Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №213/1375/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8821/26 Справа № 213/1375/26 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 213/1375/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2026 року, яке ухвалено суддею Нестеренком О.М.у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 25 травня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 6.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (відповідач) було укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 679838, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 10 000 грн.

Пунктом 1.3 Договору встановлено строк кредиту 30 днів. Пунктом 1.4 Договору встановлено фіксовану процентну ставку: знижена ставка – 1,33% в день (485,45% річних), стандартна ставка – 1,90% в день (693,50% річних).

Додатковими договорами від 24 квітня 2020 року, 27 травня 2020 року та 14 липня 2020 року строк кредиту неодноразово продовжувався, при цьому процентна ставка на період продовження встановлена у розмірі 1,90 % в день.

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за Договором виконало, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 10 000 грн, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про успішне перерахування коштів 26 березня 2020 року на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 .

24 березня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (позивач) укладено Договір факторингу № ККЛУ-24032021, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 679838.

Всупереч умовам Договору, відповідач свої зобов`язання не виконала, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 31 619,20 грн, з яких: 9 640 грн - заборгованість за тілом кредиту; 21 979,20 грн - заборгованість за процентами; 0,00 грн - заборгованість за штрафом.

На підставі наведенного вище позвач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь свою користь заборгованість за кредитним договором № 679838 від 26 березня 2020 року у розмірі 31 619,20 грн; судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

У поданій 22 червня 2026 року апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Позивачем надано до суду належні та допустимі докази, які є необхідними та достатніми для підтвердження факту наявності простроченої заборгованості за договором та її розміру, що не спростовано відповідачем.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 березня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 679838, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти в сумі 10 000 грн, а відповідач зобов`язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у термін та строки встановлені договором. Договір укладено в електронній формі, кредитні кошти перераховано відповідачу у безготівковій формі шляхом їх перерахування на карту позичальника.

Згідно пункту 1.3 кредитного договору строк кредиту 30 днів.

Додатковими договорами від 24 квітня 2020 року, 27 травня 2020 року та 14 липня 2020 року строк кредиту неодноразово продовжувався, при цьому процентна ставка на період продовження встановлена у розмірі 1,90 % в день.

Про перерахування кредитних коштів в сумі 10 000 грн відповідачу у безготівковій формі шляхом їх перерахування на банківську карту № НОМЕР_1 суду надано довідку від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 19 січня 2026 року.

24 березня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (позивач) укладено Договір факторингу № ККЛУ-24032021, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 679838.

Відповідно до реєстру боржників до вказаного договору факторингу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 31 619,20 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 9 640 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 21 979,20 грн.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором встановлено, що відповідач має заборгованість в загальному розмірі 31 619,20 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів надання відповідачці кредитних коштів.

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором «В017» відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Отже, договір про надання фінансового кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Тож, кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті товариства подано заявку на отримання кредиту за умовами, які вона вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого позивачем надіслано відповідачу за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач і використала для підтвердження підписання кредитного договору, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, колегія суддів приходить до висновку про те, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Встановивши зазначені обставини у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язалась прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять.

Як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та первісним кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо сплати процентів (пункт 1.4.1 кредитного договору).

Підпис відповідача під договором та додатковитми договорами свідчить про її ознайомлення з усіма їх умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.

Кредитний договір та додаткові договори до кредитного договору підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договорів, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору; не оспорювала кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.

Отже, підписавши кредитний договір та додаткові договори до кредитного договору, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочини вчинено в формі, встановленій законом, та вони були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернулась за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, а саме ТОВ «Лінеура Україна», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Таким чином, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку кредитору не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому колегія суддів дійшла висновку про те, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Отримання відповідачкою кредитних коштів в розмірі 10 000 грн підтверджуються, в сукупності, довідкою про ідентифікацію ОСОБА_1 , довідкою за вих. № 1-1901 від 19 січня 2026 року, виданою ТОВ «Універсальні платіжні рішення». Згідно із довідкою за вих. № -1901 від 19 січня 2026 року, виданою ТОВ «Універсальні платіжні рішення», перераховано суму 10 000 грн, номер транзакції - 51842858, призначення платежу: зарахування 10 000 грн на картку НОМЕР_1 , як відповідачем було визначено при укладенні кредитного договору.

При цьому колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що факт отримання відповідачем кредитних коштів спростовується відповіддю АТ КБ «Приватбанк», відповідно до якої за період 26 березня 2020 року на емітовану відповідачу картку № НОМЕР_2 зарахування коштів на суму 10 000 грн відсутнє, оскільки звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на підставі положень статей: 512, 514, 516, 1077, 1078, 1082 ЦК України надало належні докази, які підтверджують право вимоги позивача за кредитним договором, а також наявність у відповідача грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем.

Також коелгія суддів вважає підтвердженими обставини та дії позичальника щодо погодження останньою з банком умов про відсоткову ставку в певному розмірі та на умовах зазначених в письмових документах.

Так, згідно умов кредитного договору № 679838 від 26 березня 2020 року, сума кредиту складає 10 000 грн, строк кредиту 30 днів, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 1,9 % в день.

Додатковими договорами від 24 квітня 2020 року, 27 травня 2020 року та 14 липня 2020 року строк кредиту неодноразово продовжувався, при цьому процентна ставка на період продовження встановлена у розмірі 1,90 % в день.

Отже, умови кредитування щодо сплати процентів передбачені безпосередньо в договорі про споживчий кредит, додаткових договорах до кредитного договору а також в Паспортах споживчого кредиту, що особисто підписані відповідачем електронним підписом.

Підписанням зазначених документів без будь-яких застережень відповідач підтвердила, що врна обізнанана та погодилась з усіма умовами такого договору. Та обставина, що відповідач підписала ці документи, вказує на вільне волевиявлення позичальника в момент укладення правочину, повну обізнаність та погодження з умовами кредитування.

Зміст зобов`язання в наведених документах викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз наданих позивачем доказів дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути із сплатою процентів за кредитним договором в розмірі та на умовах погоджених сторонами.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальником з умовами договору щодо розміру процентів за кредитним договором; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодилась з умовами з приводу процентної ставки за кредитом; та позивачем доведені обставини, які давали можливість суду переконатись в тому з приводу яких відносин були складені договір про споживчий кредит та Паспорт споживчого кредиту, та хто ознайомлений з викладеними в них умовами.

Отже, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування процентів за кредитним договором та відповідно і існування заборгованості за кредитом.

Суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов до помилкового висновку, що надані докази не підтверджують вимоги позивача за кредитним договором.

Тож, між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги на підставі договору відступлення права вимоги № ККЛУ-24032021 від 24 березня 2021 року, за умовами кредитного договору відповідач зобов`язалась прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, а також доведеність невиконання відповідачем свого зобов`язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості.

Судом встановлено, що виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір підтверджується реєстром договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами та випискою по особовому рахунку, що свідчить про те, що судом досліджувались первинні документи.

Крім того, судом було встановлено, що матеріали справи не містять доказів на спростування розміру заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем.

Водночас, відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, складає 21 979,20 грн.

На викладене вище суд першої інстнації уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 679838 від 26 березня 2020 року станом на 13 лютого2026 року в розмірі 31 619,20 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 9 640 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом 21 979,20 грн.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За правилами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача подано до суду наступні документи: договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, укладений між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та адвокатським об`єднанням "Апологет"; ордер серії ВС № 1381377 від 02 липня 2025 року про надання правової допомоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» адвокатом Усенком М.І.; виписку з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з якогою керівником адвокатського об`єднання «Апологет» є Усенко М.І.; акт № 1090 наданих послуг від 13 лютого 2026 року до договору про надання правової допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, відповідно до якого вартість послуги з надання правової допомоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 679838 від 26 березня 2020 року з ОСОБА_1 становить 8 000 грн; детальний опис наданих послуг від 13 лютого 2026 року за договором про надання правової допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зауважує, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні без участі представника позивача.

Крім того, послуги надані адвокатом, є типовими для позивача оскільки стягнення заборгованості також є предметом його діяльності, відповідно не потребують витрати значного часу на складання документів та визначення правових позиції.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги зміст заяв та клопотань представника позивача по суті, складність справи, яка є нескладною та розглядалась в спрощеному позовному провадженні, а також враховує, що представник позивача не брав участі у судовому засіданні. Виходячи з критерію розумності, реальності таких витрат, суд уважає, що визначений розмір оплати є дещо завищеним та не є співмірним обсягу наданих послуг.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).

Відтак, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 3 000 грн, уважаючи таке рішення справедливим і виваженим.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 6 656 грн (2 662,40 грн + 3 993,60 грн).

Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити.

Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2026 року скасувати на ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 679838 від 26 березня 2020 року в розмірі 31 619 (тридцять одна тисяча шістсот дев`ятнадцять) грн 20 коп, з яких тіло кредиту 9 640 грн, відсотки за користування кредитом 21 979, 20 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» 6 656 (шість тисяч шістьсот п`ятдесят шість) грн та 3 000 (три тисячі) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 04 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: