Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №320/43729/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року справа № 320/43729/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Військова частина НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій та висновків аудиторського звіту.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовом до Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України (далі – відповідач-1), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати підпункти 1, 2 пункту 4.2 розділу ІІІ «Висновки» Аудиторського звіту Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 21.05.2025 №438/25/11.

22.12.2025 до Київського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла уточнена позовна заява, де позивач просить суд:

визнати протиправними дії щодо проведення аудиту та оформлення висновків, викладених у підпунктах 1, 2 пункту 4.2 розділу ІІІ «Висновки» Аудиторського звіту Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 21.05.2025 №438/25/11.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки Аудиторського звіту Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 21.05.2025 №438/25/11 є необґрунтованими та викладені без урахування змісту документів розпорядчого характеру. На переконання позивача, під час проведення аудиту не враховано, що Військова частина НОМЕР_1 у складі ІНФОРМАЦІЯ_1 (по АДРЕСА_1 ) з 08.03.2022 віддана в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою оборони міста Київ, а з 04.04.2022 – в оперативне підпорядкування Командувачу угрупування сил і засобів оборони міста Київ, та, як наслідок, виконувала бойові (спеціальні) завдання. Позивач вказує, що у Аудиторському звіті Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 21.05.2025 №438/25/11 не надано належної оцінки наказам Головнокомандувача Збройних Сил України про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій.

29.08.2025, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 позовна заява залишена без руху та запропоновано позивачу протягом 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви, в якій викласти ґрунтовні пояснення стосовно того, яким чином оскаржувані пункти Аудиторського звіту від 21.05.2025 №438/25/11 порушують права позивача, зазначити яку норму порушено саме відповідачем, в чому саме полягає протиправність оскаржуваного висновку та викласти обставини з урахуванням вказаних судом зауважень; доказів, на які позивач посилається у позовній заяві, зокрема, але не виключно: доказів проходження служби в Збройних Силах України на посаді командира Військової частини НОМЕР_1 , доказів, що Військова частина НОМЕР_1 з 08.03.2022 віддана в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_2 та з 04.04.2022 віддана в оперативне підпорядкування Командувачу угрупування сил і засобів оборони міста Києва, доказів залучення особового складу Військової частини НОМЕР_1 до бойових завдань, копій наказів Головнокомандувача Збройних Сил України про визначення міста Києва районом ведення воєнних (бойових) дій; копії Аудиторського звіту Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 21.05.2025 №438/25/11, а також доказів, на які є посилання в позовній заяві; письмового обґрунтування щодо залучення третьої особи до участі у справі із зазначенням, на стороні якої зі сторін у справі має бути залучена третя особа та на які права, свободи, інтереси або обов`язки третьої особи може вплинути рішення у справі; копії усіх заповнених сторінок паспорта громадянина України ОСОБА_1 .

22.12.2025 до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява та докази на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2025.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 відкрите провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання на 24.03.2026; залучено Військову частину НОМЕР_1 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача; витребувано у відповідача: Положення про Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України; інформацію про склад аудиторської групи, якою у травні 2025 року проведено аудиторську перевірку стану фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 ; належним чином засвідчену копію Аудиторського звіту Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 21.05.2025 №438/25/11 та всіх матеріалів перевірки, із доказами направлення (вручення) Військовій частині НОМЕР_1 ; копії матеріалів, які стали підставою для видання наказу про проведення аудиторської перевірки фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 ; детальні письмові пояснення про порушення, виявлені під час перевірки, із нормативним обґрунтуванням.

24.03.2026 підготовче судове засідання зняте з розгляду у зв`язку з перебуванням судді Кушнової А.О. на лікарняному. Наступне підготовче судове засідання призначене на 21.04.2026.

23.03.2026 до Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшли пояснення щодо позову, де просить позовні вимоги задовольнити. Третя особа вказує, що участь Військової частини НОМЕР_1 у бойових діях у період з 24.02.2022 по 24.03.2022 підтверджується належними доказами.

23.03.2026 до Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про поновлення процесуального строку на надання пояснень.

15.04.2026 до Київського окружного адміністративного суду від Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України надійшло клопотання про заміну відповідача, де просить замінити первісного відповідача на Міністерство оборони України, оскільки Центральне управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України не наділене повноваженнями на здійснення самопредставництва в судах, штат не містить посад юридичної служби, не має зареєстрованого кабінету в підсистемі «Електронний суд».

15.04.2026 до суду від Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України надійшли пояснення та докази на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2026.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 підготовче судове засідання відкладене на 05.05.2026 у зв`язку з неналежним підтвердженням повноважень представників відповідачів.

05.05.2026 до Київського окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2026 вирішено поновити Військовій частині НОМЕР_1 строк на подання пояснень щодо позову; зобов`язано відповідача-1 направити позивачу копію Аудиторського звіту Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 21.05.2025 №438/25/11; підготовче судове засідання відкладене на 30.06.2026 у зв`язку з відсутністю доказів направлення відповідачем-1 на адресу позивача копії Аудиторського звіту Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 21.05.2025 №438/25/11.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2026 залучено до участі у справі Міністерство оборони України (далі – відповідач-2) у якості співвідповідача.

21.05.2026 до Київського окружного адміністративного суду від Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву, де відповідач-1 заперечує проти позовних вимог. Відповідач-1 вказує, що Аудиторський звіт Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 21.05.2025 №438/25/11 не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а отже, не підлягає судовому оскарженню.

30.06.2026 до Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву, де відповідач-2 заперечує проти позовних вимог. Відповідач-2 наголошує, що у позивача відсутнє право на звернення до суду з цим позовом, оскільки спірний аудиторський звіт не призвів до застосування будь-яких індивідуальних рішень щодо прав та обов`язків позивача. Також відповідач-2 вказує, що Центральне управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України діяло у межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 підготовче судове засідання відкладене на 21.07.2026 з метою надання позивачу часу для подання відповіді на відзиви.

20.07.2026 до Київського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 закрите підготовче провадження у справі, справа призначена до розгляду по суті на 04.08.2026.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.08.2026 вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Заслухавши доводи представників відповідачів, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Відповідно до наказу начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 07.04.2018 №189, ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків командира Військової частини НОМЕР_1 .

На підставі наказу Міністра оборони України від 22.01.2025 №95 (по особовому складу) та наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 21.02.2025 №54 (по стройовій частині) 21.05.2025 ОСОБА_1 вибув до нового місця служби – міста Києва.

За результатом проведення позапланового внутрішнього аудиту використання коштів і майна Військовою частиною НОМЕР_1 , Центральним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України складений Аудиторський звіт від 21.05.2025 №438/25/11, яким, крім іншого, надані такі пропозиції:

прийняти рішення про облікування (відображення за книгами та іншими регістрами бухгалтерського обліку) виявленої аудитом переплати військовослужбовцям додаткової винагороди в сумі 102 143 534 гривень 31 копійка та притягнення винних до юридичної (в тому числі матеріальної) відповідальності та вжити заходи з її відшкодування (підпункт 1 пункту 4.2 розділу ІІІ «Висновки»);

забезпечити здійснення перерахунку сум нарахованих військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 доходів за період з 01.02.2022 по 30.04.2025 та утриманого з нього єдиного внеску для внесення відповідних податкових зобов`язань (в тому числі за 2022 рік у сумі 3 091 811 гривень 51 копійка) та подання за належністю уточненого розрахунку (підпункт 2 пункту 4.2 розділу ІІІ «Висновки»).

Згідно з резолюцією Міністра оборони України від 07.07.2025 №7366/уд/6-2024 доручено організувати виконання результатів внутрішнього аудиту у встановленому порядку та передати матеріали внутрішніх аудитів до Офісу Генерального прокурора, а також до правоохоронних органів.

Київською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025112350000097 від 08.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 425 Кримінального кодексу України.

Постановою Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону від 08.09.2025 проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні доручено Третьому слідчому відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві.

Вважаючи, що підпункти 1, 2 пункту 4.2 розділу ІІІ «Висновки» Аудиторського звіту Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 21.05.2025 №438/25/11 порушують його права, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 26 Бюджетного кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують функціонування внутрішнього контролю і здійснення внутрішнього аудиту у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Внутрішнім контролем є комплекс заходів, що ґрунтуються на управлінській відповідальності та підзвітності і застосовуються керівником для забезпечення дотримання законності та ефективності використання бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, завдань, планів і вимог щодо діяльності розпорядника бюджетних коштів і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Внутрішній аудит - незалежна, об`єктивна діяльність, що передбачає здійснення аудиторських досліджень (оцінки з надання впевненості) та аудиторського консультування для сприяння розпоряднику бюджетних коштів у досягненні цілей, завдань і конкретних результатів своєї діяльності. Внутрішній аудит сприяє покращенню ефективності і результативності в діяльності розпорядника бюджетних коштів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, шляхом застосування систематичного, послідовного підходу до оцінки і вдосконалення системи управління та функціонування системи управління, внутрішнього контролю, управління ризиками.

Для здійснення внутрішнього аудиту розпорядник бюджетних коштів в особі керівника утворює самостійний структурний підрозділ внутрішнього аудиту, що є підпорядкованим і підзвітним безпосередньо такому керівнику.

Порядок утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.2011 №1001 «Деякі питання утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» (далі - Постанова №1001).

Згідно з положеннями пункту 3 Постанови №1001, у центральному органі виконавчої влади для проведення внутрішнього аудиту утворюється як самостійний структурний підрозділ внутрішнього аудиту.

Відповідно до пункту 4 Положення про Департамент внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 05.06.2011 №280 (далі - Положення №280), основним завданням Департаменту є здійснення внутрішнього аудиту в системі Міністерства оборони України з наданням Міністру оборони України об`єктивних і незалежних висновків і рекомендацій (пропозицій) щодо функціонування системи внутрішнього контролю; удосконалення системи управління (за винятком оперативного (бойового) управління Збройними Силами); запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів та інших активів; запобігання виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 Положення №280, Департамент є самостійним структурним підрозділом апарату Міноборони, у підпорядкуванні якого перебувають Центральне управління внутрішнього аудиту та територіальні управління внутрішнього аудиту (далі - територіальні підрозділи).

Порядок проведення внутрішнього аудиту в системі Міністерства оборони України затверджений наказом Міністерства оборони України від 15.12.2020 №475 «Про організацію діяльності з внутрішнього аудиту та затвердження Порядку проведення внутрішнього аудиту у військових частинах, установах, закладах Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України» (далі - Порядок №475).

Відповідно до пункту 4 розділу I Порядку №475, пропозиція - це різновид надання за результатами проведення внутрішніх аудитів управлінських рекомендацій, що містять висновки, вимоги до керівництва Установ та органів управління щодо відшкодування завданих державі збитків, усунення порушень та недоліків у діяльності Установ, притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях та/або вжитті заходів до їх усунення; рекомендації - це надання за результатами проведених внутрішніх аудитів письмові поради керівництву Установи щодо удосконалення системи управління (за винятком оперативного (бойового) управління Збройними Силами), процесів внутрішнього контролю та управління ризиками (розвитку доброчесності, підзвітності та ефективності, підтримання етичних цінностей).

Згідно з пунктом 2 розділу V Порядку №475, під час проведення внутрішнього аудиту здійснюється дослідження та оцінка системи управління (за винятком оперативного (бойового) управління Збройними Силами), внутрішнього контролю та управління ризиками з питань та в обсязі, що відповідають об`єкту, темі та цілям внутрішнього аудиту. Оцінка та надання відповідних рекомендацій щодо, зокрема, системи внутрішнього контролю мають враховувати питання досягнення визначених мети (місії), стратегічних цілей, ефективності управління бюджетними коштами, використання і збереження активів, ефективності та надійності інформаційних систем і технологій, достовірності і повноти фінансової та операційної інформації, дотримання законодавства та внутрішніх вимог щодо діяльності, яка є об`єктом внутрішнього аудиту.

Відповідно до пункту 4 розділу X Порядку №475, внутрішні аудитори самостійно визначають методи, методичні прийоми та процедури збору аудиторських доказів, аналізу та оцінки зібраних даних залежно від об`єкта, цілей і питань внутрішнього аудиту та відповідно до внутрішніх документів з внутрішнього аудиту.

Згідно з пунктом 3 розділу XI Порядку №475, офіційним документом проведеного внутрішнього аудиту є аудиторський звіт, який, зокрема, містить: резюме - стислий виклад основних висновків та рекомендацій; основну частину - цілі, обсяг і результати виконання аудиторського завдання; висновки та рекомендації.

Відповідно до пункту 6 розділу XI Порядку №475, висновки в аудиторському звіті повинні містити обґрунтовані підсумки за результатами аналізу та оцінки зібраних даних відповідно до питань програми внутрішнього аудиту. Відповідно до цілей та програми внутрішнього аудиту визначаються зміст висновку.

Згідно з пунктом 7 розділу XI Порядку №475, рекомендації за результатами внутрішнього аудиту мають містити конструктивні пропозиції щодо вдосконалення тих аспектів діяльності, стосовно яких проводився внутрішній аудит. Рекомендації мають базуватись на висновках, бути адекватними, конкретними, реальними для впровадження, чітко формулюватись, та по можливості, містити очікуваний результат їх впровадження (оцінку їх можливого впливу на діяльність Установи, стану/органу управління, Міноборони). Якщо вжитими в період виконання аудиторського завдання заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень і недоліків, в офіційному документі наводяться пропозиції щодо: відшкодування втрат і збитків, усунення інших порушень, недоліків і ризиків; притягнення до передбаченої законодавством відповідальності осіб, винних у допущенні виявлених порушень і недоліків або вжитті заходів щодо їх усунення, включаючи їх звільнення із займаних посад; вжиття заходів за порушення бюджетного законодавства; звернення до суду з позовними заявами про: стягнення в дохід держави коштів, одержаних чи використаних з порушенням законодавства, прихованих і занижених платежів, заборгованості (та нарахованих у встановленому порядку штрафних санкцій) перед бюджетами і державними фондами тощо; відшкодування (повернення) юридичними особами чи фізичними особами-підприємцями коштів, зайво сплачених їм Установами або отриманих ними безпідставно та коштів, недоотриманих бюджетом чи Установами; визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів (майна), одержаних (витрачених) за такими угодами тощо; пред`явлення цивільних позовів до винних осіб у випадку, коли діями чи бездіяльністю посадових осіб заподіяні матеріальні збитки (шкода), а також пропозиція правоохоронному органу щодо внесення відомостей у кримінальному провадженні або закриття його.

Судом попередньо встановлено, що підставою звернення до суду з цим позовом є незгода позивача з пропозиціями, висловленими у підпунктах 1, 2 пункту 4.2 розділу ІІІ «Висновки» Аудиторського звіту Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 21.05.2025 №438/25/11, а саме:

прийняти рішення про облікування (відображення за книгами та іншими регістрами бухгалтерського обліку) виявленої аудитом переплати військовослужбовцям додаткової винагороди в сумі 102 143 534 гривень 31 копійка та притягнення винних до юридичної (в тому числі матеріальної) відповідальності та вжити заходи з її відшкодування (підпункт 1 пункту 4.2 розділу ІІІ «Висновки»);

забезпечити здійснення перерахунку сум нарахованих військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 доходів за період з 01.02.2022 по 30.04.2025 та утриманого з нього єдиного внеску для внесення відповідних податкових зобов`язань (в тому числі за 2022 рік у сумі 3 091 811 гривень 51 копійка) та подання за належністю уточненого розрахунку (підпункт 2 пункту 4.2 розділу ІІІ «Висновки»).

Так, відповідно до частини першої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Так, згідно з пунктами 18, 19 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Водночас правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб`єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб`єкта і відповідно інший суб`єкт зобов`язаний виконувати його вимоги.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок з розгляду спорів щодо оскарження актів індивідуальної дії висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06.10.2021 у справі №9901/26/21, від 03.11.2021 у справі № 9901/226/21, від 02.02.2022 у справі №9901/256/21, від 16.03.2023 у справі №9901/494/21, від 06.04.2023 у справі №990/152/22, від 17.07.2025 №990/173/25 та інших.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відтак, акт індивідуальної дії може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства за позовом особи, щодо якої його було прийнято або чиїх прав та інтересів він безпосередньо стосується.

Правовідносини, які виникають у сфері здійснення державного фінансового контролю (державного фінансового аудиту, планової ревізії тощо) виникають виключно між органом державного фінансового контролю та об`єктом аудиту та/або об`єктом контролю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.07.2026 у справі №320/49040/23.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що з огляду на його зміст, аудиторський звіт є актом індивідуальної дії, спрямованим на коригування діяльності підконтрольного об`єкта. Цей документ породжує правові наслідки виключно для юридичної особи - адресата, яка й зобов`язана її виконати та відповідних уповноважених осіб (зокрема, керівників).

При цьому, зі змісту Додатку №2 до Аудиторського звіту від 21.05.2025 №438/25/11 судом встановлено, а сторонами не заперечується, що у періоді, який підлягав дослідженню, відповідальними за ФГД Військової частини НОМЕР_1 були:

полковник ОСОБА_1 – до 21.02.2025;

підполковник ОСОБА_2 – з 22.02.2025 та на дату початку аудиту.

Отже, судом встановлено, а сторонами не заперечується, що станом на дату складання Аудиторського звіту від 21.05.2025 №438/25/11 позивач, полковник ОСОБА_1 , не був керівником Військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, станом на дату складання Аудиторського звіту від 21.05.2025 №438/25/11 позивач не був зобов`язаним суб`єктом та, відповідно, учасником правовідносин щодо виконання відповідних пропозицій Центрального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України.

Так, у постанові від 23.10.2020 у справі №420/6719/18 Верховний Суд вказав, що правом на звернення до суду з адміністративним позовом щодо визнання незаконними та необґрунтованими порушень, викладених в аудиторському звіті наділений військовослужбовець, до якого за наслідками проведеної аудиторської перевірки були застосовані заходи дисциплінарної відповідальності за встановленою Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» процедурою.

При цьому, судом не встановлено, а позивачем не надано доказів притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності за наслідком складання Аудиторського звіту від 21.05.2025 №438/25/11.

Більше того, саме по собі зазначення у матеріалах аудиту обставин, що стосуються періоду, коли позивач обіймав посаду керівника Військової частини НОМЕР_1 , не означає виникнення для нього безпосереднього юридичного обов`язку виконувати пропозиції аудиторського звіту або реального втручання у його права, свободи чи законні інтереси.

Суд наголошує, що підпункти 1, 2 пункту 4.2 розділу ІІІ «Висновки» Аудиторського звіту від 21.05.2025 №438/25/11 не встановлюють для позивача будь-якого індивідуального обов`язку та не містять припису, адресованого безпосередньо позивачу.

За таких обставин звернення позивача до суду з цим позовом фактично спрямоване не на відновлення його конкретного суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яке було порушене оскаржуваним актом, а на перевірку правильності висновків внутрішнього аудиту.

Проте, адміністративне судочинство не передбачає можливості судового захисту абстрактного інтересу особи без встановлення факту безпосереднього порушення її прав або законних інтересів.

Отже, за відсутності факту безпосереднього та реального порушення прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача у межах спірних правовідносин відсутній предмет судового захисту в межах заявлених позовних вимог.

Верховний Суд, крім інших, у постанові від 10.04.2026 у справі №160/6363/24 вказав, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті. За відсутності бодай одного випадку реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача спірним актом, захист таких прав стає неможливим, а отже й відсутні підстави для задоволення позову.

Оскільки під час розгляду справи встановлено відсутність у позивача права на звернення до суду з позовом про скасування окремих пунктів Аудиторського звіту від 21.05.2025 №438/25/11, суд не надає оцінку оскарженим положенням аудиторського звіту на предмет їх законності.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, відсутні правові підстави для розподілу судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись статями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.