Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №320/7936/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/7936/23 суддя першої інстанції: Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 у справі № 320/7936/23 за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними рішень, визнання права на зарахування на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідач, Адміністрація Держприкордонслужби), у якій просив суд:

- визнати протиправним спільне рішення Адміністрації та житлової комісії Державної прикордонної служби України від 28.11.2019, оформлене протоколом № 82 та затверджене 19.12.2019 Головою Державної прикордонної служби України, у частині відмови у зарахуванні на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, позивача та членів його сім`ї, із збереженням дати первинного зарахування на облік - з 04 листопада 2004 року;

- визнати протиправним спільне рішення керівництва та житлової комісії Адміністрації Держприкордонслужби від 26.05.2021, затверджене 04.06.2021, у частині нерозгляду питання щодо зарахування на такий облік позивача та членів його сім`ї із збереженням тієї самої дати;

- визнати за позивачем та членами його сім`ї право на зарахування в Адміністрації Держприкордонслужби на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, із збереженням дати первинного зарахування на облік з 04.11.2004;

- зобов`язати Адміністрацію Держприкордонслужби в особі житлової комісії зарахувати позивача та членів його сім`ї на квартирний облік з 04.11.2004.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що зарахування позивача на облік без його дружини і доньки чи без урахування інтересів останньої суперечило б статті 155 Сімейного кодексу України та частині першій статті 242 Цивільного кодексу України, а незвільнення позивачем службового житла у м. Харкові порушує вимоги пункту 2.21 Інструкції № 1040 та пункту 23 розділу ІІІ Інструкції № 26.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивач не подав документів, передбачених пунктом 4 розділу V Інструкції № 26, необхідних для повторного розгляду питання про його зарахування на облік. Суд також погодився з доводами відповідача про те, що звільнення позивача в запас саме по собі не позбавляє його права бути зарахованим на облік за попереднім місцем служби у м. Харкові зі збереженням початкової дати обліку відповідно до абзацу другого пункту 1 розділу V Інструкції № 26.

Водночас суд звернув увагу на те, що позивач має право на отримання постійного житла шляхом виключення квартири у м. Харкові, яка перебуває в його користуванні, з числа службових відповідно до абзацу другого пункту 9 розділу VI Інструкції № 26.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані рішення прийнято правомірно, а відтак відсутні підстави і для задоволення похідних позовних вимог.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначає, що судом не витребувано облікову житлову справу, а справу впродовж майже трьох років розглянуто в порядку спрощеного провадження без виклику сторін; що застосування судом пункту 23 розділу ІІІ Інструкції № 26, чинної лише з 02.04.2021, до оцінки правомірності рішення, прийнятого 28.11.2019, є неправильним застосуванням закону в часі, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин діяла Інструкція № 1040, яка не встановлювала обов`язку звільнити службове житло як передумову зарахування на облік; що висновок про порушення прав дитини є внутрішньо суперечливим, адже відмова у зарахуванні на облік не захищає, а порушує права доньки, які, у разі сумніву в добросовісності батьків, підлягали захисту шляхом залучення органу опіки та піклування відповідно до статті 19 Сімейного кодексу України та частини другої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України, чого зроблено не було; що вимога про подання документів за Інструкцією № 26 для перегляду раніше прийнятого рішення є юридично неспроможною, оскільки позивач звертався не з рапортом про первинне зарахування на облік, а із заявою про перегляд протиправного, на його переконання, рішення; а також що суд першої інстанції фактично надав оцінку не мотивам, викладеним в оскаржуваних протоколах відповідача, а міркуванням представника відповідача, викладеним у відзиві.

Крім того, апелянт посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.05.2018 у справі № 359/6809/17, від 20.03.2019 у справі № 760/750/16-ц, від 10.10.2019 у справі № 359/1347/17, згідно з якими у спорах про зняття з обліку чи відмову в зарахуванні на облік підлягає з`ясуванню, чи скасовувалося рішення про зарахування на облік та чи не було це зарахування наслідком подання недостовірних відомостей або неправомірних дій посадових осіб, а також на висновки Верховного Суду щодо права на ефективний засіб юридичного захисту, відповідно до яких ухвалення судом рішення, що не веде безпосередньо до поновлення порушеного права, не відповідає вимогам статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали справи з Київського окружного адміністративного суду.

Водночас, з огляду на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів на підставі пункту 3 частини першої статті 311 КАС України визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, що не позбавляє учасників справи права на ефективний судовий захист.

Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, Адміністрація Держприкордонслужби у відзиві зазначила, що у матеріалах справи наявні докази обліку позивача та членів його сім`ї, зокрема витяг з особової справи, довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 , якими підтверджується, що після включення дружини і доньки до облікової справи у квітні 2019 року позивач перебував на обліку складом сім`ї три особи, а ОСОБА_2 не вчиняла жодних дій в інтересах доньки щодо реалізації її права на житло.

Крім того відповідач наголосив на правомірності обох оскаржуваних рішень та на наявності у позивача альтернативних, передбачених Інструкцією № 26, способів реалізації права на житло за попереднім місцем служби.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 з липня 1999 року проходить військову службу в Державній прикордонній службі України та проходив її в Східному регіональному управлінні Держприкордонслужби у м. Харкові.

Протоколом засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 № 61 від 04.11.2004 позивача зараховано на квартирний облік за місцем проходження служби складом сім`ї одна особа. Одночасно ОСОБА_1 був забезпечений службовою квартирою у АДРЕСА_1 , отриманою від Держприкордонслужби.

Після одруження і народження доньки позивач подав до житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону рапорт від 15.03.2019, за наслідками розгляду якого рішенням цієї комісії від 22.04.2019 (протокол № 4) до облікової справи позивача та на облік разом з ним включено його дружину - ОСОБА_3 , 1981 р.н., та малолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ..

Отже з квітня 2019 року позивач перебував на квартирному обліку складом сім`ї три особи, що узгоджується з довідкою Східного РУ Держприкордонслужби № 721/248 від 13.09.2019.

У червні 2019 року позивача, за ініціативою керівництва Держприкордонслужби, переведено для подальшого проходження військової служби до Адміністрації Держприкордонслужби (м. Київ). У зв`язку з цим переміщенням рішенням житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 (протокол № 7 від 11.09.2019) позивача разом з членами сім`ї виключено з квартирного обліку у м. Харкові, а його облікову житлову справу листом № 721/4858 від 16.09.2019 направлено за новим місцем служби - до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ).

Установленим порядком позивач подав рапорт від 03.10.2019 про зарахування на квартирний облік за новим місцем служби та про включення до списку першочерговиків як учасника бойових дій, зазначивши в рапорті лише себе, без членів сім`ї. Того ж періоду, 02.10.2019, дружина позивача подала до житлової комісії власну заяву, в якій повідомила про небажання перебувати на квартирному обліку у м. Києві разом із чоловіком, що, як установлено судом першої інстанції, було зумовлено особистими обставинами.

Спільним рішенням Адміністрації та житлової комісії Держприкордонслужби від 28.11.2019 (протокол № 82), затвердженим 19.12.2019 Головою Державної прикордонної служби України, позивачу відмовлено у зарахуванні на квартирний облік.

Підставою для відмови відповідач визначив дві групи обставин: те, що з огляду на приписи пункту 26 Порядку № 1081 та пунктів 3.1, 3.9 Інструкції № 1040, за якими військовослужбовці, які мають вислугу 20 і більше років та не забезпечувались увесь час служби постійним житлом, зараховуються на облік разом з членами сімей, а до складу сім`ї позивача належить, крім дружини, яка добровільно відмовилась від обліку, також малолітня донька, яка не може самостійно реалізовувати свої права (зарахування на облік одного позивача, на думку відповідача, суперечило б інтересам дитини та було б протиправним); а також те, що на порушення пункту 2.21 Інструкції № 1040 позивач та члени його сім`ї не звільнили і не здали органу Держприкордонслужби службову квартиру в м. Харкові, яку продовжували утримувати.

Не погоджуючись з таким рішенням 22.04.2021 ОСОБА_1 звернувся до Голови житлової комісії Адміністрації Держприкордонслужби із заявою про його перегляд, посилаючись, зокрема, на пункти 5, 6 розділу ІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 26 від 18.01.2021 (далі - Інструкція № 26, набрала чинності 02.04.2021), якими житловій комісії надано право перегляду раніше прийнятих рішень, якщо їх ухвалено з порушенням законодавства.

Спільним рішенням керівництва та житлової комісії Адміністрації Держприкордонслужби від 26.05.2021, затвердженим 04.06.2021 Головою Державної прикордонної служби України, позивачу відмовлено у задоволенні згаданої заяви з посиланням на те, що обставини, які були підставою для відмови у 2019 році, не змінились, а також на те, що ні позивач, ні його дружина не подали до житлової комісії жодного з документів, передбачених пунктом 4 розділу V Інструкції № 26, у тому числі документів щодо обліку малолітньої доньки.

Не погодившись із правомірністю прийняття згаданих спільних рішень позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 47 Конституції України кожному гарантовано право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 31 Житлового кодексу України громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в порядку, передбаченому законодавством. Такі громадяни беруться на облік за місцем роботи (служби) спільним рішенням адміністрації та відповідного органу (стаття 39 цього Кодексу).

Пунктом 24 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03.08.2006 (далі - Порядок № 1081), військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії, яке затверджується командиром (керівником) відповідного органу. Датою зарахування на облік вважається день ухвалення такого рішення (пункти 24, 25 Порядку № 1081).

Пунктом 26 Порядку № 1081 передбачено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.

Перелік підстав для зняття військовослужбовця з такого обліку визначено пунктом 30 Порядку № 1081. До таких підстав належать: поліпшення житлових умов, унаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців; звільнення за службовою невідповідністю у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту; подання недостовірних відомостей, що стали підставою для зарахування на облік; інші випадки, прямо передбачені законодавством. Цей перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Кореспондуючі приписи на час прийняття рішення від 28.11.2019 містила Інструкція про організацію забезпечення житловими приміщеннями в Державній прикордонній службі України, затверджена наказом Адміністрації Держприкордонслужби № 1040 від 20.12.2007 (далі - Інструкція № 1040).

Відповідно до пункту 3.1 згаданої Інструкції, на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, зараховуються військовослужбовці, які не забезпечувались постійним житлом протягом усього часу проходження служби і мають вислугу 20 і більше років, разом з членами їх сімей.

Пунктом 3.9 передбачено збереження попереднього часу перебування на обліку та зарахування разом із членами сімей у разі переміщення до іншого гарнізону.

Пункт 2.21 покладав на військовослужбовців обов`язок звільнити службове житлове приміщення, яке вони займали за попереднім місцем служби, у двомісячний строк з дня видання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.

З 02.04.2021 питання обліку регулює Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України № 26 від 18.01.2021 (далі - Інструкція № 26).

Пунктами 5, 6 розділу ІІ цієї Інструкції житловій комісії надано право перегляду раніше прийнятих нею або в порядку правонаступництва рішень, якщо їх ухвалено з порушенням вимог законодавства.

Пунктами 2, 7, 9 розділу V визначено, що облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться житловими комісіями, датою зарахування є дата відповідного рішення комісії, а на облік не беруться особи, які вже забезпечені постійним житлом згідно з установленими нормами.

Пунктом 4 розділу V Інструкції № 26 визначено перелік документів, що подаються для зарахування на облік, а пунктом 23 розділу ІІІ Інструкції № 26 на військовослужбовців та членів їх сімей покладено загальний обов`язок звільнити та здати займане службове жиле приміщення в місячний строк з дня виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. Водночас цим же пунктом прямо встановлено виняток із зазначеного правила, який не поширює цей обов`язок на військовослужбовця, звільненого в запас або відставку, який має вислугу на військовій службі 20 і більше років, а також на випадки залишення військовослужбовця на обліку для поліпшення житлових умов.

Абзацом другим пункту 1 розділу V Інструкції № 26 передбачено право військовослужбовців, звільнених у запас (відставку), які набули права на отримання постійного житла і залишилися проживати в наданому їм службовому житловому приміщенні, на зарахування на облік в органі, яким це житло було надано.

Абзацом другим пункту 9 розділу VI Інструкції № 26 передбачено право осіб, звільнених з військової служби, які перебувають на обліку, на забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного ними службового житла з числа службового, без дотримання черговості.

Статтею 155 Сімейного кодексу України встановлено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до частини першої статті 242 Цивільного кодексу України батьки є законними представниками своїх малолітніх дітей. Стаття 19 Сімейного кодексу України та частина друга статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають механізм участі органу опіки та піклування як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у справах, що стосуються прав та інтересів дитини.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною другою цієї статті на суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, при цьому такий суб`єкт не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що вжив усіх можливих заходів для їх отримання до прийняття рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а спосіб захисту, який суд обирає, має бути ефективним, тобто спрямованим на дійсне поновлення порушеного права.

Колегія суддів враховує сталі висновки Верховного Суду про те, що ефективний засіб юридичного захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права та одержання особою бажаного результату, а винесення рішень, які безпосередньо не призводять до зміни в обсязі прав особи та не забезпечують їх примусової реалізації, не відповідає цій нормі Конвенції.

Зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача є належним способом захисту тоді, коли для прийняття такого рішення виконано всі визначені законом умови і воно не передбачає права цього суб`єкта діяти на власний розсуд.

У спорах про зняття військовослужбовців з квартирного обліку чи відмову в зарахуванні на такий облік, з`ясуванню підлягають обставини того, чи скасовувалося рішення житлової комісії про зарахування військовослужбовця на облік та чи не було таке зарахування наслідком подання ним недостовірних відомостей або неправомірних дій посадових осіб (постанови Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 359/6809/17, від 20.03.2019 у справі № 760/750/16-ц, від 10.10.2019 у справі № 359/1347/17). Саме ці обставини, а не інші, є визначальними для оцінки правомірності подальшого перебування особи на обліку.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.02.2025 у справі № 260/276/21, ухваленій у спорі за участю Адміністрації Держприкордонслужби, підтверджено, що на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, зараховуються військовослужбовці, які не забезпечувались постійним житлом протягом усього часу проходження служби і мають вислугу 20 і більше років, разом з членами їх сімей (пункт 3.1 Інструкції № 1040), а звільнення в запас саме собою не припиняє права такої особи перебувати на обліку, якщо відсутні підстави для зняття з обліку, вичерпний перелік яких наведено у пункті 30 Порядку № 1081.

Аналогічний висновок про те, що звільнення з військової служби не є самостійною підставою для зняття з квартирного обліку за відсутності фактичного забезпечення особи житлом чи грошовою компенсацією, викладено і в постанові Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 240/35627/21. Водночас за сталою практикою Верховного Суду правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється виходячи з нормативно-правових актів, чинних на момент його прийняття, а не на момент розгляду спору судом.

Разом з тим у постанові від 01.08.2024 у справі № 380/2075/23 Верховний Суд визнав правомірною відмову в зарахуванні на облік військовослужбовця, який звертався за новим місцем служби, оскільки цей військовослужбовець на попередньому етапі служби вже реалізував право на отримання житла для постійного проживання, одночасно був знятий з обліку у зв`язку з цим, а службове житло, надане йому пізніше за іншим місцем служби, не здав.

Визначальним для відмови в такій справі було саме те, що особа вже одноразово скористалася гарантованим державою правом на отримання постійного житла. Такі обставини у справі що розглядається відсутні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 упродовж усього часу проходження військової служби постійним житлом не забезпечувався, перебував виключно у службовому житлі, і невиконання ним обов`язку щодо звільнення такого житла є явищем, притаманним самій конструкції квартирного обліку військовослужбовців (пункти 1.4, 3.1 Інструкції № 1040), та не є тотожним використанню права на отримання постійного житла.

.Як убачається з матеріалів справи, зокрема протоколу житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 № 61 від 04.11.2004, позивач із зазначеної дати безперервно перебував на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, і жодного разу не знімався з такого обліку з підстав, передбачених пунктом 30 Порядку № 1081.

Відомості про поліпшення його житлових умов, набрання законної сили вироком суду, звільнення за службовою невідповідністю чи подання недостовірних відомостей у матеріалах справи відсутні і відповідачем не наводились.

Виключення позивача з обліку у м. Харкові у вересні 2019 року (протокол від 11.09.2019 № 7) було суто технічним наслідком його переміщення до нового місця служби і відбувалося одночасно з направленням облікової справи за новим місцем служби, а не з підстав втрати права на облік.

За таких обставин пункт 26 Порядку № 1081 та кореспондуючий йому пункт 3.9 Інструкції № 1040 імперативно вимагали від житлової комісії Адміністрації Держприкордонслужби зарахувати позивача на облік за новим місцем служби із збереженням попереднього часу перебування на обліку, тобто з 04.11.2004, а не розглядати питання про його зарахування як первинне звернення особи, яка на обліку раніше не перебувала.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що неповнота рапорту позивача від 03.10.2019, у якому зазначено про зарахування на облік лише його одного, могла бути правомірною підставою для відмови в зарахуванні на облік самого позивача.

Обов`язок зарахувати військовослужбовця на облік разом з членами сімей, встановлений пунктом 26 Порядку № 1081 і пунктом 3.9 Інструкції № 1040, є імперативним приписом, зверненим до житлової комісії, а не факультативною умовою, виконання якої залежить від змісту рапорту військовослужбовця. На момент подання рапорту від 03.10.2019 склад сім`ї позивача (дружина та малолітня донька) вже був відображений у його обліковій справі, направленій за новим місцем служби листом від 16.09.2019, тобто відповідач мав у своєму розпорядженні всю інформацію, необхідну для зарахування позивача на облік разом із зазначеними особами незалежно від того, як саме сформульовано прохання в рапорті.

Добровільна відмова дружини позивача від перебування на обліку у м. Києві, викладена в її заяві від 02.10.2019, є реалізацією нею особистого права повнолітньої та дієздатної особи, що узгоджується з приписами статті 32 Житлового кодексу України, пункту 3.5 Інструкції № 1040 та пункту 4 розділу V Інструкції № 26, на які, серед іншого, посилається і сам відповідач, і жодним чином не поширюється на її малолітню доньку, яка через вік не може самостійно визначати свою волю та реалізовувати житлові права.

За таких обставин відмова в зарахуванні на облік підстав необхідності захисту прав дитини є внутрішньо суперечливою. Невключення доньки позивача до обліку внаслідок відмови в зарахуванні на облік усієї родини не захищає, а прямо порушує її право на житло, оскільки залишає її, як і позивача, поза обліком, який є необхідною передумовою подальшої реалізації права на отримання житла.

Якщо в житлової комісії чи суду першої інстанції виникли сумніви в тому, чи відповідає волевиявлення позивача щодо складу сім`ї в рапорті інтересам його малолітньої доньки, стаття 19 Сімейного кодексу України та частина друга статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України передбачали процесуальний механізм вирішення таких сумнівів - залучення органу опіки та піклування, який у цій справі задіяний не був.

За відсутності такого механізму захисту висновок про те, що зарахування позивача на облік суперечило б інтересам дитини, є не більш ніж припущенням відповідача, з яким погодився суд першої інстанції всупереч вимозі частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України про обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень з урахуванням усіх обставин, що мають значення, та вимозі про пропорційність, оскільки повна відмова в зарахуванні на облік як позивача, так і його доньки є явно непропорційним заходом порівняно з тим одиничним недоліком рапорту, на який послався відповідач.

Є необґрунтованою і друга підстава прийняття оскаржуваних рішень - незвільнення позивачем службової квартири в м. Харкові. Пункт 2.21 Інструкції № 1040 та кореспондуючий йому з 02.04.2021 пункт 23 розділу ІІІ Інструкції № 26 визначають порядок і строк звільнення службового житла, яке військовослужбовець займав за попереднім місцем служби, проте жодна з цих норм не пов`язує факт звільнення такого житла з можливістю зарахування на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, за новим місцем служби.

Ці два інститути - облік як визнання потреби в поліпшенні житлових умов і звільнення службового житла як наслідок фактичного забезпечення особи постійним житлом - є послідовними, а не одночасними стадіями: сама конструкція квартирного обліку військовослужбовців, визначена пунктами 1.4, 3.1 Інструкції № 1040, передбачає, що військовослужбовець перебуває на обліку саме тому, що не забезпечений постійним житлом, і продовжує займати службове житло до вирішення питання про надання йому постійного житла.

Вимагати від позивача та членів його сім`ї звільнити єдине наявне в них житло як передумову самого лише зарахування на облік, без будь-яких гарантій щодо отримання іншого житла, означає покладати на позивача ризик залишитися без житла взагалі, що не узгоджується зі статтею 47 Конституції України та метою соціального захисту військовослужбовців, визначеною Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Колегія суддів зазначає, що сам пункт 23 розділу ІІІ Інструкції № 26 прямо виключає з-під дії загального правила про місячний строк звільнення службового житла військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, які мають вислугу на військовій службі 20 і більше років, а також випадки залишення на обліку для поліпшення житлових умов, - тобто категорію осіб, до якої після 01.06.2021 належить і позивач, що додатково спростовує посилання відповідача на незвільнення квартири в м. Харкові як на перешкоду для зарахування позивача на облік.

Крім того, застосування судом першої інстанції для оцінки правомірності рішення від 28.11.2019 приписів пункту 23 розділу ІІІ Інструкції № 26, яка набрала чинності лише 02.04.2021, тобто більш ніж через рік після прийняття оскаржуваного рішення, суперечить усталеній практиці Верховного Суду, за якою правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється виходячи з нормативно-правових актів, чинних на момент його прийняття.

На момент ухвалення рішення від 28.11.2019 обов`язок щодо звільнення службового житла регулювався виключно пунктом 2.21 Інструкції № 1040, який передбачав двомісячний, а не місячний строк для звільнення і жодним чином не встановлював такого обов`язку як умови зарахування на облік.

Застосування судом першої інстанції норми, яка на момент виникнення спірних правовідносин ще не існувала, є неправильним застосуванням закону в часі, що є самостійною підставою для скасування судового рішення відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України.

Помилковим є також висновок суду першої інстанції про правомірність рішення від 26.05.2021 з мотивів неподання позивачем документів, передбачених пунктом 4 розділу V Інструкції № 26.

Звернення позивача від 22.04.2021 було не рапортом про первинне зарахування на облік, а заявою про перегляд раніше прийнятого, на переконання позивача, протиправного рішення, поданою на підставі спеціального права житлової комісії, передбаченого пунктами 5, 6 розділу ІІ Інструкції № 26.

Перелік документів, визначений пунктом 4 розділу V цієї Інструкції, розрахований на осіб, які звертаються із рапортом про зарахування на облік уперше, і не поширюється на процедуру перегляду вже прийнятого рішення, предметом якої є оцінка законності цього рішення на момент його ухвалення, а не повторна перевірка права на облік за новими критеріями.

Застосувавши Інструкцію протилежним чином, житлова комісія фактично позбавила позивача самого механізму перегляду протиправного рішення, який вона ж зобов`язана надати відповідно до пунктів 5, 6 розділу ІІ Інструкції № 26, а суд першої інстанції з цим погодився, не оцінивши таке тлумачення на предмет його відповідності меті вказаних положень.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що жодна з обставин, на які фактично посилався відповідач в оскаржуваних протоколах № 82 та № 1, - ані неповнота рапорту щодо складу сім`ї, ані незвільнення службового житла, - не охоплюється вичерпним переліком підстав для зняття з обліку чи відмови в його продовженні, визначеним пунктом 30 Порядку № 1081, який, за усталеними висновками Верховного Суду, розширеному тлумаченню не підлягає.

Натомість наведений відповідачем у відзиві та сприйнятий судом першої інстанції альтернативний варіант реалізації позивачем права на житло - шляхом зарахування на облік за попереднім місцем служби в м. Харкові з підстав, передбачених абзацом другим пункту 1 розділу V Інструкції № 26, та отримання постійного житла шляхом виключення квартири в м. Харкові з числа службових на підставі абзацу другого пункту 9 розділу VI цієї Інструкції, - не покладався в основу жодного з оскаржуваних рішень, а посилання на це з`явилося лише під час судового розгляду справи.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень не може посилатися на обставини, що не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком доведеного випадку неможливості їх отримання до прийняття рішення, чого відповідач у цій справі не доводив.

Прийнявши цей аргумент за підставу для визнання оскаржуваних рішень правомірними, суд першої інстанції фактично оцінив не законність рішень, які приймались 28.11.2019 та 26.05.2021 з наведених у них мотивів, а гіпотетичну можливість реалізації позивачем права на житло в інший, не заявлений відповідачем спосіб, чим порушив межі та предмет судового контролю, визначені статтею 2 та частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

До того ж наведений альтернативний варіант, який відповідач пов`язує зі звільненням позивача в запас 01.06.2021, об`єктивно не міг бути підставою рішення від 28.11.2019, ухваленого майже за півтора року до такого звільнення, і в будь-якому разі не спростовує протиправність фактично застосованих відповідачем підстав відмови, а лише підтверджує, що на момент розгляду справи в суб`єкта владних повноважень підстав для законної відмови позивачу не було.

Оскільки дружина позивача реалізувала своє особисте право не перебувати на обліку у м. Києві, а вказана обставина учасниками справи не оскаржувалась і не є предметом цього спору, коло членів сім`ї позивача, право яких на зарахування на облік підлягає визнанню за наслідками розгляду цієї справи, обмежується позивачем та його малолітньою донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Разом з тим, застосовуючи наведену висновки Верховного Суду щодо ефективного способу захисту, колегія суддів ураховує, що зарахування військовослужбовця та членів його сім`ї на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, віднесено законодавством до компетенції житлової комісії Адміністрації Держприкордонслужби, до повноважень якої, зокрема, належить перевірка житлових умов, складу сім`ї та документів облікової справи (пункти 4- 9 розділу V Інструкції № 26).

Колегія суддів не вважає за можливе підміняти суб`єкта владних повноважень і самостійно вчиняти дії з формального внесення позивача та його доньки до обліку, які віднесено законодавством до компетенції відповідача. Водночас, з огляду на встановлену відсутність у відповідача правових підстав для відмови позивачу та його доньці в зарахуванні на облік, належним способом захисту порушеного права є не лише скасування оскаржуваних рішень а й зобов`язання відповідача повторно розглянути питання про зарахування позивача та його малолітньої доньки на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, з обов`язковим урахуванням встановлених цією постановою обставин і правових висновків, а саме: збереження за позивачем безперервного перебування на обліку з 04.11.2004; відсутності визначених пунктом 30 Порядку № 1081 підстав для зняття позивача з такого обліку; відсутності залежності зарахування на облік від того, як саме сформульовано прохання в рапорті щодо складу сім`ї, за наявності відповідних відомостей в обліковій справі, переданій відповідачу; неможливості врахування незвільнення позивачем службового житла в м. Харкові як перешкоди для зарахування на облік, зокрема з огляду на визначений пунктом 23 розділу ІІІ Інструкції № 26 виняток для військовослужбовців, звільнених у запас з вислугою на військовій службі 20 і більше років; та неможливості обґрунтування правомірності рішень обставинами, що не покладались у їх основу.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки суду щодо застосування норм права, викладені в цій постанові, є обов`язковими для відповідача при повторному розгляді справи. Такий спосіб захисту одночасно забезпечує дотримання меж компетенції суду й відповідача та гарантує позивачу ефективний захист порушеного права, оскільки виключає можливість повторної відмови з мотивів, які вже визнані судом неправомірними.

Частинами першою - третьою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема щодо безперервності перебування позивача на обліку та відсутності передбачених законодавством підстав для зняття з такого обліку, а також неправильно застосував норми матеріального права - поширив на оцінку рішення від 28.11.2019 приписи нормативного акта, який на час його прийняття не діяв, помилково витлумачив імперативний припис щодо зарахування на облік разом із членами сім`ї як умову, залежну від змісту рапорту військовослужбовця, та визнав правомірними рішення відповідача з мотивів, що не покладались в їх основу, - що в сукупності призвело до неправильного вирішення спору і свідчить про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, із зобов`язанням відповідача повторно розглянути питання про зарахування позивача та його доньки на облік з обов`язковим урахуванням правових висновків, викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 у справі № 320/7936/23 за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними рішень, визнання права на зарахування на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 у справі № 320/7936/23 - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними рішень, визнання права на зарахування на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати спільне рішення Адміністрації та житлової комісії Державної прикордонної служби України від 28.11.2019, оформлене протоколом № 82, затверджене 19.12.2019 Головою Державної прикордонної служби України, у частині відмови у зарахуванні на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, ОСОБА_1 та його малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із збереженням дати первинного зарахування на облік - з 04.11.2004.

Визнати протиправним та скасувати спільне рішення керівництва та житлової комісії Адміністрації Держприкордонслужби від 26 травня 2021 року, затверджене 04.06.2021 Головою Державної прикордонної служби України, у частині нерозгляду по суті питання щодо зарахування ОСОБА_1 та його малолітньої доньки ОСОБА_6 на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, із збереженням дати первинного зарахування на облік - з 04.11.2004.

Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України в особі житлової комісії повторно розглянути питання про зарахування ОСОБА_1 та його малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов, з обов`язковим урахуванням правової оцінки та висновків щодо застосування норм права, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова