Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №620/5657/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/5657/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

19.05.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – ГУ ПФУ в Чернігівській області) від 14.04.2026 № 101650007644 про відмову у призначенні йому пенсії за віком;

зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до його страхового стажу відповідно до записів у трудовій книжці період роботи з 14.09.1994 по 05.02.1996.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує на протиправність оспорюваного рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області, яким йому відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, через незарахування йому періоду роботи період роботи з 14.09.1994 по 05.02.1996 відповідно до трудової книжки від 14.09.1994, оскільки назва підприємства у записі про прийняття на роботу не відповідає назві підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення з роботи, не зважаючи на те, що цей період роботи підтверджуються записами в трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а наявність певних недоліків заповнення трудової книжки роботодавцем, не може бути підставою для незарахування страхового стажу та відмови у призначенні пенсії.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2026 справа передана для розгляду судді ОСОБА_2 .

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2026 у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, справа передана для розгляду судді Дубіній М.М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана для розгляду судді Дубіній М.М.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 07.07.2026 позовну ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник ГУ ПФУ в Чернігівській області заперечуючи проти заявлених позовних вимог, посилається на те, що його рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, через недостатність стажу, оскільки період роботи з 14.09.1994 по 05.02.1996 відповідно до трудової книжки від 14.09.1994 не може бути зарахований до страхового стажу через те, що назва підприємства у записі про прийняття на роботу не відповідає назві підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення з роботи.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначає, що доводи відзиву не спростовують обґрунтованості позовних вимог та не свідчать про правомірність оскаржуваного рішення.

Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

06.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до терниторіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону № 1058-IV, яка була розглянута за принципом екстериторіальності, за результатами розгляду заяви, 14.04.2026 ГУ ПФУ в Чернігівській області прийняло рішення № 101650007644 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний страховий стаж. Відмовляючи, ГУ ПФУ в Чернігівській області виходив, зокрема, з того, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 14.09.1994 по 05.02.1996 відповідно до трудової книжки,

оскільки назва підприємства, куди було прийнято заявника, не відповідає назві підприємства на печатці, якою завірений запис про звільнення.

Загальний страховий стаж позивача, врахований територіальними органами Пенсійного фонду України становить 23 роки 6 місяців 16 днів.

Судом встановлено, що згідно із записами трудової книжки позивача (№1 та № 2) позивач в період з 14.09.1994 по 05.02.1996 працював комерційним директором в СП «Авеста-2000» (назва підприємства на відбитку печатки – «Спільне українсько-лівано-індійське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю АВЕСТА-2000 ЛТД».

ОСОБА_1 , вважаючи протиправним рішення відповідача від 14.04.2026 № 101650007644 про відмову у призначенні йому пенсії за віком, звернувся до суду з цим позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-ІV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, після досягнення чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, із зазначеного вище вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) до встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затверджено Порядок №637.

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Судом встановлено, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії у спірному рішенні зазначив, що до загального страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 14.09.1994 по 05.02.1996 відповідно до трудової книжки, оскільки назва підприємства, яким зроблено запис про прийняття на роботу, не відповідає назві підприємства на печатці, якою завірений запис про звільнення.

У спірний період записи вносились до трудової книжки позивача уповноваженою особою СП «Авеста-2000» (назва підприємства на відбитку печатки – «Спільне українсько-лівано-індійське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю АВЕСТА-2000 ЛТД»), що підтверджується самими відомостями трудової книжки.

Так, у спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок

регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в

установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, положення якої діяли до 29.07.1993, а з 29.07.1993 — Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

У подальшому, з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Крім того, неточність у написанні деяких даних трудової книжки не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача з мето призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 19.12.2019 у справі № 307/541/17.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Ураховуючи зазначене та з огляду на те, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи про роботу у СП «Авеста-2000» у спірний період, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача, а зазначені відповідачем обставини не можуть позбавити його конституційного права на соціальний захист.

До того ж, суд враховує, що Спільне українсько-лівано-індійське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕСТА-2000 ЛТД» - це специфічна повна організаційно-правова назва компанії, яка в офіційних реєстрах України фігурує у спрощеному вигляді як ТОВ «АВЕСТА-2000».

Таким чином, зазначені відповідачем недоліки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.

Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто, в розрізі цієї справи період роботи позивача з 14.09.1994 по 05.02.1996 відповідно до його трудової книжки має бути зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У пункті 54 Рішення у справі Пічкур проти України ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що в цьому випадку є порушення конституційних прав позивачки на отримання належного пенсійного забезпечення.

З урахуванням наведеного, рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області від 14.04.2026 № 101650007644 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком не відповідає критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв`язку із чим є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язальної частини позовних вимог, суд враховує таке.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Відповідно до матеріалів справи, заява позивача про призначення пенсії від 06.04.2026 розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Чернігівській області і рішення про відмову в призначенні пенсії через незарахування спірного стажу, який має бути зараховано прийнято саме вказаними територіальними органами Пенсійного фонду України.

При цьому, суд враховує, що позивач у позовній заяві просить зобов`язати відповідача зарахувати до його страхового стажу відповідно до записів у трудовій книжці період роботи з 14.09.1994 по 05.02.1996.

Водночас, з урахуванням вказаного періоду роботи з 14.09.1994 по 05.02.1996, який має бути зарахований відповідачем на виконання судового рішення, а також стажу позивача (23 роки 6 місяців 16 днів), який є безспірним, загальний стаж позивача становить понад 25 років, що є достатнім для призначення йому відповідної пенсії.

Тому, у зазначеному випадку, з урахуванням наданої суду дискреції можливості вийти за межі позовних вимог з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги зобов`язального характеру слід задовольнити шляхом зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 14.09.1994 по 05.02.1996 відповідно до трудової книжки та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до відповідно до статті 115 Закону № 1058-IV з 06.04.2026(з дня звернення за пенсією), що є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішено.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог та наявність підставі для їх задоволення у спосіб, визначений судом із виходом за межі позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 30.06.2026 № 8419-8799-1478-5935 позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1064, 96 грн, тому поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають судові витрати у розмірі 1064, 96 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити у визначений судом спосіб із виходом за межі позовних вимог.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 14.04.2026 № 101650007644 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до й страхового стажу ОСОБА_1 відповідно до записів у трудовій книжці період роботи з 14.09.1994 по 05.02.1996 та призначити пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 06.04.2026.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 1064, 96 грн, сплаченого згідно із квитанцією від 30.06.2026 № 8419-8799-1478-5935.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (місцезнаходження юридичної особи: вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21390940).

Суддя Марія ДУБІНА