Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №160/7849/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/7849/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Добродняк І.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року (суддя Сліпець Н.Є.) в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.03.2026 в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період резервістів і військовозобов`язаних, ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 НОМЕР_2 окремого штурмового полку « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 ; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 НОМЕР_2 окремого штурмового полку « ІНФОРМАЦІЯ_3 » виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року позов задоволено.

Суд першої інстанції виходив з того, що вироком Шевченківського районного суду м. Дніпра від 26.06.2025 у справі № 932/2537/25 (провадження № 1-кп-932-312-25), який набрав законної сили 29 липня 2025 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28 та ч. 4 ст. 111-1 КК України, та призначено покарання, узгоджене сторонами в угоді про визнання винуватості від 04.03.2025, у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у сфері зовнішньоекономічних відносин на строк 10 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком на 1 рік і покладенням обов`язків періодично реєструватися та повідомляти орган пробації про зміну місця проживання, роботи чи навчання. Закінчення додаткового строку покарання - 29.07.2035. Таким чином, на дату вчинення органом ТЦК та СП мобілізації позивача (08.03.2026), останній мав непогашену судимість (зокрема, строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку) та обов`язок повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання; періодично з`являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації. Правопорушення, передбачені статтею 111-1 КК України «Колабораційна діяльність» є кримінальними правопорушеннями проти основ національної безпеки України (розділ I Особливої частини КК України), а тому на позивача поширюються виключення, наведені у ч. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 39 Закону № 2232-ХІІ та п. 4 Порядку № 560. За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідно до приписів чинного законодавства на момент призову 08.03.2026 позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, оскільки був засуджений за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України і судимість останнього не погашена та не знята в установленому законом порядку. Натомість, здійснюючи призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, в особливий період, відповідач не пересвідчився, чи підлягає призову позивач та чи є законодавчі обмеження щодо його призову, а тому наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.03.2026 № 1097 «Про призов військовозобов`язаних та резервісті на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, отже є протиправним та підлягає скасуванню. Також, за висновком суду, підлягають задоволенню й позовні вимоги до військової частини, адже приписами чинного законодавства визначено заборону формування Збройних Сил України особами, які мають судимість за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційні скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи, рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначають, що на момент призову закінчився іспитовий термін покарання ОСОБА_1 , а тому перешкод для його призову на військову службу не існувало. Також зауважують, що суд першої інстанції не врахував актуальні правові позиції Верховного Суду, що акт індивідуальної дії не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності.

У відзиві на апеляційні скарги позивач просить відмовити в їх задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає про правильність висновків суду першої та їх відповідність нормам матеріального права.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Не є спірним у цій справі, що ОСОБА_1 згідно з вироком Шевченківського районного суду м. Дніпра від 26.06.2025 у справі № 932/2537/25 був засуджений за ч. 4 ст. 111-1 КК України із призначенням покарання, узгоджене сторонами в угоді про визнання винуватості від 04 березня 2025 року, у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у сфері зовнішньо-економічних відносин на строк 10 років. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 року іспитового строку не скоїть нового злочину, зобов`язавши його відповідно до п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання, періодично з`являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації.

За приписами ч. 4 ст. 111-1 Кримінального кодексу України передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, - караються штрафом до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п`яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна.

Названа стаття віднесена до розділу І Особливої частини Кодексу «Кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України».

Статтею 75 КК України визначені умови звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Названою нормою встановлено, що у випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

Частиною 1 статті 76 Кримінального кодексу України передбачено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що особа, засуджена до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі зі звільненням від відбування такого покарання з іспитовим строком, вважається звільненою від відбування призначеного покарання, якщо протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вироком Шевченківського районного суду м. Дніпра від 26.06.2025 у справі № 932/2537/25 на ОСОБА_1 був покладений обов`язок протягом 1 року іспитового строку повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання, періодично з`являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації.

Водночас статтею 89 КК України визначено, що такими, що не мають судимості, визнаються: 1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання.

В контексті з наведеними обставинами варто звернути увагу на приписи ч. 4 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до якої на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджені за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засуджені службові особи, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище.

Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Також пунктом 4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ № 560 від 06.05.2024, визначено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема, засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, що засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджені за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засуджені службові особи, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище. Зазначені особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Відтак вірним є висновок суду першої інстанції, що особи, засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, не можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації.

Варто врахувати, що ОСОБА_1 вироком суду визначено основне та додаткове покарання. Внаслідок визначення основного покарання судом було покладено на ОСОБА_1 обов`язки протягом 1 року повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання, періодично з`являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації.

Відповідно до ст. 165 Кримінально-виконавчого кодексу України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

За встановлених обставин справи, вирок суду відносно ОСОБА_1 ухвалений 26.06.2025, оскаржуваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період резервістів і військовозобов`язаних ОСОБА_1 , прийнятий 07.03.2026, тобто у період дії основного покарання, призначеного вироком суду.

Відтак вірним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_2 діяв неправомірно.

Доводи апеляційної скарги такий висновок не спростовують.

Щодо задоволених вимог до військової частини, суд апеляційної інстанції зазначає, що правовий порядок у державі ґрунтується на дотриманні законів всіма суб`єктами правовідносин, а також на пануванні права в державі. Такий порядок зобов`язує, зокрема, суб`єктів владних повноважень, діяти у суворій відповідності законам, не допускаючи свавільної поведінки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, що при прийнятті 23.03.2026 наказу № 87 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 командир військової частини не мав підстав піддавати сумніву, що направляючи позивача до військової частини ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснив всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав для мобілізації позивача на військову службу.

Водночас суд не міг залишити поза увагою приписи Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», який містить пряму заборону формування збройних сил України під час мобілізації, на особливий період з числа засуджених за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.

ОСОБА_1 є особою, яка вчинила кримінальне правопорушення та засуджена за злочин проти основ національної безпеки, що не є спірним у цій справі.

Судимість ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин не погашена та не знята в силу вищенаведених положень Кримінального кодексу України, оскільки строк додаткового покарання не закінчився, а тому зарахування позивача до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , насамперед, суперечить інтересам держави, адже відповідна заборона введена законодавцем та не може бути змінена судом.

Відтак, суд першої інстанції вірно зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

При цьому не є слушними посилання військової частина на правові позиції Верховного Суду щодо неможливості оскарження акту індивідуальної дії, який реалізований, адже висновки Верховного Суду у наведених апелянтом справи стосуються інших правовідносин, відмінних від спірних.

У свою чергу колегія суддів бере до уваги постанову Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 520/7954/22. У цій справі позивач оскаржував наказ військової частини про призначення позивача до військової частини згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, зарахування до списків особового складу військової частини, та просив зобов`язати командира військової частини виключити позивача зі списків особового складу військової частини. За результатом перегляду справи суд касаційної інстанції дійшов висновку, що зарахування позивача до списків військової частини відбулось з порушенням приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим підтвердив правильність рішення суду першої інстанції, яким скасовано оскаржуваний наказ військової частини та зобов`язано командира військової частини виключити із списків особового складу військової частини позивача.

Відтак, обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача не суперечить приписам закону та практиці Верховного Суду.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат відповідно до присів процесуального закону.

Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновки, що правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 243, 316, 322 КАС України суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі № 160/7849/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з 04 вересня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.

Повна постанова складена 04 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя О.В. Головко

суддя Я.В. Семененко

суддя І.Ю. Добродняк