Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №160/23982/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/23982/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Головко О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року

у справі №160/23982/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 30.05.2025 № 047150032067 про відмову у призначенні пенсії;

- зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком на підставі пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з одночасним зарахуванням до спеціального стажу періоду роботи з 30.03.1995 по 15.04.2010 та до страхового стажу періоду роботи з 01.11.1994 по 23.05.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії позивачка мала необхідний пільговий стаж, а саме: працювала на посаді водія міського пасажирського транспорту 15 років 17 днів та досягла віку 50 років, а отже відповідала всім вимогам законодавства щодо виходу на пенсію на пільгових умовах. Пенсійний орган, при наявності двох одночасно діючих законів, які регулюють однакові правовідносини, але містять для позивачки різні правила призначення пенсії на пільгових умовах стосовно параметру вікового цензу, пільгового стажу, під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії замість застосування підходу, який найбільш сприятливий для заявника (позивача), застосував менш сприятливе право та порушив легітимні очікування позивачки, чим також порушив принципи верховенства права та норми Конституції України. За позицією позивачки, вона має право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.

Позивачка також вказує, що вона не несе відповідальності за правильність записів у Довідках про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії і певні недоліки в них не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії на пільгових умовах, чим порушено її право на належне пенсійне забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 30.05.2025 № 047150032067 «Про відмову в призначенні пенсії»;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пільгової пенсії відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 30.03.1995 по 15.04.2010 та до страхового стажу періоди роботи з 01.11.1994 по 23.05.2023 з урахуванням раніше зарахованих періодів;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.05.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .

- у задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення позивачки за призначенням пенсії на пільгових умовах існували два закони, які одночасно визначали правила призначення пенсій на пільгових умовах, а саме: п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, які в свою чергу містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за п. «з» ст.13 Закону №1788-XII та 55 років за п.8 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV. З огляду на висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020, практику Європейського суду з прав людини, суд, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявниці закону, у зв`язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив позов в цій частині.

Також суд зазначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За встановлених у справі обставин, виходячи зі змісту записів у трудовій книжці позивачки та їх очевидності, суд визнав безпідставним посилання відповідача на те, що в довідках від 11.04.2025 №90 та №91 міститься невірне посилання на правову норму, яка визначає право позивачки на отримання пенсії, до того ж, позивачка не відповідає за правильність записів у цих довідках і на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у цих довідках.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вказує, що право особи на призначення пільгової пенсії виникає відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV по досягненню пенсійного віку – 55 років, загального стажу роботи не менше 25 років та наявності стажу роботи водієм міського пасажирського транспорту не менше 10 років. За результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії, встановлено вік позивачки 50 років 05 місяців 03 дні, її страховий стаж складає 25 років 09 місяців 16 днів, її пільговий стаж роботи не підтверджено, оскільки до пільгового стажу не враховано періоди роботи з 30.03.1995 по 15.04.2010, так як довідки на підтвердження цього стажу містять певні невідповідності, а саме: посилання не на ті правові норми.

Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що позивачка – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася 23 травня 2025 року до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Заяву позивачки та додані до неї документи розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управління ПФУ у Львівській області.

Рішенням Головного управління ПФУ у Львівській області №047150032067 від 30 травня 2025 року відмовлено у призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

В цьому рішенні зазначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв – після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу, зокрема, для жінок – не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Пенсійним органом встановлено, що вік заявниці 50 років 05 місяців 03 дні, страховий стаж особи становить 25 років 09 місяців 16 днів, пільговий стаж особи не підтверджено.

До пільгового стажу роботи не зараховано періоди з 30.03.1995 по 15.04.2010 згідно довідок від 11.04.2025 №№ 90, 91, оскільки в документах міститься посилання на ст. 114 п. 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а пенсія за віком на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв призначається відповідно до п. 8. ч. 2 ст. 114 Закону 1058-IV.

Згідно поданих документів пенсійний орган дійшов висновку, що у позивачки право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутнє.

Позивачка, вважаючи таке рішення пенсійного органу протиправним, звернулася до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Законом № 213-VIII від 02.03.2015, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «з» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах жінкам з 50 до 55 років і визначено необхідний стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Також відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону України № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пільгових умовах пенсія за віком призначається: водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі 1-5/2018(746/15) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій на пільгових умовах, а саме: пункт «з» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 8 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017, при цьому в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах перший із цих законів визначає такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20, де Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України”). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV, як то правильно зазначено судом першої інстанції.

Зі змісту спірного рішення пенсійного органу вбачається, що позивачка досягла віку 50 років, а отже пенсійним органом протиправно відмовлено позивачці в призначенні пільгової пенсії з підстави недосягнення нею необхідного пенсійного віку.

Стосовно страхового стажу позивачки та зарахування до спеціального стажу позивачки, який дає право на пенсію до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зазначеного нею періоду роботи з 30.03.1995 по 15.04.2010 суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Положенням ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує наявний трудовий стаж для призначення пенсій є трудова книжка. Це ж передбачено і п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.

Відповідно до пп.2 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, наведені у цьому пункті, в тому числі: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку №22-1 визначені документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а саме:

довідка про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного стажу роботи (у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктами 1-6, 8 частини другої, частиною третьою статті 114 Закону та пунктом 23 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону). У разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника пільговий стаж підтверджується комісією з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, згідно з Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року № 18-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2006 року за № 1231/13105 (далі - Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії). Орган, що призначає пенсію, додає рішення цієї комісії;

документи про проведення атестації робочих місць за умовами праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» (для зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періодів роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 або із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, після 21 серпня 1992 року).

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 цього Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).

У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення, необхідне надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17.

Як правильно з`ясував суд першої інстанції, зміст трудової книжки позивачки засвідчує факт її роботи з 01.11.1994 по 23.05.2023, у тому числі, з 30.03.1995 по 15.04.2010 за спеціальністю, яка передбачена пунктом «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII, п.8 ч.2 ст.114 Закону № 1058-ІV та надає право виходу на пенсію за віком на пільгових умовах.

Записи в трудовій книжці про роботу позивачки виконані зрозуміло в хронологічному порядку, узгоджуються між собою, не містять суперечливих даних. Стосовно повноти та достовірності записів в трудовій книжці позивачки у пенсійного органу жодні зауваження відсутні.

За встановлених у справі обставин суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що в спірному випадку неправильне зазначення в довідках від 11.04.2025 №90 та №91 правової норми, яка визначає право позивачки на отримання пенсії на пільгових умовах, не впливає на вирішення питання зарахування певного періоду роботи позивачки до її спеціального стажу, не спростовує пільгового характеру роботи позивачки у визначений нею період, тому не може вважатися недоліком заповнення документів, що тягне за собою такий негативний наслідок для позивачки як не зарахування періоду роботи з 30.03.1995 по 15.04.2010 до її спеціального стажу.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства чи іншого органу не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок.

Відповідно до позиції, яка висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а і враховується судом при розгляді цієї справи, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Судом з`ясовано, що в спірному випадку відомості щодо періодів роботи у поданих позивачкою пенсійному органу документах в їх сукупності узгоджуються між собою, не містять суперечливих даних, не дають підстав для сумнівів у їх достовірності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пенсійний орган не здійснив належний розрахунок страхового та спеціального стажу позивачки, відтак рішення відповідача від 30.05.2025 № 047150032067 про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі №160/23982/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя О.В. Головко

суддя Я.В. Семененко