Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №320/2158/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року справа № 320/2158/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії зі стандартів державної мови про визнання протиправними відмови, дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 14.01.2025 до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Національної комісії зі стандартів державної мови (далі - відповідач, Комісія), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову відповідача, оформлену листом від 20.12.2024 №8/2286/24, який підписаний Головою Національної комісії зі стандартів державної мови, у наданні ОСОБА_1 , затребуваної інформації та копій документів (наказів про дисциплінарне провадження, притягнення до дисциплінарної відповідальності, повідомлення Комісією Уповноваженого із захисту державної мови тощо), у яких містилися управлінські рішення за фактами повідомлень позивача про використання російської мови при виконанні службових обов`язків працівником Комісії ОСОБА_2 ;

- зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 , інформацію та копії документів, у яких містяться управлінські рішення за фактами повідомлень позивача про використання російської мови при виконанні службових обов`язків працівником Комісії ОСОБА_2 , таких як накази про дисциплінарне провадження, висновки за результатами дисциплінарного провадження, повідомлення Комісією Уповноваженого із захисту державної мови про виявлений факт адміністративного правопорушення в частині, яка стосується ОСОБА_2 , з приховуванням конфіденційної інформації, яка відображає персональні дані інших осіб та/або у вигляді витягів;

- визнати дії Голови Національної комісії зі стандартів державної мови, які призвели до порушення прав ОСОБА_1 на доступ до публічної інформації.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також, витребувано докази у відповідача.

Копія ухвали Київського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 направлена сторонам 19.02.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 22.02.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2023 році позивач, перебуваючи на посаді заступника керівника апарату Національної комісії зі стандартів державної мови, виявив факт використання головним спеціалістом Комісії Оксаною Дороховою російської мови під час виконання службових обов`язків, про що 06.10.2023 повідомив Голову Комісії службовою запискою. За твердженням позивача, у подальшому він неодноразово усно звертав увагу Голови Комісії на необхідність належного реагування на вказані обставини та інформування Уповноваженого із захисту державної мови. Зокрема, позивач зазначає, що у грудні 2023 року під час чергового звернення до Голови Комісії щодо необхідності реагування на вказаний факт здійснив аудіозапис відповідної розмови.

16.12.2024 позивач подав до Комісії запит на публічну інформацію, в якому просив надати копії документів, що містять управлінські рішення, прийняті за результатами розгляду його повідомлень про використання працівником Комісії російської мови під час виконання службових обов`язків, зокрема наказів про проведення дисциплінарного провадження, висновків за результатами такого провадження, повідомлень Уповноваженому із захисту державної мови та інших документів щодо вжитих заходів реагування.

Листом від 20.12.2024 №8/2286/24 Комісія повідомила позивача, що запитувана інформація належить до відомостей, які становлять службову інформацію відповідно до наказу Комісії від 08.07.2022 №66-ос «Про затвердження відомостей, що становлять службову інформацію в Комісії» (зі змінами).

Позивач вважає таку відповідь протиправною, оскільки вона, на його думку, не відповідає вимогам законодавства про доступ до публічної інформації та порушує його право на отримання інформації, гарантоване Конституцією України та Законом України «Про доступ до публічної інформації».

25.06.2025 канцелярією суду зареєстровано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Відповідач повідомляє, що на вимогу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладену у листі від 03.02.2025 №9825.4/Т-6091.3/25/45.3, відповідачем було повторно розглянуто запит позивача та листом від 14.02.2025 №2/387/25 повторно відмовлено останньому у наданні запитуваної інформації з підстав її відсутності у розпорядника інформації.

30.06.2025 канцелярією суду зареєстровано відповідь на відзив, подану представником позивача, у якій останній повторно наголошує на протиправності дій відповідача та зазначає, що лист від 14.02.2025 №2/387/25 він не отримував.

У поданих запереченнях на відповідь на відзив відповідач додатково зазначив, що у грудні 2023 року від позивача не надходило жодних повідомлень щодо факту використання російської мови головним спеціалістом Комісії ОСОБА_2 під час виконання нею службових обов`язків, а тому Комісія не володіє запитуваними ним документами.

Також, у відповіді на відзив відповідач заявив клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). На обґрунтування клопотання відповідач послався на те, що під час повторного розгляду запиту позивача на вимогу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ним було усунуто порушення, допущені при наданні відповіді, оформленої листом від 20.12.2024 №8/2286/24.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у адміністративні справі.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 виданим Барським РВ УМВС України в Вінницькій області 14.08.1997.

16.12.2024 позивач звернувся до Комісії із запитом на публічну інформацію, у якому просив надати копії документів (наказів про дисциплінарне провадження, притягнення до дисциплінарної відповідальності, повідомлення Уповноваженого із захисту державної мови тощо) Комісії, які б стосувалися перевірки повідомленого позивачем у грудні 2023 року Голові Комісії факту щодо використання російської мови головним спеціалістом Комісії ОСОБА_2 під час виконання службових обов`язків (а.с.111).

Запит ОСОБА_1 від 16.12.2024 зареєстровано у Комісії за вх. №53 (з) від 16.12.2024.

Листом від 20.12.2024 №8/2286/24 Комісія розглянула запит позивача та повідомила, що запитувана інформація належить до відомостей, які становлять службову інформацію відповідно до наказу Комісії від 08.07.2022 №66-ос «Про затвердження відомостей, що становлять службову інформацію в Комісії» (зі змінами) (а.с.112).

Листом від 03.02.2025 №9825.4/Т-6091.3/25/45.3 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Комісії та просив повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 16.12.2024 відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та надати інформацію про результати його розгляду (а.с.54 зворотній бік - а.с.55).

На виконання зазначеного листа Комісією повторно розглянуто запит позивача та надано відповідь, оформлену листом від 14.02.2025 №2/387/25, у якій повідомлено, що у Комісії відсутні запитувані позивачем документи, оскільки повідомлення щодо використання російської мови головним спеціалістом Комісії ОСОБА_2 під час виконання нею службових обов`язків у грудні 2023 року до Комісії не надходили (а.с.106).

Вважаючи відмову у наданні інформації та документів протиправною та такою, що порушує його право на доступ до публічної інформації, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України від 13.01.2011 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно з статтею 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Положенням пункту 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина четверта статті 13 Закону №2939-VI).

Відповідно до статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Частина п`ята статті 19 Закону №2939-VI передбачає, що запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі

Відповідно до частини першої статті 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною четвертою тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Отже, усі мають право звертатись із інформаційними запитами до суб`єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації. Запит може надаватися у письмовій формі чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Розпорядник інформації у свою чергу зобов`язаний надати відповідь на запит не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Проте, строк може бути продовженим у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 22 Закону №2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (частина третя статті 22 Закону №2939-VI).

Водночас, відповідно до положень частини першої статті 24 Закону №2939-VI, відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину (частина п`ята статті 6 Закону № 2939-VI).

Частиною другою статті 6 Закону №2939-VI передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону №2939-VI.

Ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації.

Суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону №2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмежений лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації. Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №554/11837/14-а.

Як вже було встановлено судом, 16.12.2024 позивач звернувся до Комісії із запитом на публічну інформацію, у якому просив надати копії документів (наказів про дисциплінарне провадження, притягнення до дисциплінарної відповідальності, повідомлення Уповноваженого із захисту державної мови тощо) Комісії, які б стосувалися перевірки повідомленого позивачем у грудні 2023 року Голові Комісії факту щодо використання російської мови головним спеціалістом Комісії Оксаною Дороховою під час виконання службових обов`язків.

Відповідь на даний запит позивач просив надати на його електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2.

Запит ОСОБА_1 від 16.12.2024 зареєстровано у Комісії за вх. №53 (з) від 16.12.2024.

20.12.2024 Комісія розглянула запит позивача та листом вих. №8/2286/24 повідомила, що запитувана інформація належить до відомостей, які становлять службову інформацію відповідно до наказу Комісії від 08.07.2022 №66-ос «Про затвердження відомостей, що становлять службову інформацію в Комісії» (зі змінами).

Позивач, вважаючи таку відповідь протиправною, оскільки вона, на його думку, не відповідає вимогам законодавства про доступ до публічної інформації та порушує його право на отримання інформації, гарантоване Конституцією України та Законом України «Про доступ до публічної інформації», звернувся до суду із даною позовною заявою.

Водночас, з матеріалів справи судом встановлено, що не погоджуючись із позицією відповідача, викладеною у спірному листі від 20.12.2024 вих. №8/2286/24, позивач також звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із відповідним зверненням щодо порушення права на доступ до публічної інформації.

У зв`язку з чим листом від 03.02.2025 №9825.4/Т-6091.3/25/45.3 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Комісії, у якому надав роз`яснення положень Закону №2939-VI щодо обмеження доступу до публічної інформації, просив повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 16.12.2024 відповідно до вимог Закону №2939-VI та надати інформацію про результати його розгляду.

На виконання зазначеного листа Комісією повторно розглянуто запит позивача та надано відповідь, оформлену листом від 14.02.2025 №2/387/25, у якій повідомлено, що у Комісії відсутні запитувані позивачем документи, оскільки повідомлення щодо використання російської мови головним спеціалістом Комісії ОСОБА_2 під час виконання нею службових обов`язків у грудні 2023 року до Комісії не надходили.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача про те, що останній не отримував лист Комісії від 14.02.2025 №2/387/25, оскільки з матеріалів справи судом встановлено, що зазначений лист було надіслано на електронну адресу позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 14.02.2025 о 16:35:48 з поштової скриньки Комісії no-reply@mova.gov.ua, що підтверджується роздруківками з системи електронного документообігу «АСКОД», долученими відповідачем до заперечення на відповідь на відзив.

Суд звертає увагу, що після повторного розгляду запиту позивача відповідачем не було надано запитувану інформацію та документи, натомість прийнято нове рішення про відмову у задоволенні запиту з інших підстав. За таких обставин правове значення для вирішення спору має не первісне обґрунтування відмови, викладене у листі від 20.12.2024 №8/2286/24, а остаточна позиція відповідача щодо результатів розгляду запиту, сформульована у листі від 14.02.2025 №2/387/25.

Відтак суд вважає недоцільним надавати окрему оцінку доводам, викладеним у листі Комісії від 20.12.2024 №8/2286/24, щодо належності запитуваної інформації до службової інформації, оскільки такі підстави фактично втратили актуальність у зв`язку з повторним розглядом запиту та наданням відповідачем нової відповіді із зазначенням інших мотивів ненадання інформації.

Суд при наданні оцінки доводам сторін нагадує, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Отже, з окресленого визначення слідує, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом. Отримувати та/або створювати такий продукт може виключно суб`єкт владних повноважень у процесі здійснення ним своїх владних управлінських функцій. У подальшому володіти цим продуктом може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб`єктом владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при повторному розгляді запиту позивача від 16.12.2024 відповідач повідомив останнього, що у Комісії відсутні запитувані позивачем документи, оскільки повідомлення щодо використання російської мови головним спеціалістом Комісії ОСОБА_2 під час виконання нею службових обов`язків у грудні 2023 року до Комісії не надходили.

Між тим, стверджуючи про зворотне, позивач зазначає, що у 2023 році, перебуваючи на посаді заступника керівника апарату Національної комісії зі стандартів державної мови, 28.09.2023 позивач виявив факт використання головним спеціалістом Комісії Оксаною Дороховою російської мови під час виконання службових обов`язків, про що 06.10.2023 повідомив Голову Комісії службовою запискою, яку вручив їй особисто.

За твердженням позивача, у подальшому він неодноразово усно звертав увагу Голови Комісії на необхідність належного реагування на вказані обставини та інформування Уповноваженого із захисту державної мови.

Зокрема, позивач зазначає, що у грудні 2023 року під час чергового звернення до Голови Комісії щодо необхідності реагування на вказаний факт здійснив аудіозапис відповідної розмови. CD-диск із аудіозаписом розмови та роздруківку аудіозапису позивачем долучено до відповіді на відзив. Копія службової записки позивача від 06.10.2023 на ім`я Голови Комісії долучена останнім до матеріалів позовної заяви.

Надаючи правову оцінку доводам позивача суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що предметом доказування у даній справі є наявність чи відсутність у відповідача запитуваної позивачем інформації та документів, а також правомірність відмови у їх наданні.

При цьому суд враховує, що у запиті на публічну інформацію від 16.12.2024 позивач просив надати документи, які стосуються перевірки повідомленого ним у грудні 2023 року факту використання російської мови головним спеціалістом Комісії Оксаною Дороховою під час виконання службових обов`язків.

Водночас у позовній заяві позивач зазначає, що про відповідний факт ним було повідомлено Голову Комісії ще 06.10.2023 шляхом подання службової записки, тоді як у грудні 2023 року він лише повторно звертав увагу керівника на необхідність реагування на раніше повідомлені обставини.

Таким чином, доводи позивача щодо часу та способу повідомлення про відповідний факт не є послідовними та не узгоджуються зі змістом поданого ним запиту на публічну інформацію.

Окрім того, суд зазначає, що рішенням Національної комісії зі стандартів державної мови від 31.08.2022 №265 затверджено Інструкцію з діловодства у Національній комісії зі стандартів державної мови (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 1.1.2 Інструкції основною формою провадження діловодства в Комісії є електронна.

Документування управлінської інформації в Комісії здійснюють в електронній формі із застосуванням кваліфікованого електронного підпису, кваліфікованої електронної печатки та кваліфікованої електронної позначки часу, крім випадків наявності обґрунтованих підстав для документування управлінської інформації в паперовій формі, якими є: документи, що містять інформацію з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом; електронні документи, що не можуть бути застосовані як оригінал згідно з вимогами закону; документи, вимога щодо опрацювання яких у паперовій формі встановлена актами Кабінету Міністрів України.

Діловодство у паперовій формі дозволене лише для документів, визначених пунктом 1.1.2 Інструкції з діловодства (пункт 1.1.3 Інструкції).

Згідно з пунктом 1.3.1 Інструкції організація документообігу Комісії здійснюється за допомогою системи електронного документообігу (СЕД).

Вхідні, внутрішні, вихідні та інші документи незалежно від форми їх створення підлягають реєстрації в СЕД, а для забезпечення такої реєстрації формується реєстраційно-моніторингова картка (РМК), до якої вносяться обов`язкові реквізити документа (пункт 1.3.5 Інструкції).

Крім того, відповідно до пункту 2.3.5.1 Інструкції внутрішні документи, створені структурними підрозділами Комісії, підлягають реєстрації у день їх підписання або затвердження, а члени Комісії та структурні підрозділи реєструють у СЕД створені ними доповідні та службові записки.

Також Інструкцією передбачено, що проходження документів у Комісії здійснюється через СЕД, яка автоматично фіксує факти створення, направлення, отримання та передачі документів виконавцям, а також забезпечує збереження відомостей про їх рух.

Отже, службова записка як внутрішній документ Комісії підлягала реєстрації в СЕД із формуванням відповідної реєстраційно-моніторингової картки та фіксацією її проходження в системі документообігу.

Водночас надана позивачем копія службової записки від 06.10.2023 не містить жодних реєстраційних реквізитів, відміток про її реєстрацію чи надходження до Комісії, відомостей про створення щодо неї реєстраційно-моніторингової картки або інших даних, які б свідчили про її проходження в порядку, визначеному Інструкцією.

Крім того, на вказаній службовій записці відсутні будь-які відмітки, підписи, резолюції або інші реквізити, які б підтверджували її особисте вручення Голові Комісії чи ознайомлення зі змістом документа.

За таких обставин копія службової записки від 06.10.2023 підтверджує лише факт її складання позивачем, однак не є належним та достатнім доказом того, що зазначений документ був поданий до Комісії та мав стати підставою для вчинення відповідачем будь-яких управлінських дій.

Суд також надає оцінку долученим позивачем CD-диску із аудіозаписом розмови та його текстовій розшифровці.

Як зазначає позивач, вказаний аудіозапис був здійснений ним у грудні 2023 року під час розмови з Головою Комісії з приводу необхідності реагування на факт використання працівником Комісії російської мови під час виконання службових обов`язків.

Суд зазначає, що з вказаного аудіозапису розмови двох осіб неможливо встановити їх прізвища, ім`я та по батькові, займані посади, та місце роботи, а також дату, час та місце їх розмови, а тому, вказаний аудіозапис не є належним підтвердженням звернення позивача до відповідача.

Водночас, варто зауважити, що предметом доказування у цій справі є наявність або відсутність у відповідача запитуваних позивачем документів, а також правомірність відмови у наданні інформації за запитом від 16.12.2024.

Суд зазначає, що навіть у разі підтвердження факту проведення відповідної розмови саме лише переконання позивача про те, що після повідомлення ним певних обставин відповідач повинен був створити відповідні документи, не є доказом фактичного існування таких документів та не може слугувати підставою для висновку про володіння ними розпорядником інформації.

Право доступу до публічної інформації поширюється лише на вже існуючу та задокументовану інформацію, а не на інформацію, яка, на думку запитувача, повинна була бути створена.

Відтак надані позивачем докази не спростовують доводів відповідача про відсутність у його володінні запитуваних документів та не підтверджують належними і допустимими доказами факт створення таких документів за результатами розгляду повідомлення, про яке йдеться у запиті від 16.12.2024.

Суд нагадує, що у розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб, за загальним правилом, є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист, зазвичай, має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі №320/950/19, від 14.03.2018 року у справі №815/219/17, від 22.11.2018 року у справі №766/12374/17.

Отже, резюмуючи всі фактичні обставини даної адміністративної справи, суд вважає відсутніми підстави стверджувати про порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Оскільки судом не встановлено факту порушення права позивача на доступ до публічної інформації, а тому відсутні підстави для висновку про протиправність дій Голови Національної комісії зі стандартів державної мови, які, на думку позивача, призвели до такого порушення.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.