Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №580/6571/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року справа № 580/6571/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каліновської А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2022 по 19.03.2026 включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2022 по 19.03.2026 включно у сумі 132 259,87 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що права позивача порушені затримкою виплати грошового забезпечення при звільненні.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву, відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Відповідач вважає, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України. Окрім того, на час звільнення позивач не мав претензій щодо виплати грошового забезпечення, а у разі наявності таких претензій – мав право повідомити рапортом відповідача та не звільнятись до остаточного розрахунку. Також, відповідач вважає, що позивач заявив до стягнення неспівмірну суму.

Дослідивши подані документи та матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Суд встановив з Витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2022 № 24 (по стройовій частині), що Наказом начальника 3 арсеналу авіаційних засобів ураження) від 29.12.2021 № 35-РС позивача звільнено у запас з військової служби. З 01.02.2022 виключено зі списків особового складу військової частини.

Не погоджуючись з порядком обчислення грошового забезпечення за час проходження військової служби, позивач звернувся до суду.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 у справі № 580/9464/23, яке набрало законної сили 09.09.2024 за наслідком апеляційного перегляду, адміністративний позов задоволено частково:

визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 01.02.2022 з порушенням вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;

зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) за період з 29 січня 2020 по 31 грудня 2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року; за період з 01 січня 2021 по 31 грудня 2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року; за період з 01 січня 2022 по день звільнення із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, а також здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, компенсації за невикористані 25 днів відпустки за 2021 рік та 4 дні відпустки 2022 рік, а також одноразової грошової допомоги у разі звільнення за чотири повних календарних років із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року;

зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 оновлені грошовий атестат та довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням та відсоткової надбавки за вислугу років визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 та відомостей про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 останні календарні місяці служби;

у задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду, відповідач нарахував позивачу 06.03.2026 – 73 730, 65 грн та 20.03.2026 – 16 486,36 грн.

Вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частин 1 та 2 ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) встановлювала, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У подальшому вказані норми були змінені та станом на день виплати відповідачем суми грошового забезпечення на виконання рішення суду мали наступну редакцію.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень статей 116, 117 КЗпП України викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 280/3370/21, від 29.09.2022 у справі № 160/2006/21, від 15.09.2022 у справі № 640/25949/19.

Крім того, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22.07.2022 у справі № 420/428/20, від 26.01.2022 у справі № 280/4816/20.

Період затримки розрахунку при звільненні обчислюється з наступного дня після моменту звільнення. Право на отримання передбаченої ст. 117 КЗпП України компенсації виникає у момент невиплати відповідних сум, а не у момент, коли роботодавець виконав обов`язок з їх виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень ст. 117 КЗпП України, у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«…Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців…».

Також, Велика Палата Верховного Суду у справі № 489/6074/23 виснувала, що для цілей обчислення середнього заробітку підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Пункт 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) встановлює, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За приписами пунктів 5 та 8 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

В той же час, обчислення середнього заробітку має відповідати висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 30.11.2020, а також від 30.10.2025 у справі № 420/2649/24, від 17.03.2026 у справі № 580/9134/23 та інших.

Так, Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 зауважив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке Верховний Суд у справі № 480/3105/19, з урахуванням зазначеного вище пункту 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, урахував, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 303 772,85 грн, з яких: грошове забезпечення 246 115,38 грн (81,02%) та компенсація за неотримане речове майно 57 657,47 грн (18,98%). Обрахована судом першої інстанції відповідно до Порядку № 100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 59 255,90 грн. Виходячи з принципу пропорційності, суд касаційної інстанції вважав належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 11 246,77 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (18,98% від 59 255,90).

Як встановлено вище, позивач проходив військову службу у відповідача та був звільнений 01.02.2022 та при розрахунку не отримав за період з 29.01.2020 до 01.02.2022 грошового забезпечення у належному розмірі. Вказану виплату позивач отримав на виконання рішення суду у справі № 580/9464/23 – 06.03.2026 – 73 730, 65 грн та 20.03.2026 – 16 486,36 грн.

Як встановлено вище, остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 01.02.2022 - в день звільнення з військової служби.

В подальшому, належні до виплати суми в загальному розмірі 90 216,98 грн були виплачені на виконання судового рішення – 06 та 20.03.2026.

Так, днем звільнення позивача є 01.02.2022, тому першим днем затримки розрахунку є 02.02.2022.

Так як, кінцевим строком проведення розрахунку є 20.03.2026, то останнім днем затримки розрахунку при звільненні є 19.03.2026.

Таким чином суд приходить висновку, що період затримки розрахунку при звільненні слід розділити: з 02.02. до 18.07.2022 - 167 днів та з 19.07.2022 по 19.03.2026 – 1 340 днів.

Як вбачається з Розрахунку перерахованого та виплаченого грошового забезпечення позивача у 2021 та 2022 роках, розмір місячного грошового забезпечення у грудні 2021 року склав – 16 855,29 грн та у січні 2022 року – 18 440,74 грн.

Кількість календарних днів служби позивача у грудні 2021 року та січні 2022 року становила 62 днів.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 569,29 грн/день (16 855,29 грн + 18 440,74 грн/62 календарні дні).

Як зазначає позивач у позовній заяві при виключенні зі списків військової частини йому було виплачено 145 029,72 грн.

В подальшому, належні до виплати суми в загальному розмірі 90 216,98 грн були виплачені позивачу на виконання судового рішення – 06 та 20.03.2026.

Тобто, належне на час звільнення позивача грошове забезпечення мало складати 235 246,70 грн (145 029,72 грн + 90 216,98 грн).

Сума виплаченого при звільненні грошового забезпечення (145 029,72 грн) складає частку в 61,65 % від 235 246,70 грн, сума виплаченого на виконання судового рішення грошового забезпечення (90 216,98 грн) складає 38,34 %.

Середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02.02. до 18.07.2022 становить 95 071,43 грн (569,29 грн х 167 днів).

Середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 19.03.2026, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 184 дні) становить 104 749,36 грн (184 дні х 569,29 грн).

Загальна сума середньої заробітної плати за період з 02.02.2022 по 19.03.2026 становить 199 820,79 грн (95 071,43 грн + 104 749,36 грн).

В свою чергу частка в 38,34% від 199 820,79 грн становить 76 611,29 грн (199 820,79 грн /100 *38,34 %).

Відтак, суд приходить до висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачу, з урахуванням принципу пропорційності, складає 76 611,29 грн.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір» та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні.

Стягнути із військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 76 611,29 грн (сімдесят шість тисяч шістсот одинадцять гривень двадцять дев`ять копійок).

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Альона КАЛІНОВСЬКА