Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №520/36220/23 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 р.Справа № 520/36220/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Чалого І.С. , Русанової В.Б. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, повний текст складено 17.04.24 року по справі № 520/36220/23

за позовом Головного управління ДПС в Одеській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ВОСТОК" , Фермерського господарства "АГРОМАРКЕТ"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ

Головне управління ДПС у Одеській області (далі по тексту – ГУ ДПС у Одеській області, позивач, контролюючий орган) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Восток» (далі по тексту – перший відповідач, ТОВ «ТК «Восток»), Фермерського господарства «Агромаркет» (далі по тексту – ФГ «Агромаркет», другий відповідач), в якому просило суд:

- визнати недійсним Договір поставки сільськогосподарських культур № 15/12/22-1 від 15.12.2022, укладений між ТОВ «ТК «ВОСТОК» » (код ЄДРПОУ 41301451) та ФГ "АГРОМАРКЕТ"» (код ЄДРПОУ 36085068), з усіма додатковими угодами.

В обґрунтування позовних вимог вказував про наявність правових підстав для визнання недійсним Договору поставки сільськогосподарських культур № 15/12/22-1 від 15.12.2022, оскільки угода між відповідачами фактично укладена без мети здійснення господарської діяльності, а тільки для отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту та введення в обіг товару невідомого походження, отримання бюджетного відшкодування з ПДВ, що у сукупності свідчить про наявність у ТОВ «ТК «Восток» та ФГ «Агромаркет» мети укладення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, моральним засадам.

Обґрунтовуючи правомірність звернення з подібним позовом саме до адміністративного суду вказував, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у т. ч. подавати позови до підприємств, установ, організацій, фізичних осіб щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними (як от у випадках ухилення від сплати податків) та щодо застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, зокрема шляхом подання позовів до підприємств, установ, організацій, фізичних осіб. При цьому, вимоги податкового органу про визнання правочинів, укладених господарюючими суб`єктами недійсними, підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такий спір є публічно правовим та входить до компетенції органів ДФС щодо здійснення податкового контролю.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 по справі № 520/36220/23, серед іншого, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 по справі № 520/36220/23 закрито провадження в адміністративній справі.

Зобов`язано Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області (ЄДРПОУ 37874947) повернути Головному управління ДПС в Одеській області (ЄДРПОУ 44069166) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп, сплачений згідно платіжної інструкції № 5050 від 19.12.2023.

Роз`яснено Головному управлінню ДПС в Одеській області, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 по справі № 520/36220/23, а справу № 520/36220/23 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали протиправно не враховано окрему думку суддів Верховного суду Усенко Є. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кривенди О. В., Шевцової Н. В. від 29.02.2024 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 по справі № 580/4531/23 (на якій безпосередньо ґрунтується оскаржувана ухвала) стосовно того, що позовні вимоги ГУ ДПС щодо визнання недійсним правочину, який не відповідає інтересам держави і суспільства, та застосування наслідків його недійсності є публічно-правовим спором, пов`язаним зі здійсненням ГУ ДПС (суб`єктом владних повноважень) владних управлінських функцій, задля забезпечення публічно правового інтересу у сфері оподаткування. Звернення до суду є тим установленим законом способом, в який ГУ ДПС, встановивши під час здійснення податкового контролю обставини, що можуть свідчити про вчинення підконтрольними особами (платниками податків) правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, повинно реалізувати своє повноваження щодо застосування до підконтрольних осіб встановлені законом заходи відповідальності за вчинення такого правочину.

Наголошував, що ГУ ДПС в Одеській області, звертаючись до адміністративного суду з позовом до ТОВ «ТК «Восток» та ФГ «Агромаркет» про визнання договору поставки № 15/12/22-1 від 15.12.2022 недійсним та застосування наслідків недійсності правочинів, правовою підставою позову ГУ ДПС зазначило, зокрема, норми статей 44, 47, 160, 228 ЦК України, вказуючи, що спірний договір відповідачі уклали не в господарських цілях, а з метою ухилення від оподаткування та отримання незаконної податкової вигоди, що завдає шкоди державі, а відтак правочин між відповідачами суперечить інтересам держави і суспільства. У цих правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому, як прямо зазначено в підпункті 14.1.241 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є суб`єктом владних повноважень - у значенні, визначеному КАС України.

Перший відповідач надав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення апеляційну скаргу ГУ в Одеській області, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 по справі № 520/36220/23 - без змін.

Вважав, що суд першої інстанції законно зазначив, що позов у цій справі стосується договору, укладеного між рівноправними учасниками (суб`єктами господарювання), який не є адміністративно-правовим, а позовні вимоги спрямовані на припинення зобов`язальних правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів), що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі статтею 20 ГПК України.

Стверджував, що позивач, як контролюючий орган, не є стороною оспорюваних договорів, не уповноважений керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим чином визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину.

Доводи апелянта про те, що контролюючий орган здійснює податковий контроль у таких правовідносинах, звертаючись із позовом про визнання недійсним договору на підставі статей ЦК України, у т. ч. і статті 228 ЦК України, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги, оскільки статтею 62 ПК України, що визначає способи податкового контролю, такий спосіб, як оспорювання правочинів / договорів, укладених платником податків, не передбачений. Подібних висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23 (Провадження № 11-176апп23).

Другий відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2024 по справі № 520/36220/23 зупинено провадження у справі № 520/36220/23 за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 по справі № 520/36220/23 за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ВОСТОК", Фермерського господарства "АГРОМАРКЕТ" про визнання договору недійсним до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 420/12471/22.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2026 по справі № 520/36220/23 поновлено провадження у справі № 520/36220/23 за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 по справі № 520/36220/23 за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ВОСТОК", Фермерського господарства "АГРОМАРКЕТ" про визнання договору недійсним та призначено розгляд справи на 03.09.2026 у судовому засіданні.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом надсилання повісток в системі "Електронний суд".

Від представника позивача та представника першого відповідача надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ГУ ДПС звернулося до адміністративного суду з позовом про визнання недійсним Договору поставки сільськогосподарських культур 15/12/22-1 від 15.12.2022, укладеного між ТОВ «ТК «ВОСТОК» (код ЄДРПОУ 41301451) та ФГ "АГРОМАРКЕТ" (код ЄДРПОУ 36085068), з усіма додатковими угодами.

Матеріально-правовою підставою таких вимог ГУ ДПС визначило норми статті 228 ЦК України, а фактичною - те, що оспорюваний договір укладений відповідачами без наміру його виконання з метою заниження сум податкових зобов`язань. Отже, у цій справі суб`єкт владних повноважень (контролюючий орган) оспорює правочин (договір), укладений суб`єктами приватного права (господарюючими суб`єктами), з підстав його недійсності, визначених цивільним законом.

Закриваючи провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд першої інстанції виходив з того, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду, оскільки позовна вимога направлена на припинення договірних (зобов`язальних) правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів) у приватноправовій сфері, а позивач, як контролюючий орган, не є стороною оспорюваних договорів, не вповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим чином визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписи частини першої статті 17 Конституції України закріплюють, що до найважливіших функцій держави, справи всього Українського народу, зокрема, належить забезпечення економічної безпеки України.

Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Стаття 125 Конституції України визначає, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 752/8287/18 зазначила, що при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 указано, що з огляду на сутність і правову природу спірних правовідносин приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин - це унеможливлює розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій, у межах яких такий суб`єкт може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції останній має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Колегією суддів встановлено, що у даній справі контролюючий орган, звертаючись до суду із цим позовом, заперечує дійсність укладеного між ТОВ «ТК «Восток» та ФГ «Агромаркет» Договору поставки сільськогосподарських культур № 15/12/22-1 від 15.12.2022, та просить визнати його недійсним, визначивши правовою підставою позовних вимог норми статей 203, 215, 228 ЦК України, а фактичною - те, що оспорюваний договір укладений відповідачами без наміру його реального виконання з метою отримання з державного бюджету незаконного відшкодування ПДВ.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (далі – ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 1.1. статті 1 ПК України).

За пунктом 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: 4.1.1 загальність оподаткування – кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу; 4.1.3. невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.

Податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (пункт 6.1 статті 6 ПК України).

Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) – щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Отже, у податкових правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому, як прямо зазначено в підпункті 14.1.241 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є суб`єктом владних повноважень у значенні КАС України.

Статтею 20 ПК України визначено права контролюючих органів.

Пунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Отож, заявляючи відповідний позов, контролюючий орган діє як суб`єкт владних повноважень, реалізуючи публічно-владні управлінські функції у публічно-правовій сфері податкових правовідносин, із забезпечення виконання конституційного обов`язку платника податків (стаття 67 Конституція України), тобто для забезпечення публічного порядку.

