Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №520/19278/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

04.09.2026 р. справа №520/19278/26 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - Відповідач №1, суб`єкт владних повноважень, орган публічної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі за текстом - відповідач №2, облТЦК), Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - Відповідач №3, Комісія, ВЛК), Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - Відповідач №4)

провизнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, довідки, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо проведення мобілізаційних заходів стосовно ОСОБА_1 , які полягали у направленні на проходження військово-лікарської комісії, оформленні призову на військову службу під час мобілізації та направленні до Військової частини НОМЕР_1 без дотримання вимог чинного законодавства України; 2) визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; 3) визнання протиправною та скасування довідки військово-лікарської комісії, виданої військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 , якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано придатним до військової служби; 4) визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до списків особового складу військової частини; 5) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що 05.06.2026р. працівниками поліції разом із військовослужбовцями Збройних Сил України в особі органу військового управління – райТЦКтаСП був незаконно доставлений для проходження військово-лікарської комісії. Твердив, що фактично медичний огляд не відбувався. Наполягав не незаконності вчинених діянь з приводу призову на військову службу за мобілізацією, на особливий період. Наголошував на порушенні процедури проведення військово-лікарської комісії та відсутності підстав для призову на військову службу і зарахування до списків особового складу відповідної військової частини.

Відповідач №1 - ІНФОРМАЦІЯ_6 із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що заявник знаходився на військовому обліку в установі Відповідача №1; 05.06.2026р. був доставлений працівниками Національної поліції України до райТЦКтаСП з метою уточнення облікових даних; 05.06.2026р. відносно заявника було оформлено направлення на проходження військово-лікарської комісії; згідно з довідкою ВЛК від 05.06.2026р. №2026-0608-1127-5029-7 заявник визнаний придатним до проходження військової служби; наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 05.06.2026р. №607 заявник був призваний на військову службу за мобілізацією, на особливий період і направлений до Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідач №2 - ІНФОРМАЦІЯ_8 про розгляд справи був сповіщений належно та завчасно, проте процесуального обов”язку з приводу подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.

Відповідач №3 - Військово-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_1 про розгляд справи був сповіщений належно та завчасно, проте процесуального обов”язку з приводу подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.

Відповідач №4 - Військова частина НОМЕР_1 із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що відсутні правові підстави для прийняття рішення про звільнення заявника з військової служби.

Позов було отримано судом – 03.07.2026р.

Рішення про відкриття провадження в адміністративній справі було прийнято – 06.07.2026р.

Відзив на позов від Відповідача №1 було отримано судом – 09.07.2026р.

Відповідь на відзив Відповідача №1 була отримана судом – 16.07.2026р.

Відзив на позов від Відповідача №4 було отримано судом – 31.07.2026р.

Відповідь на відзив Відповідача №4 була отримана судом – 04.08.2026р.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тож суд, вивчив доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв”язку, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

З приєднаних до матеріалів справи доказів судом з”ясовано, що заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_9 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 ; є військовозобов`язаним; відносно заявника відповідними органами військового управління не приймалось рішення про надання відстрочки від призову на військову службу або про бронювання; заявник отримав р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_3 ; заявник документований військово-обліковим документом №3110320231455776200110, згідно записом у якому заявник за рішенням ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_10 від 12.03.2025р. №52 визнаний придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦКтаСП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв”язку, ОЗ, охорони.

Згідно з довідкою ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_11 від 29.05.2023р. №1839 (№21/1687) заявник був визнаний обмежено придатним до військової служби.

Відповідно до п.3.8 Глави 3 Розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затверджено наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008р. за №1109/15800; далі за текстом - Положення №402) постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про придатність військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду.

Долучені до матеріалів справи копії медичних документів заявника не містять об`єктивних даних, котрі беззаперечно та неспростовно виключають проходження заявником військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період з причин розладу стану здоров`я.

Стороною позивача та стороною відповідача у порядку ч.1 ст.78 КАС України визнані обставини прибуття заявника 05.06.2026р. до приміщення адміністративної будівлі Немишлянського районного у м.Харків ТЦКтаСП.

Згідно з листом Управління патрульної поліції в Харківській області Національної поліції України від 26.06.2026р. №545аз/41/14/01-2026 заявник 05.06.2026р. на усну пропозицію військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_2 добровільно погодився пройти військово-лікарську комісію. (т.1 а.с.35-36).

Згідно з листом Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області від 12.06.2026р. №289157-2026 заявника 05.06.2026р. було супроводжено групою оповіщення до приміщення райТЦКтаСП.

Згідно з наданою на вимогу суду довідкою Немишлянського районного у м.Харків ТЦКтаСП про доставлення (супроводження) громадянина до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки заявник 05.06.2026р. о 06:13год. прибув до названого райТКЦтаСП.

Доказів насильницького та примусового доставлення заявника до ІНФОРМАЦІЯ_2 матеріали справи не містять.

Стороною позивача з урахуванням змісту п.3.8 Глави 3 Розділу ІІ Положення №402 до суду не подано доказів відсутності потреби в уточнені облікових даних заявника станом на 05.06.2026р.

Судом у ході розгляду справи за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України джерел здобуття таких доказів не відшукано.

При цьому, суд зважає, що зміст п.3.8 Глави 3 Розділу ІІ Положення №402 засвідчує, що станом на 05.06.2026р. довідка ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_11 від 29.05.2023р. №1839 (№21/1687) втратила юридичну дію.

Відносно заявника було оформлено направлення на ВЛК від 05.06.2026р. №7736428.

Відносно заявника була складена картка обстеження та медичного огляду від 05.06.2026р., котра містить відомості про проведення досліджень крові, сечі, флюорографії, електрокардіограми, а також про огляд заявника лікарями: терапевтом, хірургом, невропатологом, офтальмологом, лором, психіатром, стоматологом.

Відповідачем №1 на вимогу суду було подано підписану заявником усвідомлену згоду на проведення психіатричного огляду (т.1 а.с.78).

Згідно з довідкою ВЛК Немишлянського районного у місті Харків ТЦКтаСП від 05.06.2026р. №2026-0608-1127-5029-7 заявник визнаний придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦКтаСП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв”язку, оперативного забезпечення, охорони.

Згідно з наказом начальника Немишлянського районного у місті Харків ТЦКтаСП від 05.06.2026р. №607 заявника призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період і направлений до Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2026 №19 заявник був зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з наказом Командира Військової частини НОМЕР_4 від 06.05.2026р. №158 заявник з 06.06.2026р. зарахований до списків тимчасово прибулого особового складу Військової частини НОМЕР_4 у якості військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 .

Стверджуючи про протиправність управлінських волевиявлень суб`єкта владних повноважень у формі мобілізаційних дій ІНФОРМАЦІЯ_2 , довідки ВЛК Немишлянського районного у місті Харків ТЦКтаСП від 05.06.2026р. №2026-0608-1127-5029-7, наказу начальника Немишлянського районного у місті Харків ТЦКтаСП від 05.06.2026р. №607, наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2026 №19, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб”єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд зазначає, що згідно з ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст.23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

За приписами ст.ст.17 і 65 Конституції України до згаданих вище обов`язків людини перед суспільством належить обов”язок з приводу захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності України у спосіб відбуття військової служби відповідно до закону.

Таким законом є Закон України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу", згідно з п.3 ст.1 якого військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Суд зважає, що у контексті ч.1 ст.2 та п.4 ч.4 ст.246 КАС України у спорах про виконання військового обов"язку позивачі - громадяни України здійснюють захист власних інтересів, а не публічних прав, позаяк ст.ст.17 і 65 Конституції України, ст.ст.1, 2, 26 Закон України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу", ч.2 ст.17 Закону України від 06.12.1991р. №1932-ХІІ "Про оборону України" (де указано, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством) не передбачають права громадянина України не захищати Батьківщину (Вітчизну) у спосіб фактичного виконання військового обов"язку у формі проходження військової служби.

Тому будь-які недоліки, дефекти, вади, помилки у реалізації суб"єктами владних повноважень управлінських функцій у сфері військового обов"язку у контексті ст.ст.6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року об"єктивно не здатні призвести до набуття конкретним громадянином будь-яких привілеїв чи підстав для невиправданого змістом закону невиконання військового обов"язку.

Наведені вище міркування виключають застосування судом наслідків недотримання суб`єктами владних повноважень принципу "належного урядування" у сфері виконання військового обов"язку у вигляді набуття конкретним громадянином права не захищати Батьківщину (Вітчизну) у спосіб фактичного виконання військового обов"язку у формі проходження військової служби або права на постійне чи тимчасове увільнення від виконання військового обов"язку.

Вирішуючи спір, суд зауважує, що у силу спеціального застереження ч.3 ст.43 Конституції України не вважається примусовою працею військова служба.

За приписами ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У розумінні ч.1 ст.3 Закону України від 11.12.2003р. №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Матеріали справи не містять об”єктивних даних, котрі б засвідчували існування правових підстав для поширення на спірні правовідносини положень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року унаслідок арешту заявника, затримання заявника, фізичного поміщення заявника в умови несвободи.

При цьому, суд зважає, що фізична участь людини в будь-яких адміністративних процедурах суб”єкта владних повноважень, котрі об”єктивно вимагають особистої присутності особи не може бути кваліфікована у якості позбавлення свободи у розумінні ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кореспондують приписам.

Окремо суд зауважує, що положення ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кореспондують приписам ч.1 ст.206 Кримінального процесуального кодексу України, де указано, що кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

Згідно з ч.2 ст.206 Кримінального процесуального кодексу України якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов`язаний постановити ухвалу, якою має зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з`ясування підстав позбавлення свободи.

Суд зазначає, що положення національного закону України не передбачають механізмів фізичного позбавлення людини свободи пересування під час виконання суб”єктами владних повноважень адміністративних функцій (функцій органів публічної адміністрації), а усі аспекти позбавлення особи свободи державними органами під час виконання правоохоронних функцій поглинаються змістом ч.ч.1, 2 ст.206 Кримінального процесуального кодексу України та відповідними складами кримінальних правопорушень за Кримінальним кодексом України і не утворюють складу публічно-правового спору.

Відтак, у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та ст.19 КАС України окружний адміністративний суд не є установленим законом судом з приводу розгляду доводів і вимог відносно позбавлення особи свободи.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.3 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.2 ст.17 Закону України від 06.12.1991р. №1932-ХІІ "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Суд нагадує, що законом про військовий обов”язок є Закон України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу".

За змістом ч.9 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч.10 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

З наведеного слідує, що до категорії військовозобов”язаних за загальним правилом належать усі громадяни України чоловічої статі, які підлягають взяттю на військовий облік безвідносно до події фактичного знаходження на такому обліку (тобто громадянин, котрий підлягає військовому обліку, але з будь-яких причин не знаходиться на військовому обліку не втрачає статусу військовозобов”язаного).

Згідно з ч.3 ст.33 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Повноваженнями на ведення військового обліку відносно конкретного громадянина України чоловічої статі згідно з ч.7 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу", п.1, п.8, п.9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджене постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом - Положення №154), п.79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов”язаних та резервістів (затверджений постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом – Порядок №1487) наділений, насамперед, орган військового управління – територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за офіційно зареєстрованою адресою місця проживання громадянина.

Наведене підтверджується змістом положень ч.3 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу", де указано, що призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік.

Розглядаючи справу, суд зважає, що правила та механізми військового обліку деталізовані нормами Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487), Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджено постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом - Положення №154), Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом - Порядок №560), Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Правила №1487).

Розв”язуючи спір, суд зауважує, що у силу спеціального застереження ч.5 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

До згаданих підстав можуть бути віднесені, зокрема, положення ст.26 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" (коли громадяни звільняються від виконання військового обов”язку у спосіб припинення проходження військової служби); положення ст.17 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" (коли громадяни отримують відстрочку від направлення на проходження базової військової служби); положення ст.18 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" (коли громадянам надається звільнення від проходження базової військової служби); ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (коли громадяни отримують відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації), положення ч.6 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" (виключення з військового обліку громадян України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі).

При цьому, суд зауважує, що положення ст.37 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (в усіх редакціях) в частині такої підстави як визнання непридатним до військової служби за станом здоров`я не містять ані підстав для абсолютного та незворотного у часі скасування чи припинення військового обов”язку, ані застереження про те, що майбутня законодавча зміна медичних вимог до стану здоров”я військовозобов”язаного унеможливлює відновлення військового обліку громадянина України чоловічої статі, який раніше помилково чи безпідставно або на підставі раніше діючого законодавства був виключений з військового обліку з причини визнання непридатним до військової служби у минулому.

Наведене підтверджується змістом п.2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487), де указано, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Також наведене підтверджується змістом п.2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487), де указано, що військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період. Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Тож обставина відсутності громадянина України чоловічої статі на військовому обліку з будь-якої причини об”єктивно не здатна призвести до настання такого юридичного наслідку як припинення чи скасування військового обов”язку.

При цьому, оскільки військовий обов`язок за змістом ст.ст.17 і 65 Конституції України не може бути кваліфікований ані у якості міри юридичної відповідальності, ані у якості покарання, то приписи ст.58 Конституції України слід визнати незастосовними саме до суспільних відносин з приводу порядку виконання військового обов”язку (на відміну від юридичних наслідків невиконання чи неналежного виконання військового обов`язку), а відтак, усі управлінські волевиявлення суб”єктів владних повноважень з приводу порядку виконання громадянином України чоловічої статі військового обов”язку повинні ґрунтуватись виключно на нормах чинного на конкретну календарну дату національного закону України без ретроспективного застосування приписів законодавства, котре є недіючим.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що процедура проходження військовозобов”язаними та військовослужбовцями медичного огляду згадана законодавцем у приписах ч.13 ст.2 та ч.2 ст.21 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу".

Стосовно процедури встановлення стану здоров”я громадянина України чоловічої статі відносно придатності до виконання військового обов”язку у якості військовослужбовця суд зазначає, що відносини з проведення військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України унормовані приписами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затверджено наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008р. за №1109/15800; далі за текстом - Положення №402).

Згідно з абз.1 п.1.2 глави 1 Розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до абз.2 п.1.2 глави 1 Розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза – це, зокрема, медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби.

За змістом п.1.1 Глави 2 Розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.

У розумінні п.2.1 Глави 2 Розділу І Положення №402 до органи військово-лікарської експертизи належать військово-лікарські комісії (далі за текстом - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК.

Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів.

Постанова ВЛК відміняється у випадках, коли необхідно привести зміст попередньої постанови ВЛК (яка була прийнята правильно) у відповідність до чинного законодавства.

Документація, яка створюється (заповнюється) в процесі військово-лікарської експертизи, ведеться в паперовій або в електронній формі. Документування в електронній формі здійснюється із застосуванням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги”.

У п.2.1 Глави 2 Розділу І Положення №402 сформульовані вимоги до функціонування ВЛК і зазначено, що члени ВЛК діють на принципах верховенства права, законності, поваги та дотримання прав людини і громадянина, доброчесності, колегіальності, рівноправності членів комісії, вільного обговорення і вирішення питань, об`єктивності, неупередженості та обґрунтованості прийнятих рішень, висновків і пропозицій.

За приписами п.2.2 Глави 2 Розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.

Штатні ВЛК комплектуються лікарями із клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія, організація охорони здоров`я тощо), з досвідом роботи у військових частинах та закладах охорони здоров`я (установах).

Адміністративно-територіальні зони відповідальності штатних ВЛК за проведення військово-лікарської експертизи визначаються наказом Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 “Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення”.

Правовий статус Центральної військово-лікарської комісії визначений п.п.2.3.1 Глави 2 Розділу І Положення №402, згідно з яким ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.

Згідно з п.п.2.3.3 та п.п.2.3.4 Глави 2 Розділу І Положення №402 до повноважень ЦВЛК віднесено, зокрема: розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України; огляд військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; направлення у заклади охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження, медичний огляд, повторний медичний огляд, військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу), військовозобов`язаних, резервістів; розгляд, перегляд, скасування, відміна, затвердження, не затвердження, контроль згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України;

До повноважень ВЛК регіону згідно з п.2.4 Глави 2 Розділу І Положення №402 віднесено, зокрема: розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; огляд військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; прийняття постанов згідно з Положенням, контроль, розгляд, затвердження, за наявності підстав - не затвердження, перегляд, відміна або скасування постанов підпорядкованих ВЛК; направлення у заклади охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження, медичний огляд, повторний медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу), військовозобов`язаних, резервістів; прийняття постанови, а за необхідності перегляд свої постанови про причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та смерті у осіб, звільнених з військової служби, з військовою службою (крім постанов ЦВЛК).

У силу спеціального застереження п.п.2.4.6 Глави 2 Розділу І Положення №402 рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.

Як то указано у п.2.5 Глави 2 Розділу І Положення №402, до кола позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ІНФОРМАЦІЯ_12 ; ВЛК Сухопутних військ Збройних Сил України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності.

До повноважень ВЛК ТЦК та СП згідно з п.п.2.8.4 Глави 2 Положення №402 віднесено, зокрема: огляд громадян відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення.

У силу п.п.2.8.3 Глави 2 Розділу І Положення №402 ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону.

За змістом п.п.2.8.5 Глави 2 Розділу І Положення №402 у порядку контролю на ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, області, міста Києва покладається огляд (переогляд) осіб відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. У воєнний час перевірка свідоцтв про хворобу з постановами про непридатність до військової служби проводиться за наданими на розгляд з ТЦК та СП медичними документами, а за медичними показаннями - шляхом проведення контрольного медичного огляду перед направленням на затвердження в штатні ВЛК.

Згідно з п.20.1 Глави 20 Розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК незалежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка вноситься до документа, яким оформлюється постанова ВЛК. Члени ВЛК зобов`язані дотримуватися вимог цього Положення.

Засідання ВЛК є правомочним для прийняття постанови ВЛК відповідно до цього Положення, якщо в ньому бере участь голова та не менше двох членів комісії.

Відповідно до п.20.2 Глави 20 Розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, не затверджуються, контролюються, переглядаються, а за необхідності скасовуються або відміняються відповідною штатною ВЛК.

Постанови штатних ВЛК можуть прийматися як за результатом проведеного медичного огляду в цих ВЛК, так і на підставі проведеного медичного огляду у позаштатних ВЛК та наданих на розгляд медичних документів.

Постанови позаштатних ВЛК, які сформовані в електронній формі та підлягають затвердженню штатною ВЛК відповідно до цього Положення, затверджуються протоколом засідання відповідної штатної ВЛК (додаток 19).

Постанови позаштатних ВЛК, які сформовані в паперовій формі, затверджуються в порядку, передбаченому пунктом 22.4 глави 22 цього розділу.

Можливі форми постанов ВЛК перелічені у п.20.3 Глави 20 Розділу ІІ Положення №402 і стосуються управлінських волевиявлень із застосуванням мовних конструкцій: "придатний", "непридатний", "потребує", "тимчасово непридатний".

Правила медичного огляду військовозобов”язаних викладені у Главі 3 Розділу ІІ Положення №402, згідно з п.3.1 якого медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП.

ВЛК при ТЦК та СП заводить на кожного військовозобов`язаного картку обстеження та медичного огляду (додаток 13) у паперовій формі за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності. Картка обстеження та медичного огляду скріплюється печаткою закладу охорони здоров`я (установи), в якому ця ВЛК проводить медичні огляди.

За змістом п.3.2 Глави 3 Розділу ІІ Положення №402 кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей. Ступінь придатності військовозобов`язаних до військової служби за станом здоров`я кожним лікарем визначається індивідуально. Висновки про придатність або непридатність військовозобов`язаних до військової служби, подані ними скарги та об`єктивні дані, виявлені у процесі медичного огляду, а також встановлений діагноз вносяться кожним лікарем до картки обстеження та медичного огляду та до інших документів, що засвідчується особистим підписом лікаря та скріплюється його особистою печаткою, із зазначенням дати проведення медичного огляду. До інформації про діагноз та результати медичних втручань (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини), які вносяться до картки обстеження та медичного огляду, додається відповідний код до кожного діагнозу та результату медичних втручань за класифікацією, визначеною НК 025 та НК 026, затвердженими наказом Міністерства економіки України від 04 серпня 2021 року № 360 “Про затвердження та скасування національних класифікаторів.

Під час дії правового режиму воєнного стану кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей.

Пунктом 3.4 Глави 3 Розділу ІІ Положення №402 передбачено, що перед оглядом військовозобов`язаних їм проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту “В” (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту “С” (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначається група крові та резус-належність, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ. Особам старшим 40 років обов`язково проводиться вимір внутрішньоочного тиску, дослідження крові на цукор. Інші дослідження проводяться за показаннями.

Направлення для проведення вказаних лабораторних та інструментальних досліджень може здійснюватися лікарями із закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які залучаються для проведення медичного огляду військовозобов`язаних.

Лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в ЕСОЗ та з іншими медичними документами, які надає військовозобов`язаний, що характеризують його стан здоров`я, а також вносять до ЕСОЗ відповідні медичні записи на підставі отриманої інформації.

Під час дії правового режиму воєнного стану: проводиться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ виконується після досягнення 40-річного віку та за наявності медичних показань. Інші дослідження виконуються за показаннями.

Як то указано у п.3.8 Глави 3 Розділу ІІ Положення №402, постанови ВЛК при ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.

Постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про придатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються довідками ВЛК (додаток 4 до цього Положення). У разі прийняття постанови про придатність до військової служби, документи з результатами проходження військовозобов`язаним медичного огляду (картка обстеження та медичного огляду, висновки лікарів, супровідні документи) доставляються до районного (міського) ТЦК та СП за місцем перебування військовозобов`язаного на обліку не пізніше наступного дня після закінчення медичного огляду. Електронний документ з постановою ВЛК щодо придатності військовозобов`язаного до проходження військової служби передається з ІКС до бази даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Постанова ВЛК при ТЦК та СП про придатність військовозобов`язаного до військової служби, прийнята у мирний час під час визначення призначення військовозобов`язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ), дійсна протягом п`яти років з дня закінчення медичного огляду.

Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про придатність військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду.

Якщо в стані здоров`я військовозобов`язаного за його зверненням або висновками лікарів закладу охорони здоров`я виникли зміни, то за направленням керівника ТЦК та СП проводиться повторний медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

Постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про непридатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються свідоцтвами про хворобу (додаток 11 до цього Положення), постанови про тимчасову непридатність оформлюються довідками ВЛК (додаток 4 до цього Положення). У разі прийняття постанови про непридатність або тимчасову непридатність до військової служби, документи з результатами проходження військовозобов`язаним медичного огляду (картка обстеження та медичного огляду, висновки лікарів, супровідні документи), не пізніше п`ятиденного строку з дня закінчення медичного огляду направляються на перевірку до ВЛК обласних, ІНФОРМАЦІЯ_13 та ІНФОРМАЦІЯ_14 . Електронний документ, яким оформлена постанова (свідоцтво про хворобу або довідка ВЛК), направляється в цей же строк на перевірку через ІКС. Перевірка здійснюється у п`ятиденний строк з дня надходження всіх документів.

За результатами перевірки та у разі виявлення помилок або відсутності необхідних підтверджуючих документів ВЛК обласних, ІНФОРМАЦІЯ_13 та ІНФОРМАЦІЯ_14 відправляють засобами ІКС документи на доопрацювання до ВЛК районних, міських ТЦК та СП, з яких вони надійшли. ВЛК районних, міських ТЦК та СП доопрацьовують та повторно відправляють документи на повторну перевірку у п`ятиденний строк з дня повернення.

Після перевірки ВЛК обласних, ІНФОРМАЦІЯ_13 та ІНФОРМАЦІЯ_14 та у разі відсутності помилок електронні документи з постановами ВЛК про тимчасову непридатність до військової служби передаються з ІКС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Інші документи з результатами проходження військовозобов`язаним медичного огляду у паперовій формі (картка обстеження та медичного огляду, висновки лікарів, супровідні документи) направляються до районних (міських) ТЦК та СП за місцем перебування військовозобов`язаних на обліку не пізніше наступного дня після закінчення перевірки.

Після перевірки ВЛК обласних, ІНФОРМАЦІЯ_13 та ІНФОРМАЦІЯ_14 та у разі відсутності помилок електронні документи з постановами ВЛК про непридатність до військової служби направляються через ІКС до штатних ВЛК відповідно до адміністративно-територіальної зони відповідальності за проведення військово-лікарської експертизи. Інші документи з результатами проходження військовозобов`язаним медичного огляду (картка обстеження та медичного огляду, висновки лікарів, супровідні документи) направляються до відповідних штатних ВЛК не пізніше наступного дня після закінчення перевірки.

Після затвердження постанови, протокол засідання штатної ВЛК передається з ІКС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів не пізніше наступного дня після затвердження. Дві паперові копії протоколу засідання штатної ВЛК засвідчуються її печаткою, та надсилаються разом з документами про результати проходження медичного огляду (картка обстеження та медичного огляду, висновки лікарів, супровідні документи) до ТЦК та СП за місцем обліку не пізніше наступного дня після закінчення медичного огляду.

Паперова копія документа з постановою ВЛК, що не потребує затвердження штатною ВЛК, видається особі, що пройшла медичний огляд, за її запитом в день звернення після закінчення медичного огляду у закладі охорони здоров`я, де проводився медичний огляд ВЛК, або у ТЦК та СП за місцем перебування на обліку. Паперова копія такого документа засвідчується печаткою закладу охорони здоров`я, де проводився медичний огляд (у разі звернення до закладу охорони здоров`я), або ТЦК та СП (у разі звернення до ТЦК та СП), та видається особі, що пройшла медичний огляд, з її підписом про ознайомлення та датою. Паперова копія документа з постановою, що потребує затвердження штатною ВЛК, видається за запитом особи, що пройшла медичний огляд, у ТЦК та СП за місцем перебування на обліку у день звернення після отримання ТЦК та СП протоколу засідання штатної ВЛК. Паперова копія документа з постановою засвідчується печаткою ТЦК та СП та видається особі з її підписом про ознайомлення та датою разом з паперовою копією електронного протоколу засідання штатної ВЛК, засвідченою печаткою штатної ВЛК.

Відповідно до п.3.11 Глави 3 Розділу ІІ Положення №402 у разі коли лікарям ВЛК ТЦК та СП важко остаточно визначити стан здоров`я військовозобов`язаного, він направляється лікарем - членом ВЛК на амбулаторне або стаціонарне обстеження з подальшим оглядом ВЛК ТЦК та СП, з унесенням відповідного запису про направлення до ЕСОЗ. Після проведення обстеження складається Акт дослідження стану здоров`я (додаток 10), який підписується керівником закладу охорони здоров`я (установи). Акт подається до ВЛК ТЦК та СП на розгляд. Якщо обстеження проводилось у закладі охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України, то огляд проводиться госпітальною (гарнізонною) ВЛК.

Застосовуючи положення наведених норм права, суд доходить до переконання про те, що першоджерельним документом, який підтверджує придатність або непридатність військовозобов`язаного до проходження військової служби за станом здоров”я є оригінал постанови військово-лікарської комісії при органі військового управління – райТЦКтаСП за задекларованим місцем проживання військовозобов”язаного.

Станом на 05.06.2026р. і довідка ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_11 від 29.05.2023р. №1839 (№21/1687), і довідка ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_10 від 12.03.2025р. №52 згідно з п.3.8 Глави 3 Розділу ІІ Положення №402 втратили юридичну силу.

Матеріали справи не містять доказів порушення суб`єктом владних повноважень – Відповідачем №3 у межах спірних правовідносин процедури проведення медичного огляду військовозобов”язаного або дефектів (недоліків, вад, помилок, хиб) проведеної відносно заявника військово-лікарської комісії, котрі б об`єктивно знаходились у безпосередньому та прямому причинно-наслідковому зв”язку із результатом проведеної військово-лікарської комісії у вигляді придатності заявника до військової служби з відповідними обмеженнями.

При цьому, згідно з ч.1 ст.22 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

На подальший розвиток норм ст.22 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 16.05.2024р. №560 про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі за текстом - Порядок №560).

Згідно з п.21 Порядку №560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Відповідно до п.28 Порядку №560 виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

Зміст повістки визначений законодавцем у ч.3 ст.22 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та п.29 Порядку №560.

При цьому, у силу спеціального застереження ч.3 ст.22 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" для громадян, які самостійно прибули до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та підлягають направленню на навчання (підготовку) у зв`язку з призовом на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, час явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки встановлюється протягом двох місяців з дня проходження військово-лікарської комісії.

Тож, національний закон України не виключає випадку самостійного прибуття військовозобов`язаного громадянина України до райТЦКтаСП, що цілком узгоджується із приписами ст.ст.17, 65 Конституції України.

Згідно з п.49 Порядку №560 у період проведення мобілізації (крім цільової) уповноважені представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейські, а також представники Держприкордонслужби мають право вимагати у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу.

Відповідно до п.54 Порядку №560 у разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 5, ст. 409), або Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів старший групи оповіщення пропонує резервісту або військовозобов`язаному (крім резервістів та військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів) прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів. Із зазначеною метою громадянину оформляється та вручається повістка.

За окремим приписом п.54 Порядку №560 у разі відмови прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до такого центру на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що сама по собі повістка про виклик військовозобов”язаного до райТЦК об”єктивно не може мати будь-якого самостійного юридичного значення у процедурі призову військовозобов`язаного на військову службу, бо навіть у разі вчинення військовозобов`язаним відмови від отримання такої повістки фізичне прибуття військовозобов`язаного до адміністративної будівлі райТЦКтаСП відбувається у порядку п.54 Порядку №560 та ст.ст.261, 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Тож, відповідні доводи сторони позивача кваліфікуються судом у якості юридично неспроможних.

Згідно з п.69 Порядку №560 особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію.

Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), можуть бути направлені на медичний огляд шляхом вручення їм повісток за наявності підстав для проходження медичного огляду відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (зокрема у разі відсутності дійсного рішення військово-лікарської комісії про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану та/або наявності інших підстав, передбачених законодавством), а також направлені на такий огляд у разі, коли такі громадяни самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.

У разі проходження резервістами та військовозобов`язаними медичного огляду під час мобілізації та/або воєнного стану строк дії довідки з висновком щодо придатності до військової служби становить один рік.

Зі змісту п.69 Порядку №560 у вимірі здобутих судом у справі об”єктивних даних слідує, що станом на 05.06.2026р. заявник не мав діючих рішень органів військово-лікарської експертизи з приводу придатності до військової служби.

Пропозиція заявнику добровільно прибути до райТЦКтаСП для уточнення облікових даних без оформлення повістки з наведених вище міркувань суду у межах спірних правовідносин не має жодних негативних наслідків для прав (інтересів) заявника у сфері виконання військового обов`язку, позаяк згідно з національним законом України військовозобов`язані не мають права не проходити військово-лікарської експертизи.

Пунктом 72 Порядку №560 передбачено, що рішення щодо придатності резервіста та військовозобов`язаного для проходження військової служби за станом здоров`я визначається військово-лікарською комісією при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

У разі незгоди громадянина з рішенням військово-лікарської комісії при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на підставі його заяви громадянин направляється для проходження військово-лікарської комісії при обласному (Київському та ІНФОРМАЦІЯ_15 .

Згідно з п.74 Порядку №560 військовозобов`язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в тому числі ті, які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видаються направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформовані відповідно до пункту 741 цього Порядку.

У межах спірних правовідносин Відповідачем №1 було оформлено відносно заявника згаданий письмовий документ.

Відповідно до п.75 Порядку №560 придатність резервістів та військовозобов`язаних до військової служби за станом здоров`я кожним лікарем визначається індивідуально. Висновки про придатність або непридатність резервістів та військовозобов`язаних до військової служби, подані ними скарги та об`єктивні дані, виявлені у процесі медичного огляду, а також установлений діагноз вносяться кожним лікарем до картки обстеження та медичного огляду та до інших документів, що засвідчується особистим підписом лікаря та скріплюється його особистою печаткою, із зазначенням дати проведення медичного огляду відповідно до вимог, визначених Міноборони.

Як то указано у п.77 Порядку №560, рішення (постанову) військово-лікарської комісії щодо придатності резервіста або військовозобов`язаного до проходження військової служби під час мобілізації вноситься до бази даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів не пізніше ніж протягом наступного дня з дня надходження відповідного рішення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з п.81 Порядку №560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) здійснюють районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Пунктом 82 Порядку №560 визначено, що наказ про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - в день відправлення військової команди до військової частини (установи).

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що суспільні відносини з приводу проходження громадянином публічної служби військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу", Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №551-ХIV), Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-ХIV).

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу", Кодексу законів про працю, Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в органах та підрозділах Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

За визначенням ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч.5 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Підстави для звільнення від виконання військового обов`язку у спосіб припинення проходження військової служби сформульовані законодавцем у положеннях ст.26 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу".

Як то указано у ч.7 ст.26 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу", звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Процедури та механізми прийняття суб”єктом владних повноважень рішення про звільнення військовослужбовця Збройних Сил України з військової служби визначені приписами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008; далі за текстом - Положення №1153/2008) та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009р. №170, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19.05.2009р. за №438/16454; далі за текстом - Інструкція №170).

Згідно з п.п.2 п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-XII у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-ХIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відносини з приводу розгляду звернень військовослужбовців та документообігу у Збройних Силах України додатково деталізовані нормами Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (затверджена наказом міністерства оборони України від 28.12.2016р. №735, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.01.2017р. за №94/29962; далі за текстом - Інструкція №735) та нормами Інструкції з діловодства у Збройних Силах України (затверджена наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 31.01.2024р. №40; далі за текстом - Інструкція №40).

Пунктом 2.1.6 Інструкції №40 визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів (далі - документи): наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.

Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно з п.3.11.6 Інструкції №40 документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

За змістом п.1 розділу ІІІ Інструкції №375 посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з`ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.

Відповідно до п.2 розділу ІІІ Інструкції №375 рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.

За правилами п.5 розділу ІІІ Інструкції №375 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Як то згадано у п.7 розділу ІІІ Інструкції №375, відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.

Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №375 визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд відзначає, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби компетентні військові посадові особи (тобто командир, до повноважень якого віднесено вирішення питання про звільнення з військової служби військовослужбовця відповідної категорії) зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви); розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Суд повторно наголошує, що згідно з п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: 1) у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктами 1, 2 частини п`ятої, пунктами 1, 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, а також командувачами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України; у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами, крім військовослужбовців, які обіймають посади номенклатури призначення Міністра оборони України, - Головнокомандувачем Збройних Сил України та командиром військової частини НОМЕР_5 ; у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України; у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військовому званні - Президентом України; 2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_5 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського; у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України; у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України; у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військовому званні - Президентом України.

У розумінні ст.1 Закону України від 06.12.1991р. №1932-ХІІ "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За визначенням ст.1 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022р. № 62/2022 «Про введення воєнного стану в України» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (затверджено Законом України від 24.02.2022р. № 2102-IX), який наразі триває.

Визначення поняття воєнний стан міститься в ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», згідно якого воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України Указом Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі – мобілізація). Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Заявник у спірних правовідносинах проходить службу саме під час дії правового режиму воєнного стану і ці обставини учасниками справи не заперечуються.

Суд не знаходить підстав для залучення до участі у справі Комунального некомерційного підприємства «Міська поліклініка №3» Харківської міської ради ані на підставах ст.48 КАС України, ані на підставах ст.49 КАС України, позаяк предметом оскарження за позовом є управлінські волевиявлення КНП «Міська поліклініка №3» Харківської міської ради не як закладу охорони здоров"я, а управлінські волевиявлення колегіального державного органу - Військово-лікарської комісії, котра діє не при закладах охорони здоров"я, а при органах військового управління - райТЦКтаСП і приймає владні управлінські рішення у сфері виконання особами військового обов"язку, а не у сфері охорони здоров`я громадян.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обов”язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем – суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб`єктом владних повноважень – Відповідачем №1 було вчинене управлінське волевиявлення у формі направлення заявника на військово-лікарську комісію; суб`єктом владних повноважень – Відповідачем №3 було вчинене управлінське волевиявлення у формі рішення про визнання заявника придатним до військової служби; суб`єктом владних повноважень – Відповідачем №1 було вчинене управлінське волевиявлення у формі наказу про призов заявника на військову службу під час мобілізації, на особливий період із направленням до військової частини НОМЕР_1 ; суб`єктом владних повноважень – Відповідачем №4 було вчинене управлінське волевиявлення у формі наказу про зарахування заявника до особового складу військової частини.

Доказів вчинення Відповідачем №1 у межах спірних правовідносин управлінських волевиявлень з приводу позбавлення заявника свободи матеріали справи не містять.

Доказів відсутності підстав для уточнення військово-облікових даних заявника станом на 05.06.2026р. матеріали справи також не містять.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єкти владних повноважень – Відповідач №1, Відповідач №3, Відповідач №4 забезпечили дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк справжні обставини спірних правовідносин з”ясували із достатньою повнотою, зміст належної норми матеріального права витлумачили правильно, за відсутності об`єктивних даних про існування перешкод (перепон) у фізичному виконанні заявником військового обов`язку у спосіб проходження військової служби під час мобілізації вчинили правомірні управлінські волевиявлення у межах власної компетенції та з дотриманням відповідних процедур без втручання у будь-які права заявника (у тому числі і за ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року) та без створення негативних наслідків публічним інтересам заявника у сфері виконання військового обов`язку.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчинених суб”єктами владних повноважень управлінських волевиявлень та навпаки – не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Окремо суд зазначає, що обсяг здобутих судом доказів не містить правових підстав для припинення військової служби заявника, а наказ про призов на військову службу не підлягає скасуванню, позаяк у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України та ч.1 ст.24 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є початком проходження особою військової служби, котра є різновидом державної служби, а правозастосовчі акти про початок проходження публічної служби не можуть бути скасовані, позаяк це призведе до зміни правового статусу учасника суспільних відносин в уже завершених правовідносинах минулих періодів.

Указане є визначеною процесуальним законом залишення позову без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту. Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

У ході розгляду справи судом не виявлено ані доказів (ані ознак існування таких доказів, ані джерел здобуття таких доказів) того, що перелічені у тексті позову постанови Верховного Суду були винесені у подібних чи аналогічних спорах.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.07.2026р. про залучення співвідповідача - залишити без задоволення.

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко