Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №300/9672/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/9672/24 пров. № А/857/52048/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі № 300/9672/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

суддя в 1-й інстанції Остапюк С.В.,

час ухвалення рішення 31 жовтня 2025 року,

місце ухвалення рішення м.Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення 31 жовтня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 27 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлене протоколом № 20/в від 20 вересня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, як інваліду І групи з 04.01.2024.

Зобов`язано Міністерство оборони України (індекс 03168, Повітрофлотський проспект, будинок 6, місто Київ-168, код ЄДРПОУ 00034022,) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням І групи інвалідності внаслідок травми, поранення, контузії, так, пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2024 року.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що озивач проходив військову службу за призивом по мобілізації в складі військової частини НОМЕР_2 . 25.03.1992 позивачу під час первинного огляду встановлено ІІІ групу інвалідності. 21.04.1993 йому повторно призначено ІІІ групу інвалідності. 17.10.2011, а 03.10.2012 повторно, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності. 28.10.2013, а 27.10.2015 повторно, встановлено ІІІ групу інвалідності. 05.02.2016 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності. Причиною встановлення позивачу груп інвалідності було захворювання отримане в період проходження військової служби. 04.01.2024 згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №225929 позивачу під час повторного огляду встановлено І групу інвалідності, причина: травма пов`язана з захистом Батьківщини. З огляду на виникнення права на отримання грошової допомоги, як інваліда І групи, позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся із заявою та пакетом документів до неї. Згідно з витягу протоколу №20/в від 20.09.2024 засідання комісії Міністерства оборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги документи позивача розглянуто та відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Позивачу встановлено первинно групу інвалідності 25.03.1992, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, саме строкової служби, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, яке діяло станом на 25.03.1992, а саме Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ. Позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності у 1992 році, не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, на цю дату прожитковий мінімум для працездатних осіб законодавством не встановлювався. Однакове визначення розрахункової величини прожиткового мінімуму на момент первинного встановлення групи інвалідності та зміни групи інвалідності законодавець пов`язує з однією подією – первинне встановлення інвалідності. Ураховуючи відсутність законодавчого акту, який визначає розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 25.03.1992 та необхідний для обчислення одноразової грошової допомоги, призначити допомогу не можливо. При цьому, питання повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності в межах дворічного строку після первісного встановлення інвалідності не є спірним у цій справі, спірним питанням є лише розмір прожиткового мінімуму, який підлягає застосуванню при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав, а саме.

ОСОБА_1 25.03.1992 призначено ІІІ групу інвалідності вперше, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК за № 065373, причина інвалідності: захворювання отримано в період проходження військової служби.

Позивачу, з тих же причин, 21.04.1993 під час повторного огляду встановлено ІІІ групу інвалідності, 17.10.2011 – ІІ групу інвалідності, 03.10.2012 встановлено ІІ групу інвалідності, 28.10.2013 – ІІІ групу інвалідності, 27.10.2015 – ІІІ групу інвалідності, 05.02.2016 встановлено ІІ групу інвалідності.

Позивач проходив військову службу за призивом по мобілізації в складі військової частини НОМЕР_2 , яка дислокується в АДРЕСА_1 з 28 лютого 2022 року та виконував бойові розпорядження командування військової частини задля захисту Батьківщини від збройної агресії російської федерації.

04.01.2024 згідно з випискою з акта медико-соціальною комісією до довідки до серії 12 ААГ №225929 позивачу під час повторного огляду встановлено І групу інвалідності, причина: травма, поранення, контузія, Так пов`язані із захистом Батьківщини.

Вказані обставини визнаються відповідачем, у суду немає сумнівів щодо їх достовірності, а тому доказуванню не підлягають.

Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням І групи інвалідності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , листом №10/1/6929 від 10.10.2024 направив позивачу копію витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум за №20/в від 20.09.2024 про відмову в призначенні йому одноразової грошової допомоги.

Відповідно до витягу з протоколу №20/в від 20.09.2024 року, відповідач вказав, що комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 за № 975: Солдату у відставці ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), якого 01.05.2023 звільнено з військової служби та 25.03.1992 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби (довідка МСЕК серія ВТЕ-8 № 065373 від 25.03.1992), а 04.01.2024 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю І групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААГ № 225929 від 04.01.2024. Заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 1992 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. Відповідно пункту 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) і а спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, розмір одноразової грошової допомоги у разі встановлення І групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини становить 400-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність. Заявнику вперше інвалідність встановлено 25.03.1992 проте на цю дату прожитковий мінімум для працездатних осіб законодавством не встановлювався. Враховуючи відсутність законодавчого акту, який визначав розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 25.03.1992 та необхідний для обчислення розміру одноразової грошової допомоги, призначити допомогу неможливо.

Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що предметом даного адміністративного позову є правомірність наявності підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням І групи інвалідності внаслідок травми, поранення, контузії, пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму.

Підставами звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, є відмова відповідача у виплаті такої допомоги, оскільки на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності в 1992 році не існувало законодавчого акту, який визначав розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, необхідний для обчислення розміру одноразової грошової допомоги.

Вирішуючи спірні правовідносини в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.

20.12.1991 прийнято Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за № 2011-XII, дія якого поширюється на: військовослужбовців, які проходять службу на території України, і військовослужбовців - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України; членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти або стали інвалідами при проходженні військової служби; військовозобов`язаних, призваних на збори, та членів їх сімей (далі – Закон № 2011-ХІІ в першій редакції).

Стаття 16 Закон № 2011-ХІІ (в першій редакції та в редакції, чинній на момент встановлення позивача групи інвалідності вперше) визначала державне обов`язкове особисте страхування, згідно якої військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов`язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

25.03.1992 прийнято Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінет Міністрів України, постановою від 19.08.1992 за № 488, затвердив Умови державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про зміни, доповнення та визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Уряду України з питань державного обов`язкового страхування» за № 206 від 22.03.1995, затверджено зміни і доповнення, що вносяться до деяких рішень Уряду України з питань державного обов`язкового страхування, серед іншого, в Умовах державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. № 488: у пунктах 1, 2, 6, 7, 8, 11 і 12 слова "установами Української державної страхової комерційної організації (Укрдержстраху)", "правління Укрдержстраху", "установ Укрдержстраху" у відповідних відмінках замінити словами "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" у відповідних відмінках: пункт 3 викладено у такій редакції:

"3. Розміри страхових платежів установлюються щорічно Національною акціонерною страховою компанією "ОРАНТА" за погодженням з Мінфіном під час формування державного бюджету на наступний рік"; в абзаці першому пункту 6 слово "виплачують" замінити словом "виплачує"; абзац четвертий пункту 7 викласти у такій редакції: "Спори між застрахованим (його спадкоємцями) і Національною акціонерною страховою компанією "ОРАНТА" щодо виплати страхових сум вирішуються в установленому законодавством порядку"; у додатку № 2 слово "Укрдержстраху" замінити словами "Національної акціонерної страхової компанії "ОРАНТА".

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" за №3597-IV від 04.04.2006 внесено зміни до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу", виклавши його в такій редакції: Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Із внесенням змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" та набранням чинності нової редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», частинами 3, 4 статті 41 встановлено, що у разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю під час виконання службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, і призначається пенсія по інвалідності (частина 3).

Військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов`язаним та резервістам, призваним на збори, у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва) або захворювання чи інвалідності за умов, передбачених частиною третьою цієї статті, виплачується одноразова грошова допомога в порядку, визначеному Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" (частина 4).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» за № 328-V від 03.11.2006 внесено зміни у Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтю 16 викладено в новій редакції, зокрема пункти 2, 6 встановлювали, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України (пункт 2 статті 16).

У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті (пункт 6 статті 16).

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» за № 5040-VI від 04.07.2012, який набрав чинності з 01.01.2014, у Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" статтю 16 викладено в новій редакції та доповнено статтями 16-1– 16-4, зокрема стаття 16-1 визначала осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги»; стаття 16-2 визначала розмір одноразової грошової допомоги; стаття 16-3 визначала призначення і виплату одноразової грошової допомоги; стаття 16-4 визначала підстави, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» № 2004-VIII від 06.04.2017, внесено зміни у Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей": текст статті 16-2 та пункт перший статті 16-3 викладено в новій редакції.

На момент встановлення 04.01.2024 позивачу І групи інвалідності, причина: травма, поранення, контузія, так, пов`язані із захистом Батьківщини, норми статтей 16, 16-1, 16-2, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачали наступне.

Згідно з підпунктами 4, 5 пункту 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 статті 16-2 даного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (пункт 2 статті 16-2 Закону).

Згідно з статтею 16-3 цього ж Закону у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам (пункт 2).

Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства (пункт 3).

Якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв) (пункт 4).

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 9 16-3 Закону).

Відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України, постановою за № 975 від 25.12.2013, затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі – Порядок № 975, в редакції на момент встановлення позивача І групи інвалідності).

Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності – дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

З аналізу положень статей 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-XII та Порядку № 975, підставою для призначення одноразової грошової допомоги є виключно встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності, які настали внаслідок ушкодження здоров`я під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби, у тому числі у зв`язку із захистом Батьківщини, оскільки зазначеними нормативними актами чітко визначено, що таке право виникає лише у випадках поранення, контузії, травми, каліцтва, отриманих під час проходження військової служби, або захворювання, прямо пов`язаного з її виконанням. Розмір одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язаний з днем встановлення інвалідності вперше. Сума одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановлення вищої групи інвалідності залежить від ступеня інвалідності та розміру прожиткового мінімуму станом на дату первинного встановлення інвалідності. Однакове визначення розрахункової величини прожиткового мінімуму на момент первинного встановлення групи інвалідності та зміни групи інвалідності законодавець пов`язує з однією подією – первинне встановлення інвалідності. Визначення вищої групи інвалідності при повторному (черговому) огляді не змінює розрахункову величину прожиткового мінімуму.

Відтак лише встановлення інвалідності з вищенаведених вище причин, породжує у військовослужбовця або особи, звільненої з військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги.

Натомість випадки встановлення інвалідності з причин, що не мають зв`язку з виконанням військового обов`язку (побутова травма, загальне захворювання тощо), не підпадають під дію спеціального правового регулювання та не можуть визначати дату для обчислення розміру одноразової грошової допомоги. Інше тлумачення фактично розширювало б межі застосування Закону № 2011-XII та Порядку № 975 на категорії осіб, які не зазнали ушкоджень здоров`я у зв`язку з виконанням військового обов`язку, що суперечило б як їхній меті, так і соціальному призначенню.

Отже, для правильного застосування Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 вирішальне значення має не будь-який факт встановлення інвалідності як такий, а саме той факт, який прямо пов`язаний із виконанням обов`язків військової служби чи захистом Батьківщини. Лише з цього моменту виникає право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 2011-ХІІ, та визначається розмір такої допомоги.

Тобто, юридичне значення має саме факт первинного встановлення інвалідності у зв`язку з проходженням військової служби, адже він визначає момент виникнення права на виплату та прожитковий мінімум, з якого має обчислюватися її розмір.

При цьому, суд зазначає, що в даній адміністративній справі питання повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності в межах дворічного строку після первісного встановлення інвалідності не є спірним у цій справі, спірним питанням є лише розмір прожиткового мінімуму, який підлягає застосуванню при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності, що визнається відповідачем.

Як встановив суд, на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності – 25.03.1992, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», постановою Кабінету Міністрів України «Про умови державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум» від 19.08.1992 за № 488, не передбачалося одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби. Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 за № 488 передбачалося обов`язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних та виплата страхових сум, у зв`язку з настанням страхової події.

Вперше одноразову грошову допомогу запроваджено із набранням чинності нової редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», внаслідок прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" за №3597-IV від 04.04.2006.

Сам факт встановлення 25.03.1992 позивачу ІІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого в період проходження військової служби не підпадав під дію статей 16, 16-2, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та Порядку №975, так як ці норми прийняті значно пізніше, з моменту прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" за №3597-IV від 04.04.2006, відповідно, не було такого поняття як одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності військовослужбовців, не визначалось осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, не було визначеного розміру одноразової грошової допомоги, а також не було механізму призначення і виплата одноразової грошової допомоги.

Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що, оскільки, у випадку позивача вперше інвалідність ІІІ групи була встановлена 25.03.1992 з причин, що не підпадають під регулювання статей 16, 16-2, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та Порядку №975 і такий факт не породжував права на отримання одноразової грошової допомоги, то лише встановлення позивачу І групи інвалідності 04.01.2024 у зв`язку з травмою, пораненням, контузією безпосередньо пов`язаною із захистом Батьківщини і, які позивач отримав в 2022 році, що не пов`язані із захворюванням, що було підставою для встановлення інвалідності в 1992 році, є первинним юридичним фактом у межах спеціального правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю та визначає момент виникнення права на виплату одноразової грошової допомоги.

Таким чином, саме 2024 рік є відправною точкою для визначення позивачу розміру одноразової грошової допомоги, і вона має обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року.

Як наслідок, твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та у пункті 27 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлене протоколом № 20/в від 20 вересня 2024 року, є необґрунтованими, оскільки той факт встановлення ІІІ групи інвалідності не підпадав під сферу дії спеціального законодавства, спрямованого на соціальний захист військовослужбовців.

Суд зазначає, що законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативно-правових актів. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що пункт 27 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлене протоколом № 20/в від 20 вересня 2024 року про відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, як інваліду І групи з 04.01.2024, є протиправним та підлягає скасуванню.

Застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, та з метою подальшого недопущення прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає необхідним зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням І групи інвалідності внаслідок травми, поранення, контузії, так, пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2024 року.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Міністерства оборони України слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі № 300/9672/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 03 вересня 2026 року.