Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №320/36613/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року справа № 320/36613/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Служби безпеки України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі;

- зобов`язати Службу безпеки України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 15.11.2018 по 28.02.2024, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

- зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Служби безпеки України, та був виключений зі списків особового складу на підставі наказу СБУ від 15.11.2018 №135-о. Позивач зазначає, що за період з 01 січня 2016 року по 22 листопада 2018 року йому не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення. Лише 28.02.2024, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/7470/23, на розрахунковий рахунок позивача було перераховано суму індексації у розмірі 82 370,85 грн. На думку позивача, оскільки індексація є складовою частиною грошового забезпечення, її виплата через тривалий час після звільнення свідчить про несвоєчасний остаточний розрахунок.

Позивач наголошує на протиправній бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на статті 116 та 117 КЗпП України, вказуючи, що обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток настає за умови невиплати з його вини належних сум у день звільнення. Позивач вважає, що відсутність коштів не звільняє роботодавця від відповідальності, а остаточний обсяг вимог щодо середнього заробітку може бути визначений лише на момент фактичного розрахунку, яким у даному випадку є дата виплати індексації - 28.02.2024.

Крім того, позивач заявляє про право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Позивач стверджує, що згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159, така компенсація має виплачуватися у разі затримки виплати доходів на один і більше календарних місяців. Позивач наполягає, що право на компенсацію виникає незалежно від того, чи були ці суми нараховані відповідачем добровільно, чи на підставі судового рішення.

Отже, позивач вважає дії Служби безпеки України такими, що не відповідають принципам верховенства права та порушують його конституційне право на належне грошове забезпечення. У зв`язку з цим позивач просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати СБУ виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку та компенсацію втрати частини доходів за весь період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено, що справа буде розглядатися суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано докази у справі від позивача та від відповідача.

14.10.2024 канцелярією суду зареєстровано відзив на позовну заяву, в якому Служба безпеки України вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству. Відповідач наголошує, що позивач проходив саме військову службу, а не перебував у трудових відносинах на підставі трудового договору, тому на нього не поширюються норми Кодексу законів про працю України. Порядок проходження служби та умови грошового забезпечення військовослужбовців СБУ регламентуються спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема законами України «Про Службу безпеки України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою КМУ № 704. Відповідач вказує на те, що згідно з Інструкцією № 515/ДСК, індексація грошового забезпечення не входить до складу самого грошового забезпечення. Крім того, СБУ зазначає, що при звільненні з позивачем було проведено своєчасний розрахунок, зокрема 26.02.2019 йому виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 138 670,40 грн.

Щодо вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідач зазначає, що статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено вичерпний перелік доходів, на які поширюється дія цього закону. На думку СБУ, виплата індексації, здійснена 28.02.2024 на виконання судового рішення, має разовий характер, а отже, не підпадає під категорію доходів, за затримку яких передбачена така компенсація. На підставі викладеного відповідач стверджує, що діяв виключно в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, а правові підстави для задоволення позову та стягнення середнього заробітку або компенсації відсутні. Також відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем заявлено вимогу майнового характеру без зазначення ціни позову, що впливає на визначення належного розміру судового збору.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 повторно витребувано від відповідача в належний спосіб оформлені: довідку-розрахунок грошового забезпечення при звільненні позивача із обґрунтуванням щодо підстав нарахування та виплати кожної складової, а також розміру кожного виду грошового забезпечення, включеного до такого розрахунку; довідку про середньомісячне та середньоденне грошове забезпечення позивача за два останніх місяці перед звільненням (вересень, жовтень 2018 року) із зазначенням видів грошового забезпечення, включених до такого розрахунку та кількості відпрацьованих днів у кожному місяці.

25.05.2026 через підсистему "Електронний Суд" надійшла заява про виконання ухвали суду, якою надано до суду витребувані ухвалою суду від 15.05.2026 докази.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не звертались.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу в Службі безпеки України з 03.03.1998 відповідно до наказу Служби безпеки України від 28.02.1998 №123-ос, що підтверджується архівною довідкою Служби безпеки України від 26.09.2024 №24/6-2308-Вс.

Зокрема, позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Служби безпеки України, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .

Наказом Служби безпеки України від 15.11.2018 №135-ос «По особовому складу» позивач був звільнений з військової служби у запас ЗСУ з 22.11.2018 та виключений зі списків особового складу.

Відповідно до довідки-розрахунку грошового забезпечення при звільненні від 19.05.2026 №7/Р9163-90 у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) проведено остаточний розрахунок та нараховано і виплачено такі суми відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України (затверджено наказом Центрального управління СБУ від 10.04.2018 № 515/ДСК, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.04.2018 за № 512/31964) та Інструкції про речове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України в мирний та особливий період (затверджено наказом Центрального управління СБУ від 10.11.2016 № 584, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.12.2016 за № 1639/29769):

Грошове забезпечення за період з 01.11.2018 по 22.11:2018 - 9 244,70 грн (посадовий оклад - 2 390,67 грн, оклад за військовим званням - 748,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 412,40 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 358,60 грн, надбавка за особливості проходження служби - 4 095,96 грн, преміювання - 239,07 грн);

Грошове забезпечення за період з 01.10.2018 по 31.10.2018 - 326,00 грн (преміювання - 326,00 грн);

Грошове забезпечення - 6 046,20 грн (посадовий оклад у полуторному розмірі - 6 046,20 грн);

Одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби - 138 670,40 грн (50% місячного грошового забезпечення (12 606,40 грн) за кожен повний календарний рік служби (22 роки));

Грошова компенсація вартості за неотримане речове майно - 45 479,21 грн.

Всього нараховано 199 766,51 грн, утримано ПДФО 35 957,99 грн, утримано військовий збір 2 996,50 грн, компенсація ПДФО 35 957,99 грн, до виплати 197 770,01 грн. (а.с.62)

Оскільки за період проходження служби з 01 січня 2016 року по 22 листопада 2018 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення 22.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 22 листопада 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначення місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2018 року та березень 2018 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 22 листопада 2018 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2018 року та березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2023 замінено відповідача по справі Військову частину НОМЕР_1 на належного відповідача - Служба безпеки України (код ЄДРПОУ - 00034074, вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01601).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2023 у справі № 320/7470/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023:

- визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по лютий 2018 року включно, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

- зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по лютий 2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2023 у справі № 320/7470/23 набрало законної сили 07.12.2023.

На виконання вказаного судового рішення, 28.02.2024 військова частин НОМЕР_1 перерахувала на розрахунковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 82 370,85 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №258 від 27.02.2024 та скріншотом з карткового рахунку позивача від 28.02.2024 (а.с. 19, 47).

Після отримання зазначених коштів позивач, через свого представника - адвоката Єрьоміну Вікторію Анатоліївну, звернувся до Служби безпеки України із заявою від 11.03.2024 про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

Відповідь на вказану заяву позивачем не надана. Відповідачем не здійснено нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів.

Вважаючи таку бездіяльність Служби безпеки України протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Суд зазначає, що спір у цій справі є похідним від відносин публічної (військової) служби. При цьому як на підставу позову позивач посилається на положення трудового законодавства.

Верховний Суд сформував сталу практику застосування Кодексу законів про працю України до відносин проходження публічної служби, відповідно до якої у відносинах публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство необхідно застосовувати у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі (постанови від 23 листопада 2022 року у справі №160/20449/21, від 28 вересня 2022 року у справі № 540/1820/21, від 12 травня 2022 року у справі №400/2741/19, від 22.02.2022 у справі № 380/3547/20 та ін.).

Основи правового статусу військовослужбовців визначені в Законах України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, якими не встановлено відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців.

Таким чином, до спірних правовідносин можуть бути застосовані положення Кодексу законів про працю України.

Висновок щодо застосування норм Кодексу законів про працю України до питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року в справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року в справі №400/2884/18, від 04 вересня 2020 року в справі №120/2005/19-а, від 05 березня 2021 року в справі №120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року в справі №340/970/20, від 13 жовтня 2021 року в справі №580/1790/20, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20 та інших.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Так, у статті 116 КЗпП України вказано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, стаття 116 КЗпП України покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, тобто виплатити всі суми, що йому належать у зв`язку із звільненням. У разі невиплати зазначених сум наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, яка полягає в обов`язку роботодавця сплатити працівникові його середній заробіток з дня, наступного за днем звільнення, по день повного розрахунку з ним.

Статтею 117 КЗпП України охоплюється два випадки затримки розрахунку: коли роботодавець свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником (частина перша); коли остаточний розрахунок не проводиться через спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми (частина друга).

У другому випадку підставою для покладення на підприємство, установу, організацію обов`язку сплатити колишньому працівникові середній заробіток є ухвалення органом, що розглядав спір про належні до виплати суми, рішення на користь колишнього працівника.

При цьому як і в першому випадку середній заробіток виплачується за весь період затримки, у тому числі за час розгляду спору між колишнім працівником і підприємством, установою, організацією.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Отже, ключовою новелою змін, внесених Законом № 2352-IX у статтю 117 КЗпП України, стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Особливістю цієї справи є те, що після звільнення 15.11.2018 з військової служби у позивача протягом тривалого часу не виникало претензій до відповідача щодо складових та розміру належних йому при звільненні сум.

Водночас, як вбачається з програмного комплексу "Діловодство спеціалізованого суду" позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.11.2018 лише 22 березня 2023 року.

При цьому суд звертає увагу, що позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та проведено з ним розрахунок при звільненні у листопаді 2018 року.

Ініціювання судового спору у справі № 320/7470/23 стало першим активним проявом незгоди позивача з розміром виплачених йому при звільненні сум. Отже, після звільнення з військової служби позивач протягом декількох років - з листопада 2018 року до березня 2023 року, не ставив під сумнів повноту розрахунку, не звертався до відповідача з вимогами про перерахунок чи виплату індексації грошового забезпечення і не вчиняв дій, які б свідчили про наявність реального спору щодо розміру належних йому виплат.

Відповідний спір позивач ініціював лише у березні 2023 року, тобто через більш ніж чотири роки після звільнення, звернувшись до суду з позовом про виплату індексації грошового забезпечення.

Як наслідок, позивач вимагає компенсувати йому середнє грошове забезпечення як за роки, протягом яких він взагалі не ставив перед відповідачем питання про неповний розрахунок при звільненні, так і за період з дня ініціювання спору по день фактичного розрахунку за наслідками виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/7470/23, за яким виплата індексації проведена 28.02.2024.

Суд зазначає, що Верховний Суд уже викладав висновок щодо підстав для стягнення з підприємства, установи, організації середнього заробітку відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України за вказаних особливостей.

У постанові від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16 (пункти 30-31) Верховний Суд зазначив: «Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні».

Аналогічну правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 28 листопада 2022 року у справі №380/693/20.

У справі №825/742/16 Верховний Суд з`ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і колишнім працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.

У справі №380/693/20 спір про належні колишньому працівникові суми при звільненні виник через більш ніж два роки після звільнення, у зв`язку з чим Верховний Суд зазначив, що у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.

Таким чином, незаявлення колишнім працівником вимог про розрахунок у зв`язку зі звільненням у розумний строк не дають йому права вимагати у колишнього роботодавця сплати середнього заробітку відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України.

Метою покладення на підприємство, установу, організацію відповідальності за несвоєчасний розрахунок є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Зазначений механізм не може бути застосований для цілей, не пов`язаних з указаною метою, чи слугувати способом необґрунтованого збагачення.

У цій справі позивач звільнився з військової служби 15.11.2018, а з вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.11.2018 звернувся до суду лише 22 березня 2023 року (справа № 320/7470/23), тобто через більш ніж чотири роки після звільнення.

Враховуючи правові позиції Верховного Суду у справах №825/742/16, №380/693/20, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування частини другої статті 117 КЗпП України та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду (ВП ВС) від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, в якій також вирішувалися окремі аспекти застосування частини другої статті 117 КЗпП України і навести мотиви, з яких вважає її незастосовною до цієї справи.

У цій постанові ВП ВС, зокрема, зазначила, що: «…якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення».

Буквальний зміст зазначеної правової позиції вказує на те, що з ухваленням рішення суду про стягнення невиплачених належних працівникові на день звільнення сум обов`язок роботодавця сплатити колишньому працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку не припиняється.

Ця правова позиція, якщо не вдаватися в контекст, за якого її було висловлено, може створити враження, що будь-яке судове рішення, яким встановлено, що певні належні при звільненні суми не були виплачені у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, автоматично дозволяє вимагати від колишнього роботодавця середній заробіток за весь час зі звільнення до фактичної виплати відповідних сум.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 зазначала, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їх оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин

Враховуючи різноманіття можливих правовідносин, в межах яких відбувається застосування відповідної норми права, для забезпечення однакового застосування такої норми основними при визначенні подібних правовідносин мають бути ті ознаки, які впливають на їх правове регулювання (тобто можливість застосування відповідної норми).

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Отже, оцінюючи, чи є правова позиція у справі №821/1083/17 застосовною до цієї справи важливо встановити контекст, у якому її було висловлено.

Справа №821/1083/17 стосувалася заявниці, яку 31.10.2016 було звільнено зі служби з виплатою одноразової грошової допомоги, з розміром якої вона не погодилася та безпосередньо після звільнення звернулася до суду з позовом про стягнення недоплаченої частини допомоги.

Як установили суди у справі №821/1083/17, спочатку судовим рішенням було стягнуто решту недоплаченої одноразової допомоги разом із середнім заробітком відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України за період з 01.11.2016 по 30.01.2017, а потім, у зв`язку з продовженням бездіяльності колишнього роботодавця заявниці, який не виконував судове рішення, ще одним судовим рішенням було стягнуто середній заробіток вже за період з 31.01.2017 по 23.05.2017.

Не дивлячись на наявність двох судових рішень, колишній роботодавець продовжував свою протиправну бездіяльність, у зв`язку з чим заявниця втретє звернулася до суду (справа №821/1083/17) з вимогами стягнути з нього середній заробіток за період, починаючи з 24.05.2017.

Тобто, зазначений висновок ВП ВС стосувався застосовності частини другої статті 117 КЗпП України у випадку, коли у спорі між колишніми працівником і роботодавцем щодо належних при звільненні працівникові сум вже є рішення на користь працівника, не дивлячись на яке роботодавець продовжує не виплачувати належні працівникові суми. Іншими словами чи є підстави для стягнення середнього заробітку за період невиконання судового рішення про стягнення невиплачених при звільненні сум.

Питання можливості застосування частини другої статті 117 КЗпП України у випадку, коли колишній працівник через значний проміжок часу змінив свою думку щодо повноти розрахунку з ним у справі №821/1083/17 не вирішувалося.

З урахуванням викладеного у суду немає підстав вважати, що викладена у постанові ВП ВС від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 правова позиція є релевантною до спірних правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

На виконання цих вимог позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову в частині визнання протиправною бездіяльності Служби безпеки України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі та зобов`язання Служби безпеки України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 15.11.2018 по 28.02.2024, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 - необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Служби безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі – компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

– пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

– соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

– стипендії;

– заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Верховний Суд неодноразово, зокрема в постановах від 13.01.2020 в справі № 803/203/17, від 14.05.2020 у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 15.10.2020 в справі № 240/11882/19, від 29.04.2021 в справі № 240/6583/20, від 05.07.2022 в справі № 420/7633/20, від 29.03.2023 в справі № 120/9475/21-а, від 12.09.2024 в справах № 400/5837/23, № 240/18489/23, від 10.10.2024 в справі № 280/5397/19, від 18.12.2024 в справі № 755/15005/23 та багатьох інших, досліджував питання правової природи компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та умов її здійснення.

В указаних постановах Верховний Суд зазначав, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався, і через це особа зазнала втрат.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи й пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.

Дія норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

У справі встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2023 у справі № 320/7470/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023 зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по лютий 2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

28.02.2024 перераховано на розрахунковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 82 370,85 грн на виконання зазначеного рішення суду.

Отже, індексацію грошового забезпечення за вказаним судовим рішенням відповідач виплатив позивачу 28.02.2024. Водночас нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 28.02.2024 відповідач не здійснив.

Слід зазначити, що питання визначення дати, із якої підлягає нарахуванню компенсація втрати частини доходів, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», було предметом касаційного перегляду в постановах Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20, від 14.05.2019 у справі № 804/2994/18, від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20.

У постановах від 14.05.2019 у справі № 804/2994/18, від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20 Верховний Суд виходив з того, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком № 159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про зобов`язання Служби безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2023 у справі № 320/7470/23 за період з 01.01.2016 по 28.02.2024 є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією від 14.03.2024 № 5497-3930-0625-7040.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Служби безпеки України у повному обсязі на суму 1211,20 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2023 у справі № 320/7470/23 за період з 01.01.2016 по 28.02.2024.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.