Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №520/9819/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 р. Справа № 520/9819/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 10.06.26 по справі № 520/9819/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, спонукання до призначення пенсії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області(далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просив:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.04.2026 №262640009810 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 періоди служби з 18.10.2011 по 06.11.2015 та з 01.02.2016 по 30.11.2017 у календарному обчисленні на підставі записів у трудовій книжці та послужному списку;

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити розрахунок вислуги років ОСОБА_1 у пільговому обчисленні (з розрахунку один місяць служби за три місяці) за періоди безпосередньої участі у заходах із забезпечення оборони України згідно з довідкою в/ч НОМЕР_1 від 13.01.2026 № 50/убд;

4) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 за вислугу років згідно зі ст. 12 Закону України № 2262-XII, починаючи з 10.04.2024, на підставі наявних у матеріалах справи документів, без необхідності надання додаткового «подання» від органів ТЦК та СП та без наказу про звільнення зі служби.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що відповідач безпідставно застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) замість спеціального Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон №2262-XII), який регулює пенсійне забезпечення військовослужбовців, поліцейських та осіб начальницького і рядового складу, попри те, що позивач є підполковником поліції та військовослужбовцем, а також набув необхідну календарну та пільгову вислугу років для призначення пенсії. При цьому відповідач протиправно не врахував періоди служби, підтверджені трудовою книжкою, послужним списком та судовими рішеннями про поновлення на службі, безпідставно пославшись на відсутність даних у реєстрі застрахованих осіб. Крім того, пенсійний орган проігнорував право позивача на пільгове обчислення вислуги років у співвідношенні 1:3 за участь у бойових діях та безпідставно переклав на позивача обов`язок щодо отримання необхідних документів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 позов залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що суд першої інстанції вдався до надмірного юридичного формалізму та буквального тлумачення норм матеріального права, безпідставно розірвавши зв`язок між Конституцією України та спеціальним законодавством. Ухваливши рішення про відмову у задоволенні позову через відсутність подання від органів територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП) чи наказу про звільнення, які орган пенсійного фонду мав витребувати самостійно, суд поклав наслідки бездіяльності суб`єктів владних повноважень на позивача.

Позивач вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність "абсолютного обов`язку звільнення" як передумови для призначення пенсії за вислугу років ґрунтується на хибній методології сліпого буквального тлумачення норм права, без урахування контексту воєнного стану. Внаслідок законодавчих обмежень воєнного стану позивач позбавлений фізичної та юридичної можливості виконати процедурну умову — надати наказ про звільнення. За наявності в матеріалах справи беззаперечних первинних доказів (трудової книжки, послужного списку підполковника поліції), суд першої інстанції не був обмежений дискрецією державних органів. Навпаки, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з метою повного та ефективного захисту прав військовослужбовця, суд мав вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача провести розрахунок і прийняти рішення по суті заявлених вимог. Відмова суду у наданні правового захисту з мотивів "необхідності дотримання бюрократичної процедури", яка заблокована самими ж державними органами, є нівелюванням сутності правосуддя».

Крім того, на думку позивача, суд першої інстанції взагалі проігнорував календарні показники стажу позивача. Попри наявність значного обсягу пільгової вислуги, позивач станом на 10.04.2024 набув понад 25 років вислуги саме в календарному обчисленні. Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-XII, наявність 25 років календарного стажу є самостійною, безумовною та вичерпною підставою для призначення пенсії за вислугу років.

Відтак, висновки суду першої інстанції щодо неможливості застосування пільгового обчислення взагалі позбавлені правового сенсу в межах цієї справи, оскільки позивач виконав вимогу закону щодо необхідного стажу суто за календарем. Відсутність у профільному законі механізму призначення пенсії за вислугу років безпосередньо під час мобілізації (без факту звільнення) є не "навмисним правовим обмеженням", як помилково констатував суд першої інстанції, а типовою прихованою законодавчою прогалиною.

Крім того, в додаткових поясненнях позивач звертає увагу на те, що обмеження позивача у праві на призначення пенсії порівняно з особами, які отримують її за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), є явною дискримінацією за ознакою професійної приналежності та джерела пенсійного регулювання. Просить застосувати аналогію закону (частину другу статті 2 Закону № 2262-XII) та визнати за ОСОБА_1 право на призначення та виплату пенсії за вислугу років з 10.04.2024 року без обов`язкового юридичного факту звільнення з військової служби в період дії воєнного стану.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до громадянства України, документований паспортом громадянина України № НОМЕР_2 , згідно з послужним списком позивач з 20.12.1993 по 25.06.2019 проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ України (далі - ОВС України) (міліції, податкової міліції), в органах Національної поліції України, згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2022 №57 старшину ОСОБА_1 призвано на військову службу, зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення з 26.02.2022.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_3 від 11.03.2026 №2486/4237 головний сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації в Військовій частині НОМЕР_3 .

За викладеними у позові твердженнями, станом на 10.04.2024 заявник набув 25 календарних років вислуги. З метою призначення пенсії звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про підготування та подання до органів Пенсійного фонду України необхідних документів для призначення пенсії, проте відповіді не отримав.

Не погоджуючись із бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_2 заявник звернувся до суду з вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягає у не оформленні і не направленні до органу, що призначає пенсії, всіх необхідних документів і подання про призначення пенсії у 10-денний строк з дня одержання заяви про призначення пенсії за вислугу років із 10.04.2024 ОСОБА_1 ;

2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 оформити всі необхідні документи і подання про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 і направити до органу, що призначає пенсії.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 по справі №320/53083/24 було визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягає у не оформленні і не направленні до органу, що призначає пенсії, всіх необхідних документів і подання про призначення пенсії у 10-денний строк з дня одержання заяви про призначення пенсії за вислугу років із 10.04.2024 ОСОБА_1 . Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до Закону № 2262-XII та прийняти рішення, відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 30.01.2007 року № 3-1, Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 по справі №320/53083/24 набрало законної сили та Голосіївським ВДВС у м. Києві КМУ МЮ України 19.02.2026 відкрито виконавче провадження ВП №80296110.

Постановою державного виконавця Голосіївського ВДВС у м. Києві КМУ МЮ України від 25.03.2026 на ІНФОРМАЦІЯ_3 накладено штраф за невиконання рішення суду від 15.12.2025 по справі №320/53083/24 у розмірі 5100,00 грн.

Постановою державного виконавця Голосіївського ВДВС у м. Києві КМУ МЮ України від 02.04.2026 на ІНФОРМАЦІЯ_3 накладено штраф за невиконання рішення суду від 15.12.2025 по справі №320/53083/24 у розмірі 10200,00 грн.

Постановою державного виконавця Голосіївського ВДВС у м. Києві КМУ МЮ України від 03.04.2026 закінчено виконавче провадження згідно п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження". Направлено повідомлення до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві про факт вчинення кримінального правопорушення.

Доказів виконання ІНФОРМАЦІЯ_3 рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 по справі №320/53083/24 матеріали справи не містять.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 09.04.2026 по справі №752/9133/26 було зобов`язано службову особу Голосіївського управління поліції Національної поліції України у місті Києві, до компетенції якої входить внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_1 вх. №68162-2026 від 30.03.2026, яка зареєстрована до інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» Голосіївського УП (ІПНП) за № 20906 та виконати всі вимоги встановлені ч. 2 ст. 55, ст. 214 Кримінально-процесуального кодексу України.

09.04.2026 позивач звернувся через електронний портал до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно із Законом № 2262-XII.

Згадане звернення заявника було розглянуто суб`єктом владних повноважень у порядку Закону №1058-ІV.

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 17.04.2026 №262640009810 заявнику було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону №1788-XII та Прикінцевих положень Закону №1058-ІV у зв`язку із відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, що дає право на пенсію за вислугу років та не досягненням пенсійного віку, передбаченого пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону №1058-ІV.

Зазначено, що вік заявника: 50 років. Відповідно до Закону № 1058-IV на призначення дострокової пенсії за віком мають чоловіки, які досягли 55 років за наявності страхового стажу не менше 25 років, військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. Загальний страховий стаж з урахуванням інформації в індивідуальних відомостях про застраховану особу складає 25 років 0 місяців 23 дні.

До страхового стажу роботи не зараховано період проходження військової служби з 18.10.2011 по 06.11.2015 за записами у трудовій книжці серії НОМЕР_4 від 28.11.2000, оскільки відсутні відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Довідка про проходження військової служби та нараховані суми грошового забезпечення заявником не надана. В наданому заявником пакеті документів для призначення пенсії за вислугу років відсутня інформація та документи для призначення зазначеного виду пенсії.

Стаж роботи за вислугою років - відсутній. Заявник працює. Враховуючи зазначене, вирішено відмовити ОСОБА_1 в призначені пенсії за вислугу років. Дата з якої особа матиме право на пенсійні виплати - 24.11.2030 відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV або до надання додаткових документів за роботу на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років. Рішення про відмову може бути переглянуто при наданні нової заяви про призначення пенсії із додатковими документами.

За викладеними стороною позивача твердженнями, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 злісно саботує виконання закону та рішення суду, єдиним ефективним засобом захисту є покладання обов`язку з призначення пенсії безпосередньо на Пенсійний фонд України на підставі наданих позивачем первинних документів.

Стверджуючи про протиправність відмови відповідача у призначенні пенсії за вислугу років, заявник ініціював даний спір.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на момент звернення із заявою про призначення дострокової пенсії за вислугу років перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, тобто не був звільнений з публічної служби у розумінні Закону №2262-XII, а встановлена законодавством процедура призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність факту звільнення та оформлення уповноваженим органом документів про вислугу років, що у даному випадку не було забезпечено. Крім того, суд першої інстанції послався на те, що відсутність належно оформленого та направленого до органу Пенсійного фонду України подання уповноваженого органу виключає можливість покладення на відповідача обов`язку самостійно визначати спеціальний стаж та здійснювати його пільговий або календарний розрахунок поза встановленою процедурою.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

У відповідності до ст. 1 Закону №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону №1788-ХІІ визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Пенсійне забезпечення осіб, які у минулому проходили військову службу (чи службу в органах та підрозділах ОВС, податкової міліції, Національної поліції України) може здійснюватись або у порядку Закону №2262-XII або у порядку ч. 4 ст. 115 Закону №1058-ІV.

Відповідно до абзацу 1 ст. 1 Закону №2262-XII особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з п. "а"-"в" ст. 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби), зокрема, особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу; особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань; особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.

Військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби (ст. 2 Закону №2262-XII).

Таким чином, у порядку Закону №2262-XII пенсія вперше може бути призначена виключно після настання події звільнення з військової служби або публічної служби у тих органах, вислуга років у яких призводить до набуття права на пенсію відповідно до цього Закону.

Положеннями п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону №2262-XII визначено, що пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Відповідно до ст. 48 Закону №2262-XII заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається в електронній або паперовій формі до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику роз`яснюється, які документи він повинен надати додатково. При наданні ним цих документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз`яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою, зазначені в частині першій цієї статті.

Особа, яка звернулася за призначенням пенсії, пред`являє паспорт громадянина України або інший документ, що засвідчує особу.

Згідно ст. 49 Закону №2262-XII пенсію згідно з цим Законом призначають органи Пенсійного фонду України.

Документи про призначення пенсії розглядає орган Пенсійного фонду України і не пізніше ніж у 10-денний строк з дня їх надходження приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії.

Документом, який підтверджує призначення пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається органом Пенсійного фонду України.

Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причини орган Пенсійного фонду України видає (надсилає) заявникові не пізніше ніж протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №2262-ХІІ, крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, регулює Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №2262-XII від 30 січня 2007 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1).

Відповідно до п. 2 розділу І Порядку № 3-1 заява про призначення пенсії за вислугу років, по інвалідності подається військовослужбовцем, звільненим зі служби, та особою, яка має право на пенсію згідно із Законом або відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку (заява про призначення/перерахунок пенсії), до органу, що призначає пенсію, через уповноважений орган (структурний підрозділ), який здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Міністерства юстиції України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Служби судової охорони, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України, Національної поліції України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Управління державної охорони України (далі - уповноважений орган (структурний підрозділ)), за останнім місцем служби.

Згідно п. 2 розділу ІІ Порядку № 3-1 до заяви про призначення пенсії за вислугу років, по інвалідності додаються такі документи:

1) подання про призначення пенсії, підготовлене уповноваженим органом (структурним підрозділом) (додаток 7 до цього Порядку);

2) витяги з наказів про звільнення та (або) виключення зі списків особового складу (за винятком осіб, окремі періоди проходження служби яких не підлягають розголошенню) або їх копії;

3) розрахунок вислуги років для призначення пенсії/виписка з розрахунку вислуги років для призначення пенсії або їх копії (за винятком осіб, окремі періоди проходження служби яких не підлягають розголошенню);

4) грошовий атестат та довідка про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (додаток 8 до цього Порядку);

5) військово-медичні документи про стан здоров`я звільненої особи (за винятком осіб, які не проходили військово-лікарську комісію);

6) документи про страховий стаж особи, які передбачені підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1) (далі - Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») (для призначення пенсії згідно з пунктом «б» статті 12 Закону);

7) документи, що підтверджують право на встановлення особі надбавок, підвищень та інших доплат (за наявності), які передбачені пунктом 4 цього розділу;

8) заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.

Відповідно до п. 14 розділу ІІ Порядку № 3-1 при поданні заяви в паперовій формі документи з урахуванням вимог, передбачених пунктом 15 розділу II цього Порядку, можуть подаватись як в оригіналах, так і в копіях, засвідчених нотаріально, уповноваженим органом (структурним підрозділом), органом, в якому особа проходила військову службу (службу), або органом, що призначає пенсію.

Згідно з п.п. 1-3 розділу ІІІ Порядку № 3-1 уповноважений орган (структурний підрозділ) у 10-денний строк з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і подання про призначення пенсії і направляє до органу, що призначає пенсії.

Уповноважений орган (структурний підрозділ) надає допомогу особі в одержанні необхідних для призначення пенсії документів.

У разі якщо підготовлено не всі необхідні документи для призначення пенсії, то подаються наявні, а документи, яких не вистачає, подаються додатково.

Копії документів, необхідних для призначення пенсії, що подаються уповноваженим органом (структурним підрозділом) до органу, що призначає пенсію, мають бути завірені цим уповноваженим органом (структурним підрозділом) або органом, в якому особа проходила військову службу (службу), в установленому порядку.

Зміст наведених норм права свідчить про те, що право на первинне призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-XII виникає лише після звільнення особи зі служби.

Такий висновок випливає зі змісту статей 1-2, 2 та пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ. Зазначені норми пов`язують право на призначення пенсії з фактом звільнення особи з військової служби або іншої служби, яка дає право на пенсійне забезпечення за цим Законом.

Зокрема, відповідно до статті 2 Закону № 2262-ХІІ пенсії особам, які мають право на пенсійне забезпечення за цим Законом, призначаються та виплачуються після їх звільнення зі служби.

Так само пункт «а» частини першої статті 12 цього Закону передбачає призначення пенсії за вислугу років особам, які звільнені зі служби та на день звільнення мають необхідну вислугу років.

Отже, звільнення зі служби є не просто формальною умовою для призначення пенсії, а обов`язковою передумовою виникнення права на її призначення за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ. Іншими словами, право на таку пенсію виникає після звільнення особи зі служби, якщо на цей момент виконані інші встановлені законом умови.

Водночас, у межах спірних правовідносин така подія відсутня, оскільки позивач проходить військову службу.

Так, з матеріалів справи встановлено та не заперечується ОСОБА_1 , що станом на час звернення із заявою про призначення пенсії та на час розгляду справи позивач продовжує проходити військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_3 , на підтвердження чого в матеріалах справи міститься довідка Військової частини НОМЕР_3 від 11.03.2026 №2486/4237 (а.с. 21).

При цьому, доказів звільнення позивача з військової служби матеріали справи не містять.

З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що незалежно від наявності чи відсутності у позивача необхідної календарної або пільгової вислуги років, а також незалежно від правильності обчислення такої вислуги, право на призначення вперше пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ у позивача у межах спірних правовідносин на момент звернення до органу Пенсійного фонду України не виникло, оскільки обов`язкова умова у вигляді звільнення зі служби відсутня.

Також слід зазначити, що саме уповноважені структурні підрозділи відповідних органів, а не територіальні органи Пенсійного фонду України, первинно перевіряють документи осіб, звільнених зі служби, які звертаються за призначенням пенсії. Вони визначають вислугу років, необхідну для призначення пенсії, та перевіряють, чи є передбачені законом підстави для її призначення.

За результатами такої перевірки уповноважений орган або направляє до територіального органу Пенсійного фонду України подання про призначення пенсії за вислугу років, або відмовляє у його направленні.

Такий висновок наведений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.11.2018 року по справі №537/1980/16-а та Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 року по справі №554/2032/17.

У випадку позивача порядок оформлення та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення та перерахунку пенсій визначається Положенням про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530 (далі - Положення № 530).

Зазначене Положення застосовується з урахуванням Закону №2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393" та Порядку № 3-1.

Таким чином, щодо позивача саме Положення № 530 визначає порядок роботи уповноважених підрозділів Міністерства оборони України з оформлення необхідних документів, обчислення вислуги років та їх подальшого подання до органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 3.1 Положення № 530 оформлення та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення пенсій звільненим з військової служби особам здійснюють уповноважені органи Міністерства оборони України, зокрема обласні ТЦК та СП.

До їх повноважень також належить визначення розміру грошового забезпечення, яке враховується під час обчислення та перерахунку пенсій колишнім військовослужбовцям.

Такі дії здійснюються відповідно до Порядку № 3-1.

Згідно п. 3.2 Положення № 530 заяви про призначення/перерахунок пенсій за формою, передбаченою додатком 1 до Порядку № 3-1, подаються до головних управлінь Пенсійного фонду України за місцем проживання заявника через відділи соціального забезпечення (відділи оформлення допомог, військових пенсій та пільг сектору соціальних виплат) обласних ТЦК та СП.

Указані заяви разом з необхідними документами, зазначеними в пунктах 3.3 - 3.6 цього розділу, реєструються в книзі обліку пенсійних документів (додаток 5).

За цим самим номером у книзі обліку пенсійних документів реєструється особова справа колишнього військовослужбовця, яка надійшла до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Одночасно на заявника оформлюється алфавітна картка (додаток 6).

Копії документів, необхідних для призначення пенсії, що подаються ІНФОРМАЦІЯ_5 до органів Пенсійного фонду України, мають бути завірені в установленому порядку.

Органи Пенсійного фонду України на підставі документів, що надійшли з обласних ТЦК та СП, визначають право заявників на пенсію за вислугу років, по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також розміри та терміни призначення цих пенсій згідно зі статтями 12 - 42 Закону.

Відповідно до п. 3.3 Положення № 530 для оформлення документів щодо призначення пенсії за вислугу років або по інвалідності подаються:

заява;

грошовий атестат (розрахункова книжка) і довідка про додаткові види грошового забезпечення;

військово-медичні документи про стан здоров`я звільненої особи (за винятком осіб, які не проходили військово-лікарської комісії);

документи про страховий стаж (при призначенні пенсії згідно з пунктом 6 частини другої статті 12 Закону);

довідка МСЕК про визнання особи особою з інвалідністю;

копія документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копія сторінки паспорта з такою відміткою);

довідка публічного акціонерного товариства Державний Ощадний банк України (далі - АТ Ощадбанк) або інший документ, що підтверджує відкриття рахунку, найменування та номер відділення АТ Ощадбанк;

копії сторінок паспорта (1, 2, 10, 11 та сторінки з відміткою про останнє місце реєстрації);

копії посвідчень, які дають право на пільги (ветерана війни та військової служби, особи, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС, донора тощо).

Згідно п. 3.8 Положення № 530 обласний ТЦК та СП у 10-денний строк з дня одержання заяви про призначення пенсії: приймає від заявника необхідні документи, донараховує вислугу років до дня звільнення військовослужбовця з військової служби та оформлює подання про призначення пенсії за формою, встановленою додатком 2 до Порядку; передає перший примірник подання та документи, зазначені в пунктах 3.3 3.6 цього розділу, до головного управління Пенсійного фонду України за місцем реєстрації особи; копію подання долучає до особової справи колишнього військовослужбовця, яка зберігається в обласному ТЦК та СП; організовує ознайомлення з поданням особи, якій оформлюється пенсія. Номер подання про призначення пенсії має відповідати номеру, за яким була зареєстрована в Книзі обліку пенсійних документів (додаток 5) заява про призначення пенсії. Подання складається посадовою особою відділу оформлення допомог, військових пенсій та пільг сектору соціальних виплат обласного ТЦК та СП, перевіряється та підписується начальником цього відділу, керівником обласного ТЦК та СП та завіряється гербовою печаткою. Вносити виправлення в подання не дозволяється.

Відповідно до п. 3.9 Положення № 530 днем звернення за призначенням пенсії є день надходження до відповідного органу Пенсійного фонду України, що призначає пенсії, письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, обласний ТЦК та СП роз`яснює заявнику, які документи він повинен надати додатково. Пенсії призначаються у строки, визначені в статті 50 Закону.

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції з організації роботи із забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.12.2014 № 937 (далі - Інструкція №937), на обласні ТЦК та СП покладено, зокрема, обов`язок оформляти та подавати до органів, які призначають пенсії, документи для призначення пенсій особам, звільненим з військової служби, а також членам сімей померлих військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби.

Отже, з аналізу наведених норм встановлено, що саме уповноважені органи Міністерства оборони України, зокрема обласні ТЦК та СП, на першому етапі розглядають документи осіб, звільнених з військової служби, які звертаються за призначенням пенсії. Вони перевіряють подані документи, визначають вислугу років та встановлюють, чи є передбачені законом підстави для призначення пенсії.

За результатами такої перевірки уповноважений орган оформляє та направляє до територіального органу Пенсійного фонду України документи для призначення пенсії або, за відсутності необхідних підстав, не здійснює такого направлення.

Таким чином, саме на уповноважений орган Міністерства оборони України покладено первинне встановлення наявності у звільненої з військової служби особи права на призначення пенсії за вислугу років та оформлення відповідних документів для їх подальшого розгляду органом Пенсійного фонду України.

Аналогічний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року по справі № 537/1980/16-а та у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 року по справі № 554/2032/17.

Отже, кваліфікуючою умовою для набуття права на пенсію за вислугу років є факт звільнення особи зі служби, оскільки саме з цим юридичним фактом Закон №2262-ХІІ пов`язує виникнення права на призначення та виплату такого виду пенсії.

При цьому колегія суддів повторює, що обов`язок щодо оформлення та подання документів для призначення пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ покладено саме на уповноважений орган за останнім місцем служби особи, а не на територіальний орган Пенсійного фонду України. Територіальний орган Пенсійного фонду України відповідно до ст. 49 Закону №2262-ХІІ та положень Порядку №3-1 здійснює розгляд уже оформленого пакета документів, який надходить від уповноваженого структурного підрозділу, та приймає рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії.

Відтак, враховуючи відсутність оформленого та направленого уповноваженим органом подання про призначення пенсії, а також відсутність документів про звільнення позивача зі служби, колегія суддів доходить висновку про відсутність у територіального органу Пенсійного фонду України обов`язку щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Натомість, позивач фактично просить суд покласти на орган Пенсійного фонду України повноваження, які законом віднесені до компетенції уповноваженого органу Міністерства оборони України та ТЦК та СП щодо здійснення обчислення вислуги років, формування пенсійної справи та перевірки первинних документів про проходження служби.

Однак відповідно до принципу розподілу компетенції органів публічної влади та приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України суб`єкт владних повноважень не може діяти поза межами прямо визначених законом повноважень.

Таким чином, відповідач, отримавши особисто подану позивачем заяву без оформленого подання уповноваженого органу та за відсутності документів про звільнення зі служби, не мав правових підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Зі спірного рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 17.04.2026 №262640009810, дійсно встановлено, що відповідачем до спірних правовідносин було помилково застосовано норми Закону №1058-ІV замість норм Закону №2262-ХІІ. Водночас, сама по собі така помилка не означає, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років.

Для виникнення такого права необхідними є передбачені законом умови, зокрема звільнення особи зі служби та належне оформлення уповноваженим органом документів для призначення пенсії. Оскільки у цьому випадку зазначені умови відсутні, підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ немає.

Щодо посилання відповідача у спірному рішенні про неврахування періодів проходження військової служби з 18.10.2011 по 06.11.2015 за записами у трудовій книжці серії НОМЕР_4 від 28.11.2000, з огляду на те, що відсутні відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, слід зазначити, що ч. 1 ст. 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із статтею 20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Разом з тим відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.09.2019 по справі № 489/2283/16-а, від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17, від 11.10.2023 по справі № 340/1454/21.

Колегія суддів зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Верховний Суд у постанові від 20.01.2026 у справі № 460/6126/24 зазначив, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

Разом з тим, посилання відповідача на відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб та несплату страхових внесків за спірні періоди не мають визначального значення для вирішення цього спору. Позивач звернувся за призначенням пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ, а не за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-IV.

Право на пенсію за вислугу років за Законом № 2262-ХІІ залежить від проходження відповідної служби та наявності необхідної вислуги років. При цьому, визначальними для призначення такої пенсії є умови, встановлені саме цим Законом, а не факт сплати страхових внесків чи наявність відповідних відомостей у реєстрі застрахованих осіб.

Щодо доводів позивача про зарахування кратності стажу обчислення вислуги років у співвідношенні 1:3 за участь у бойових діях, слід зазначити, що відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше..

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Згідно частини четвертої статті 17 Закону № 2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Статтею 17-1 Закону № 2262-ХІІ визначено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону № 2262-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок № 393).

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» (далі - Постанова №119), яка набрала чинності 19 лютого 2022 року до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови».

Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.

Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон № 2262-ХІІ, так і Порядок № 393 (в редакції Постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.

Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону № 2262-ХІІ, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

Так, виходячи з положень статті 12 Закону № 2262-ХІІ, та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Тобто Постановою №119 усунуто розбіжності між Законом № 2262-ХІІ та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

З огляду на наведене, умовою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ після набрання чинності Постановою № 119, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23.

Окрім того, подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22, від 31 січня 2024 року у справі № 120/7300/22, від 15 липня 2025 року у справі №520/300/7586/24, від 13 травня 2026 року у справі №520/12393/25, від 26 травня 2026 року у справі №160/30912/24.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що після набрання чинності Постановою №119 умовою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ є наявність саме календарної вислуги років, визначеної у порядку, передбаченому статтею 12 Закону №2262-ХІІ та пунктами 1, 2-1 Порядку №393.

Пільгове обчислення окремих періодів служби, передбачене пунктом 3 Порядку №393, застосовується виключно для визначення розміру пенсії, а не для набуття права на її призначення.

Колегія суддів зазначає, що наявність у позивача окремих документів, зокрема трудової книжки, послужного списку та довідок військових частин, сама по собі не є достатньою для підтвердження вислуги років, необхідної для призначення пенсії за Законом № 2262-ХІІ. Така вислуга має бути підтверджена у порядку та документами, передбаченими законодавством.

Орган Пенсійного фонду України при призначенні пенсії зобов`язаний діяти лише в межах наданих йому повноважень та у визначений законом спосіб. Тому він не може самостійно визначати та зараховувати до вислуги років відповідні періоди служби без належного документального підтвердження та оформлення таких документів уповноваженим органом.

У цьому випадку доводи позивача про те, що відповідач мав застосувати Закон № 2262-ХІІ замість Закону № 1058-IV, самі по собі не є достатніми для задоволення позову. Навіть за умови застосування норм Закону № 2262-ХІІ для призначення пенсії за вислугу років необхідно встановити наявність передбаченої законом вислуги років та факт звільнення зі служби.

Оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення ці обставини не були належним чином підтверджені документами, передбаченими законодавством, підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років не було.

Посилання позивача на неможливість звільнення зі служби в умовах воєнного стану не змінює встановленого законом порядку набуття права на пенсію за вислугу років.

Закон № 2262-ХІІ пов`язує право на призначення пенсії за вислугу років не лише з наявністю необхідної вислуги, а й зі звільненням особи зі служби. Тому сама по собі наявність необхідної вислуги років не є достатньою підставою для призначення пенсії без звільнення з відповідної служби.

Воєнний стан та встановлені ним обмеження щодо звільнення з військової служби не скасовують і не змінюють передбачених Законом № 2262-ХІІ умов призначення пенсії за вислугу років. Законодавством не передбачено винятку, за яким особа, яка продовжує проходити військову службу у зв`язку з мобілізацією або в умовах воєнного стану, може отримати таку пенсію без звільнення зі служби.

Отже, факт проходження служби в умовах воєнного стану не може бути підставою для призначення пенсії за вислугу років до звільнення особи зі служби.

Доводи позивача про те, що суб`єкт владних повноважень допустив дискримінацію у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не знайшли підтвердження, оскільки особи, відносно яких ініційовані процедури призначення пенсії вперше за Законом № 2262-XII, вже перебувають у статусі звільнених зі служби, тоді як позивач продовжує проходити військову службу.

Відмінність у правовому статусі є об`єктивною та прямо передбаченою законом, а отже не може розцінюватися як дискримінація у розумінні статті 24 Конституції України.

Також положення щодо збереження виплати пенсії мобілізованим пенсіонерам не змінюють умов її первинного призначення, а регулюють лише порядок виплати вже призначеного пенсійного забезпечення, що виключає можливість застосування аналогії до ситуації позивача.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що відповідач, розглядаючи заяву позивача, діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений законом, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України.

Як підтверджено матеріалами справи, на момент звернення за призначенням пенсії позивач продовжував проходити військову службу за призовом під час мобілізації та звільнений з військової служби не був. Отже, одна з необхідних умов для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ у його випадку була відсутня. При цьому наявність у позивача певної тривалості військової служби сама по собі не створює права на призначення пенсії за вислугу років, оскільки таке право виникає за сукупності передбачених законом умов, у тому числі після звільнення зі служби.

Крім того, у матеріалах справи відсутні належним чином оформлені уповноваженим органом документи та подання про призначення позивачу пенсії за вислугу років, направлені до органу Пенсійного фонду України у встановленому порядку.

Таким чином, враховуючи, що на момент звернення позивач не був звільнений з військової служби, а необхідні для призначення пенсії документи уповноваженим органом до Пенсійного фонду України не подавалися, правові підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувані дії відповідача є правомірними та обґрунтованими, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 по справі № 520/9819/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий