Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №440/1212/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 р. Справа № 440/1212/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “ЮГТАРА” на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Бевза В.І.) від 07.05.2026 по справі № 440/1212/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “ЮГТАРА”

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ Фірма “ЮГТАРА”, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:

визнати протиправним та скасувати рішення щодо можливості чи неможливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов`язку за № 22/16-31-04-01-07 від 11.11.2025, яке винесене Головним управлінням ДПС у Полтавській області;

зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області повторно розглянути заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЮГТАРА" за вих. № 02/10 від 13.10.2025, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 по справі № 440/1212/26 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області № 22/16-31-04-01-07 від 11.11.2025 щодо можливості чи неможливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов`язку.

Зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області повторно розглянути заяву № 02/10 від 13.10.2025 про неможливість своєчасного виконання свого податкового обов`язку з урахуванням висновків суду.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області до Державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України, одержувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ одержувача 37993783, банк одержувача Казначейство України (ЕАП), рахунок одержувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7987,20 грн. (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят сім гривень 20 копійок).

27.04.2026 від представника позивача до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій він просив суд: вирішити питання про розподіл судових витрат в межах розгляду справи № 440/1212/26 шляхом винесення додаткового рішення про стягнення з Головного управління ДПС у Полтавській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГТАРА" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 по справі № 440/1212/26 заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення, відмовлено в ухвалені додаткового рішення суду у цій справі.

Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нове судове рішення, яким стягнути з Головного управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу: 44057192, вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська обл., 36000) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГТАРА" (ідентифікаційний код юридичної особи: 25297937, Україна, 74987, Херсонська обл., м. Нова Каховка, селище міського типу Дніпряни, вул. 1 травня, буд. 17) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн", посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивач повідомляв суд в позовній заяві, що згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України докази, які підтверджують розмір судових витрат, будуть надані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Вказує, що позивач не пропустив строк для подання доказів для вирішення питання щодо витрат на правничу допомогу. В апеляційній скарзі позивач також просить стягнути з Головного управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу: 44057192, вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська обл., 36000) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГТАРА" (ідентифікаційний код юридичної особи: 25297937, Україна, 74987, Херсонська обл., м. Нова Каховка, селище міського типу Дніпряни, вул. 1 травня, буд. 17) судові витрати, понесені в суді апеляційної інстанції.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності ухвали суду першої інстанції, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення в частині розподілу витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що суд розглянув та вирішив питання щодо правничих витрат, як у мотивувальній частині рішення суду, так і у резолютивній. Також суд зазначив, що жодних заяв із належними доказами про неможливість надання доказів понесення витрат на правничу допомогу до ухвалення судового рішення від представника позивача не надходило.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як визначено частиною 1 пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі– КАС України, Кодекс), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до котрих, в тому числі, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

За змістом 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В силу правового регулювання частин 1, 3 статті 143 Кодексу суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина 5 статті 143 КАС України).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 252 КАС України однією з підстав для ухвалення додаткового рішення є не вирішення судом питання про судові витрати.

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21 (ухвала від 07.07.2023) зауважила, що вказівка у частині 7 статті 139, частині 3 статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап – перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи – для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) – пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.

Так, Кодекс адміністративного судочинства України не визначає конкретної форми заяви, передбаченої частиною 7 статті 139 КАС України і частиною 3 статті 143 КАС України, про подання після ухвалення судового рішення доказів на підтвердження понесення судових витрат на правничу допомогу адвоката. Вказане дає підстави для висновку, що така заява може бути як усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами), так і письмовою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 04.12.2025 у справі № 280/12167/24, від 08.07.2025 у справі № 440/5503/20.

За змістом вищенаведених висновків об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21, а також у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 600/752/22-а, якщо до завершення розгляду справи сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до договору про надання правничої допомоги № 01/11-25 від 18.11.2025, який укладений між АО «Джі Ен Ес Консалтинг», в особі керуючого партнера Наконечного Віталія Леонідовича, який діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та ТОВ «ЮГТАРА» (далі – Клієнт), в особі директора Давиденка Сергія Вікторовича, який діє на підставі Статуту, з другої сторони, які при спільному згадуванні іменуються "Сторонами", а кожна окремо – "Сторона" або "Виконавець" чи "Клієнт" відповідно, Сторони уклали цей Договір про надання правничої допомоги (далі – «Договір»), за умовами якого Клієнт доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання забезпечити надання правничої допомоги Клієнту (надалі – "Послуги") на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні та документально підтверджені для виконання Договору.

Відповідно до пп. 4.4 цього Договору після завершення надання правничої допомоги або її частини Виконавець складає Акт та надає його Клієнту. В Акті зазначаються Послуги, фактично надані Виконавцем, розмір фактично витраченого часу (у випадку погодинних ставок), гонорару Виконавця, а також розмір фактичних витрат. Після отримання Акту Виконавця про надання правничої допомоги Клієнт зобов`язаний його погодити. Протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання Акту Клієнт має право висловити свої зауваження до змісту Акту, про що повідомити Виконавця в письмовій формі чи засобами електронного зв`язку. Якщо протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання Клієнтом Акту від останнього не надійдуть зауваження до його змісту, то такий Акт вважається погодженим Клієнтом.

Згідно з пп. 4.7 цього Договору факт надання правничої допомоги Клієнту може засвідчуватися Актом, або документами, які розроблені та/або підписані Виконавцем. На вимогу Клієнта Виконавець надає документ, що підтверджують факт сплати гонорару та фактичних витрат.

Також колегія суддів зазначає, що в пп. 4 розділу 9 позовної заяви, на виконання вимог ч. 7 ст. 139 КАС України представник Позивача заявив про те, що докази (рахунки, тощо) відносно судових витрат, які Позивач понесе у зв`язку з розглядом справи будуть надані суду протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду.

Крім того, в п. 4 прохальної частини тексту позовної заяви позивач (його представник) просив суд стягнути на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЮГТАРА" (ідентифікаційний код юридичної особи: 25297937, Україна, 74987, Херсонська обл., м. Нова Каховка, селище міського типу Дніпряни, вул. 1 травня, буд. 17) понесені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу: 44057192, вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська обл., 36000).

Розгляд справи в суді першої інстанції відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наслідками якого судом першої інстанції 22.04.2026 ухвалене рішення по суті заявлених позовних вимог.

27.04.2026 (тобто протягом п`яти днів з моменту ухвалення рішення суду першої інстанції) представником позивача подану заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої долучено докази на підтвердження факту понесення судових витрат на правничу допомогу, зокрема надано рахунок на оплату № 24/04-2026-1Р від 24.04.2026 та акт про надання послуг № 24/04-2026-1А від 24.04.2026.

Враховуючи те, що в позовній заяві виражено намір сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи, а також зроблено заяву про те, що докази (рахунки, тощо) відносно судових витрат, які Позивач понесе у зв`язку з розглядом справи будуть надані суду протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду, що і було зроблено представником позивача, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для ухвалення додаткового судового рішення є помилковими.

Щодо висновків суду першої інстанції про не надання доказів під час розгляду справи, у чому полягала об`єктивна непереборна можливість надати докази та визначити розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що пп. 4.7 договору про надання правничої допомоги № 01/11-25 від 18.11.2025 визначено, що факт надання правничої допомоги Клієнту може засвідчуватися Актом, або документами, які розроблені та/або підписані Виконавцем. На вимогу Клієнта Виконавець надає документ, що підтверджують факт сплати гонорару та фактичних витрат.

Оскільки розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, представник позивача об`єктивно не міг передбачити, який саме обсяг правничої допомоги ним буде наданий до ухвалення рішення у цій справі.

Натомість, після ухвалення судом рішення від 22.04.2026, представником позивача, на виконання умов договору, складені рахунок на оплату № 24/04-2026-1Р від 24.04.2026 та акт про надання послуг № 24/04-2026-1А від 24.04.2026, які підтверджують обсяг наданої допомоги, час витрачений адвокатом на надання послуг та їх вартість, а тому висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що у розділі V рішення суду від 22.04.2026 суд розглянув заявлені вимоги щодо судових витрат, включаючи витрати на професійну правничу допомогу, де зазначив, що позивач не заявив витрати на правничу допомогу, підстави для їх розподілу відсутні, колегія суддів зазначає, що в позовній заяві представником позивача заявлялося як і клопотання про стягнення судових витрат (до яких відносяться і витрати на правничу допомогу), так і клопотання про те, що докази (рахунки, тощо) відносно судових витрат, які Позивач понесе у зв`язку з розглядом справи будуть надані суду протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду, а тому рішенні від 22.04.2026 суд і не повинен був вирішувати питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу.

На підставі наведених вище обставин, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення є помилковим.

Разом з тим, оскільки за наслідками апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції констатує про помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки саме суд першої інстанції має надати оцінку наданим доказам на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу та відповідно ухвалити додаткове судове рішення за наслідками розгляду цієї заяви.

За цих обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи вище викладене, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду питання про ухвалення додаткового судового рішення.

Що стосується заявленого апелянтом клопотання про стягнення з Головного управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу: 44057192, вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська обл., 36000) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГТАРА" (ідентифікаційний код юридичної особи: 25297937, Україна, 74987, Херсонська обл., м. Нова Каховка, селище міського типу Дніпряни, вул. 1 травня, буд. 17) судових витрат, які понесені в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 7 статті 139 КАС України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Положеннями частин 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Положеннями статті 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/WestAllianceLimited” проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених у суді апеляційної інстанції витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи копії таких документів: Рахунок на оплату № 19/06-2026-1Р від 19.06.2026 до договору про надання правничої допомоги № 01/11-25 від 18.11.2025 (далі – "Договір"); Акт про надання послуг № 19/06-2026-1А від 19.06.2026 до договору про надання правничої допомоги № 01/11-25 від 18.11.2025 (далі – "Договір").

Крім того, в матеріалах справи міститься копія договору про надання правничої допомоги № 01/11-25 від 18.11.2025, укладений між АО «Джі Ен Ес Консалтинг», в особі керуючого партнера Наконечного Віталія Леонідовича, який діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та ТОВ «ЮГТАРА» (далі – Клієнт), в особі директора Давиденка Сергія Вікторовича, який діє на підставі Статуту, з другої сторони, які при спільному згадуванні іменуються "Сторонами", а кожна окремо – "Сторона" або "Виконавець" чи "Клієнт" відповідно, уклали цей Договір про надання правничої допомоги (далі – «Договір»), за умовами якого Клієнт доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання забезпечити надання правничої допомоги Клієнту (надалі – "Послуги") на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні та документально підтверджені для виконання Договору.

Дослідивши зміст Акту про надання послуг № 19/06-2026-1А від 19.06.2026 до договору про надання правничої допомоги № 01/11-25 від 18.11.2025, судом встановлено, що адвокатом в рамках цієї справі (в частині, що стосується оскарження позивачем ухвали суду першої інстанції) надано послугу щодо підготовки та подання до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2026. Витрачено часу 1,5 год. Вартість послуги – 3000,00 грн. Аналогічним чином ця послуга відображена і в Рахунку на оплату № 19/06-2026-1Р від 19.06.2026 до договору про надання правничої допомоги № 01/11-25 від 18.11.2025.

Таким чином, з наведеного слідує, що звертаючись до суду апеляційної інстанції з заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача надав до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що має бути сплачена.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зі змісту норм частини 4, 5 та 6 статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа № 815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа № 640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа № 280/2635/20).

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів встановила, що на виконання умов договору про надання правової допомоги адвокатом в інтересах позивача складено та направлено до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, обсягом 8 сторінок, яка в переважній більшості складається з цитування норм права правових висновків Верховного Суду, а тому складання такої апеляційної скарги не потребувало значного часу.

Враховуючи наявні у матеріалах справи докази на підтвердження понесених позивачем витрат, ступінь складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню на користь позивача підлягають судові витрати на правничу допомогу за подання апеляційної скарги на ухвалу суду у розмірі 1500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “ЮГТАРА” задовольнити частково.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 по справі № 440/1212/26 скасувати.

Справу № 440/1212/26 направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 44057192) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГТАРА" (код ЄДРПОУ 25297937) судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень) 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко