Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №520/15480/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Рубан В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 р. Справа № 520/15480/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Мінаєвої К.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 по справі № 520/15480/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 07 травня 2026 року № 050130002480 про відмову у призначені пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком за ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з 20 листопада 2022 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 20.01.1981 по 05.04.1982 та з 01.02.1985 по 19.01.2000 та з урахуванням відомостей, вказаних у архівних довідках від 29.09.2020 № Л-81/05-08 про період роботи з 10.01.1992 по 19.01.2000 в радгоспі “Широкий” (згодом КСП “Широкий”) та від 29.09.2020 № Л-81/05-08 про заробітну плату за періоди роботи протягом лютого 1985 року - грудня 1999 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві.

Не погоджуючись із викладеним в ухвалі рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована твердженням про помилковість висновків суду першої інстанції в частині порушення позивачем правил, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України, оскільки заявлені позовні вимоги пов`язані між собою та мають однаковий предмет доказування, а тому могли бути заявлені в одній позовній заяві.

Вказує, що позовна заява взагалі не повинна бути залишена без руху.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

При цьому, слід зазначити, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Отже, визначитися з предметом спору має саме позивач, оскільки саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.

Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 31.10.2018 по справі №826/16958/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.02.2024 у справі №990/150/23 виклала такі висновки: "Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви серед іншого з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 161 КАС України встановлено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Абзацом першим частини другої статті 169 КАС України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу (частина третя статті 169 КАС України).

Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до частини п`ятої статті 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.

Позивач вважається таким, що не усунув недоліки, якщо до закінчення встановленого судом строку не усунув усіх або хоча б одного недоліку, зазначеного в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху.

Частиною другою статті 132 КАС України визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону №3674-VІ.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №3674-VІ судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону №3674-VІ, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовим розглядом встановлено, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 залишено без руху позовну заяву для надання до суду оригіналу квитанції про сплату судового збору на суму 1064,96 грн. за вимоги немайнового характеру за наступними реквізитами та належним чином завірену копію заяви, з якою позивач звертався до відповідного Управління пенсійного фонду та додані до неї документи.

Копію вказаної ухвали доставлено до електронного кабінету позивача 15.06.2026 о 20:54 год., що підтверджується довідкою про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Повертаючи позовну заяву, суд, керуючись приписами п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, виходив з того, що у встановлений вказаною ухвалою строк вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем не виконано та недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не усунуті.

Відповідно до абзаців першого і другого частини третьої статті 6 Закону №3674-VІ за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно із частиною першою статті 21 КАС позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Положенням цієї процесуальної норми кореспондує правило частини першої статті 172 КАС України, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Частиною п`ятою статті 21 КАС України встановлено, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Пунктом 23 частини першої статті 4 КАС України визначено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

При застосуванні абзацу другого частини третьої статті 6 Закону №3674-VІ суд має виходити не з кількості пунктів вимог позову, а з кількості самостійних способів судового захисту. Самостійною є вимога, яка має власний предмет доказування та може бути предметом окремої правової оцінки незалежно від вирішення інших вимог. Похідною є вимога, задоволення якої є процесуально та змістовно залежним від задоволення основної вимоги і яка лише конкретизує спосіб поновлення порушеного права або виконання судового рішення.

При розмежуванні позовних вимог на основні та похідні, суди мають виходити з принципу процесуальної економії та необхідності дотримання права на доступ до суду.

Такий підхід узгоджується і з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 10 березня 2026 року №2-р/2026, у якому наголошено, що запроваджувані законом процесуальні механізми мають забезпечувати дієвість права особи на судовий захист, а право на звернення до суду не може ставитися у надмірну залежність від фінансового тягаря, якщо це ускладнює або унеможливлює реальний судовий захист. Отже, при визначенні розміру судового збору суд зобов`язаний виходити не з суто формальної побудови прохальної частини позову, а з правової природи заявлених вимог і з необхідності забезпечення ефективного доступу особи до правосуддя.

Подібний підхід також відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, викладеною у рішенні у справі "Король та інші проти України" (Korol and Others v. Ukraine, заяви №82560/17 та 6 інших, від 09 жовтня 2025 року) та ухвалі у справі "Бояров проти України та інші заяви" (Boyarov v. Ukraine and Other Applications, заява №79083/17 та 3 інші, від 03 березня 2026 року), в яких Суд наголосив на необхідності застосування процесуальних правил, яке не позбавляє особу реального доступу до суду.

Основними є вимоги, які безпосередньо спрямовані на захист порушеного права позивача, встановлення протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень та відновлення його правового становища.

Похідними є вимоги, які не мають самостійного значення без вирішення основних вимог, а випливають із них та спрямовані на конкретизацію способу виконання рішення або запобігання подальшим порушенням.

Таким чином, розмежування здійснюється за критерієм самостійності способу захисту: основні вимоги спрямовані на встановлення порушення та відновлення права, а похідні - на забезпечення реалізації такого відновлення або усунення наслідків порушення, і тому їх задоволення є можливим лише за умови задоволення відповідних основних вимог.

Колегія суддів зауважує, що вимога про зобов`язання вчинити певні дії є похідною від вимоги про визнання дій протиправними. Вони є нерозривними, оскільки друга вимога є лише логічним способом відновлення права, порушеного в першій. Позовна заява, яка містить такий тандем вимог, вважається однією вимогою немайнового характеру.

Це є сталою практикою ВС: (Постанова Великої Палати ВС у справі № 160/860/24, Постанова КАС ВС від 12.11.2019 у справі № 640/21330/18)

Предметом даного позову є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 07 травня 2026 року № 050130002480 про відмову у призначені пенсії є основною, а вимога про зобов`язання управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити пенсію за віком за ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 20 листопада 2022 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 20.01.1981 по 05.04.1982 та з 01.02.1985 по 19.01.2000 та з урахуванням відомостей, вказаних у архівних довідках від 29.09.2020 № Л-81/05-08 про період роботи з 10.01.1992 по 19.01.2000 в радгоспі «Широкий» (згодом КСП «Широкий») та від 29.09.2020 № Л-81/05-08 про заробітну плату за періоди роботи протягом лютого 1985 року — грудня 1999 року, - а отже є похідною.

Позивачем сплачено судовий збір за одну немайнову вимоги, а отже суд першої інстанції помилково постановив ухвалу, якою залишено позовну заяву без руху з підстав не сплати судового збору за дві немайнові вимоги.

За цих умов, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а висновки суду про наявність підстав для повернення позову передчасними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 по справі № 520/15480/26 – скасувати.

Справу №520/15480/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді Л.О. Фоміна К.В. Мінаєва