізичної особи на утриманні може бути передумовою для здійснення різноманітних прав та інтересів утриманців: надання утримання за рахунок майна безвісно відсутньої особи (стаття 44 ЦК України), відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (стаття 1200 ЦК України), спадкування (стаття 1265 ЦК України).

Фізичні особи (в контексті розгляду цієї справи - діти) вважаються такими, що перебувають на утриманні заявника, якщо вони дійсно перебувають на його повному утриманні або одержують від нього допомогу, яка є для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Отже, на підтвердження (спростування) перебування фізичної особи на утриманні заявника закон вимагає надання відповідних доказів [наприклад, довідки про склад сім`ї, спільне проживання або утримання, медичні документи, виписки з банківських рахунків, довідки про доходи, чеки, квитанції, договори про оплату комунальних, навчальних, медичних послуг, показання свідків, фото/ відеоматеріали, листування (особистого або ділового характеру)], які зумовлюють дослідження судом обставин приватного життя утриманця та особи, яка надавала утримання.

Подібний підхід до вирішення питання щодо встановлення факту перебування на утриманні mutatis mutandis викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 572/333/25 (провадження № 61-1072св26).

Крім того, метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється (див. постанови Верховного Суду від 07 травня 2026 року в справі № 743/1602/24, від 23 квітня 2026 року в справі № 578/622/24 та ін.).

Сам факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини, на що звертає увагу в своїй практиці Верховний Суд (див. пункт 58 постанови Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23).

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного виховання та утримання доньки, який необхідний йому для підтвердження права на відстрочку від мобілізації, як особи на вихованні та утриманні якої перебуває неповнолітня дитина, що передбачено ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, відповідно до пункту 4 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували, що в питанні виховання чи утримання дитини, матір умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації своїх прав. Зокрема, суд зазначив, що утримання та виховання дочки батьком є його законним обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Апеляційний суд зауважує, що проживання матері окремо від дитини не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, оскільки не свідчить про те, що мати самоусунулась від виховання та утримання дитини і не звільняє її від батьківських обов`язків.

У цій справі не встановлено обставин, які свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Як на підставу наявності факту самостійного виховання та утримання дочки, позивач посилався на акт обстеження умов проживання, довідки Дубівського ліцею, довідку лікаря, акт обстеження умов проживання та висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачку та покази свідків.

Так, відповідно до копії висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення прав ОСОБА_2 від 10 липня 2024 року, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 .

У вказаному висновку зазначено, що до органу опіки та піклування виконавчого комітету Бабанської селищної ради надійшла заява ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_2 , як такої, яка злісно ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Зокрема, згідно поданих заявником документів встановлено, що малолітня ОСОБА_3 після розлучення батьків деякий час проживала з матір`ю, але згодом батько ОСОБА_1 забрав дитину до себе, де вона залишилась проживати по теперішній час. Зазначено, що мати не бере участі у вихованні доньки, не відвідує навчальний заклад, не спілкується з вчителями та адміністрацією школи. Малолітня ОСОБА_3 навідріз відмовляється йти на контакт та спілкуватись з матір`ю, оскільки є образа за те, що мама не брала участі в її житті. Також зазначено, що Комісія надала час ОСОБА_2 для того, щоб налагодити стосунки з донькою, почати спілкуватись, брати участь в її житті, однак за пів року мати приїздила 1 раз, але донька навідріз відмовилась спілкуватись з нею (а.с.32-33).

Разом з тим, колегія суддів уважає, що зміст висновку ґрунтується на обставинах, викладених в позовній заяві, однак будь-які дії по з`ясуванню обставин, викладених в позові органами опіки не вчинялись. Висновок не містить даних чи були запропоновані такі примирні процедури як медіація, чи попереджав про необхідність зміни поведінки матері.

Сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/1).

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги у справі, що переглядається, фактично пред`явлені військовозобов`язаним під час мобілізації на особливий період з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки від призову на військову службу, перелік яких визначається статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

При цьому зібрані у справі докази у їх сукупності не підтверджують того, що мати взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини.

Окреме проживання батьків, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дітей.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено.

Доводи позивача про те, що відповідачка самоусунулась від виховання і утримання дочки, а позивач самостійно забезпечує її виховання і утримання не підтверджують факт ухилення матері від батьківських обов`язків, а свідчать лише про обставини проживання дитини разом з батьком.

Колегія суддів також враховує пояснення відповідачки, яка в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції пояснила суду, що ніколи не відмовлялась від дочки, неодноразово приїздила до доньки. Також зазначила, що заборгованість зі сплати аліментів виникла у зв`язку з тим, що у неї наразі скрутний матеріальний стан і вона не має змоги погасити заборгованість, однак не ухиляється від своїх материнських обов`язків. Жодних перешкод позивачеві не чинить, зокрема у оформленні згоди на виїзд дитини за кордон.

Відповідачка не позбавлена батьківських прав, з позовом про позбавлення батьківських прав позивач до суду не звертався.

Місцевий суд правильно зазначив, що посилання в позові на те, що для отримання відстрочки для проходження військової служби позивачу належить надати рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини не може бути підставою для задоволення такої вимоги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач перебуває на військовому обліку та є таким, що підлягає мобілізації, відповідний ТЦК та СП до участі у даній справі не залучений.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги висновок суду в подібних правовідносинах від 08 жовтня 2025 року у справі №34/20811/24, колегія суддів апеляційного суду зазначає про те, що згідно відомостей з ЄДРСР такої справи не існує, а наведене унеможливлює врахування висновків, зазначених заявником як таких, що містяться в неіснуючій справі.

Подання до суду недостовірної інформації, зокрема посилань на неіснуючі справи становить порушення принципу добросовісності користування процесуальними правами, закріпленого у статті 44 ЦПК України, незалежно від способу підготовки цієї інформації.

Розглядаючи по суті спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст. 141 ЦПК - відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 01 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 04.09.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник