Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №560/8879/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/8879/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

04 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в травні 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним і скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.07.2024 №1500 в частині притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності у розмірі 282855,47 грн (двісті вісімдесят дві тисячі вісімсот п`ятдесят п`ять гривень сорок сім копійок) та стягнення суми завданої шкоди та притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани та невиплати солдату ОСОБА_1 премії за липень 2024 року.

Також, позивач просив зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 невиплачені кошти у вигляді премії в повному обсязі за липень 2024 року та утримані кошти на відшкодування шкоди з серпня 2024 року у розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення та додаткової винагороди.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.06.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.07.2024 №1500 "Про результати службового розслідування".

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в акті проведення службового розслідування зазначено, що відповідно до рапорту капітана ОСОБА_2 , помічника начальника служби забезпечення та експлуатації військової техніки військової частини НОМЕР_1 , від 31.12.2023 вх. № 41705, стало відомо, що під час передачі посади начальника сховища автомобільного майна служби забезпечення та експлуатації військової техніки озброєння логістики, було виявлено нестачу майна на суму 282855 гривень 47 копійок.

На підставі вище зазначеного рапорту було призначене службове розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.01.2024 №48, з метою встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб, чиї дії або бездіяльність стали причиною нестачі.

На підставі рапорту майора ОСОБА_3 , начальника відділення напрямків командного пункту штабу військової частини НОМЕР_1 , від 02.02.2024 вх. № 3118 було перепризначене службове розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.02.2024 № 495.

На підставі рапорту старшого лейтенанта ОСОБА_4 , заступника командира 4 танкової роти з озброєння НОМЕР_2 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , від 29.06.2024 вх. №17815 було перепризначене службове розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30.06.2024 № 2862.

В ході проведення службового розслідування встановлено таке.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №10 від 11.03.2022 солдата ОСОБА_1 , відповідно до Указу Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію», зараховано до списків особового складу, та призначено на посаду такелажника евакуаційного взводу ремонтної роти військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення і він вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 93 від 29.05.2022 солдата ОСОБА_1 призначено на посаду начальника складу групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №382 від 30.12.2023 солдата ОСОБА_1 , начальника складу групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 призначено на посаду старшого стрільця кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №186 від 30.08.2022 старшого солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення, та призначено солдатом резерву змінного складу 39 запасної роти військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №204 від 17.09.2022 старшого солдата ОСОБА_5 , солдата резерву змінного складу 39 запасної роти військової частини НОМЕР_1 призначено на посаду навідника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №230 від 09.08.2023 старшого солдата ОСОБА_5 , навідника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 призначено на посаду лінійного наглядача лінійно-кабельного відділення зв`язку 2 взводу зв`язку роти зв`язку тилового командного пункту польового вузла зв`язку військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №381 від 29.12.2023 солдата ОСОБА_5 , лінійного наглядача лінійно-кабельного відділення зв`язку 2 взводу зв`язку роти зв`язку тилового командного пункту польового вузла зв`язку військової частини НОМЕР_1 призначено на посаду начальника складу взводу забезпечення батальйону матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

Згідно акту прийому передачі майна служби забезпечення та експлуатації військової техніки озброєння логістики №41573 від 29.12.2023, загальна сума нестачі військового майна становить 282855,47 грн.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2024 №1507 загальна сума нестачі військового майна становить 282855,47 грн.

Причинами, що сприяли нестачі військового майна служби забезпечення та експлуатації військової техніки озброєння логістики військової частини НОМЕР_1 є порушення статей 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 12 розділу І Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, ст. 413, 425 Кримінального кодексу України, неналежного виконання службових обов`язків солдатом ОСОБА_1 , старшим стрільцем кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

З матеріалів службового розслідування встановлено неправомірні дії та бездіяльність зі сторони солдата ОСОБА_1 , на той час начальника складу взводу забезпечення батальйону матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , які виражаються у недбалому ставленні до обов`язків військової служби, невиконанні вимог нормативно-правових актів, що призвело до порушення порядку обліку військового майна його подальшій втраті та нанесенні збитків державі.

Командир військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) 12.07.2024 видав наказ №1500 «Про результати службового розслідування», яким, зокрема, наказано:

- притягнути до повної матеріальної відповідальності, відповідно до частини 1 статті 3, пункту 1 частини 1 статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , у сумі 282855 гривень 47 копійок;

- солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , за порушення статей 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Cил України, статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, що сприяло нестачі військового майна та нанесення збитків державі притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення - «ДОГАНА»;

- стягнення суми, в розмірі у сумі 282855 гривень 47 копійок, проводити щомісячно в розмірі 20% з грошового забезпечення та додаткової винагороди на період дії воєнного стану солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця кулеметного взводу НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ;

- не виплачувати солдату ОСОБА_1 , старшому стрільцю кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , премію за липень 2024 року в повному обсязі відповідно до вимог абзацу 10 пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

Позивач, вважаючи зазначений наказ протиправним і таким, який слід скасувати, звернувся з позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з акту службового розслідування та спірного наказу, слідує, що нестача майна, виявлена відповідачем під час передачі посади начальника сховища автомобільного майна служби забезпечення та експлуатації військової техніки озброєння логістики. При цьому, не конкретизовано ні у чому саме полягали неправомірні дії позивача, ні причинний зв`язок між неправомірними діями позивача та такою нестачею, а також, не зазначено посилання на конкретні нормативно-правові акти, які порушені позивачем, що призвело до нестачі майна.

Згідно з матеріалами службового розслідування, частина накладних, відповідно до яких майно було поставлено на склад, датована травнем 2022 року, тобто, ще до призначення позивача на відповідну посаду. Проте, матеріали службового розслідування не містять відомостей про їх наявність при прийнятті позивачем відповідної посади. Лише частина накладних, які містяться у матеріалах службового розслідування, були особисто підписані позивачем.

Водночас, усі обставини, що викладені у акті службового розслідування, ґрунтуються виключно на поясненнях інших військовослужбовців.

При цьому, матеріали службового розслідування містять пояснення позивача, які датовані 05.07.2024. Натомість, у вказаний період позивач перебував у відпустці після перенесеного важкого поранення, а тому, не міг у той час надавати будь-які пояснення щодо вказаного службового розслідування.

Крім того, матеріали службового розслідування не містять доказів повідомлення позивача за увесь час його проведення про те, що вказане розслідування провадиться стосовно нього. Також, спірний наказ отриманий позивачем в квітні 2025 року у відповідь на адвокатський запит.

Також, відповідач ні в акті проведення службового розслідування, ні в наказі від 12.07.2024 №1500, не конкретизував протиправні дії позивача щодо кожного порушення зазначених статей, що свідчить про формальний підхід командира при накладенні дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 . Крім цього, зазначена конкретизація відсутня також у відзиві.

На думку суду першої інстанції, відповідачем при визначенні порушених позивачем норм не дотримано принципу юридичної визначеності.

Також, суд першої інстанції зазначив, що посилання на норми статей, які містять загальні визначення позбавляє позивача можливості зрозуміти за що саме він має нести відповідальність та як не допустити аналогічних ситуацій у майбутньому.

Крім цього, з акту проведення службового розслідування також є незрозумілим зв`язок із діями позивача, причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушенню та визначеними в порушення нормами.

Суд першої інстанції вважає за необхідне зазначити, що підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, склад якого включає суб`єкт, суб`єктивну сторону, об`єкт і об`єктивну сторону.

Для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності необхідно, щоб був зафіксований факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

Відповідач взагалі не встановив у чому полягає дисциплінарний проступок позивача, обставини його вчинення.

З огляду на наведене, відповідач не довів обґрунтованість накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді «догана» за порушення статей 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби, статті 12 розділу І Інструкції №440.

Щодо матеріальної відповідальності, суд першої інстанції зазначив, що підставою для застосування до військовослужбовця матеріальної відповідальності є наявність шкоди, протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків, причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою та безпосередня вина особи в завданні шкоди. Однак слід зауважити, що обсяг матеріальної відповідальності ставиться у залежність, як від форми вини, так і від певних фактичних обставин, за якими власне визначається винуватість особи у заподіянні державі збитків, відповідно, і міра вказаного виду юридичної відповідальності.

Такого висновку суд першої інстанції дійшов, зважаючи на те, що Законом №160-ІХ види матеріальної відповідальності розмежовані на обмежену матеріальну відповідальність (стаття 5), повну матеріальну відповідальність (частина 1 статті 6) та підвищену матеріальну відповідальність (частина 3 статті 6).

Кваліфікуючою ознакою обмеженої матеріальної відповідальності є завдання військовослужбовцем шкоди з необережності за виключенням випадків, котрі охоплюються повною матеріальної відповідальністю чи підвищеною матеріальної відповідальністю.

У свою чергу, настання повної матеріальної відповідальності за пунктом 1 частини 1 статті 6 Закону №160-ІХ обумовлено законодавцем одночасно, як виною відповідного військовослужбовця у настанні збитків, так і умислом цього військовослужбовця на настання збитків, тобто, усвідомлення військовослужбовцем (або існування стану фізичної неможливості не усвідомлення військовослужбовцем) того, що саме такі форма, зміст та характер конкретного діяння військовослужбовця об`єктивно здатні призвести до збитків або створити умови, за яких ці збитки невідворотно/неминуче настануть і прагнення до настання таких наслідків.

Таким чином, законодавством чітко визначено необхідність встановлення вини в діях саме того військовослужбовця, який притягується до матеріальної відповідальності, тобто, відповідачем має бути доведений склад правопорушення, вчиненого позивачем, та наявність взаємозв`язку між його діями та заподіяною шкодою.

Суд першої інстанції зазначив, що в акті службового розслідування відповідач вказує, що підставою для початку службового розслідування став рапорт капітана Ю.Проходи, помічника начальника служби забезпечення та експлуатації військової техніки військової частини НОМЕР_1 , від 31.12.2023 вх. №41705, з якого стало відомо про нестачу майна. Проте, з матеріалів слідує, що вказаний рапорт датований 31.12.2023, а додаток до рапорту з переліком майна, нестача якого була виявлена під час прийому передачі посади, датується 31.12.2024.

З урахуванням цього, суд першої інстанції також критично оцінює пояснення військовослужбовців про визнання позивачем нестачі.

Матеріали службового розслідування не містять належних та допустимих доказів того, що саме з вини позивача державі було завдано збитки у зв`язку з неналежним виконанням ним службових обов`язків щодо збереження військового майна, що виразилось у нестачі.

У висновках службового розслідування взагалі не зазначено, яким чином вказане майно вибуло із власності держави, серед іншого, чи є воно втраченим внаслідок бойових дій або заволодіння ним відбулося у інший спосіб. Як наслідок, приймаючи оскаржений наказ, відповідач обмежився лише констатацією факту відсутності майна, взагалі без з`ясування будь-яких обставин, що стосуються причин та умов його відсутності.

Крім того, листом від 15.03.2025 №2109 відповідач повідомив позивача, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №243 від 10.08.2024 з позивача утримано в рахунок погашення збитків, завданих державі (20%) 19700 грн за травень 2024 року. Проте, наказ, яким позивача притягнено до матеріальної відповідальності, прийнятий 12.07.2025. Тобто утримання почало здійснюватись ще до притягнення позивача до матеріальної відповідальності. Це також свідчить про порушення процедури проведення службового розслідування.

Щодо посилання відповідача на порушення позивачем статей 413, 425 Кримінального кодексу України, то суд оцінює його критично. Відповідач не надав доказів, що на час притягнення позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності стосовно нього ухвалено судом вирок або відносно позивача здійснювалось досудове розслідування за фактом учинення ним кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена зазначеними статтями Кримінального кодексу України, у ході якого встановлені причини завдання шкоди, її розмір та винна особа.

Суд першої інстанції зазначив, що окремо за фактом заподіяння шкоди позивачем відповідно до вимог Закону №160-ІХ службове розслідування не призначалось, а проведеним службовим розслідуванням не встановлені обставини, які є умовами притягнення до матеріальної відповідальності позивача, зокрема, до повної матеріальної відповідальності.

Отже, наявні підстави для визнання протиправним і скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.07.2024 №1500.

Щодо позовних вимог в частині виплати невиплачених коштів у вигляді премії в повному обсязі за липень 2024 року та утриманих коштів на відшкодування шкоди з серпня 2024 року у розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення та додаткової винагороди, суд першої інстанції зазначив, що позбавлення позивача премії за липень 2024 року є прямим наслідком притягнення його до дисциплінарної відповідальності згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.07.2024 №1500.

В свою чергу, у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Тобто у разі скасування наказу про притягнення позивача до матеріальної відповідальності, стягнуті з нього кошти будуть йому повернуті в силу закону.

Водночас, рішення суду, яким визнано протиправним та скасовано наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.07.2024 №1500, не набрало законної сили.

Таким чином, суд першої інстанції вважав, що у задоволенні позовних вимог в частині виплати невиплачених коштів у вигляді премії в повному обсязі за липень 2024 року та утриманих коштів на відшкодування шкоди з серпня 2024 року у розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення та додаткової винагороди слід відмовити, як передчасних.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

З урахуванням вказаного вище, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо строку звернення до суду, в межах даної адміністративної справи (основний аргумент апелянта), колегія суддів зазначає наступне.

Як передбачено вимогами ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до ст.88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, визначено, що військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

З огляду на викладене, строк звернення до суду у даній справі становить один місяць, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Предметом спору в межах даної справи є наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.07.2024 №1500.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом 23.05.2025.

В свою чергу, позивачу в березні 2025 року було направлено лист від відповідача №2109 від 15.03.2025 в якому останній вказує про притягнення ОСОБА_1 , згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.07.2024 №1500, до повної матеріальної відповідальності у сумі 282 855,47 грн. Стягнення проводиться щомісячно в розмірі 20% з грошового забезпечення та додаткової винагороди.

Разом з цим, копію матеріалів службового розслідування та самого наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.07.2024 №1500, було направлено представнику позивача в квітні 2025 року (28.05.2025). Отримано представником позивача 30.04.2025 (трек-номер поштового відправлення 8433349194310).

Проте, колегія суддів зазначає, що Порядок №608 (Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608) передбачає, що наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).

У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.

За зверненням військовослужбовця, стосовно якого проводилось службове розслідування, йому надається завірена копія акта службового розслідування або витяг з акта, в частині, що його стосується, за умови, що вони не містять інформації з обмеженим доступом.

Отже, з урахуванням вказаного доводи апелянта в частині фактичного початку перебігу строку звернення з 13.08.2024 не знаходять свого підтвердження, оскільки виплата позивачу грошового забезпечення не в повному розмірі, особливо без доведення до відома позивача інформації щодо складових грошового забезпечення, не може вважатись належним повідомленням особи про відповідний наказ, яким особу притягнуто як до дисциплінарної відповідальності, так і до повної матеріальної відповідальності.

Щодо доводів апелянта в частині ознайомлення позивача з наказом, в додатку (меседжер WhatsAPP), 10.04.2025, колегія суддів зазначає, що надані відповідачем знімки екрану, згідно з якими певна особа направила файл в форматі ".pdf" з назвою "ОД 20250408_447" іншій особі, не свідчать про належне повідомлення/ознайомлення позивача ( ОСОБА_1 ) про наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 12.07.2024 №1500.

З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що позивач звернувся до суду (через свого представника) у межах місячного строку з моменту ознайомлення з оскаржуваним наказом.

Вказані обставини свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд під час вирішення питання про поновлення процесуальних строків в ухвалах від 02 червня 2022 року у справі №757/30991/18-а, від 14 липня 2022 року у справі №380/10696/21, від 27 липня 2022 року у справі №380/13558/21, від 27 липня 2022 року у справі №380/12913/21, від 04 серпня 2022 року у справі №420/2429/20, від 12 серпня 2022 року у справі №400/3957/21 та від 21 вересня 2022 у справі №360/4969/21.

Крім того, колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Про вказані обставини вказував Верховний Суд у постановах від 11 липня 2019 року у справі №182/634/17(6-а/0182/32/2018), від 07 лютого 2023 року у справі №340/56/22, від 19 жовтня 2023 року у справі №420/1011/20, від 15 листопада 2023 року у справі №380/6752/21, від 20 грудня 2023 року у справі №460/44271/22, від 21 грудня 2023 року у справі №520/1189/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/10393/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/23249/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/21477/23 та від 02 липня 2024 року у справі №440/2984/21.

Також, протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.

Крім того, колегія суддів враховує, що позивач перебував певний період на лікуванні у зв`язку з отриманням поранення, ТАК, пов`язаного із захистом Батьківщини.

На підставі вказаного, доводи апелянта в частині пропущення позивачем строку звернення до суду не знайшли свого підтвердження.

Щодо непоновлення судом першої інстанції строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що дане порушення норм права має місце, однак це порушення не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а згідно з ч.2 ст.317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, особливо з урахуванням поважності причин пропуску звернення до суду.

Отже, враховуючи вказане, окремо вказана підстава не може бути беззаперечною обставиною для скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо доводів апелянта по суті спору, колегія суддів зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження військової служби здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІV (далі також - Статут внутрішньої служби).

Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України. Згідно пункту 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Як передбачено ч.2 ст.3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами

Згідно з статтею 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки:

- свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок;

- бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;

- беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;

- постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

- знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;

- дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;

- поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;

- бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;

- вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;

- виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;

- додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтею 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

З наведеного висновується, що підставою для застосування до військовослужбовця дисциплінарних стягнень є вчинення дисциплінарних проступків, а саме невиконання (неналежне виконання) службових обов`язків або порушення військової дисципліни чи громадського порядку. У разі проведення службового розслідування, зазначені обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини військовослужбовця, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого командир вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні військовослужбовця складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.

Крім того, суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо.

Вказана правова позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року по справі №822/1120/17.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, визначено Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року №551 -XIV (далі - Дисциплінарний статут).

Приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Положеннями наведених правових норм встановлено, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені, сумлінному і чесному виконанню військового обов`язку, службових обов`язків, доручених за посадою, а також визначеними статутами Збройних Сил України, відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до вимог Дисциплінарного статуту за вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Статтею 48 Дисциплінарного статут передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Згідно з ст.84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Статтею ст.85 Дисциплінарного статуту передбачено службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, чи одержано інформацію про вчинення такого правопорушення військовослужбовцем, командир військової частини зобов`язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та спеціально уповноваженому суб`єктові у сфері протидії корупції.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Статтею 86 Дисциплінарного статуту передбачено, що якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин (ст.87 Дисциплінарного статуту).

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі – Порядок №608).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №608 виконавською дисципліною є належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями функціональних обов`язків (посадових інструкцій), наказів Міністерства оборони України, доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).

Службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може призначатися, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 Розділу III Порядку №608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.

Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців (п.13 Розділу III).

До строку службового розслідування не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або час відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування (п.14 Розділу III).

Пунктом 3 розділу ІV Порядку №608 передбачено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Відповідно до пунктів 1-4 розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування. В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

За результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності (пункти 1, 2 розділу VI Порядку).

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 №1075-XIV.

Згідно з ст.1 Закону №1075-XIV військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Стаття 3 Закону №1075-XIV передбачає, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку.

Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до ст.4 Закону №1075-XIV військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і обліковують по відповідних службах.

Згідно з ст.7 Закону №1075-XIV винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Механізм організації та ведення обліку військового майна визначений Інструкцією з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 17.08.2017 №440, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.09.2017 за №1192/31060, яка набрала чинності з 03.11.2017 (далі по тексту - Інструкція №440) та Положенням про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2000 №748 (далі по тексту - Положення №748).

Відповідно до Інструкції №440, військове майно - державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

Наведена Інструкція №440 містить і визначення терміну поняття «матеріально відповідальної особи».

Так, за її змістом, матеріально відповідальною особою є посадова (службова) особа, на яку за характером її посади (роботи) покладено матеріальну відповідальність за збереження військового майна на підставі наказу командира військової частини (договору про матеріальну відповідальність працівника, укладеного відповідно до вимог трудового законодавства) і якій передано під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання, у тимчасове користування військове майно.

За пунктами 30, 31 Положення №748, у разі виявлення за результатами інвентаризації надлишку або нестачі військового майна командир (начальник) військової частини призначає розслідування з метою встановлення причин їх виникнення, розміру заподіяної шкоди та винних осіб.

Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб установлено в ході інвентаризації.

Відповідальність за нестачу військового майна несуть матеріально відповідальні особи.

Отже, з аналізу наведених вище приписів чинного законодавства слідує, що у разі виявлення нестачі військового майна, матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди несе саме матеріально відповідальна особа, якій було передано таке військове майно для зберігання, та за умови встановлення та доведення вини такої особи.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів службового розслідування позивача притягнуто до відповідальності за порушення статей 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Cил України, статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.3, п.1 ч.1 ст.6 ЗУ "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 № 160-IX.

Проте, з матеріалів службового розслідування не встановлено, що ОСОБА_1 приймав все майно згідно з встановленим переліком на зберігання під особистий підпис, або в межах акту-прийому при призначенні на посаду.

Відповідачем жодними належними, достатніми та допустимими доказами передання позивачеві для відповідального зберігання вказаного вище військового майна з дати прийому посади за відповідним актом не підтверджено.

А, отже, за наведених обставин, згадане вище майно (в повній мірі) позивач на відповідальне зберігання не приймав.

Також, колегія суддів зазначає, що з матеріалів службового розслідування, встановлено, що прийом цінностей здійснював не лише позивач, а й інші особи: ОСОБА_6 , Донець (ст.100 матеріалів службового розслідування), ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , що унеможливлює встановлення особи, яка відповідала за прийом усіх одиниць товарів, визначених в переліку нестачі (ст.118 матеріалів службового розслідування).

В свою чергу, дані обставини не відображені в службовому розслідуванні. Крім того, як встановлено з матеріалів справи, певне військове майно, яке було втрачено приймали саме вказані особи. Інформації, що вказане майно передано в подальшому позивачу на матеріальне зберігання, матеріали справи та службового розслідування не містять.

Також, колегія суддів зазначає, що в межах службового розслідування наявний Акт прийому передачі майна служби забезпечення та експлуатації військової техніки озброєння логістики. Проте, вказаний акт не містить дати його складання, що ставить під сумнів його складання при переведенні позивача на іншу посаду в грудні 2023 року.

З урахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що фактично службове розслідування проведено без встановлення усіх обставин та фактів, а в такому випадку вина позивача відсутня та він не може нести матеріальну відповідальність за нестачу майна, яке не встановлено чи було передано йому на матеріальне зберігання.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді дисциплінарного стягнення - "догана", та до повної матеріальної відповідальності - утримання суми вартості майна у загальному розмірі 282855 грн 47 коп (двісті вісімдесят дві тисячі вісімсот п`ятдесят п`ять гривень сорок сім копійок), відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.07.2024 №1500 у оспорюваній частині, є протиправним.

Також, колегія суддів звертає увагу, що ст.73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Як передбачено ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу, відповідачем не доведено правомірність свого рішення, оскільки не доведено вину позивача у заподіянні шкоди державі у зв`язку з виявленою нестачею військового майна в сумі 282855 грн 47 коп з урахуванням встановлених судом обставин щодо неприйняття його позивачем на відповідальне зберігання.

Щодо висновків суду першої інстанції та доводів апелянта в цій частині, щодо утримання коштів до притягнення позивача до матеріальної відповідальності, колегія суддів зауважує, що дана обставина жодним чином не впливає на факт не встановлення усіх обставин при проведенні службового розслідування та відповідно при винесенні наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.07.2024 №1500, а тому суд апеляційної інстанції не надає оцінку в цій частині.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.