Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №504/5520/25 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа №504/5520/25

Провадження №2/504/2336/26

Доброславський районний суд Одеської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В.К.,

секретаря - Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, смт. Доброслав, позовну заяву представника ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, оф. 411, код ЄДРПОУ: 41084239) - Танцуріної Єлизавети Вадимівни (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, оф. 411, РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором №497987-КС-001 від 04.05.2024 у розмірі 16446,39 грн. та судовий збір у розмірі 2422,40 грн., у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань.

В обґрунтування позову зазначено, що 04.05.2024 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір №497987-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ТОВ «БІЗПОЗИКА» 04.05.2024 направлено ОСОБА_1, пропозицію (оферту) укласти Договір №497987-КС-001 про надання кредиту.

04.05.2024 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір N №497987-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

Зі своєї сторони ТОВ «БІЗПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-0398, на номер телефону НОМЕР_3 (що зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий Боржником було введено/відправлено.

Таким чином, 04.05.2024 року ТОВ «БІЗПОЗИКА та ОСОБА_1 було укладено Договір №497987-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 5000 грн шляхом перерахування на банківську картку Позичальника (котру Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про перерахування коштів (або платіжним дорученням).

Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 , належним чином не виконує свої зобов`язання за Кредитним договором, у Боржника станом на 01.12.2025 утворилась заборгованість за Договором №497987-КС-001 про надання кредиту, в розмірі 16446,39 грн. що складається з:

Суми прострочених платежів по тілу кредиту - 4885,54 грн;

Суми прострочених платежів по процентах - 11032,40 грн;

Суми заборгованості по штрафам - 0,00 грн;

Суми прострочених платежів за комісією - 528,45 грн.

В судове засіданні відповідач не з`явився, повідомлявся про дату, час та місце його проведення шляхом надсилання повістки на електронну адресу.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак у поданому позові просить у разі неявки відповідача постановити по справі заочне рішення та за відсутності позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, що 04.05.2024 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір №497987-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ТОВ «БІЗПОЗИКА» 04.05.2024 направлено ОСОБА_1, пропозицію (оферту) укласти Договір №497987-КС-001 про надання кредиту.

04.05.2024 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір N №497987-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

Таким чином, 04.05.2024 року ТОВ «БІЗПОЗИКА та ОСОБА_1 було укладено Договір №497987-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Сторони погодили наступні умови договору:

За умовами п. п. 2.1 кредитного договору №497987-КС-001 від 04.05.2024 ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику кредит у розмірі 5000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика».

У п. п. 2.3, 2.4, 2.5, 2.12 кредитного договору №497987-КС-001 від 04.05.2024 сторони узгодили, що строк, на який надається кредит, становить 24 тижні, строк дії договору: до 19.10.2024, комісія за видачу кредиту становить 750,00 грн. стандартна процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та становить 1,5 % за кожен день користування кредитом, денна процентна ставка становить 1,16 %.

Згідно розрахунку заборгованості, загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, становить 16446,39 грн. що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 4885,54 грн., суми прострочених платежів по процентах - 11032,40 грн., суми заборгованості по штрафам - 0,00 грн., суми прострочених платежів за комісією - 528,45 грн.

Відповідно ч.1ст.13 ЗУ «Про споживче кредитування» договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».

Згідно зі ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор UA-0398 для підписання кредитного договору № 497987-КС-001 від 04.05.2024 та підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши Позичальнику кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору. Факт видачі кредиту, підтверджують документи про перерахування кредитних коштів.

Позичальник всупереч умовам Кредитного договору, ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» та ст.ст. 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, порушив вищезазначені умови Кредитного договору та не повернув в повному обсязі кредит Кредитодавцю, а також не виконав інші грошові зобов`язання перед Кредитодавцем за договором.

Заборгованість позичальника складає 16446,39 грн. що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 4885,54 грн., суми прострочених платежів по процентах - 11032,40 грн., суми заборгованості по штрафам - 0,00 грн., суми прострочених платежів за комісією - 528,45 грн.

Вимоги про стягнення вказаних сум є предметом розгляду в цій справі.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Також згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правилом статті 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 ЗУ «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.

Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі наявні у постанові ВС від 12.01.2021 у справі №524/5556/19.

З аналізу наявних у справі доказів вбачається, що договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою «самостійного введення одноразового ідентифікатора» в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора, що відповідає вищенаведеним приписам ст. ст. 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію» та вважається належною письмовою формою укладення кредитного договору.

При цьому відповідний кредитний договір є чинним та у судовому порядку недійсним не визнавався.

Отже, суд вважає, що наявність кредитної заборгованості у позичальника є обґрунтованою і підтвердженою наданими доказами.

Тому суд вважає, що заборгованість по тілу кредиту слід задовольнити в повному обсязі в сумі 4885,54 грн.

Щодо відсотків за користування кредитом:

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка - це загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5 %, з 23 квітня 2024 року не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року не більше 1 %.

Як вбачається із матеріалів справи, договір про надання споживчого кредиту № 1389-6857 укладений 04.05.2024 , тобто після набрання чинності Законом України від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому він повинен був укладатися з врахуванням норм пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» та розмір денної процентної ставки повинен відповідати відповідним положенням закону, тобто в період коли максимальна процентна ставка відповідно до вимог закону становила 2,5, 1,5 та 1,0 %.

Тобто відсоткова ставка по вказаному кредитному договору лише частково відповідає умовам закону.

Отже, суд зазначає, що в період дії цього договору з 04.05.2024 по 20.08.2024 відсотки за користування кредитними коштами не могли бути більшими за 1,5 відсотка за кожен день користування, а з 21.08.2024 і до 19.10.2024 процентна ставка підлягала автоматичному зменшенню відповідно до перехідних положень закону, тобто не більше ніж 1% за кожен день користування кредитом.

Однак, це не було враховано умовами даного кредитного договору.

Тому відсотки за користування кредитом позивач нарахував з відхиленням від вказаних правил матеріального закону, і тому відсотки слід рахувати таким чином:

З 04.05.2024 по 20.08.2024 (5000 грн.х1,16%х 109 день=6322 грн.)

З 21.08.2024 по 19.10.2024 (5000 грн.х1%х60днів=3000 грн.)

Всього відсотків за користування кредитом 9322 грн.

Отже, оскільки відсотки відповідачем нараховані не у відповідності до наведених вимог закону, то застосуванню до встановлених судом правовідносин підлягає саме вищенаведений судом розрахунок.

Водночас, 16.05.2024 відповідачем внесено 1080 грн. з яких 965,54 грн. сплачено за комісію, у зв`зку з чим з відповідача підлягає стягненню сума у розмірі 8356,46 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення відсотків підлягають задоволенню за наведеним судом розрахунком.

Умови договору щодо розміру процентної ставки лише частково відповідають законодавству, що регулює правовідносини у сфері споживчого кредитування, а тому з 21.08.2024 року по 19.10.2024 року є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Щодо виплати комісії.

Відносини, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів».

Положення Закону України «Про захист прав споживачів» від 19.05.1991 року з наступними змінами, у взаємозв`язку із положеннями ст. 42 ч.4 Конституції України, треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником /споживачем/ за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп/2011).

Відповідно до п. п. 3.1, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 (далі-Правила), у кредитному договорі або додатку до нього банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення. Банки також зобов`язанні в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтувати вартість супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо).

Разом з тим, відповідно до п.3.6 Правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банка за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє споживач з метою встановлення, зміни чи припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Держава має сприяти забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри у суспільстві.

Споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги.

Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визнання особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору.

Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп/2011).

Споживач може і не знати, що при оформленні кредитного договору він оформив з банком непотрібну йому послугу.

Тому держава повинна забезпечувати захист громадян, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.

За таких обставин умови договору та заявки на видачу кредиту (п.8) кредитного договору, в частині сплати позичальником комісії за надання кредиту в силу ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемним.

Зважаючи на викладене, суд відмовляє у позові, в частині стягнення заборгованості по комісії.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки задоволена частина позову становить 13242 грн. тобто 80,52 % ціни позову, то з відповідача на користь позивача слід стягнути суму судового збору в розмірі 1950,52 грн., решту судового збору слід віднести на рахунок позивача.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 615, 625, 1052, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 10, 11, 57 - 60, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов представника ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, оф. 411, код ЄДРПОУ: 41084239) - Танцуріної Єлизавети Вадимівни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, оф. 411, код ЄДРПОУ: 41084239) заборгованість на загальну суму 13242 грн. та судовий збір у сумі 1950,52 грн.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з моменту його отримання в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду.

Суддя В. К. Барвенко