Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №420/2515/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2515/26

Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Терлецького Д.С., суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

02.02.2026 р. ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:

визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплата грошового забезпечення при звільненні) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням з військової служби;

зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплата грошового забезпечення при звільненні) за період з 20.12.2026 по 15.01.2026 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

На обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) та з 19.12.2025 р. звільнений у запас. 15.01.2026 р. ОСОБА_1 виплачена одноразова грошова допомога при звільненні. Проте допомога повинна бути виплачена до звільнення. НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), отже, зобов`язаний виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.12.2025р. по дату розрахунку.

НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) зазначив, що виплата одноразової грошової допомоги у січні 2026 р. обумовлена тим, що сам позивач завчасно не надав відомості щодо отримання допомоги при попередньому звільненні. Відповідно, неправильне визначення розміру одноразової грошової допомоги могло завдати шкоди державі у вигляді надміру виплачених коштів, або ж навпаки – порушити право особи на отримання належних сум.

НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) зазначив, що невідкладно після отримання відомостей від позивача, які були надані після звільнення, здійснені всі необхідні виплати. Однак з огляду на встановлені процедурні особливості замовлення та перерахування коштів, одноразова допомога була виплачена позивачу у січні 2026 р.

Також НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) наголосив на необхідності розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням критеріїв співмірності та пропорційності.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 14.05.2026 р. позов задовольнив частково.

Визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнув з НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на корить ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 в розмірі 34 732,36 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Військова частина НОМЕР_1 (надалі також – скаржник) не погодилась з рішенням суду першої інстанції й звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове судове рішення, яким залишити позов без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

П`ятий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження та призначив справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження ухвалами від 23.06.2026 р.

Обставини справи

ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №975-ос від 19.12.2025р. ОСОБА_1 виключно зі списків особового складу (а.с. 19).

25.12.2025р. ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Наказом №1000-ос від 31.12.2025р. внесені зміни, пункт наказу начальника прикордонного загону № 975-ос від 19.12.2025 р. стосовно виключення зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення головного сержанта ОСОБА_2 (П-044327), доповнено абзацом «Відповідно до абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 повних календарний років служби» (а.с. 43).

15.01.2026р. на розрахунковий рахунок позивача надійшла виплата грошового забезпечення у розмірі 195045,76 грн (а.с.20).

Вважаючи порушеним своє право на остаточний розрахунок у день звільнення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Оцінка суду першої інстанції

Суд першої інстанції, частково задовольнивши позовні вимоги, дійшов таких висновків.

Позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України у сумі 34 732,36 грн.

При визначені розміру середнього заробітку суд не застосував критерій співмірності, відповідно визначив суму 34 732,36 грн таким чином: 26 календарних дні х 1335,86 грн (середньоденне грошове забезпечення).

Доводи апеляційної скарги

На обґрунтування вимог апеляційної скарги військова частина НОМЕР_1 вказує, що суд першої інстанції повинен був застосувати критерій співмірності при обрахунку середнього заробітку. Також суд неправильно визначив розмір середньоденного грошового забезпечення позивача.

Відповідно до наданих розрахунків скаржника у цій справі, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 854,68 грн. (26 052,80 грн. + 26 083,04 грн. / 61). Загальний розмір належних позивачеві сум при звільненні виплат складав 364367,84 грн, з яких: грошове забезпечення 169322,08 грн (46,5%) та одноразова допомога при звільненні 195045,76 грн (53,5%).

Отже, сума (з урахуванням принципу співмірності) становить: 854,68 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 53,5% х 26 (кількість днів затримки розрахунку, за якими робиться виплата, відповідно до частини першої статті 117 КЗпП) = 11888,59 грн.

Також скаржник наголошує на тому, що тривалість затримки у остаточному розрахунку обумовлена діями самого позивача, оскільки останній тільки після звільнення повідомив відповідачу істотні обставини, від яких залежали виплата та розмір одноразової допомоги при звільненні.

Позиція позивача у справі на заявлену апеляційну скаргу

Позивач, належно повідомлений про розгляд даної справи, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції

За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків.

Передусім суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівникові всіх належних сум, слід застосовувати норми статей 116, 117 КЗпП України, оскільки вони є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Збіжний правовий висновок викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 29.05.2025 р. у справі № 320/974/23, від 22.02.2023 р. у справі № 380/152/20, від 16.07.2020 р. у справі №400/2884/18, від 01.03.2018 р. у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, і суд у складі колегії суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника..

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з частиною другою статті 116 КЗпП України у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму..

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд у складі колегії суддів вважає за потрібне наголосити, що текст статті 116 та 117 КЗпП України викладено в редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022р. Нормативні приписи статті 116 та 117 КЗпП України підлягають застосуванню до спірних правовідносин у наведеній редакції.

Отже, період затримки розрахунку при звільненні – це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Як встановив суд першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, позивач звільнений з військової служби 19.12.2025р. (а.с. 19), остаточний розрахунок із позивачем проведений тільки 15.01.2026 р. (а.с.20), тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. З цієї причини наявні підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Період затримки з остаточним розрахунком становить 27 календарних дні (з 20.12.2025р. по 15.01.2026р. включно).

Визначення середньої заробітної плати здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (надалі – Порядок №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд у складі колегії суддів враховує, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 р. №558, який зареєстровано Міністерством юстиції України 23.07.2018 р. за №854/32306, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.

Згідно з архівною відомістю за період з січня 2025р. по грудень 2025р. (а.с. 63) розмір постійних складових грошового забезпечення позивача (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія, винагорода за бойове чергування) у жовтні-листопаді 2025р. становив 26 756,8 грн та 26787,04 грн відповідно.

Суд у складі колегії суддів не приймає надану скаржником довідку про види грошового забезпечення позивача № 337 від 27.05.2026 р. (а.с.81), оскільки остання не містить відомостей про виплату позивачу винагороди за бойове чергування.

Отже, розмір середнього заробітку позивача складає 877,77 грн. (26756,8 грн + 26787,04 грн. / 61).

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільнені становить 23 699,79 грн. (877,77 грн. х 27 календарних днів).

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України від 02.06.2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд у складі колегії суддів вважає за необхідне урахувати правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 р. у справі №761/9584/15-ц.

Згідно з цим висновком, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків (пункт 78).

Велика Палата Верховного Суду з огляду на наведені та інші мотиви дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Суд у складі колегії суддів також вважає за необхідне урахувати правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 р. у справі №489/6074/23.

Згідно з цим висновком шестимісячне обмеження, запроваджене Законом № 2352-IX, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. у справі №489/6074/23, також вказала, що при розгляді спорів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України (у редакції, що діяла як до 19.07.2022 р., так і після цього).

Суд у складі колегії суддів також вважає доцільним вказати на правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі №821/1083/17, за яким «…виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Для цілей обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд у складі колегії суддів вважає за підставне урахувати правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 р. у справі №480/3105/19.

Згідно з цим висновком статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку (пункти 58-61).

Ураховуючи наведені правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, суд у складі колегії суддів зазначає, що при звільненні у добровільному порядку відповідач нарахував грошове забезпечення позивачу у розмірі 169 322,08грн у грудні 2025р., що підтверджується довідкою від 27.05.2026 р. №336 (а.с.82).

15.01.2026р. позивачу нараховано 195045,76 грн грошового забезпечення (а.с.82). Отже, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить 364367,84 грн (169322,08 +195045,76).

Відповідно, істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення у розмірі 195045,76 грн до загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 53,53% (195045,76/ 364367,84 * 100).

За результатами застосування принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 12 686,50 грн або 53,53% від 23 699,79 грн.

Суд у складі колегії суддів вважає, що наведене застосування принципу пропорційності належно враховує також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.04.2026 р. у справі № 560/17619/24, за яким «… для цілей обчислення середнього заробітку … з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат».

Отже, суд першої інстанції, мав застосувати принцип співмірності та здійснити розрахунків пропорції, що б відповідало правовому висновку Верховного Суду, яким викладено у постанові від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19.

За таких обставин суд у складі колегії суддів вважає, що оскаржуване рішення має бути змінено у частині визначеної суми середнього заробітку, яка належить до виплати на користь позивача.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Здійснивши в межах, визначених статтею 308 КАС України, апеляційний перегляд цієї справи, суд у складі колегії суддів вказує, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд у складі колегії суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково, зменшити визначену судом першої інстанції на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 12 686,50 грн.

З огляду на те, що суд першої інстанції правомірно відніс цю справу до категорії незначної складності та розглядав її за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, визначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 р. у справі №420/2515/26 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у такій редакції: «Стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на корить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 в розмірі 12 686,50 грн».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 р. у справі №420/2515/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.С. Терлецький

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.О. Димерлій