Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №440/7319/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/7319/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності та дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не розгляді рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 24.02.2026 та не звільненні його з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку з інвалідністю, на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ.Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що є військовослужбовцем та має трьох неповнолітніх дітей, всі діти знаходяться на його утриманні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рапорт про звільнення позивача із військової направлений поштовим відправленням, але в порушення вимог діючого законодавства, відповідь на на рапорт - надана не була. З урахуванням викладеного позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, оскільки військова частина повідомила, що такий рапорт до неї не надходив.

Позивачем подана відповідь на відзив, в якій додатково обґрунтовані доводи позивача з урахуванням змісту тверджень відповідача, надані додаткові докази (медичні документи щодо захворювання позивача).

Стислий зміст заперечень відповідача.

Відповідач надав суду відзив.

У відзиві на позов військової частини зазначені доводи, що згідно з наказом командира військової частини призначене службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби позивачем. Відповідач пояснив, що рапорт поштовим зв`язком військова частина не отримувала, оскільки такий рапорт направлений ІНФОРМАЦІЯ_1 а не безпосередньому командиру позивача по службі, що є порушенням чинного порядку звернення із рапортом. Також військова частини надала пояснення, що безпосередній підрозділ позивача перебуває не за місцем розташування військової частини, а на Сході України, де виконує завдання під час воєнного стану із відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Відповідач просив суд у позовних вимогах відмовити у повному обсязі.

Відповідачем подане заперечення на відповідь на відзив, в якому військова частина наполягає на безпідставності позовних вимог та відсутності доказів направлення та вручення рапорту позивача військовій частині в порядку визначеному законодавством.

Заяви, клопотання учасників справи.

Відповідач просив справу розглядати за правилами загального позовного провадження та із викликом представника відповідача.

Процесуальні дії у справі.

Полтавським окружним адміністративним судом від 12.06.2026 прийнята позовна заява до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувані судом докази від відповідача.

Суд постановив ухвалу від 07.07.2026, якою заперечення представника військової частини НОМЕР_1 проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції залишені без задоволення.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

Згідно із наказом командира військової частини від 26.11.2025 №147 головного сержанта роти ОСОБА_1 зараховано до списків військової частини, поставлено на всі види забезпечення і призначено на посаду головного сержанта 2 розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 .

Згідно із наказом командира військової частини від 26.11.2025 №108, Головного сержанта ОСОБА_1 , НОМЕР_2 , за мобілізацією, призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 19 листопада 2025 року №1564-РС, на посаду головного сержанта 2 розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , який прибув із військової частини НОМЕР_3 , з 26 листопада 2025 року зарахувати до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення до військової частини НОМЕР_4 . Зарахувати на продовольче забезпечення при військовій частині НОМЕР_5 з сніданку 27 листопада 2025 року. З 26 листопада 2025 року вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою головного сержанта 2 розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , шпк "головний сержант", ВОС - 106974А. Встановити 12 тарифний розряд та посадовий оклад 3440,00 гривень. Виплачувати надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 480% від посадового окладу. З 26 листопада 2025 року вважати таким, що прибув та приступив до виконання бойових (спеціальних) завдань у смузі оборони військової частини НОМЕР_6 . Підстава: наказ командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 19 листопада 2025 року №1564-РС, припис №104 від 25.11.2025, рапорт головного сержанта ОСОБА_1 (вх.№474 від 26 листопада 2025 року) про прийняття справ та посади.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.02.2026 №47, підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) від "03" лютого 2026 року №11-РС, головного сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта 2 розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 звільнити від займаних посад та зарахувати у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2026 №23 «Про призначення службового розслідування за фактом скоєння СЗЧ головним сержантом ОСОБА_2 », вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 за №1503/31371 (зі змінами), на підставі рапорту капітана ОСОБА_3 , командира 2 розвідувальної роти від 15.01.2026 року №72, Доповіді №2386/85 від 16.01.2026 року та з метою визначення причин самовільного залишення тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 головним сержантом ОСОБА_1 , головним сержантом 2 розвідувальної роти, призначене проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення частини головним сержантом ОСОБА_1 , головним сержантом 2 розвідувальної роти у термін до 16.02.2026 року. Проведення службового розслідування доручене старшому лейтенанту ОСОБА_4 , начальнику групи обробки інформації роти радіо- та радіотехнічної розвідки військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.01.2026 №12 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини головним сержантом ОСОБА_1 », порядку проведення службового розслідування в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України» від 21.11.2017 №608, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарській діяльності) №23 від 16.01.2026 року, старшим лейтенантом ОСОБА_4 , начальником групи обробки інформації роти радіо- радіотехнічної розвідки військової частини НОМЕР_1 , проведене службове розслідування, за фактом самовільного залишення військової частини головним сержантом ОСОБА_1 , головним сержантом 2 розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 та складено акт №18 від 28.01.2026 року. Під час службового розслідування встановлено, що в діях головного сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта 2 розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України, наказане службове розслідування розпочате наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №23 від 16.01.2026 року вважати завершеним. Заступнику командира батальйону з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 надіслати матеріали службового розслідування за фактом самовільного залишення місця тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 головним сержантом ОСОБА_2 , головним сержантом 2 розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 на адресу відповідного органу досудового розслідування для надання правової оцінки викладених в них обставин та фактів; в термін до 05 лютого 2026 року спланувати та провести додаткове заняття військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 з доведенням та роз`ясненням поло» Кримінального кодексу України, за порушення яких передбачена кримінальна відповідальність за вчинення кримінальних правопорушень проти встановленого під несення військової служби; начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 у відповідності до пункту 5 розділу XVI Наказу №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам», головному сержанту ОСОБА_1 , головному сержанту 2 розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , щомісячну премію за весь період самовільного залишення військової частини не виплачувати.

24.02.2026 позивач направив рапорт про звільнення із військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пунктів 225, 233, 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно із поштовим відправленням №3962200146511 рекомендованим цінним з описом направлене на адресу: АДРЕСА_1 , яке отримане адресатом, відповідно до трекінгу «Укрпошта» 27.02.2026.

Рапорт позивача адресований командиру військової частини НОМЕР_1 , до рапорту долучене копію Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №147/26/82/В від 19.01.2026, супровідний лист адресований ІНФОРМАЦІЯ_1 із проханням доручити розгляд рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 від 14.04.2026 №317 надана відповідь на адвокатський запит представника позивача від 18.03.2026, яким повідомлене адвокату, що рапорт на звільнення військової служби головного сержанта ОСОБА_1 до військової частина НОМЕР_1 не надходив.

Позивач повторно направив рапорт про звільнення із військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пунктів 225, 233, 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, до командира військової частини НОМЕР_1 , згідно із поштовим відправленням R396220014178 рекомендованим цінним з описом направлене за адресом військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , відповідно до трекінгу «Укрпошта», повернення відправнику за закінченням терміну зберігання 05.05.2026.

Відповідач зазначає, що офіційною поштовою адресом військової частини НОМЕР_1 є АДРЕСА_2 , а відправлення здійснене за адресом АДРЕСА_2 .

Позивач на момент самовільного залишення військової частини обіймав посаду головного сержанта роти та підпорядкований командиру роти, який є його безпосереднім військовим начальником – командиром.

Суд не надані докази звернення позивача із рапортом про звільнення зі служби до безпосереднього начальника командира роти

Відповідачем зазначене, що військова частина НОМЕР_1 з 2023 року виконує завдання в районах проведення бойових дій на території Донецької області. Місцем тимчасової дислокації підрозділу, в якому проходив службу позивач, є район міста Краматорськ, а не АДРЕСА_2 , що підтверджується наданими відповідачем витягами із наказів про проходження служби позивачем.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відсутності розгляду його рапорту командиром військової частини, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону №2232-XII.

Частиною 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р. затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, в редакції змін внесених згідно з Указом Президента № 439/2023 від 18.07.2023 р. (в подальшому - Положення № 1153), яким визначається порядок проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Права посадових осіб щодо звільнення з військової служби, вимоги та порядок звільнення з військової служби, в тому числі військовослужбовців, які призвані за мобілізацією на період воєнного стану врегульовано розділом ХІІ Положення № 1153.

Відповідно до п. 233 Положення № 1153, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Згідно із підпунктом 2 пунктом 225 Положення №1153, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно пунктів Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі – Статут):

14. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

31. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

32. За своїми військовими званнями начальниками є:

військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини;

військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу;

майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу;

полковники, капітани 1 рангу, бригадні генерали, коммодори, генерал-майори, контр-адмірали, генерал-лейтенанти, віце-адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу;

генерали, адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 р. за № 438/16454 (в подальшому - Інструкція № 170).

Згідно з п. 14.10 Інструкції № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Відповідно до абз. 13 п. 14.10 Інструкції № 170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України № 735 від 28.12.2016 р. (в подальшому - Інструкція № 735).

Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Інструкції №735, посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з`ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.

Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції №735, рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.

За правилами п. 5 розділу ІІІ Інструкції №735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Пунктом 7 розділу ІІІ Інструкції №735 визначено, що відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.

Відповідно до п. 8 розділу ІІІ Інструкції №735, рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.

З системного аналізу вказаних норм права, вбачається, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту, які мають бути прийняті в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Наказом Міністерства оборони України № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України від 06.08.2024 р. (в подальшому - Порядок № 531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Пунктами 2-4 розділу І Порядку № 531 визначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

Розділом ІІ зазначеного Порядку визначено форми рапортів, де зокрема п. 1 визначено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом ІІІ Порядку № 531.

Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 розділу III Порядку № 531 у рапорті у паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Аналізуючи вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає: подання військовослужбовцем рапорту “по команді” про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу щодо звільнення зі служби; здача посади та розрахунок при звільненні; постановка на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Суд встановив, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.01.2026 №12 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини головним сержантом ОСОБА_1 », встановлене, що позивач самовільно залишив військову частину 15.01.2026.

Станом на момент подання рапорту позивач самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , позивач не спростував та не заперечив щодо цих обставин.

При досліджені змісту рапорту позивача, що наявний в матеріалах справи та є предметом розгляду у даній справі, судом встановлене, що вказаний рапорт не відповідає приписам п.1 розділу ІІІ Порядку № 531, оскільки такий рапорт поданий командиру військової частини, а не командиру роти безпосередньому начальнику позивача. Рапорт позивача направлений військовій частині, а не до підрозділу, в якому проходить службу позивач.

Позивачем не надані докази того, що командир відповідача військової частини НОМЕР_1 є командиром бригади чи полку та має повноваження на звільнення позивача із військової служби, відповідно до пункту 225 Положення №1153, або посадовою особою, яка відповідно до пункту 8 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, оскільки командир військової частини НОМЕР_1 має військове звання підполковника, то користується владою командира батальйону (корабля 3 рангу), а не командира бригади (полку, корабля 1 рангу).

Відповідно до п. 78 Правил надання послуг поштового зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 р. № 1071) (далі Правила № 270), поштові відправлення, адресовані юридичним особам, можуть видаватися їх представникам, уповноваженим в установленому законодавством порядку на одержання поштових відправлень.

У п. 80 Правила № 270, зазначено, що поштові відправлення для адресатів (одержувачів), місце перебування яких розташоване поза межами населеного пункту, вручаються таким адресатам (одержувачам) на найближчому до них об`єкті поштового зв`язку.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача, зазначено, що з 2023 року військова частина бере безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України в Донецькій області в районі м. Краматорськ, поза межами пункту постійної дислокації міста Черкаси. Позивач, і всі його начальники, які мали б розглянути його рапорт, перебувають в Донецькій області, а не у м. Черкаси, куди позивача направив поштове відправлення.

Зазначені обставини позивач чи представник позивача не спростовують.

Документом яким підтверджується дата вручення поштового відправлення та прізвище одержувача відповідно до п.п. 9 п. 2 Правила № 270 є повідомлення про вручення поштового відправлення.

Також суд не встановив, що військова частина отримала поштове відправлення, оскільки таке поштове відправлення повернулось позивачу за закінченням терміну зберігання.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив відсутність належних доказів вручення кореспонденції відповідачу, оскільки до суду не надані належні докази повідомлення про вручення поштового відправлення військовій частинні рапорту із додатками дату про вручення та прізвище одержувача кореспонденції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 чи. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що оскільки позивач з рапортом до військової частини про його звільнення з військової служби у встановленому законом порядку не звертався, вказані обставини виключають об`єктивну можливість прийняття будь-якого рішення за відсутності отриманого рапорту відповідачем.

Відсутність позивача на службі без поважних причин (самовільне залишення частини), на переконання суду, перешкоджає вирішенню питання звільнення з військової служби, оскільки відсутня можливість вчинення дій, напряму передбачених вимогами Інструкції №170, зокрема проведення співбесіди, здача посади та військового майна тощо.

Також позивач, самовільно залишивши частину, не надав докази перешкод вручення рапорту безпосередньому командиру за місцем дислокації підрозділу, в якому позивач проходить службу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2022 у справі №9901/276/19 висловила правову позицію, згідно якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Верховний Суд неодноразово зазначав у подібних відносинах щодо мобілізації в умовах воєнного стану та дотримання правил військового обліку військовозобов`язаними, що для надання правової оцінки бездіяльності відповідача встановленню, передусім, підлягає факт отримання рапорту, заяви чи звернення особи про вчинення певних дій.

У контексті широкого тлумачення виконання громадянами конституційного обов`язку щодо захисту України в умовах воєнного стану та мобілізації, праву військовозобов`язаного чи військовослужбовця на звернення до органу військового управління чи безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов`язок відреагувати на отримане звернення, заяву чи рапорт.

Лише із вказаною обставиною отримання відповідачем звернення чи заяви позивача чинне законодавство пов`язує виникнення у відповідача обов`язку щодо його розгляду та вирішення по суті для вчинення чи нездійснення певних дій у реєстрі із питань військового обліку та дотримання позивачем правил військового обліку.

За протилежних обставин, не виникає протиправної бездіяльності відповідача.

Праву військовозобов`язаного на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання проходження служби кореспондує обов`язок відповідача відреагувати на поданий рапорт.

Суд звертає увагу, що для надання правової оцінки бездіяльності відповідача встановленню, передусім, підлягає факт отримання рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі пп. «б» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Тільки за вказаною обставиною отримання рапорту по команді чинне законодавство пов`язує виникнення у відповідача обов`язку щодо його розгляду та вирішення по суті.

Суд враховує процесуальну поведінку позивача, що позивач не подав жодного заперечення стосовно обставини самовільного залишення частини.

Системний аналіз наявних матеріалів справи та доводів позивача, свідчить про те, що позивач не проходить військову службу у військовій частині, оскільки здійснив самовільне залишення місця проходження військової служби, і жодного доказу на подання рапорту командиру по команді не надав.

Відсутність у змісті позову деталізації обставин та підстав позову щодо подання та вручення (направлення) рапорту відповідачу із кореляцією наданих до позовної заяви доказів, які підтверджують дану обставину, на переконання суду, свідчить про відсутність в матеріалах справи доказу вручення рапорту військовій частині.

Суд висновує, що оскільки позивачем не доведений факт звернення у встановленому законом порядку із рапортом про його звільнення з військової служби до безпосереднього командира позивача військової частини, то відсутні підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період на час воєнного стану на підставі пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Тотожний висновок ухвалений Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 26 січня 2026 року у справі № 520/24921/25 у подібній справі:

"Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки позивачем не доведено факту звернення у встановленому законом порядку з рапортом про звільнення його з військової служби до військової частини НОМЕР_1 та до безпосереднього його командира, тому відсутні підстав для визнання протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту позивача від 08.08.2025 р. про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню."

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини, яка полягає у не розгляді рапорту позивача про звільнення з військової служби за пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання військової частини розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд зазначає, що вказані вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини.

Оскільки судом не встановлені підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини, яка полягає у не розгляді рапорту позивача, про звільнення з військової служби за пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», то відповідно відсутні правові підстави для задоволення похідної позовної вимоги про зобов`язання військової частини розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Додатково суд зазначає, що позивач не надав доказів того, що командир військової частини має повноваження командира бригади (полку) та військове звання полковника на звільнення позивача із військової служби, що є самостійною підставою для відмови у частині позовних вимог про зобов`язання відповідача звільнити із військової служби.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду у цьому рішенні.

В адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб?єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єкта приватного права (від лат. uberrima fides - найбільш добросовісний).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, засада використання та захисту цивільних прав, якій корелює принцип добросовісності у пункт 5 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час перевірки рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Цивільні права у публічно-правовому спорі захищаються в адміністративній юстиції.

Принципи адміністративної процедури є добросовісність і розсудливість (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про адміністративну процедуру” 17 лютого 2022 року № 2073-IX).

Стаття 10 Закону України “Про адміністративну процедуру” пояснює добросовісність і розсудливість в адміністративній процедурі. Адміністративний орган зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом. Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства. Особа зобов`язана здійснювати надані їй права добросовісно та не зловживати ними.

Поведінка, яка суперечить добросовісності, “легітимним очікуванням”, “належному урядуванню” та “правовій визначеності” не може бути правомірною, як і всі рішення пов`язані із нею.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, не підлягають задоволенню.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання бездіяльності та дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.І. Бевза