Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №420/21680/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/21680/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за результатом якого позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії №023830040323 від 10.07.2026 відділу призначення пенсій управлінням пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг ГУ ПФУ в Одеській області;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київськійобласті зарахувати до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.08.2009 по 29.09.2009 та до пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи з 21.02.1996 по 29.09.2009, з 15.01.2010 по 15.07.2011 згідно довідки від 05.06.2026 №28/14;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 02.07.2026, виплативши не отримані суми пенсійного забезпечення з дати призначення пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.07.2026 звернувся із заявою № 21125 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Дана заява за принципом екстериторіальності була розглянута відділом призначення пенсій управлінням пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг ГУ ПФУ в Одеській області. Рішенням №023830040323 від 10.07.2026 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного пільгового стажу.

Ухвалою суду від 20.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду від ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити та зазначає, що позивач 02.07.2026 року звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. За наслідками розгляду заяви та наданих документів Головним управлінням винесено рішення №023830040323 від 10.07.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п 8 ч 2 ст.114 Закону 1058, за відсутності необхідного пільгового стажу 12 років 6 місяців. Позивач на обліку в Головному управлінні не перебуває та пенсію не отримує. Позивача повідомлено, що право на пенсію за віком виникає з 12.02.2031. Страховий стаж позивача становить 38 років 8 днів, пільговий стаж роботи відсутній. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи:- з 01.08.2009 по 29.09.2009 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 06.08.1986 та довідки від 05.06.2026 №28/14, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5 відсутні відомості про нараховані суми заробітку та сплату страхових внесків за зазначений період;- за наданими документами до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 21.02.1996 по 29.09.2009 та з 15.01.2010 по 15.07.2011 згідно довідки від 05.06.2026 №28/14, оскільки відсутній підпис начальника відділу кадрів. Документи про надання права підпису іншим посадовим особам не надано. Відсутні первинні документи, що підтверджують зайнятість на міських маршрутах, в Індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 відомості по спеціальному стажу наявні з липня 2011 року по квітень 2012 року. Дані довідки потребують підтвердження актом перевірки достовірності та обґрунтованості видачі довідки для призначення пенсії. Враховуючи викладене, у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п 8 ч 2 ст. 114 Закону № 1058 за відсутності необхідного пільгового стажу 12 років 6 місяців.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 02.07.2026 року звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок 22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що розглядає заяву — Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

За наслідками розгляду заяви та наданих документів Головним управлінням винесено рішення №023830040323 від 10.07.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Позивач, вважаючи рішення про відмову протиправним, та за захистом своїх прав звернулася до суду.

Надаючи юридичну оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 року визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Пунктом 2 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Частиною 1 статті 114 Закону України №1058-IV визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Водночас згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 5 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-ХІІ) в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, статтю 13 Закону № 1788-ХІІ викладено в іншій редакції, зокрема, пунктом "б" зазначеної статті передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлює право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах, а також загального страхового стажу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20.

Системний аналіз наведених норм законодавства свідчить, що умовами для призначення чоловіку пільгової пенсії за віком за Списком 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, є:

1) досягнення 55-річного віку;

2) зайнятість повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці

3) наявність страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

4) проведення атестації робочих місць.

При цьому, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, що узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.

Так, щодо посилань пенсійного органу на відсутність відомостей в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5 про нараховані суми заробітку та сплату страхових внесків за зазначений період, суд зазначає наступне.

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 :

- з 01.08.1986 по 30.08.1986 – зарахований різноробочим Радгоспу ім. Горького;

- з 01.09.1986 по 22.06.1990 – навчання в Березоворудському сільськогосподарському технікумі;

- з 22.05.1990 по 11.01.1996 – проходження військової служби;

- з 21.02.1996 по 29.09.2009 – прийнятий водієм другого класу на усі марки автобусів;

- з 15.01.2010 по 15.07.2011 – прийнятий водієм першого класу на всі марки автобусів міських маршрутів;

- з 26.07.2011 по 17.04.2012 – прийнятий водієм першого класу на всі марки автобусів міських маршрутів;

- з 18.04.2012 по 02.11.2020 – прийнятий водієм першого класу на всі марки автобусів;

- з 11.11.2020 по 22.07.2021 – прийнятий водієм першого класу на автотранспортний засіб вантажопідйомністю від 3 до 5 тон;

- з 26.07.2021 по 30.08.2021 – прийнятий на посаду вантажник автомобілів;

- з 02.09.2021 по 02.07.2026 – водій автотранспортних засобів.

Додатково, період навчання позивача підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 .

Так, в матеріалах справи міститься:

- додаток до довідки про заробітну плату від 05.06.2026 року №28/15, яка видана ОСОБА_1 , в якій зазначено, що відповідно до пункту 1 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» довідка для обчислення пенсії видана на підставі первинних документів: «Особові рахунки по нарахуванню зарплати водіям автоколони №5» за 1996р., 1997р., 1998р., 1999р., 2000р. Суми зазначені в довідці №28/15 від 05.06.2026р. перенесені з оригіналів особових рахунків. Дані документи прошнуровані, пронумеровані та зберігаються в архіві СТОА. На всі виплати, включені у довідку, нараховані страхові внески про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, та з 01.01.2011 р.- єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

- довідка про підтвердження особливого характеру роботи та умов праці необхідних для призначення пільгової пенсії від 05.06.2026 року №28/14, в якій зазначено, що позивач працював в Київському автотранспортному підприємстві 13030 (Автобусний парк №3.) Згідно наказу від 21.02.1996 року № 31/вк прийнятий з 21.02.1996 року на роботу водієм другого класу на усі марки автобусів міських маршрутів по перевезенню пасажирів. 06.09.2004 року присвоєно перший клас водія автобуса (наказ від 06.09.2004 року № 149/вк ). Звільнений 29.09.2009 року за власним бажанням - ст.38 КЗпП України ( наказ від 29.09.2009 року № 145/вк). Зараховано водієм першого класу на всі марки автобусів кат. «ВСДЕ» міських маршрутів з 15.01.2010 року (наказ від 14.01.2010 року № 4/вк). Звільнений 15.07.2011 року за ст. 36 п. 5 КЗпП України за переводом в АП № 4 КП «Київпастранс» (наказ від 14.07.2011 року № 70/вк). Працював водієм на міських автобусах маршрутах загального користування, які здійснюють пасажирські перевезення (ст.35 Закону України « Про автомобільний транспорт») за професією – водій автотранспортного засобу на всі марки автобусів для роботи на міських маршрутах.Стаж роботи водієм лінійного автобусу міських маршрутів по перевезенню пасажирів з повним робочим днем складає: 15 років 1 місяць 10 днів.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Згідно з Преамбулою, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно із частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до змісту статті 5 Закону № 1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).

Таким чином, суд констатує, що до страхового стажу зараховується період трудової діяльності особи, протягом якого вона підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

З 01.04.1992 введено в дію в повному обсязі Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII). Згідно з Преамбулою, цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій; Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Також, пунктом 2 Порядку № 637 встановлено, що у разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).

Як встановлено пунктом 1.1 Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

В пункті 2.2 Інструкції № 58 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України.

Згідно із пунктом 2.11 Інструкції № 58, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Пунктами 2.12-2.13 Інструкції № 58 передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця, який зобов`язаний здійснити виправлення у трудовій книжці у разі виявлення неправильного або неточного запису.

З матеріалів справи слідує, що для підтвердження страхового стажу позивачем до заяви про призначення пенсії долучено трудову книжку серії НОМЕР_1 , дата заповнення 06.08.1986 року, яка містить такий запис щодо спірних періодів роботи:

- з 01.08.1986 по 30.08.1986 – зарахований різноробочим Радгоспу ім. Горького;

- з 01.09.1986 по 22.06.1990 – навчання в Березоворудському сільськогосподарському технікумі;

- з 22.05.1990 по 11.01.1996 – проходження військової служби;

- з 21.02.1996 по 29.09.2009 – прийнятий водієм другого класу на усі марки автобусів;

- з 15.01.2010 по 15.07.2011 – прийнятий водієм першого класу на всі марки автобусів міських маршрутів;

- з 26.07.2011 по 17.04.2012 – прийнятий водієм першого класу на всі марки автобусів міських маршрутів;

- з 18.04.2012 по 02.11.2020 – прийнятий водієм першого класу на всі марки автобусів;

- з 11.11.2020 по 22.07.2021 – прийнятий водієм першого класу на автотранспортний засіб вантажопідйомністю від 3 до 5 тон;

- з 26.07.2021 по 30.08.2021 – прийнятий на посаду вантажник автомобілів;

- з 02.09.2021 по 02.07.2026 – водій автотранспортних засобів.

Суд зауважує, що записи про спірний період роботи позивача виконані в трудовій книжці, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Доказів протилежного відповідачами не надано та судом не встановлено.

Крім того, довідками від 05.06.2026 року №28/15 та від 05.06.2026 року №28/14 додатково підтверджено роботу позивача.

При цьому, підставою для незарахування спірного періоду роботи до страхового стажу стало те, що відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного пенсійного страхування про сплату страхових внесків, а саме період з 01.08.2009 по 29.09.2009.

Суд оцінює критично доводи відповідача, оскільки Пенсійний орган фактично перекладає на позивача обов`язок щодо доведеності сплати за нього страхових внесків.

Суд враховує, що відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1058-IV, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Статтею 11 Закону № 1058-IV визначено осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Так, відповідно до пункту 1 статті 11 Закону № 1058-IV, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру.

При цьому, як передбачено пунктом 1 статті 14 Закону № 1058-IV, страхувальниками відповідно до цього Закону є: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 1058-IV, платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

За змістом частин п`ятої та шостої статті 20 Закону № 1058-IV, страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частина дванадцята статті 20 Закону № 1058-IV).

Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058-IV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Зокрема, частиною першою статті 4 Закону № 2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Отже, обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.

Таким чином, на переконання суду, застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 30.09.2019 у справі № 414/736/17, від 23.07.2019 у справі № 617/927/17, від 30.09.2019 у справі № 316/1392/16-а.

Таким чином, усі місяці роботи, в тому числі, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та нараховувало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб.

При цьому, відповідно до частини першої статті 21 Закону № 1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства (абзац третій частини п`ятої статті 21 Закону № 1058-IV).

Суд зазначає, що наповнення інформації в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування залежить від вжиття роботодавцем дій щодо повідомлення про прийняття працівника на роботу, своєчасної подання звітності про нараховану заробітну плату та відповідно сплату у бюджет необхідних податків та зборів з такої заробітної плати.

Суд звертає увагу на те, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції викладені у постанові Верховного Суду від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.

Суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

При цьому, суд наголошує, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1)

На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Суд зазначає, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з нормами пукнут 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, Пенсійний орган не позбавлений права, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності сплати страхових внесків, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про сплату страхових внесків тощо.

Відтак, на переконання суду, саме відповідач був уповноважений контролювати своєчасність сплати роботодавцем за позивача страхових внесків, а у випадку порушенням вимог закону вжити відповідних заходів реагування, доказів на підтвердження порушень чого ним не надано.

Натомість, доказів такого звернення чи вжиття відповідних заходів реагування матеріали справи не містять.

З наданих відповідачем листів вбачається, що єдиною підставою невключення спірних періодів до стажу є відсутність відомостей про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб.

Суд оцінює критично таку підставу, оскільки надані позивачем докази у їх сукупності та взаємному зв`язку підтверджують, що позивач дійсно працював у спірний період, а саме з 01.08.2009 по 29.09.2009.

Щодо не зарахування пільгового стажу з 21.02.1996 по 29.09.2009 та з 15.01.2010 по 15.07.2011 згідно довідки від 05.06.2026 №28/14, оскільки відсутній підпис начальника відділу кадрів, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що недоліки в оформленні довідок, що є необґрунтовано та безпідставно, оскільки визначені в оскаржуваному рішенні недоліки не спростовують факту того, що позивач протягом спірних періодів виконував роботу на посаді водія міського пасажирського транспорту.

Проаналізувавши записи трудової книжки позивача у спірні періоди, вбачається, що трудова книжка містять відомості щодо періодів роботи та назв професій, що визначені пунктом 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та дають право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Окрім того, відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача.

Так, як зазначено в довідці про підтвердження особливого характеру роботи та умов праці необхідних для призначення пільгової пенсії позивача від 05.06.2026 року №28/14, в якій зазначено, що позивач працював в Київському автотранспортному підприємстві 13030 (Автобусний парк №3.) Згідно наказу від 21.02.1996 року № 31/вк прийнятий з 21.02.1996 року на роботу водієм другого класу на усі марки автобусів міських маршрутів по перевезенню пасажирів. 06.09.2004 року присвоєно перший клас водія автобуса (наказ від 06.09.2004 року № 149/вк ). Звільнений 29.09.2009 року за власним бажанням - ст.38 КЗпП України ( наказ від 29.09.2009 року № 145/вк). Зараховано водієм першого класу на всі марки автобусів кат. «ВСДЕ» міських маршрутів з 15.01.2010 року (наказ від 14.01.2010 року № 4/вк). Звільнений 15.07.2011 року за ст. 36 п. 5 КЗпП України за переводом в АП № 4 КП «Київпастранс» (наказ від 14.07.2011 року № 70/вк). Працював водієм на міських автобусах маршрутах загального користування, які здійснюють пасажирські перевезення (ст. 35 Закону України « Про автомобільний транспорт») за професією – водій автотранспортного засобу на всі марки автобусів для роботи на міських маршрутах. Стаж роботи водієм лінійного автобусу міських маршрутів по перевезенню пасажирів з повним робочим днем складає: 15 років 1 місяць 10 днів.На підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» згідно п. «б»-«з» ст.13 та п.8 ч.2 ст.114 надається право на одержання пенсії по досягненню 55 років і при стажі роботи 30 років, в тому числі на вказаній роботі не менше ніж 12 років 6 місяців. Відповідно до ст. 50 закону України «Про загальнообов`язкове державне Пенсійне страхування», суми пенсії, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку. Довідка видана для пред`явлення в Управління Пенсійного фонду, на підставі: наказів по підприємству, особової картки ф. Т-2 (П-2), відомостей про заробітну плату особового рахунку.

У довідці зазначено, що виконувана позивачем робота дає право на одержання пенсії при досягненні 55 років і при відповідному стажі роботи, в тому числі на вказаній роботі не менше як 12 років 6 місяців, відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За приписами абзаців першого, другого пункту 20 розділу «Особливості підтвердження стажу роботи окремих категорій працівників» Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність за помилки, допущені адміністрацією підприємства при оформленні довідки.

Верховний Суд, зокрема у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 дійшов висновку, про те, що перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

Крім того, відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 21.12.2022 № 28-2) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486 Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Вказані положення кореспондуються з положеннями частини третьої статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відтак, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів, їх повноти, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористався.

Враховуючи викладене, позивач набув права на зарахування спірних періодів роботи: до пільгового стажу: 21.02.1996 по 29.09.2009 та з 15.01.2010 по 15.07.2011, які надають право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щодо відсутності первинних документів, що підтверджують зайнятість на міських маршрутах, в Індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 відомості по спеціальному стажу з липня 2011 по квітень 2012, суд зазначає, що змістом пунктів 1, 3, 20 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Таким чином, необхідність підтвердження трудового стажу уточнюючими довідками, первинними документами, виникає виключно у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач працював з 15.01.2010 по 15.07.2011 –водієм першого класу на всі марки автобусів міських маршрутів; з 26.07.2011 по 17.04.2012 –водієм першого класу на всі марки автобусів міських маршрутів; з 18.04.2012 по 02.11.2020 – водієм першого класу на всі марки автобусів.

Вказаний період трудового стажу позивача належним чином підтверджений записами трудової книжки, внесеними відповідно до вимог трудового законодавства, тому не потребує підтвердження іншими первинними документами.

Крім того, період роботи позивача на посаді водія міського пасажирського транспорту підтверджується довідкоювід 05.06.2026 року №28/14.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 дійшов висновку, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.

Суд критично ставиться до доводів пенсійного органу щодо того, що дані довідки потребують підтвердження актом перевірки достовірності та обґрунтованості видачі довідки для призначення пенсії, адже законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Таким чином, надання особою до пенсійного органу документів та уточнюючих довідок на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.

З огляду на вищезазначені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано зазначені періоди, у зв`язку із чим рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №023830040323 від 10.07.2026про відмову у призначенні позивачу пенсії - є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 02.07.2026, виплативши не отримані суми пенсійного забезпечення з дати призначення пенсії.

Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Отже, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.

Суд зазначає, що до компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, а здійснюється лише контроль легальності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань.

Також на даному етапі зазначена вимога позивача є передчасною.

Вказана правова позиція узгоджується із висновками викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.10.2019р. по справі №804/3646/18.

З урахуванням ч.2 ст.9 та п.10 ч.2 ст.245 КАС України, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію по інвалідності вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача від 02.07.2026 року про призначення пенсії за віком відповідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням усіх належних сум за минулий період.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Суд залишає поза увагою позовні вимоги до ГУ ПФУ в Київській області, оскільки позивачем допущено описку в найменуванні відповідача - ГУ ПФУ в Одеській області.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як встановлено судом, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 1331,50 грн., що підтверджується платіжним документом, який міститься в матеріалах цієї справи.

Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині вимог зобов`язального характеру, які є похідними від вимог щодо визнання протиправними дії відповідача, які судом задоволені, тому сплачений позивачем судовий збір в сумі 1064,96 грн. (позов подано через систему «Електронний суд») підлягає стягненню з відповідача, а саме ГУ ПФ України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача, решта судового збору сплачено позивачем надмірно.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській областіпро відмову в призначенні пенсії №023830040323 від 10.07.2026 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеськійобласті (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012; ЄДРПОУ 20987385) зарахувати до страхового ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) період роботи з 01.08.2009 по 29.09.2009 та до пільгового стажу період роботи з 21.02.1996 по 29.09.2009, з 15.01.2010 по 15.07.2011 та повторно розглянути заяву від 02.07.2026 року про призначення пенсії за віком відповідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням усіх належних сум за минулий період.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко