Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №191/6934/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9005/26 Справа № 191/6934/25 Суддя у 1-й інстанції - Березюк М.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 191/6934/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.,

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2026 року, яке ухвалене суддею Березюк М.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складення повного тексту відсутні,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 26 серпня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 505729-КС-002 про надання кредиту, на умовах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кошти та сплати проценти за користування кредитом у порядку та на умовах договору. Сторони погодили істотні умови договору, зокрема відсоткову ставку за користування коштами в розмірі 1 % за кожен день користування кредитом.

Позивач свої зобов`язання за договором кредиту виконав, надавши відповідачу грошові кошти в розмірі 10 000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 . Відповідач свої зобов`язання за договором про надання кредиту № 505729-КС-002 від 26 серпня 2024 року належним чином не виконує, лише частково сплатила заборгованість в сумі 5 080 грн, в решту ні суму кредиту, ні відсотків за користування кредитом не сплатила

У зв`язку із вищевикладеним, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 18 068,80 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором про надання кредиту № 505729-КС-002 від 26 серпня 2024 року, у загальному розмірі 18 068, 80 грн та 2 422,40 грн у рахунок відшкодування судових витрат зі сплати судового збору.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду в частині розміру стягнутих процентів, тому просить рішення суду змінити, зменшивши розмір стягнутих процентів за користування кредитом з 8 248,80 грн до 6 300 грн, а загальну суму стягнення з 18 068,80 грн до 16 120 грн. Альтернативно - скасувати рішення в частині стягнення процентів у сумі 1 948,80 грн, нарахованих поза межами строку кредитування.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, строк кредитування за договором сплив 16 грудня 2024 року та становив 112 днів, отже, гранична сума процентів за користування за весь строк не може перевищувати 11 200 грн: 10 000,00 грн * 1 % = 112 днів. Натомість загальний обсяг процентів, що його прагне отримати позивач, становить 13 148,80 грн (8 248,80 грн заявлених процентів + 4 900,00 грн процентів, фактично зарахованих із платежів відповідача), тобто розмір процентів на 1 948,80 грн перевищує максимально можливу законну суму. Це перевищення відповідає приблизно 19 додатковим дням нарахування - тобто проценти фактично нараховувалися орієнтовно до 04 січня 2025 року, поза межами строку кредитування. Таке нарахування є неправомірним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідачки – залишити без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог

Судом першої інстанції встановлено, що 26 серпня 2024 року ОСОБА_2 уклала з ТОВ «Бізнес Позика» Договір про надання кредиту № 505729-КС-002 в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», через особистий кабінет позичальника на сайті кредитора.

Відповідно до п. 2 Договору, кредитодавець (позивач) надає позичальникові кредит у розмірі 10 000 грн строком на 16 тижнів на умовах сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1 % в день (фіксована ставка). Кредит надається на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту та правилами надання споживчих кредитів.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за укладеним договором, відповідач ОСОБА_1 , станом на 01 грудня 2025 року, має заборгованість в сумі 18 068,80 грн, яка складається з наступного: 9 820 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 8 248,80 грн - сума прострочених платежів по процентах.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_2 не виконувала умови договору в частині повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з неї на користь позивача ТОВ «Бізнес Позика» заборгованості за кредитним договором № 505729-КС-002 від 26 серпня 2024 року, у визначеному позивачем розмірі.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи та ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Із матеріалів справи вбачається, що 26 серпня 2024 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Бізнес Позика» укладено Договір № 505729-КС-002 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно п. 2.1 Кредитного договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту та Правилами надання споживчих кредитів.

Тип кредиту: кредит. Строк кредиту: 16 тижнів. Процентна ставка: в день 1 % (стандартна), 0,90 % (знижена), фіксована. Комісія за надання кредиту 2 000 грн. Термін дії договору: до 16 грудня 2024 року. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 20 194,52 грн.

Пунктом 4 Договору № 505729-КС-002 про надання кредиту від 26 серпня 2024 року визначено графік платежів.

На виконання зазначених вимог позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор UA-6394, на номер телефону, що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, для підписання Договору № 505729-КС-002 про надання кредиту від 26 серпня 2024 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.

Отже, між сторонами було укладено договір у формі електронного документу з електронними підписами сторін та із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними, що в апеляційній скарзі фактично не оспорюється.

Згідно норм статті 46 Закону України «Про платіжні послуги»: а) порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; б) виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; в) надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників г) надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією зобов`язаний перевірити в платіжній інструкції відповідність: - номера рахунку отримувача та коду отримувача (коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/податкового номера або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); або - унікального ідентифікатора отримувача. д) надавач платіжних послуг отримувача зараховує кошти за платіжною операцією на рахунок отримувача лише у разі, якщо зазначена у пункті 1 або 2 цієї частини інформація, яку він перевіряє відповідно до вимог цієї частини, відповідає тій інформації про отримувача, що зберігається у такого надавача платіжних послуг. У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг отримувача має право: 1) зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного отримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; 2) не уточнювати номер рахунку та/або код отримувача. У такому разі надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.

Зважаючи на вищенаведені норми Закону України «Про платіжні послуги» у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

Таким чином, перерахування кредитних коштів відбувалось на картковий рахунок вказаний ОСОБА_2 під час заповнення заявки.

Отже, судом вірно встановлено, що ТОВ «Бізнес Позика» виконало умови договору, який був підписаний відповідачем ОСОБА_2 , натомість, відповідач порушила умови договору, не погашала щомісячні платежі по поверненню кредитних коштів, у визначений строк, допустила заборгованість щодо повернення кредиту, що є підставою для стягнення заборгованості у судовому порядку.

Розрахунок заборгованості за договором № 505729-КС-002 про надання кредиту від 26 серпня 2024 року, наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, стосовно надання банком кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, нарахування банком процентів, а також часткове погашення позичальником заборгованості за кредитним договором.

Зокрема вказаним розрахунком підтверджується те, що ОСОБА_2 користувалась кредитними коштами.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті12,13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Таким чином з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, у суду першої інстанції не було підстав для висновку про недоведеність факту отримання відповідачем кредитних коштів.

Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Проте, відповідач ОСОБА_2 не подала жодних доказів на спростування факту використання кредитних коштів чи розміру заборгованості.

Таким чином враховуючи, що ТОВ «Бізнес Позика» надало докази укладення договору з ОСОБА_2 та наявності заборгованості за кредитним договором, оскільки такі докази не спростовані відповідачем, то суд першої інстанції прийшов до вірного висновку для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.

Вирішуючи питання про стягнення заборгованості суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем надано належний розрахунок заборгованості на підтвердження розміру заборгованості позичальника, який останнім не спростовано.

Надані позивачем документи підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, використання відповідачем кредитних коштів та існування у позичальника заборгованості за кредитним договором у визначеному банком розмірі, який розрахований відповідно до узгоджених між сторонами умов.

Позивач, заявляючи позов про стягнення кредитної заборгованості, просив у тому числі, крім заборгованості за неповернутим кредитом, стягнути складову його повної вартості, зокрема й заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом у розмірі 8 248,80 грн.

Матеріалами цивільної справи підтверджується, що у підписаному позичальником договорі визначені тип та розмір процентної ставки плати за користування кредитом, а саме: плата за користування кредитом за цим договором є фіксованою та становить 1 % (стандартна) та 0,90 % (знижена) процентів за кожен день користування кредитом.

Строк дії кредитного договору закінчився 16 грудня 2024 року, і позивачем у межах строку дії договору та в розмірі визначеному умовами договору нараховувались проценти за користування кредитом.

Як вбачається із розрахунку, наданого позивачем, станом на 16 грудня 2024 року заборгованість відповідача по процентах за користування чужими коштами становила 8 248,80 грн, а заборгованість по тілу кредиту становила 9 820 грн, та саме вказані суми заборгованості за кредитним договором позивач просив сятгнути з відповідачки, тому посилання апелянта в апеляційнй скарзі на те, що загальний обсяг процентів, що його прагне отримати позивач, становить 13 148,80 грн є помилковим.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Фактично доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог законодавства та власного тлумачення норм процесуального права. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених відповідачкою у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 03 вересня 2026 року.

Головуючий

Судді