Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №395/355/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 395/355/26

провадження № 22-ц/4809/1501/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 18 травня 2026 року у складі головуючого судді Орендовського В. А.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором №2169057 від 20 березня 2020 року в загальному розмірі 16 400 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 20 березня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 2169057 про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого відповідачка отримала 5 000,00 гривень зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.

08 лютого 2021 року ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги №ККАУ-08022021.

За умовами вказаного договору та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №2169057 від 20 березня 2020 року.

Станом на дату подачі позову заборгованість відповідачки перед позивачем становить 16 400 грн, з яких: 5 000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 11 400 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 18 травня 2026 року задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Договором №2169057 від 20 березня 2020 року в розмірі 5 015 (п`ять тисяч п`ятнадцять) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 814 (вісімсот чотирнадцять) гривень 16 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги місцевий суд керувався тим, що згідно наданих позивачем доказів підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно згідно укладеного Договору № 2169057 від 20 березня 2020 року отримала від ТОВ «Авентус Україна» кредит в сумі 5 000 грн. За вказаних обставин, суд вважав, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту підлягає до задоволення.

Водночас, суд критично оцінив розмір заборгованості, які позивач просить стягнути з відповідача за договором № 2169057 від 20 березня 2020 року в частині нарахованих відсотків за користування кредитом. Зокрема, суд зазначив, що позивачем нараховувалися відсотки після закінчення строку дії договору №2169057 від 20 березня 2020 року. Так, пунктами 1.8., 3.2. Договору передбачено, що сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід`ємною частиною цього договору, тобто орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає 5 015,00 грн та повне виконання зобов`язань повинно відбутися не пізніше 19 квітня 2020 року включно. При цьому суд враховав, що Договором передбачено, що відповідачу кредит в розмірі 5 000 грн надано строком до 19 квітня 2020 року на 30 днів, розмір відсотків до цього договору встановлено в сумі 15 грн (процентна ставка 0,01% в день), а тому в цьому розмірі 15 грн підлягають до стягнення відсотки за користування кредитом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в інтересах якого діє адвокат Усатенко Михайло Ігорович, подало до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 18 травня 2026 року щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №2169057 від 20 березня 2020 року та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обгрунтування зазначено, що 22 квітня 2020 року позичальником було здійснено платіж у розмірі 300,00 грн. Зазначена сума повністю відповідала вимогам п.4.3 договору щодо мінімального розміру платежу для пролонгації, що свідчить про належне спрямування споживачем оферти на продовження строку дії договору. 29 травня 2020 року року здійснено наступний платіж у розмірі 3515,00 грн, що є повторним підтвердженням наміру споживача щодо пролонгації договору на умовах, визначених його положеннями. Оскільки з боку Товариства протягом встановлених 24 годин з моменту здійснення вказаних платежів не надходило відмови у прийнятті оферти, строк користування кредитом вважається продовженим (пролонгованим) відповідно до умов п. 4.3. кредитного договору. Таким чином, дії позичальника є правомірними та повністю відповідають погодженому сторонами механізму зміни строку виконання зобов`язання. Надалі, кредитодавець нараховував відсотки за стандартною процентною ставкою в розмірі 95,00 грн, оскільки згідно п.3.1. кредитного договору, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Підсумовуючи, зазначає, що позивачем було надано належні докази на підтвердження заборгованості відповідачки та перерахування коштів за кредитним договором, долучено до позовної заяви картки обліку Договору (розрахунок заборгованості) за договором №2169057 від 20 березня 2020 року, та погашення може вважатися належним доказом, що підтверджує суму боргу, у зв`язку з чим позивач уважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачкою не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, – без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Судом встановлено, що 20 березня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №2169057 про надання споживчого кредиту, шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором А767238 (а.с.8-9).

У відповідності до п.п. 1.3., 1.4., 1.5.1., 1.5.2. Договору сума кредиту складає – 5 000,00 грн. Строк кредиту 30 днів. Знижена процента ставка становить 0,01% в день, стандартна процентна ставка становить 1,90% в день.

Згідно п. 2.1. Договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту.

Пунктами 1.8., 3.2. Договору № 2169057 визначено, що сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно графіку платежів до договору про надання споживчого кредиту №2169057 від 20 березня 2020 року визначено, що дата повернення кредиту – 19 квітня 2020 року, сума позики – 5 000 грн, сума нарахованих процентів – 15 грн, разом до оплати – 5 015 грн (а.с.10).

Крім того, 20 березня 2020 року ОСОБА_1 підписала Паспорт споживчого кредиту, що підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту.

08 лютого 2021 року ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» уклали Договір відступлення прав вимоги №ККАУ-08022021.

Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №2169057 від 20 березня 2020 року.

З розрахунку заборгованості за Договором №2169057 від 20 березня 2020 року установлено, що ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 16 400 грн, з яких: 5 000 грн – заборгованість за тілом кредиту; 11 400 грн – заборгованість за відсотками.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається, позивач оскаржує судове рішення, яким відмовлено у задоволенні його позовних вимог в частині стягнення із відповідачки на його користь відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 11 385 грн. Так, позивач в своїй апеляційній скарзі зазначає про те, що часткова сплата заборгованості за даним договором підтверджує той факт, що ОСОБА_1 визнала укладення між нею та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» кредитного договору №2228114. Відтак, позивач має право на стягнення із відповідачки заборгованості за користування відсотками у заявленому розмірі.

Колегія суддів не погоджується із такими доводами позивача та вважає їх помилковими з огляду на таке.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

На підтвердження укладення кредитного договору 20 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» позивач надав електронний доказ у паперовій формі. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачкою для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).

Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

Наявні у цій справі докази підтверджують факт набуття позивачем у встановленому законом порядку права вимоги до відповідачки за договором №2169057 про надання споживчого кредиту від 20 березня 2020 року, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .

У цій справі відповідачка не спростувала факту укладення з ТОВ «Авентус Україна» в електронній формі кредитного договору та отримання на виконання його умов кредитних коштів у розмірі 5 000 грн.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення всієї суми заборгованості, яку просило стягнути товариство, суд обґрунтовано виходив з того, що проценти нараховані в тому числі поза строком кредитування, який становив 30 днів.

Так, у відповідності до п.п. 1.3., 1.4., 1.5.1., 1.5.2. Договору сума кредиту складає – 5 000,00 грн. Строк кредиту 30 днів. Знижена процента ставка становить 0,01% в день, стандартна процентна ставка становить 1,90% в день.

Згідно п. 2.1. Договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту.

Пунктами 1.8., 3.2. Договору № 2169057 визначено, що сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно графіку платежів до договору про надання споживчого кредиту №2169057 від 20 березня 2020 року визначено, що дата повернення кредиту – 19 квітня 2020 року, сума позики – 5 000 грн, сума нарахованих процентів – 15 грн, разом до оплати – 5 015 грн (а.с.10).

При цьому позивач як кредитор не надав доказів, які би підтверджували, що він реалізував своє право, передбачене п. 4.4. договору, а саме - надіслання текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти відповідачки, а умови кредитного не містять положень щодо автоматичної пролонгації кредитного договору.

Як установлено судом і підтверджується наявними у справі доказами, 22 квітня 2020 року відповідачка внесла платіж на суму 300 грн, які зараховані як сплата процентів.

Також з розрахунку заборгованості убачається, що після 19 квітня 2020 року, тобто після закінчення строку кредитування позивач продовжував нараховувати відсотки за користування кредитом, тобто вже після закінчення строку кредитування.

Верховний Суд у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зробив висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Разом з тим, позивачем вимог в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України не заявлялось.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року, за результатами розгляду справи №723/304/16-ц прийшла до висновку, що стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування грошима і після визначеного сторонами договору строку повернення позики - дня закінчення строку договору, не ґрунтується на нормах матеріального права.

Зважаючи на те, що позивач всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, та не надав суду будь-яких доказів, які би підтверджували факт існування у відповідачки кредитної заборгованості за відсотками у визначеному ним розмірі після спливу строку кредитування, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» частково на суму 5 015 грн, як це визначено графіком платежів на умовами кредитного договору.

Отже, колегія суддів відхиляє посилання представника ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на те, що в даному випадку мала місце пролонгація строку кредитування у зв`язку з продовженням користування кредитом та сплатою частини боргу, оскільки в розділі 4 договору чітко визначено порядок дій обох сторін та узгодження з боку кредитодавця пролонгації строку кредитування.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в частині відмови в позові ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є законним та обґрунтованим.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду, фактично зводяться до переоцінки доказів, а також власного тлумачення правових норм та обставин справи.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення та відсутність підстав для його скасування.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в частині, що оскаржується, – без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст. 141 ЦПК – відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» залишити без задоволення.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 18 травня 2026 року, в частині, що оскаржується, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 04.09.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

С. І. Мурашко