Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №560/8888/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/8888/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Печений Є.В.

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

04 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач, військова частина), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування при обчисленні належного йому грошового забезпечення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення: за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» № 1928-IX від 02.12.2021; - за період з 01.01.2023 по 20.05.2023 - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX від 03.11.2022;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки з урахуванням розміру грошового забезпечення, нарахованого відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704, у редакції, що підлягає застосуванню в спірні періоди);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних сум грошового забезпечення за період з 01.03.2022 по день фактичної виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III, у редакції, що підлягає застосуванню в спірні періоди) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159, у редакції, що підлягає застосуванню в спірні періоди).

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 20.02.2026 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, що полягає у неврахуванні при нарахуванні грошового забезпечення ОСОБА_1 у період: з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» № 1928-IX від 02.12.2021 року; з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX від 03.11.2022 року, як розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 19.05.2023 шляхом: визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням на відповідні дати, множенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на тарифні коефіцієнти, передбачені додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» для посади та військового звання, які обіймав ОСОБА_1 ; повторного обчислення розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за кожний місяць зазначених періодів відповідно до умов грошового забезпечення, що застосовувалися до ОСОБА_1 у ці періоди; виплати ОСОБА_1 різниці між фактично нарахованими та виплаченими сумами грошового забезпечення та сумами, що підлягають виплаті за результатами такого перерахунку.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити перерахунок матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2022 та 2023 роки, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, визначеного за результатами перерахунку, передбаченого абзацом 3 цього рішення суду, та виплатити ОСОБА_1 суму різниці з урахуванням уже виплачених сум.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та матеріальної допомоги на оздоровлення, визначених відповідно до абзаців 3 і 4 цього рішення суду, за період з 01.03.2022 по день фактичної виплати зазначених сум, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, обчисливши суму такої компенсації за кожний місяць прострочення згідно зі статтею 3 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та пунктами 2- 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач у спірні періоди проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , перебував на грошовому забезпеченні відповідача, отримував грошове забезпечення, зокрема посадовий оклад, оклад за військове звання, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення (у тому числі матеріальну допомогу на оздоровлення).

Із наявних у матеріалах справи копій грошових атестатів, розрахункових листів та інших документів вбачається, що: при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача в період з 01.03.2022 по 19.05.2023 застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року; розрахунок грошового забезпечення позивача після 20.05.2023 здійснювався виходячи з розміру 1762 грн, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481.

У 2022 та 2023 роках позивачу була нарахована та виплачена матеріальна допомога на оздоровлення, розрахована виходячи з розміру грошового забезпечення, визначеного відповідачем на відповідні дати, без урахування вимоги щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 та 2023 років.

Позивач звернувся до відповідача з вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення та виплати компенсації втрати частини доходів, на що отримав відмову.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Так, частина друга статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній у спірні періоди) встановлює, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

За військовослужбовцями, які тимчасово проходять військову службу за межами України, зберігається виплата грошового забезпечення в національній валюті та виплачується винагорода в іноземній валюті за нормами і в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям Сил спеціальних операцій Збройних Сил України встановлюється спеціальна надбавка, що входить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Кабінет Міністрів України постановою від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній у спірні періоди) визначив структуру та порядок розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови № 704 у первісній редакції було встановлено, що посадові оклади та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 % розміру мінімальної заробітної плати, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року, скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким були змінені положення пункту 4 Постанови № 704, що призводили до фіксації розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018. З цієї дати відновлено дію первісної редакції пункту 4 Постанови № 704.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» № 1928-IX від 02.12.2021 статтею 7 установлено, зокрема, прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481 грн з 01.01.2022 року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX від 03.11.2022 статтею 7 установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2684 грн з 01.01.2023 року.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, аналізуючи положення Постанови № 704 (у поєднанні з наслідками справи № 826/6453/18), дійшов висновку, що з 29.01.2020 пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню в первісній редакції, яка передбачає використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, як розрахункової величини для визначення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

У подальшому цей правовий висновок був неодноразово підтверджений у постановах Верховного Суду, наприклад, у справах № 120/8603/21-а від 31.08.2022, № 500/1813/21 від 12.09.2022 та інших.

Як встановлено судом першої інстанції, при обчисленні грошового забезпечення позивача в період з 01.03.2022 по 19.05.2023 військова частина НОМЕР_1 застосовувала як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, не враховуючи його подальше законодавче збільшення у 2022 та 2023 роках.

З огляду на наведену вище правову позицію Верховного Суду, а також наслідки справи № 826/6453/18, суд першої інстанції доходить до обґрунтованого висновку, що після 29.01.2020 для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців відповідач мав застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року (2481 грн у 2022 році та 2684 грн у 2023 році), а не фіксований показник станом на 01.01.2018 року.

При цьому, відповідач не надав суду належних доказів того, що в спірні періоди він визначав грошове забезпечення позивача, застосовуючи прожитковий мінімум на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.

Навпаки, наявні в матеріалах справи докази підтверджують протилежне.

Отже, у частині неврахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 при нарахуванні грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2022 по 19.05.2023 бездіяльність відповідача є протиправною, оскільки суперечить вимогам Постанови № 704 у первісній редакції, законам про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки, а також усталеній практиці Верховного Суду в аналогічних правовідносинах.

Оскільки суд дійшов висновку, що за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 19.05.2023 розмір грошового забезпечення позивача був занижений унаслідок невірного застосування розрахункової величини (прожиткового мінімуму), то: відповідно, заниженим був і розмір матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, розрахований на основі неправильно визначеного грошового забезпечення; підлягає задоволенню вимога позивача щодо перерахунку матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки з урахуванням грошового забезпечення, визначеного відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у редакції, чинній до набрання чинності Постановою № 481 (за 2022 рік та за період до 19.05.2023 року).

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо компенсації втрати частини доходів позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 1-4 Закону № 2050-III (у редакції, чинній у спірний період) та Порядку № 159 (у редакціях, чинних у спірні періоди), підприємства, установи й організації всіх форм власності зобов`язані виплачувати компенсацію втрати частини грошових доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати на один і більше календарних місяців. До таких доходів віднесено, зокрема, заробітну плату (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється як добуток суми нарахованого, але невиплаченого доходу за відповідний місяць (після утримання обов`язкових платежів) та індексу інфляції за період прострочення, при цьому інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться.

Верховний Суд у постанові від 21.08.2023 у справі № 460/6767/20, а також у подальших своїх постановах виходив із того, що: компенсація втрати частини доходів підлягає нарахуванню за весь час прострочення виплати доходу, який не має разового характеру (у тому числі, грошового забезпечення), у разі затримки виплати на один і більше календарних місяців; право особи на компенсацію не залежить від того, чи був дохід попередньо формально нарахований, оскільки його розмір може бути визначений на підставі судового рішення.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, відступивши від частини попередніх висновків, додатково вказала, що: відмова у виплаті компенсації або її невиплата за наявності простроченого грошового доходу є протиправною бездіяльністю; початок перебігу строку звернення до суду пов`язується з моментом, коли особа повинна була дізнатися про порушення свого права (зокрема, з моменту фактичної виплати простроченого доходу без компенсації).

У зразковій справі № 280/8933/24 (рішення від 11.04.2025 року) Верховний Суд застосував аналогічних підхід щодо компенсації втрати частини доходів військовослужбовцю у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової грошової винагороди, зазначивши, що така компенсація має виплачуватися за весь час затримки виплати грошового доходу, а не лише за певний обмежений період.

У цій справі суд встановив, що: розмір грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 19.05.2023 був визначений з порушенням законодавства, а отже, позивач недоотримав належні йому грошові доходи; виплата грошового забезпечення в належному розмірі буде здійснюватися після набрання чинності цим судовим рішенням, тобто з істотною затримкою у часі.

Отже, має місце порушення відповідачем строків виплати грошового доходу (грошового забезпечення) позивача, що не має разового характеру й підпадає під дію Закону № 2050-III та Порядку № 159.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду (зокрема, постанови у справах № 560/8194/20, № 640/12053/21 та № 280/8933/24) факт нарахування доходу може бути встановлений судовим рішенням, яке визначає належний розмір грошового доходу, що підлягає виплаті; компенсація втрати частини доходів має компенсаторний характер і не залежить від того, з чиєї вини допущено затримку виплати доходу - вона спрямована на відшкодування знецінення грошових доходів унаслідок інфляційних процесів.

Як вірно зазначає суд першої інстанції, позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати грошового забезпечення, яке підлягає перерахунку згідно з цим рішенням суду.

Разом з тим, визначення конкретного розміру компенсації з урахуванням індексів інфляції за кожний місяць прострочення є обов`язком відповідача при виконанні судового рішення, оскільки це пов`язано з арифметичними розрахунками за правилами Закону № 2050-III та Порядку № 159.

Як наслідок, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.