Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №440/5753/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: О.О. Кукоба

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 р. Справа № 440/5753/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Фоміної Л.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2026, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/5753/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) , в якому просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 03.04.2026 №916070159668 про відмову ОСОБА_1 перерахунку пенсії із збільшенням пенсії на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років відповідно до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 07.11.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, збільшивши пенсію на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років без застосування частини 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при її обчисленні), з урахуванням проведених платежів.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії, перебуває на обліку у ГУПФ України в Полтавській області та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII). Позивач звернувся до ГУПФ України в Полтавській області із заявою, в якій просив перерахувати пенсію із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років відповідно до частини другої статті 56 Закону №796-XII в редакції, чинній до 01.10.2017, без застосування двоскладової формули при її обчисленні, однак відповідач протиправно відмовив у проведенні перерахунку.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 03.04.2026 №916070159668 про відмову в перерахунку пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 07.11.2025 з її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років відповідно до положень пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01.10.2017, без застосування частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції врахував висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду постановою від 25.06.2024 у справі №300/3435/21 та дійшов висновку, що оскільки пенсія за віком позивачу призначена до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинності Закон №2148-VIII, яким внесені зміни до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача суд врахував, що у спірних відносинах ОСОБА_1 27.03.2026 звернувся до ГУПФ України в Полтавській області із заявою про перерахунок пенсії; відповідна заява за принципом екстериторіальності розглянута по суті ГУПФ України в Івано-Франківській області, яке рішенням від 03.04.2026 №916070159668 відмовило у перерахунку пенсії та визнав, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення ГУПФ України в Івано-Франківській області від 03.04.2026 №916070159668 про відмову у проведенні перерахунку пенсії, а також зобов`язання відповідача провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, збільшивши пенсію на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років без застосування частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при її обчисленні).

Щодо позовних вимог про здійснення виплати перерахованої пенсії, суд виходить з того, що особою, відповідальною за фактичні нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком після її перерахунку є ГУПФ України в Полтавській області - пенсійний орган за місцем проживання позивача, а оскільки розгляд питання про перерахунок позивачу пенсії за віком за принципом екстериторіальності має завершити ГУПФ України в Івано-Франківській області й на дату ухвалення цього рішення такий перерахунок не проведено, дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про зобов`язання здійснити виплату перерахованої пенсії належить відмовити.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 по справі № 440/5753/26 та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що при розрахунку пенсії ОСОБА_1 у відповідності до частини 2 статті 27 Закону № 1058 буде розглядатись питання про переведення розрахунку пенсійної виплати за двоскладовою формулою. При умовному розрахунку розмір пенсії буде значно менший від нарахованого розміру пенсії на даний час. Зазначає, що з часу призначення позивачу пенсії за віком на умовах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", правове регулювання правовідносин в сфері пенсійного забезпечення осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, змінилося і у зв`язку зі змінами, у відповідності до яких з 11.10.2017 Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пов`язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений частиною 2 статті 56 цього Закону, з обчисленням розміру пенсії на умовах, визначених частиною 2 статті 27 Закону № 1058-ІV. Таким чином до даних правовідносин підлягає застосуванню редакція закону, діючого в момент виникнення спірних правовідносин, тобто визначення понаднормового стажу, передбаченого ч. 2 ст. 56 ЗУ № 796, за певних умов (у разі призначення пенсії на умовах частини 2 статті 27 Закону № 1058-ІV).

Зауважує, що суд першої інстанції не звернув на вказані вище обставини належної уваги, не дав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав, для часткового задоволення позовних вимог.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції .

Позивач повідомлений про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду рекомендованими листами, які відповідно до повідомлень про вручення поштового відправлення ним отримано. Відповідач повідомлений шляхом направлення копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених вимог, апеляційним судом не надається оцінка рішенню суду в частині відмови.

Розгляд апеляційної скарги здійснюється з урахуванням перебування головуючого судді Мінаєвої К.В. у період з 27.07.2026 по 21.08.2026 у щорічній відпустці відповідно до наказу Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 №2.2-06/268.

V. Обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_1 /а.с. 7/.

З 24.10.2012 позивачу призначена пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку на 10 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII. Станом на 01.03.2026 позивачу для обчислення пенсії за віком врахований страховий стаж тривалістю 42 роки 4 місяці 7 днів /а.с. 22/.

Розмір пенсії за віком позивачу обчислений відповідно до статті 27 Закону №1058-IV, до пенсії відповідно до приписів частини першої статті 28 Закону №1058-IV встановлена доплата за понаднормовий стаж (7 років) /а.с. 22/.

27.03.2026 позивач звернувся до ГУПФ України в Полтавській області із заявою, у якій просив провести перерахунок пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років стажу відповідно до положень п. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, чинній до 01.10.2017, без застосування двоскладової формули при її обчисленні /а.с. 8/.

Відповідну заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУПФ України в Івано-Франківській області, яке рішенням від 03.04.2026 №916070159668 відмовило ОСОБА_1 у перерахунку пенсії /а.с. 10/. Мотивуючи відмову пенсійний орган зазначив, що згідно частини 2 статті 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (з врахуванням внесених змін відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VІІІ) передбачено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менше як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадяни, які працювали за списком № 1, чоловіки 10 років і більше, жінки 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 відсотків заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Частиною другою статті 27 Закону № 1058 передбачено, що за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону. Тобто, частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до 1 січня 2004 року (дня набрання чинності Закону № 1058) визначається за нормами і правилами, які передбачені Законом України „Про пенсійне забезпечення” і вона не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів (обмеження розміру пенсії передбачено частиною четвертою статті 19 Закону України „Про пенсійне забезпечення”), та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяло на день набрання чинності Закону №1058. Друга частина пенсії (страховий стаж після 1 січня 2004 року) обчислюється в порядку, передбаченому відповідно до статті 40 Закону №1058 без обмеження її максимальним розміром (ця частина пенсії визначається за другою складовою). Тому при розрахунку пенсії ОСОБА_1 у відповідності до частини 2 статті 27 Закону № 1058 буде розглядатись питання про переведення розрахунку пенсійної виплати за двоскладовою формулою. При умовному розрахунку розмір пенсії буде значно менший від нарахованого розміру пенсії на даний час.

Не погодившись з наведеною позицією ГУПФ України в Івано-Франківській області, позивач звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституція України проголошує, що конституційні права і свободи, зокрема право людини на життя, гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга статті 22), що забороняється внесення будь-яких змін до Конституції України, якщо вони передбачають скасування прав і свобод людини і громадянина (частина перша статті 157). Не допускається також звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, в разі прийняття нових або внесення змін до чинних законів (частина третя статті 22).

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

З огляду на положення статті 1 Закону №796-XII, останній спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Пункт 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) передбачав, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.

У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.

Отже правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось з 11 жовтня 2017 року, поставивши в залежність можливість збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач наголошував, що до спірних відносин, що виникли у цій справі, підлягає застосуванню редакція пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, яка була чинна на момент призначення йому пенсії.

Пенсійний орган при розгляді заяви позивача керувався приписами частини 2 статті 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (з врахуванням внесених змін відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VІІІ).

З огляду на вищезазначене, ключовим правовим питанням, яке підлягає вирішенню в цій справі, є правомірність застосування органами пенсійного фонду до осіб, яким пенсія призначена до 11 жовтня 2017 року, положень пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, у редакції Закону № 2148-VIII.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Колегія суддів зазначає, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема, відносин між державою і громадянами, безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

У рішенні від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).

До того ж, Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Крім того, згідно рішення КСУ у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 23 квітня 2014 року у справі № 6-26цс14 та Верховним Судом у постановах від 3 травня 2018 року у справі № 904/7981/17, від 19 червня 2018 року у справі №826/12868/17, від 11 липня 2019 року у справі № 320/1175/17-а, від 14 листопада 2019 року у справі №826/2966/16, від 03 вересня 2020 року у справі №826/11304/16 та від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20.

Разом із цим, у рішенні від 12 лютого 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Окрім того, Конституційний Суд України в рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Колегія суддів зазначає, що аналіз положень статті 58 Конституції України в контексті аналогічних правовідносин до тих, що виникли у цій справі, було здійснено Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду і викладено у постанові від 25 червня 2024 року (справа № 300/3435/21).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду постановою від 25 червня 2024 року у справі № 300/3435/21 відступив від висновків, викладених в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів цієї самої палати Верховного Суду, зокрема від 23 жовтня 2019 року у справі № 809/627/18, від 29 серпня 2022 року у справі № 300/1390/19, від 06 вересня 2023 року у справі № 300/2091/21, від 10 січня 2024 року у справі № 300/168/21 та інших, у яких викладено правовий висновок про розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом № 2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно з пунктом 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що була чинною на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, та дійшов висновків щодо їх застосування в подібних правовідносинах у такий спосіб:

(1) держава гарантувала, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, редакцією пункту 2 статті 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, зі збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.

У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту.

(2) до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно з пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка була чинною на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж залежно від призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв`язку з внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України є неприпустимим.

З огляду на це, за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, пунктом 2 статті 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.

Тож, щодо осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма зберігає юридичну силу як для пенсіонера, так і для органу, який призначає пенсію і повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи).

Поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за додатковий стаж роботи залежно від призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв`язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.

У суд апеляційної інстанції відсутні підстави для відступу від цього висновку, викладеного Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі, що розглядається.

З огляду на це, колегія суддів зазначає, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII (до 11 жовтня 2017 року), то останній має право на перерахунок та виплату пенсії з її збільшенням на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 85 процентів заробітку.

Враховуючи вказане, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Вказане свідчить про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження під час здійснення апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга відповідача не містить доводів щодо позовних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено, тому апеляційний суд не переглядає рішення суду першої інстанції в частині відмови.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 по справі № 440/5753/26 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді І.М. Ральченко Л.О. Фоміна