Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №560/1948/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/1948/26

Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

04 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.02.2026 №22550002105;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , починаючи з 26.01.2026 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII в розмірі 60% від заробітку, зазначеного у довідках, виданих Кам`янець - Подільською районною державною адміністрацією Хмельницької області №28/01-14/2026 від 21.01.2026 "Довідка про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років)" та №29/01-14/2026 від 21.01.2026 "Довідка про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала на посадах державної служби, класифікацію яких було проведено, має не менш як 20 років стажу роботи на посадах віднесених до категорії посад державних службовців і яка на дату виходу на пенсію не перебуває на державній службі".

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.02.2026 №22550002105 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести ОСОБА_1 з 26.01.2026 на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" та здійснити нарахування і виплачувати призначену пенсію з 26.01.2026 в розмірі 60% суми заробітної плати зазначеної у довідках від 21.01.2026 №28/01-14/2026, №29/01-14/2026.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що призначення пенсії по інвалідності Законом №889 не передбачено.

Апелянт зазначає, що з аналізу матеріалів електронної пенсійної справи встановлено, що заявниця є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання та отримує пенсію по інвалідності з 13.03.2019 згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV.

Враховуючи зазначене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.02.2026 №22550002105 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії в частині переходу з пенсії по інвалідності, згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058 на пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII за заявою №803 від 26.01.2026, на думку апелянта, є правомірним.

Крім того, апелянт звертає увагу, що відповідно до п. 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, після призначення, перерахунку пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи.

Таким чином, проведення виплати пенсії здійснюється Головним управління де фактично проживає позивач, а саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0039084 позивачу 13.09.2019 за результатами огляду встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново.

26.01.2026 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою, про переведення на пенсію по інвалідності згідно з Законом України "Про державну службу" та надала при цьому довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.02.2026 №222550002105 позивачу відмовлено у задоволенні заяви. Позивача повідомлено, що призначення пенсії по інвалідності Законами №889-VІІ та №3723-ХІІ не передбачене, право на призначення пенсії мають жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позивач, не погоджуючись з діями пенсійного органу, звернулась з адміністративним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на час звернення до відповідача із заявою про переведення на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу", була визнана особою з інвалідністю ІІ групи під час перебування на державній службі, станом на 01.05.2016 позивач перебував на державній службі, стаж державної служби станом на 01.05.2016 становив більше 10 років, що не заперечується відповідачем та підтверджується записами у трудовій книжці позивача, перед зверненням за призначенням пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" позивач працював на посаді віднесеній до категорії посад державних службовців.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач відповідає усім вимогам передбаченим для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу", відтак має право на пенсійне забезпечення відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII.

При цьому, суд врахував, що Закон №3723-ХІІ не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.02.2026 №222550002105 про відмову у переведенні позивача на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, суд звернув увагу на те, що перебування позивача на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, і звернення позивача саме до цього органу із заявою про перехід на пенсію по інвалідності не породжує обов`язок призначення пенсії саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності відповідним пенсійним органом та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення, а відтак належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов`язання призначити пенсію є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та здійснити нарахування і виплату позивачу з 26.01.2026 пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" у розмірі 60% суми заробітної плати зазначеної у довідках виданих Кам`янець - Подільською районною державною адміністрацією Хмельницької області №28/01-14/2026 від 21.01.2026 та №29/01-14/2026 від 21.01.2026.

Колегія суддів, в межах заявлених доводів та вимог апеляційної скарги, частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, приписами частини дев`ятої статті 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (частина десята статті 37 Закону № 3723-XII).

Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (частина дванадцята статті 37 Закону № 3723-XII).

Водночас, сама лише наявність умов, передбачених частиною дев`ятою статті 37 Закону №3723-ХІІ, не породжує права на призначення пенсії по інвалідності державного службовця після набрання чинності Законом №889-VIII.

Так, умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01 травня 2016 року визначалися Законом № 3723-ХІІ, зокрема, статтею 37 цього Закону, яка в тому числі передбачала можливість призначення пенсії по інвалідності.

10 грудня 2015 року прийнято Закон № 889-VIII, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням.

У зв`язку з набранням чинності з 01 травня 2016 року Законом №889-VIII положення Закону №3723-ХІІ втратили чинність, у тому числі норми, якими було врегульовано пенсійне забезпечення державних службовців, крім статті 37 цього Закону, яка відповідно до пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII продовжує застосовуватися лише щодо осіб, визначених пунктами 10 та 12 цього розділу.

Відповідно до статті 90 Закону № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058-IV.

Разом із тим пунктами 10 та 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII визначено вичерпне коло осіб, за якими після 01 травня 2016 року збережено право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.

Відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

З аналізу пунктів 10 та 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII вбачається, що законодавець пов`язав збереження права на пенсійне забезпечення відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ з наявністю у особи визначеного стажу державної служби саме станом на день набрання чинності Законом №889-VIII, тобто станом на 01 травня 2016 року. Так, право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ збережено за особами, які на зазначену дату займали посади державної служби та мали не менш як 10 років стажу державної служби, а також за особами, які незалежно від місця роботи мали не менш як 20 років такого стажу.

Отже, після 01 травня 2016 року стаття 37 Закону №3723-ХІІ не є нормою самостійної дії та підлягає застосуванню лише у взаємозв`язку з пунктами 10 та 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, які визначають коло осіб, щодо яких законодавцем збережено право на відповідний вид пенсійного забезпечення.

Така позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 лютого 2019 року у зразковій справі №822/524/18, у якій Суд, вирішуючи питання призначення пенсії по інвалідності згідно Закону № 3723-ХІІ, виходив із того, що після набрання чинності Законом №889-VIII стаття 37 Закону №3723-ХІІ продовжує застосовуватися лише щодо осіб, право яких на відповідний вид пенсійного забезпечення збережене пунктами 10 та 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII.

Аналогічний правовий підхід щодо застосування пунктів 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII висловлений Верховним Судом у постановах від 15 грудня 2020 року у справі №560/2398/19, від 18 березня 2021 року у справі №500/5183/17, від 11 квітня 2023 року у справі №1.380.2019.003855 та від 22 травня 2024 року у справі №500/1404/23.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 22 травня 2024 року у справі №500/1404/23 зазначив, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених статтею 37 Закону №3723-ХІІ та Прикінцевими і перехідними положеннями Закону №889-VIII, зокрема щодо стажу державної служби. Тобто за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, які на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на цю дату на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Крім того, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №580/6600/24 Верховний Суд, аналізуючи положення пунктів 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ в сукупності з частиною дев`ятою статті 37 Закону № 3723-ХІІ, наголосив, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.

Отже, аналіз положень статті 37 Закону №3723-ХІІ у системному взаємозв`язку з пунктами 10 та 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII дає підстави для висновку, що після 01 травня 2016 року право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ зберігається лише за особами, які відповідають вимогам зазначених пунктів.

За відсутності таких умов сама лише наявність обставин, передбачених частиною дев`ятою статті 37 Закону №3723-ХІІ, не породжує права на призначення пенсії по інвалідності державного службовця після набрання чинності Законом №889-VIII.

В постанові Верховного Суду від 30 червня 2026 року у справі №560/17838/24 суд касаційної інстанції вказав, що під час вирішення спору щодо призначення пенсії по інвалідності державного службовця суд повинен насамперед встановити, чи належить особа до кола суб`єктів, право яких на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ збережене пунктами 10 або 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII. Лише після встановлення зазначених обставин підлягають перевірці спеціальні умови призначення пенсії по інвалідності, визначені частиною дев`ятою статті 37 Закону №3723-ХІІ.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що за наявності в особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону, законодавець не забороняє останній після призначення пенсії, перейти з одного виду пенсії на інший, або звернутись до органу пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за іншим законом.

Як встановлено судом та не спростовано пенсійним органом, позивач на час звернення до відповідача із заявою про переведення на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу", була визнана особою з інвалідністю ІІ групи під час перебування на державній службі, станом на 01.05.2016 перебувала на державній службі, а її стаж державної служби станом на 01.05.2016 становив більше 10 років, що не заперечується відповідачем та підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , перед зверненням за призначенням пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" позивач працював на посаді віднесеній до категорії посад державних службовців.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на призначення пенсії по інвалідності згідно зі статтею 37 Закону №3723-XII,

Тобто, в контексті встановлених обставин справи, доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для переведення ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності згідно ст. 37 Закону №3723-XII є необґрунтованими.

Відтак, позивач має право на призначення даного виду пенсії, а тому вірним є висновок суду першої інстанції про наявність правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.

Щодо доводів апелянта стосовно того, що законодавець визначив правила, що підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01.06.2016, тобто, на думку відповідача, підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, і норми, передбачені частиною 1 статті 37 Закону №3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік 62 роки, стаж державного службовця і страховий стаж, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про необґрунтованість таких доводів, оскільки Закон не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.04.2019 справа №687/545/17.

Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.02.2026 №22550002105 про відмову ОСОБА_1 в переведенні з пенсії по інвалідності згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності згідно із Законом України "Про державну службу" є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції в частині зобов`язання пенсійний орган врахувати суми заробітної плати, зазначені у довідках від 21.01.2026 №28/01-14/2026 та №29/01-14/2026, з огляду на наступне.

Згідно змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.02.2026 № 22550002105, підставою для відмови позивачу у переведенні з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу”, слугувала відсутність правових підстав для такого переведення, оскільки, на думку пенсійного органу, призначення пенсії по інвалідності за законами №889-VIII та №3723-XII не передбачено, а право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" мають жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Тобто, питання врахування сум заробітної плати, зазначених у довідках від 21.01.2026 №28/01-14/2026, №29/01-14/2026, під час прийняття оскаржуваного рішення пенсійним органом фактично не досліджувалось та не вирішувалося.

При цьому, зазначені довідки були подані позивачем разом із заявою про переведення на інший вид пенсії, однак у зв`язку з відмовою у переведенні з наведених вище підстав, пенсійний орган не здійснював їх оцінки та не приймав рішення щодо їх врахування при розгляді заяви позивача.

За таких обставин суд першої інстанції, зобов`язавши врахувати суми заробітної плати, зазначені у довідках від 21.01.2026 № 28/01-14/2026 та № 29/01-14/2026, фактично вирішив питання, яке не було предметом розгляду пенсійного органу та щодо якого останнім відповідного рішення не приймалося.

Відтак, оскільки на момент апеляційного розгляду справи відсутні підстави для висновку про те, що відповідачем було вирішено питання щодо врахування вказаних вище довідок про складові заробітної плати при переведенні позивача на інший вид пенсії, суд апеляційної інстанції вважає, що вимога про врахування сум заробітної плати, зазначених у довідках від 21.01.2026 № 28/01-14/2026, № 29/01-14/2026, є передчасною.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.

Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Отже, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на суть та характер спірних відносин, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 26.01.2026 про переведення на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" № 3723-XII, з урахуванням довідок, виданих Кам`янець - Подільською районною державною адміністрацією Хмельницької області від 21.01.2026 №28/01-14/2026, №29/01-14/2026, та висновків, викладених в цьому судовому рішенні.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що після призначення, перерахунку пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, а відтак проведення виплати пенсії здійснюється Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, колегія суддів звертає увагу на постанову Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23, в якій викладено висновки щодо визначення належного відповідача у спорах, пов`язаних із прийняттям рішень органами Пенсійного фонду за принципом екстериторіальності.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що відповідачем у справі має бути саме той територіальний орган Пенсійного фонду, який прийняв оскаржуване рішення, а не орган за місцем проживання пенсіонера, оскільки саме орган, який прийняв рішення, є суб`єктом владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23, від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22, від 20.05.2025 у справі № 240/505/24.

Відтак, передача електронної пенсійної справи після прийняття рішення до іншого територіального органу Пенсійного фонду України для здійснення подальшого супроводу та виплати пенсії є процесом організації діяльності органів Пенсійного фонду та не змінює суб`єкта владних повноважень, який прийняв оскаржуване рішення.

Стосовно ефективності такого способу захисту варто зазначити, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд і зазначати будь-яку підставу для відмови.

Втім, наведених обставин не встановлено, а оцінка судом правомірності, фактично, оскаржуваного рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у ньому.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, при розгляді справи судом першої інстанції не надано оцінку усім обставинам у справі, що мають значення для її вирішення, а тому рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції належить скасувати в частині та прийняти нове рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року скасувати в частині врахування сум заробітної плати, визначених у довідках, виданих Кам`янець - Подільською районною державною адміністрацією Хмельницької області від 21.01.2026 №28/01-14/2026 та №29/01-14/2026.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.01.2026 про переведення на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" № 3723-XII, з урахуванням довідок, виданих Кам`янець - Подільською районною державною адміністрацією Хмельницької області №28/01-14/2026 від 21.01.2026 "Довідка про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років)" та №29/01-14/2026 від 21.01.2026 "Довідка про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала на посадах державної служби, класифікацію яких було проведено, має не менш як 20 років стажу роботи на посадах віднесених до категорії посад державних службовців і яка на дату виходу на пенсію не перебуває на державній службі", та висновків, викладених в цьому судовому рішенні.

В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.