Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №380/11176/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/11176/24 пров. № А/857/9112/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,

суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 380/11176/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

суддя у І інстанції Сидор Н.Т.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про встановлення підвищення призначеної пенсії на 25% мінімальної пенсії як члену сім`ї реабілітованої особи відповідно до пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Втім, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.04.2024 №913030122622 їй відмовлено у перерахунку пенсії. Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.04.2024 №913030122622.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області встановити ОСОБА_1 з 01.05.2024 підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, покликаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, які мають значення для вирішення спору, прийняття рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.04.2024 №913030122662 відмовлено ОСОБА_1 у зміні надбавки згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки до заяви для перерахунку пенсії позивачка надала свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 видане 03.09.1957 р., в якому зазначено по батькові ОСОБА_2 (не вірно зазначено по батькові). Згідно паспорту серії НОМЕР_2 виданого Самбірським МВ УМВС України у Львівській області 03.10.1997 року позивачка - ОСОБА_3 (рос. мовою).

Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області.

17.04.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про встановлення підвищення до пенсії, передбаченого пунктом «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком як члену сім`ї репресованої особи.

За принципом екстериторіальності вказану заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та прийняло рішення від 24.04.2024 №913030122622 про відмову у проведенні перерахунку пенсії.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановивши належність позивача до членів сім`ї, яких було примусового виселено, суд доходить висновку про наявність права у позивача на отримання підвищення пенсії на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон № 962-XII) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Статтею 1 Закону №962-XII встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до статті 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом № 1788-ХІІ.

Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про встановлення підвищення до пенсії, передбаченого пунктом «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком як члену сім`ї репресованої особи.

Як встановлено із матеріалів справи, на підтвердження статусу члена сім`ї, якого було примусово виселено, позивач долучає: свідоцтво про народження, згідно з яким ОСОБА_1 (мовою оригіналу) народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Подольськ Томської області РСФСР; довідку Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 22.05.2001 №4/4-566, згідно з якою ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 із села Торновичі Старосамбірського району Львівської області виселено на спецпоселення в Томську області по політичних мотивах; довідку Управління внутрішніх справ Івано-Франківської області від 22.01.1992 №3/3-25582, згідно з якою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 був виселений на спецпоселення з конфіскацією майна із села Дуба Рожнятівського району Станіславської області в Бачарський край Томської області; свідоцтво про одруження ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Із листа Львівської обласної ради від 12.03.2024 №Вих-ІЗ-31 вбачається, що Львівською обласною радою позивачу видано посвідчення реабілітованого та потерпілого від політичних репресій від 19.03.2012 №25/11-П відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» на підставі довідки про реабілітацію батьків від 22.01.1992 №3/3-25582 Управління внутрішніх справ у Івано-Франківській області.

Копію посвідчення реабілітованого та потерпілого від політичних репресій №25 /11-П від 19.03.2012 позивачем долучено до матеріалів справи.

За принципом екстериторіальності вказану заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та прийняло рішення від 24.04.2024 №913030122622 про відмову у проведенні перерахунку пенсії.

У вказаному рішенні пенсійний орган зазначив наступне: «До заяви для перерахунку пенсії надано свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане 03.09.1957, в якому зазначено ОСОБА_7 із виправленням на ОСОБА_2 , а згідно паспортних даних (паспорт НОМЕР_2 , виданий 03.10.1997 Самбірським МВ УМВС України у Львівській області) по батькові ОСОБА_2 (ОСОБА_2 рос. ), що не підтверджує належність наданого документа. Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії відповідно до заяви від 17.04.2024».

В оскаржуваному рішенні пенсійний орган свою відмову мотивує тим, що відповідно до положення постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», яким передбачено, що громадяни, які необґрунтовано зазначали політичних репресій і згодом були реабілітовані, проводиться підвищення пенсій в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Проте, апеляційний суд звертає увагу скаржника на те, шо підвищення пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, має бути здійснено у розмірі, передбаченому Законом №1788-ХІІ, а не Постановою №654, як вже було з`ясовано вище.

Крім цього, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зазначає на помилку в зазначенні по батькові, а саме свідоцтві про народження, із внесенням виправлень зазначено « ОСОБА_2 », проте у паспорті - « ОСОБА_2 ». Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказана описка щодо неправильного відмінку по батькові позивача не спростовує вищенаведеного висновку суду щодо належності позивачу статусу члена сім`ї, якого було примусового виселено, підтвердженого сукупністю поданих позивачем документів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що належного відновлення порушеного права позивач слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (за принципом екстериторіальності, орган що вирішував питання про перерахунок пенсії) встановити ОСОБА_1 з 01.05.2024 (оскільки позивач звернулась із заявою 17.04.2024, відповідно з першого числа наступного місяця) підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Оскільки, сторонами не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, а тому, в силу приписів ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції такому оцінки не надає.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 380/11176/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді І. В. Глушко

В. С. Затолочний