Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №208/3592/26 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/3592/26

провадження № 2/208/4008/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі судді Подкопаєвої І.А.,

за участю:

- секретаря судового засідання – Компанієць І.Р.,

- представника позивача - адвоката Костроби Т.А. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Заводського районного суду міста Кам`янського в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим через представника – адвоката Костробу Тетяну Аатоліївну, до Покровської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права власності на житло, -

ВСТАНОВИВ:

До Заводського районного суду міста Кам`янського звернулась ОСОБА_1 із позовною заявою до Покровської міської ради Донецької області про визнання права власності на житло.

В обґрунтування позовної заяви зазначає, що вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 95 кв.м., житловою площею 44 кв.м..

Вказаний будинок вона побудували в 1997 році за власні кошти на земельній ділянці, виділеній для вказаного будівництва. З моменту завершення будівництва вона проживала у вказаному будинку до липня 2025, коли змушена була залишити своє місце проживання в зв`язку зі збройною агресією РФ проти України.

В зв`язку із тим, що у позивача відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок, його місцезнаходження перебуває на території, де ведуться активні бойові дії, то в досудовому порядку оформити право власності на житловий будинок вона не може, тому змушена звернутися до суду із даним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2026 року головуючою суддею визначено суддю Подкопаєву І.А..

Ухвалою від 31.03.2026 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Учасникам справи встановлені строки для подання заяв по суті справи.

17.04.2026 року на адресу суду через підсистему "Електронний суд" від представника позивача - адвоката Костроби Тетяни Анатоліївни надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою від 28.04.2026 суд клопотання задовольнив.

В підготовче засідання, призначене на 05.05.2026, представник позивача – адвокат Костроба Т.А. з`явилась, подала клопотання про заміну неналежного відповідача - Покровську міську раду Донецької області на належного відповідача Покровську міську військову адміністрацію Покровського району Донецької області.

Інші учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань та/або заяв про відкладення розгляду справи або оголошення перерви на адресу суду не надходило, про причини неявки суд не повідомили, відповідач подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою від 05.05.2026 суд клопотання про заміну неналежного відповідача задовольнив, замінив неналежного відповідача Покровську міську раду Донецької області на належного відповідача Покровську міську військову адміністрацію Покровського району Донецької області.

В підготовче засідання, призначене на 19.05.2026, представник позивача – адвокат Костроба Т.А. з`явилась, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, заявила клопотання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідач своїм право на подання відзиву на позовну заяву не скористався, подав заяву про розгляд справи за відсутності його представника.

Ухвалою від 19.05.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті, встановивши загальний порядок дослідження доказів.

В судове засідання, призначене на 20.07.2026, представник позивача – адвокат Костроба Т.А. з`явилась, інші учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи та/або заяв про оголошення перерви на адресу суду не надходило, про причини неявки суд не повідомили, відповідач подав заяву про розгляд справи за відсутності його представника.

Представник позивача - адвокат Костроба Т.А. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Ухвалою, внесеною до протоколу судового засідання 20.07.2026, суд оголосив перерву для надання часу для підготовки до судових дебатів.

В судове засідання, призначене на 28.08.2026, представник позивача – адвокат Костроба Т.А. з`явилась, інші учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи та/або заяв про оголошення перерви на адресу суду не надходило, про причини неявки суд не повідомили, відповідач подав заяву про розгляд справи за відсутності його представника.

Ухвалою, внесеною до протоколу судового засідання 28.08.2026, суд перейшов до стадії ухвалення рішення, проголошення рішення призначено на 04.09.2026 о 09:30.

В судове засідання, призначене на 04.09.2026, учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи та/або заяв про оголошення перерви на адресу суду не надходило.

Беручи до уваги те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, долучені докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, які склалися між сторонами.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 1840003-2025 від 08.10.2025 (а.с. 11), Довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 1462 від 23.01.2019 (а.с. 23), а також взята на облік внутрішньо переміщеної особи і має зареєстроване фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Довідкою № 3249-5003748348 від 28.07.2025 (а.с. 10).