При цьому відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін – в разі виконання правочину обома сторонами – в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне – з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При зверненні контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, особливо враховуючи положення статті 228 ЦК України, вони не є стороною оспорюваного правочину, не перебувають у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носіями власного «приватного» інтересу чи представниками приватного інтересу його сторін.

Колегія суддів вважає, що предмет (об`єкт) такого спору має публічно-владний управлінський характер і пов`язаний із застосуванням, тлумаченням публічно-правових норм. Фактично контролюючий орган реалізує повноваження на втручання у приватноправові відносини шляхом звернення з позовом про визнання недійсним договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, і застосування встановлених законом правових наслідків недійсності такого договору в межах публічно-правових відносин щодо адміністрування сплати податків, зборів, платежів у єдності матеріального та процесуального вимірів. Сфера виникнення спору має загальнозначущий та загальносуспільний характер, зумовлена реалізацією публічного інтересу, тому що податковий орган як суб`єкт з особливим правовим статусом втручається в приватноправові відносини, що виникли на підставі договору, не з власного (приватного) інтересу, а виконуючи повноваження публічного контролю у сфері оподаткування з метою забезпечення національної економічної безпеки шляхом реалізації функції мобілізації фінансових ресурсів. Таке втручання ґрунтується на компетенції контролюючого органу і має характер «владного розпорядження» для припинення дискримінації держави, що слугуватиме запобіжником проти завдання збитків державі.

Такий висновок відповідає й пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оскільки нормою цього пункту виключено з кола справ, які розглядає господарський суд, спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію – визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1–4 цієї частини, та стягнення з відповідача – суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Адміністративна справа – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір – це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень – це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Тобто до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду або до якої з позовом звертається сам суб`єкт владних повноважень у випадках, передбачених законом. Видане суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи. Так само звернення суб`єкта владних повноважень з позовом до особи (осіб) у передбачених законом випадках здійснюється на виконання управлінських функцій і є визначеним законом способом реалізації повноважень у певних, визначених законом, правовідносинах.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Якщо одна сторона в межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо скарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Тобто норми КАС України регламентують порядок розгляду не просто публічно-правових спорів, а тих з них, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Розгляд спорів у межах господарської юрисдикції за зверненням контролюючого органу з позовами про визнання недійсними правочинів та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, призводить до того, що цей орган має довести порушення своїх прав та інтересів, проте оспорювані правочини в цьому випадку не зачіпають будь-яких прав та інтересів органів Державної податкової служби України, оскільки в цих правовідносинах такі органи реалізують виключно владні управлінські функції під час податкового контролю відповідно до ПК України.

Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 19 КАС України, пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України і статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ) [яка згадує справи щодо визнання недійсними правочинів банкрута] дозволяє дійти висновку, що стаття 7 КУзПБ не скасовує дію статті 20 ГПК України, що містить пряму норму про винятки щодо спорів, пов`язаних з недійсністю правочинів, які, на думку контролюючих органів, спрямовані на приховування об`єктів оподаткування.

Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів Державної податкової служби України мають обов`язково бути підкріплені нормами ПК України. Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм цивільного чи господарського права. Тобто відсутній юридичний факт, який би призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов`язків між контролюючими органами та платниками податків. Втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об`єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України – заважає правильно встановити розмір податкового обов`язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку невладного суб`єкта – платника податків.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2025 по справі № 420/12471/22, яка в силу частини 5 статті 242 КАС України підлягає обов`язковому врахуванню.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність приватноправового спору та необхідність його розгляду за правилами господарського судочинства, так як предметом судового контролю у цій справі є визнання недійсним правочину, який суперечить інтересами держави і суспільства, укладеного з метою ухилення від оподаткування та отримання незаконної податкової вимоги, а звернення до суду з цим позовом покликане захистити від протиправних посягань інтерес держави у сфері оподаткування (публічний інтерес) і не переслідує захисту приватного права (приватного інтересу), що зумовлює публічно-правовий характер спірних правовідносин і, відповідно, їх належність до юрисдикції адміністративних судів.

А відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи, що має наслідком прийняття рішення про задоволення вимог апеляційної скарги, та, як наслідок, скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до статті 320 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Приписами статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи вищевикладене, ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 по справі № 520/36220/23 підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 326-329, 353, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 по справі № 520/36220/23 - скасувати.

Прийняти постанову, якою справу № 520/36220/23 за позовом Головного управління ДПС у Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Восток», Фермерського господарства «Агромаркет» про визнання договору недійсним - направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді І.С. Чалий В.Б. Русанова