Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №160/2625/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

31 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/2625/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 ( суддя Дєєв М.В.) в адміністративній справі №160/2625/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:

визнати протиправними дії відповідача що полягають у невиплаті позивачу грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Обґрунтування позовних вимог позивачем полягає в наступному.

Позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації.

14.07.2024 року він отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини.

На думку позивача, він повністю відповідає критеріям, визначеним абзацом 4 пункту 4 Постанови КМУ № 153 від 11.02.2025 року, оскільки він є громадянином України з числа осіб рядового, сержантського та старшинського складу, уклав контракт про проходження військової служби під час воєнного стану у віці до 25 років, брав участь у бойових діях та отримав поранення.

Згідно з відзивом Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву, відповідач обґрунтовував свою відмову у задоволенні позовних вимог такими аргументами:

1.Притягнення до кримінальної відповідальності: у зв`язку з притягненням позивача до кримінальної відповідальності та враховуючи вимоги абзацу 5 пункту 4 постанови КМУ від 11.02.2025 № 153, позивач втратив право на виплату відповідної одноразової грошової винагороди.

2.Недостатня тривалість участі в бойових діях: оскільки позивач брав участь у бойових діях менше 30 днів, у військової частини НОМЕР_2 відсутні правові підстави для нарахування та виплати винагороди у розмірі 1/6 від 1 млн гривень, передбачених постановою КМУ від 11.02.2025 № 153.

3.Обставини отримання поранення: позивач отримав поранення у населеному пункті, який перебував поза межами ведення воєнних (бойових) дій, що суперечить вимогам абзацу 4 пункту 4 постанови КМУ від 11.02.2025 № 153.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 року відмовлено у задоволені вимог позивача.

Суд зазначив, що постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, 1 2 Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» визначає чіткі критерії та умови для виплати одноразової грошової винагороди військовослужбовцям, які уклали контракти.

Недотримання умов та обмеження через кримінальну відповідальність: відповідно до матеріалів справи та положень постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 (зокрема абзацу 5 пункту 4), притягнення позивача до кримінальної відповідальності та обставини самовільного залишення військової частини (СЗЧ) стали підставою для втрати права на отримання відповідної винагороди.

Невідповідність умовам отримання виплати за поранення / участь у бойових діях: суд погодився з доводами відповідача про те, що позивач не відповідає повному переліку обов`язкових критеріїв, передбачених цією постановою для здійснення нарахування (зокрема щодо тривалості безпосередньої участі в бойових діях та обставин і місця отримання поранення поза межами ведення воєнних дій).

Відсутність протиправності дій відповідача: оскільки військова частина діяла в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства і умов експериментального проекту, відмова у виплаті одноразової грошової винагороди (викладена у листі від 09.01.2026 року) є правомірною, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Апеляційна скарга надійшла від позивача, в якій позивач зазначає, що дії відповідача які полягають у невиплаті позивачу грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» - протиправними та такими, що не відповідають вимога чинного законодавства.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Апеляційним переглядом справи встановлено, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, а саме: - з 23.11.2021 року по 17.05.2023 року – строкова військова служба; з 17.05.2023 року укладено контракт про проходження військової служби; з 17.05.2023 року по 05.09.2025 року на посаді стрілець 3-го відділення 1-го патрульного взводу 4-ї патрульної роти 2-го патрульного батальйону; з 05.09.2025 року по 26.11.2025 року перебував в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в зв`язку із самовільним залишенням військової частини в період з 25.08.2025 року по 13.11.2025 року; з 26.11.2025 року по даний час перебуває на посаді стрільця 3-го відділення 1-го патрульного взводу 4-ї патрульної роти 2-го патрульного батальйону.

Представник Позивача – адвокат Трунілов Ярослав Олександрович засобами поштового зв`язку направив на адресу Військової частини НОМЕР_2 адвокатський запит та заяву, в яких порушувалося питання щодо виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої абзацами другим та четвертим пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

Листом від 09.01.2026 року №6/11/13-Т-2 позивачу відмовлено в виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої абзацами другим та четвертим пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

Посилаючись на вказані обставини та, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон 2232-ХІІ).

Частиною 3 статті 1 Закону 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі Порядок).

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 встановлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Одноразова грошова винагорода у розмірі 1 000 000 гривень, передбачена пунктом 4 Постанови КМУ №153 від 11.02.2025 року, призначена для військовослужбовців, які у віці до 25 років вступили або були призвані на службу під час воєнного стану та мають сукупну тривалість безпосередньої участі у бойових діях щонайменше 6 місяців (або отримали поранення/полон).

Для отримання виплати позивач (діючий або звільнений військовослужбовець) має одночасно відповідати таким критеріям:

-категорія: особи рядового, сержантського і старшинського складу (згодом змінами розширено на колишніх строковиків та деяких молодших офіцерів, які пройшли переатестацію)

-віковий критерій: прийняті за контрактом або призвані за мобілізацією у віці від 18 до 25 років

-бойовий досвід: безпосередня участь у бойових діях сумарно не менше 6 місяців (180 днів)

-пропорційне нарахування: якщо тривалість бойових дій менша за 6 місяців, виплата розраховується пропорційно (1/6 мільйона, тобто близько 166 666 грн за кожні 30 днів участі)

-винятки для повної виплати: повний 1 мільйон грн виплачується незалежно від вислуги 6 місяців, якщо військовослужбовець отримав поранення, контузію, каліцтво під час захисту Батьківщини або потрапив у полон.

Повертаючись до обставин справи встановлено, позивач 25 серпня 2025 року приблизно о 08 годині 00 хвилин при перевірці наявності особового складу був відсутній на місці несення служби, про причини самовільного залишення військової частини командуванню не доповів, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час на власний розсуд поза межами місця несення служби, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього та усвідомлюючи протиправність і помилковість своїх дій.

Військовою частиною НОМЕР_2 за даним фактом самовільного залишення військової частини було проведено службового розслідування за результатом якого позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено «догану».

Також, військовою частиною НОМЕР_2 по даному факту СЗЧ, в зв`язку з тим, що в діях позивача вбачались ознаки військового кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 ККУ матеріали службового розслідування було направлено до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтава.

Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтава за результатом розгляду повідомлення військової частини та матеріалів службового розслідування стосовно можливого скоєння позивачем кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України 17 листопада 2025 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025170030025579.

В подальшому в рамках даного кримінального провадження слідчим третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві та прокурором Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону позивачу була вручена підозра про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Частина 5 статті 407 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби (СЗЧ), а також невчасне з`явлення на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

З моменту внесення відомостей про СЗЧ до ЄРДР військовослужбовцю припиняється виплата грошового забезпечення, премій та додаткових винагород.

У разі обвинувачення за ст. 407 КК особа автоматично втрачає право на отримання мотиваційного 1 млн грн, оскільки ключовою умовою є зразкове та безперервне виконання обов`язків у бойових умовах, а СЗЧ повністю анулює цей статус.

З огляду на вказане та враховуючи вимоги абз. 5 п. 4 постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 позивач втратив право на виплату даної винагороди.

Проте не всі міркування відповідача заслуговують на увагу, заперечення військової частини НОМЕР_2 є неправильне тлумачення норм права та обмежувального застосування положень Постанови КМУ №153 від 11.02.2025 року.

Позиція військової частини про те, що участь у бойових діях тривалістю менше 30 днів взагалі позбавляє права на виплату, є протиправною. Вона повністю суперечить принципу пропорційності, закладеному в самому тексті Постанови.

Постанова №153 чітко визначає, що базовий розмір винагороди (1 млн грн) розраховується за 6 місяців (180 днів) безпосередньої участі. Формулювання « 1/6 від 1 мільйона за кожні 30 днів» є логічною математичною моделлю, але закон не встановлює мінімального порогу у 30 днів для початку нарахувань. Право на виплату виникає за фактичні дні участі. Якщо цей строк є меншим, винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби із розрахунку 1/6 від одного мільйону гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях (сумарно обчислених). Виплата здійснюється один раз за весь період проходження військової служби.

Твердження військової частини, що позивач отримав поранення у населеному пункті, який перебував поза межами ведення воєнних (бойових) дій, що суперечить вимогам абзацу 4 пункту 4 постанови КМУ від 11.02.2025 № 153, є юридично неспроможним, оскільки визначальним фактором для отримання виплати за Постановою КМУ №153 є причинно-наслідковий зв`язок поранення із захистом Батьківщини (виконанням обов`язків військової служби), а не географічне місцезнаходження госпіталю, тилової бази чи населеного пункту, де стався підрив або обстріл.

Постанова КМУ №153 не містить відсилочних норм, які б обмежували право на виплату за поранення виключно Наказом Мінреінтеграції про перелік бойових територій. Ключова юридична умова — отримання ушкодження під час захисту Батьківщини, що підтверджено матеріалами справи.

Разом з тим, колегія суддів вважає доцільним зауважити, що під безпосередньою участю у бойових діях слід розуміти перебування в районах ведення бойових дій та виконання бойових або спеціальних завдань, визначених бойовими статутами, настановами, доктринами.

Завдання з фортифікації, наведення переправ, охорони критичної інфраструктури можуть вважатися такими, що виконуються у рамках участі в бойових діях, якщо вони проводяться в районі бойових дій і відповідають військовим нормативним документам.

Таким чином, в даному випадку, суд враховує те, що обмеження щодо виплати спірної винагороди застосовуються до військовослужбовців, які в період з дня прийняття (призову) на військову службу (після 24.02.2022 року) до 13.02.2025 року притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адиіністративної відповідальності за військові правопорушення чи дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 в адміністративній справі №160/2625/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 31 серпня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 01 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Л.А. Божко

суддя Ю. В. Дурасова