Відповідно до генерального плану садибної ділянки № 105 з боку вулиці 50 років України у Красноармійському районі Донецької області (масштаб 1:500) від 17.12.2002, наданого ОСОБА_1 , на земельній ділянці, загальною площею 490 кв.м., розташований житловий будинок під літ. «А-1», гараж під літ. «Б-1», сарай під літ. «В-1», погріб під літ. «п/г», душ під літ. «Г-1», вбиральня під літ. «Д-1», колодязь під літ. «К», огорожа № 1 (а.с. 16).

Житловий будинок під літ. А-1, загальною площею 58,7 кв.м., житловою площею 24,9 кв.м., має 2 поверхи, складається з прихожої, площею 17,2 кв.м., кухні, площею 12,0 кв.м., сходова клітина, площею 4,6 кв.м., жилої кімнати, площею 12,5 кв.м., жилої кімнати, площею 12,4 кв.м., що підтверджується експлікацією внутрішніх площ до плану житлового будинку літ. «А-1» по АДРЕСА_3 (а.с. 18).

До складу житлового будинку належать також господарські будівлі та споруди, а саме: гараж під літ. «Б-1», сарай під літ. «В-1», погріб під літ. «пг», душ під літ. «Г-1», вбиральня під літ. «Д-1», ворота № 1, колодязь під літ. «К», рік побудови житлового будинку 1997, що підтверджується оцінювальним актом про будинок (а.с. 19-21).

Відповідно до зведеного акту вартості будинків, господарських будівель та споруд, будівельна вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 17.12.2002 становить 6 564 карб, інвентаризаційна вартість станом на 17.12.2002 становить 5 919 карб, будівельна вартість із застосуванням коефіцієнту – 20 989 карб. (а.с. 17).

Відповідно до листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» за вих.. № 2777/01-02 від 25.11.2025 до 01.01.2013 року будинок АДРЕСА_4 не зареєстровано (а.с. 22).

Встановивши фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Встановленим судом фактичним обставинам справи відповідають цивільні правовідносини, що стосуються порядку визнання права власності на майно, які регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), Цивільним кодексом УРСР 1963 року (далі – ЦК УРСР 1963 року).

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Рішення суду про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (тобто позивач вже став власником спірного майна, а не намагається ним стати через пред`явлення позову), у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, набуття такого права на законних підставах.

Визнання права власності в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення прав у досудовому порядку.

Тобто метою подання позову про визнання прав власності є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою, якщо зробити це іншим шляхом неможливо.

Зазначена абзацом вище правова позиція суду, сформульована при розгляді даної цивільної справи, повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 07 вересня 2016 року по справі № 6-727цс16, правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 жовтня 2019 року по справі № 344/11473/13-ц, від 31 жовтня 2019 року по справі № 447/2434/16-ц, від 18 грудня 2019 року по справі № 127/9250/14-ц, від 03 червня 2020 року по справі № 159/4837/15-ц, від 03 червня 2020 року по справі № 161/12411/17, від 01 липня 2020 року по справі № 216/5834/15-ц, від 15 липня 2020 року по справі № 175/1765/16, від 19 серпня 2020 по справі № 569/6008/19, правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року по справі № 760/14438/15-ц, від 07 листопада 2018 року по справі № 520/6819/14-ц.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частин першої – шостої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 (далі – Закон України № 1952-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (частина четверта статті 3 Закону України № 1952-IV).

Відповідно до пункту 4 «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З системного аналізу вищезазначених норм чинного законодавства слідує, що при вирішенні спору про визнання права власності на нерухоме майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності. Так, спірний житловий будинок був збудований позивачем 1997 року, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ЦК УРСР 1963 року та інше законодавство, яке було чинним станом на 1997 рік.

Відповідно до статті 86 ЦК УРСР 1963 року право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Аналогічне положення містилося і у статті 2 Закону України «Про власність» (в редакції від 11.04.1995, чинній станом на 1997 рік) № 697-XII від 07.02.1991 (далі – Закон України «Про власність»).

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про власність» праця громадян є основою створення i примноження їх власності.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про власність» об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян (частина четверта статті 13 Закону України «Про власність»).

З метою впровадження державної системи реєстрації, обліку та оцінки вартості нерухомого майна, а також системи нагляду і контролю за його використанням та утриманням були розроблені Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13.12.1995 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.01.1996 року за № 31/1056 (далі – Правила № 56).

Відповідно до п. 1.2 -1.4 Розділу 1 Правил № 56 Правила встановлюють порядок державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб.

Правила діють на території України і є обов`язковими для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями.

Державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна здійснюють державні підприємства - бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів (додаток № 1), за рахунок коштів власників нерухомого майна.

До об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться: а) жилі будинки (домоволодіння) розташовані на земельній ділянці, під окремим порядковим номером по вулиці, площі, провулку тощо. Належні до вказаних об`єктів допоміжні будівлі та споруди реєструються у складі цих об`єктів (п. 1.5 Розділу 1 Правил № 56).

Відповідно до п. 1.6 Розділу 1 Правил № 56 державній реєстрації підлягають тільки ті об`єкти, які закінчені будівництвом та прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, незалежно від форм власності і відомчого підпорядкування та при наявності матеріалів інвентаризації.

Відповідно до п. 2.2 Розділу 2 Правил № 56 реєстрація проводиться в такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлюючого документу (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис в реєстрову книгу; в) адреса об`єкта, що реєструється, записується в повуличний алфавітний журнал (додаток № 2); г) прізвище, ім`я та по батькові власників об`єктів нерухомого майна, що належить фізичним особам, вносяться в алфавітний журнал або картотеку (додатки № 3, 4); д) при реєстрації об`єктів нерухомого майна за юридичними особами, їм видається реєстраційне посвідчення (додаток № 7); е) на оригіналі правовстановлюючого документу робиться реєстраційних напис (додаток № 5). Якщо на правовстановлюючому документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа (додаток № 6); ж) на копії правовстановлюючого документа робиться відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації; з) до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлюючого документа, довідка про належність об`єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище або найменування власника, назва і зміст правовстановлюючого документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію.

Відповідно до п. 4.1 Розділу 4 Правил № 56 оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним в додатку № 12: а) місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування: фізичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об`єкти нерухомого майна при наявності акта про право власності або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та при наявності акта державної комісії про прийняття об`єкта і введення його в експлуатацію.

Відповідно до п. 5.1 Розділу 1 Правил № 56 при відсутності правовстановлюючих документів, зазначених в цих Правилах (додаток № 1), зацікавлена фізична особа подає до місцевого органу державної виконавчої влади, місцевого самоврядування заяву про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна і отримання свідоцтва про це.

Бюро технічної інвентаризації на підставі зібраних матеріалів, а також матеріалів, поданих заявником, складає мотивований висновок про те, кому належить об`єкт, подає його органу державної виконавчої влади або місцевого самоврядування, який виносить рішення щодо видачі заявнику свідоцтва про право власності (п. 5.4 Розділу 5 Правил № 56).

До правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, належать, серед іншого, рішення місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування щодо права власності на об`єкти нерухомого майна; Свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна, що видаються місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, органами приватизації; Рішення про відведення земельної ділянки або акт про право власності на земельну ділянку для будівництва об`єкта і акт прийняття цього об`єкта в експлуатацію, затверджений рішенням місцевого органу державної виконавчої влади, місцевого самоврядування (п.п. 7-9 Переліку до Правил № 56).

Так, як випливає з матеріалів справи житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами був збудований позивачем 1997 року, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт набуття позивачем права власності на вищезазначений житловий будинок відповідно до законодавства, чинного на момент його будівництва, як-то рішення про відведення/надання земельної ділянки для будівництва житлового будинку, акт прийняття його в експлуатацію, свідоцтво про право власності на майно тощо. Клопотання про витребування зазначених доказів до суду позивач також не подавав.

Згідно з частинами першою – четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вищевикладене, дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши їх доказами, суд дійшов до висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт набуття позивачем права власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами у встановленому законом порядку, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Питання розподілу судових витрат регулюються статтею 141 ЦПК України.

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Оскільки суд відмовив у задоволенні позову, то судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 258, 259, 263 - 265, 268, 272, 273 Цивільного процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , поданого через представника – адвоката Костробу Тетяну Аатоліївну, до Покровської міської військової адміністрації Донецької області про визнання права власності на житло - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zv.dp.court.gov.ua/sud0415/

Рішення суду знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб - адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Покровська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області, адреса місцезнаходження: 85300, Донецька область, Покровський район, місто Покровськ, площа Незалежності, буд. 11; код ЄДРПОУ 44790232.

Суддя І.А. Подкопаєва