Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №320/24420/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/24420/25 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Воловика С.В.,

суддів: Осіпової О.О., Кравченка Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2 000,00 грн до призначеної пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14 липня 2021 року № 713, починаючи з 01 грудня 2023 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2 000,00 грн. до призначеної пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14 липня 2021 року № 713, починаючи з 01 грудня 2023 року, з урахуванням раніше проведених виплат;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром, тобто, десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01 грудня 2023 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, без обмеження максимальним розміром, тобто, десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01 грудня 2023 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2 000,00 грн до призначеної пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14 липня 2021 року № 713, починаючи з 01 грудня 2023 року;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2 000,00 грн. до призначеної пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14 липня 2021 року № 713, починаючи з 01 грудня 2023 року, з урахуванням раніше проведених виплат;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначив, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення дійшов хибного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії без обмеження максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року - частковому скасуванню, з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», є інвалідом війни.

Згідно з розрахунком пенсії по інвалідності станом на 01.04.2025 (пенсійна справа №1001015338), складеним самим відповідачем, підсумковий розмір пенсії позивача з надбавками (з урахуванням індексацій ОСНП за 2022-2025 роки, надбавки як інваліду війни І групи, державної соціальної допомоги на догляд тощо) становить 36370,81 грн. У цьому ж розрахунку міститься окремий рядок «з урахуванням максимального розміру пенсії» (код 7000030 «Підсумок пенсії»), за яким сума до фактичної виплати визначена в розмірі 23 610,00 грн.

Листом від 04.04.2025 №8406-9261/К-02/8-1000/25 відповідач повідомив позивача, зокрема, що:

- до розміру його пенсії не застосовано обмеження, передбачене постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про порядок виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (яка передбачає застосування понижуючих коефіцієнтів до суми перевищення десяти прожиткових мінімумів), оскільки розмір пенсії позивача «не перевищує десять прожиткових мінімумів»;

- що згідно зі статтею 43 Закону №2262-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, індексації та інших доплат) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Колегія суддів зазначає, що зі змісту листа від 04.04.2025 у сукупності з розрахунком пенсії від 01.04.2025 вбачається, що причина, з якої до пенсії позивача не застосовано додаткові понижуючі коефіцієнти за постановою №1, полягає саме в тому, що базове обмеження за статтею 43 Закону №2262-XII вже застосоване і звело розмір пенсії до позначки в 10 прожиткових мінімумів (23 610,00 грн), унаслідок чого «надлишку», до якого можна було б застосувати коефіцієнт, не залишилося. Сам відповідач у своєму ж листі прямо підтверджує застосування граничного розміру пенсії, встановленого статтею 43 Закону №2262-XII.

Наведене спростовує висновок суду першої інстанції про те, що пенсія позивача виплачується без обмеження максимальним розміром, а отже цей висновок не відповідає змісту доказів, які суд першої інстанції сам поклав в основу оскаржуваного рішення.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення суду конституційної юрисдикції передбачено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, починаючи з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 300/633/19 та від 21.09.2021 у справі № 370/2610/17.

До того ж, в указаних постановах суд касаційної інстанції підкреслив, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частину сьому статті 43, а тому внесені у подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності 01.01.2017) зміни до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

У цьому контексті Верховний Суд зауважив, що буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що наразі стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі указаного Закону, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.

Цим Законом внесено зміни у статтю 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» шляхом викладення її в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положення частини першої статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (у частині поширення її дії на Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб») та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Водночас, положення статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (у частині поширення її дії на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, та Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що прийнята Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 27.01.2022 у справі №240/7087/20, від 18.05.2022 у справі №380/12337/20, від 09.02.2023 у справі №620/4148/20.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні вимог щодо нарахування пенсії з обмеженням максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами), фактично поклав в основу свого висновку виключно твердження відповідача, викладене в листі від 04.04.2025, не надавши при цьому оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, зокрема, розрахунку пенсії від 01.04.2025, листу відповідача, який у завершальній частині прямо підтверджує застосування обмеження за статтею 43 Закону №2262-XII.

Таким чином, суд першої інстанції не дотримався вимог частин першої, другої статті 9, частини четвертої статті 9, статті 90 КАС України щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження наявних у справі доказів, а його висновки не відповідають встановленим у справі обставинам, що відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

Колегія суддів також звертає увагу на помилковість висновку суду першої інстанції про «передчасність» позовної вимоги. Із матеріалів справи вбачається конкретна, документально підтверджена й триваюча дія відповідача - застосування граничного розміру пенсії, внаслідок чого позивач щомісяця недоотримує 12760,81 грн (різниця між нарахованим розміром 36370,81 грн та фактично виплачуваним розміром 23610,00 грн). Зазначене є порушенням права позивача, що триває з моменту застосування обмеження, а отже підлягає судовому захисту відповідно до частини першої статті 2 КАС України.

За таких обставин висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухваленні нового рішення про задоволення позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, у зв`язку з чим підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 315, 316, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі № 320/24420/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01 грудня 2023 року, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01 грудня 2023 року, з урахуванням раніше проведених виплат - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром, тобто, десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01 грудня 2023 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, без обмеження максимальним розміром, тобто, десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01 грудня 2023 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі № 320/24420/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді О.О. Осіпова

Є.Д. Кравченко