Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №520/30270/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Мельников Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 р. Справа № 520/30270/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Мінаєвої К.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/30270/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – відповідач 1, ГУ ПФУ в Одеській області, апелянт), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – відповідач 2, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 204850021056 від 22.05.2025 року про відмову в призначенні пенсії мені, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про призначення пенсії за віком, та зарахувати період роботи в Виробничому кооперативі «Лідер-88» з 01.11.1990 року по 31.12.1992 року, до страхового стажу зазначеного у трудовій книжці НОМЕР_2 від 05 серпня 1981 року.

В обґрунтування позовної заяви представником позивача зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 204850021056 від 22.05.2025 протиправно незараховано до страхового стажу період роботи в Виробничому кооперативі «Лідер-88» з 01.11.1990 року по 31.12.1992 року та відмовлено у призначенні пенсії за віком, що в свою чергу порушує права позивача. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 204850021056 від 22.05.2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу період роботи в Виробничому кооперативі «Лідер-88» з 01.11.1990 року по 31.12.1992 року, зазначений у трудовій книжці НОМЕР_2 від 05 серпня 1981 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 від 15.05.2025, з урахування висновків суду у цій справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська обл., Одеський р-н, 65012 ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1211 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 коп.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про відсутність підстав для зарахування до стажу позивача періоди його роботи з 01.11.1990 по 31.12.1992 згідно трудової книжки від 05.08.1981 серії НОМЕР_3 , оскільки наявні необумовлені виправлення у даті наказу про звільнення. Отже, загальний стаж позивача за наслідками розгляду поданих документів складає 30 років 7 місяців 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

Також вважав, що суд першої інстанції при вирішенні справи вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, а саме втрутився в дискреційні повноваження другого відповідача зобов`язавши зарахувати до страхового стажу період роботи в Виробничому кооперативі «Лідер-88» з 01.11.1990 року по 31.12.1992 року, зазначений у трудовій книжці НОМЕР_2 від 05 серпня 1981 року є втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача.

Крім того, вважав протиправним стягнення за рахунок бюджетних асигнувань другого відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору, так як в силу частини 2 статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 15.05.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком, згідно з нормами статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заяву на розгляд за принципом екстериторіальності передано до ГУ ПФУ в Одеській області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області 22.05.2025 року було прийнято рішення № 204850021056 про відмову у призначенні пенсії. Оскільки, під час перевірки пенсійної справи встановлено, що страховий стаж становить 30 років 7 місяців 18 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 05.08.1981, у виробничому кооперативі «Лідер-88» з 01.11.1990 року по 31.12.1992 року, оскільки наявні виправлення у даті наказу про звільнення.

Позивач вважаючи вищезазначене рішення протиправним звернулась до суду з позовом.

Позивач, не погодившись із відмовою відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення пенсійного органу про відмову у призначенні позивачу пенсії та необхідності зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, зарахувавши до страхового стажу період роботи в Виробничому кооперативі «Лідер-88» з 01.11.1990 року по 31.12.1992 року, зазначений у трудовій книжці НОМЕР_2 від 05 серпня 1981 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 32 років по 31 грудня 2025 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу - з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу - з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.

Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пп. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, до заяви про призначення пенсії, серед іншого, додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Таким чином, додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Так, висновки пенсійного органу щодо відсутності у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком ґрунтуються на твердженні про те, що у рішенні ГУПФ в Одеській області від 22.05.2025 №204850021056 фактичною підставою для відмови позивачу взято обставини відсутності необхідного страхового стажу у кількості 32 роки за наявного 30 років 7 місяців 18 днів, оскільки до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 05.08.1981, у виробничому кооперативі «Лідер-88» з 01.11.1990 року по 31.12.1992 року, так як наявні виправлення у даті наказу про звільнення.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Так, порядок ведення трудових книжок у 1981 році регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях від 20.06.1974 №162, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР (надалі - Інструкція №162).

Пунктом 1 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (надалі - Порядок №656) та цією Інструкцією.

Згідно з пунктом 1 Порядку №656, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктами 5, 6 Порядку №656, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності робітника. Відомості про робітника засвідчуються підписом спеціально уповноваженої особи та печаткою. В трудову книжку вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, освіта, професія, спеціальність.

Відповідно до пункту 18 Порядку №656, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, збереженню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, збереження і видачі трудових книжок посаді особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, оскільки обов`язок з ведення трудових книжок законодавцем покладено на підприємства, установи, організації, обставини її неналежного заповнення не можуть позбавити особу права на включення періодів роботи до страхового стажу та на отримання пенсії з його врахуванням.

Отже, недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Так, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а Верховний Суд висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.

Тож наявність недоліків в оформленні трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що особа жодним чином не впливає на дотримання/недотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, та підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, про що також зазначив Верховний Суд в постанові від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що орган пенсійного фонду має усі правові підстави для того, щоб самостійно витребовувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, проведення перевірки, зустрічної перевірки для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника, разом з тим, у спірних правовідносинах пенсійним органом не подано жодного доказу щодо вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів у вкладиші трудової книжки.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції про необґрунтованість зазначених в оскаржуваному рішенні пенсійного органу підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 204850021056 від 22.05.2025 року про відмову в призначенні пенсії та наявність підстав для його скасування.

Щодо доводів відповідача про втручання у дискреційні повноваження пенсійного органу колегія суддів зазначає наступне.

Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мають зважати на ефективність такого захисту.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначенізаконом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження пенсійного органу щодо перерахунку пенсії передбаченіЗаконом України "Про пенсійне забезпечення"таЗаконом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у перерахунку пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен здійснити перерахунок пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для перерахунку пенсії документами, - здійснити перерахунок пенсії. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про визнаеея протиправним та скасуваня рішення визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 204850021056 від 22.05.2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу період роботи в Виробничому кооперативі «Лідер-88» з 01.11.1990 року по 31.12.1992 року, зазначений у трудовій книжці НОМЕР_2 від 05 серпня 1981 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 від 15.05.2025, з урахування висновків суду у цій справі.

Доводи апелянта про те, що стягнення судом першої інстанції за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління на користь позивача суми сплаченого судового збору суперечить нормам чинного законодавства, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

За приписами статті 2 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, платники судового збору громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, виходячи із зазначеного вище, відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань якого при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягають відшкодуванню всі судові витрати у справі.

Таким чином, доводи відповідача не знайшли підтвердження в ході розгляду колегією суддів.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 по справі № 520/30270/25 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її ухваленя та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді Л.О. Фоміна К.В. Мінаєва