Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №240/13589/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/13589/26

категорія 109040000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суду з позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі – відповідач, Управління), викладене у листі від 25 листопада 2025 року №1502/0/30-25, щодо відмови у скасуванні реєстрації земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в розмірі 0,25 га кадастровий номер 1825688200:14:006:0080 та ведення особистого селянського господарства в розмірі 0,2483 га кадастровий номер 1825688200:14:006:0081, що розташовані на території села Троковичі Житомирського району Житомирської області, та зобов`язання вчинити відповідні дії.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач безпідставно відмовив у скасуванні реєстрації земельних ділянок з огляду на існування рішення суду, яким скасовано рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації, складенню державних актів на право власності на земельні ділянки та передачі їх матері позивача, а також визнано недійсними державні акти про право власності на земельні ділянки. Наведене, на переконання позивача, свідчить, що фактично речові права на земельні ділянки скасовані.

Ухвалою суду від 01 травня 2026 року позов прийнято до провадження, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

26 травня 2026 року до суду надійшов відзив на позову заяву, в якому відповідач просить у її задоволенні відмовити. Зауважує, що рішення суду, на яке покликається позивач, не створює юридичного обов`язку для державного кадастрового реєстратора вчиняти дії щодо скасування записів у кадастрі. Крім того, заява позивача містить прохання скасувати земельні ділянки в Державному земельному кадастрі та не є належним зверненням з вимогою у порядку, встановленому законодавством. Тож така була розгляду у порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян». Разом із тим скасування державної реєстрації земельної ділянки або відповідних речових прав не є питанням реагування на звернення у розумінні Закону України «Про звернення громадян», а становить окрему адміністративну послугу, порядок надання якої чітко врегульований спеціальним законодавством, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», законами України «Про Державний земельний кадастр» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Надання такої послуги здійснюється виключно за заявницьким принципом, шляхом подання відповідної заяви встановленої форми через суб`єкта надання адміністративних послуг, зокрема центр надання адміністративних послуг, із додержанням визначеної процедури та комплекту документів. За таких обставин відсутні будь-які правові підстави для висновку про протиправність рішення відповідача, оскільки останній діяв у межах та у спосіб, визначений законом, належно розглянув звернення та не був зобов`язаний вчиняти дії, які можуть здійснюватися виключно в іншому, спеціально врегульованому порядку.

Того ж дня до суду надійшло клопотання відповідача про залишення позову без розгляду з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду. Управління зауважує, що рішення суду, яким було скасовано рішення органу місцевого самоврядування та визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, набрало законної сили 30 вересня 2012 року, а тому саме з цієї дати позивачу було відомо або об`єктивно мало бути відомо про всі юридично значимі обставини, пов`язані з правовим статусом спірних земельних ділянок, а також про можливі перешкоди у реалізації своїх прав. Зміни в законодавстві відбулися в 2013 році і особа мала можливість дізнатися як про такі зміни, так і про наявність інформації про спірні земельні ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки такі відомості до початку повномасштабного вторгнення рф на території України були у вільному доступі для всіх громадян.

01 червня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач полягає на задоволенні позову. Наголошує, що відсутність у рішенні суду зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельних ділянок, за умови визнання недійсними первинних документів, на підставі яких виникли такі земельні ділянки, є проявом надмірного процесуального формалізму, який нівелює судове рішення, яке набрало законної сили. Акцентує увагу, що у листі Управління не зазначено про подання заяви із порушенням форму та порядку, а тому наведені відповідачем доводи у відзиві не заслуговують на увагу. Зауважує, що про порушення своїх прав дізнався з листа відповідача від 25 листопада 2025 року, а тому строк звернення до суду не пропущений.

24 червня 2026 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач зауважує, що позивач не звертався до державного кадастрового реєстратора з відповідною заявою щодо виконання рішення суду. Ще раз наголошує, що рішенням суду не скасовано державну реєстрацію земельних ділянок, а скасовані речові права. Крім того, рішенням суду визнано недійсними державні акти про право власності на земельні ділянки серії ЯК № 1065747 та серії ЯК № 1065746, видані на ім`я ОСОБА_2 01 листопада 2010 року та скасовано їх реєстрацію. Проте таких державних актів не існує, про що свідчать матеріали справи, відповідно до яких на спірні земельні ділянки видано державні акти серії ЯК № 065747 та серії ЯК № 065746.

У період з 13 по 25 травня 2026 року головуюча суддя перебувала у стані тимчасової непрацездатності, з 08 по 10 червня 2026 року – у відрядженні, з 06 по 26 липня 2026 року – у відпустці, з 29 по 31 липня 2026 року, з 13 по 15 серпня 2026 року – у відрядженні.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що 30 березня 2010 року 33 сесією V скликання Троковицької сільської ради Черняхівського району Житомирської області прийнято рішення «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки».

Названим рішення ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складанню державних актів на право власності на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку – 0,25 га та особистого селянського господарства – 0,4375 га і передано зазначені земельні ділянки у власність.

На підставі зазначеного рішення 01 листопада 2020 року складні та зареєстровані державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯК №065746 та ЯК №065747.

12 вересня 2012 року Черняхівським районним судом Житомирської області ухвалено рішення у справі №2/0624/501/2012 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Троковицької сільської ради, ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліський край», про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, державного акта про право власності на земельну ділянку, скасування реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку.

Таким рішенням установлено, що сільська рада при прийнятті рішення 30 березня 2010 року про затвердження технічної документації та передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 не звернула уваги на те, що при виготовленні проєкту не погоджено межі земельної ділянки з суміжним користувачем, земельна ділянка якого на той час була приватизована, у зв`язку з чим відбулося накладення земельної ділянки, належної ОСОБА_2 на земельну ділянку ОСОБА_3 на площі 0,0298.

Наведене обумовило ухвалення рішення, яким визнано незаконним та скасовано рішення 33 сесією V скликання Троковицької сільської ради Черняхівського району Житомирської області від 30 березня 2010 року в частині:

1) затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі,

2) складання державних актів на право власності на земельні ділянки та передачі земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства на території Троковицької сільської ради ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 .

Також названим рішенням визнано недійсними державні акти про право власності на земельні ділянки серії ЯК № 1065747 та серії ЯК № 1065746, видані на ім`я ОСОБА_2 01 листопада 2010 року на підставі скасованого рішення органу місцевого самоврядування та скасовано їх реєстрацію.

Згідно інформації, яка міститься в Державному земельному кадастрі, земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в розмірі 0,25 га з кадастровим номером 1825688200:14:006:0080 та ведення особистого селянського господарства в розмірі 0,2483 га з кадастровим номером 1825688200:14:006:0081, зареєстровані 01 листопада 2010 року, належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі державних актів від 01 листопада 2010 року ЯК 065746 та ЯК 065747.

Згідно листа Черняхівської державної нотаріальної контри від 19 лютого 2026 року №96/02-14 спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 є ОСОБА_1 .

31 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Управління із заявою, в якій просив на підставі рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2012 року скасувати державну реєстрацію земельних ділянок кадастровим номером 1825688200:14:006:0080 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в розмірі 0,25 га та кадастровий номер 1825688200:14:006:0081 для ведення особистого селянського господарства в розмірі 0,2483 га.

Листом від 25 листопада 2025 року №1502/0/30-25 Управління повідомило, що оскільки в рішенні Черняхівського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2012 року не зазначено вимог щодо скасування державної реєстрації вказаних земельних ділянок, у державного кадастрового реєстратора відсутні правові підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі.

Уважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку оводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з розглядуваним позовом, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 2 цієї правової норми для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Суд звертає увагу, що предметом цього спору позивач визначив рішення Управління від 25 листопада 2025 року.

Отже строк звернення до суду, визначений частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства, на день подання відповідної позовної заяви ще не сплинув.

Покликання відповідача на те, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з ухваленням рішення суду у вересні 2012 року суд до уваги не приймає, оскільки оскаржуване рішення прийняте за результатами розгляду конкретного звернення, а не у зв`язку з ухваленням зазначеного рішення.

Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб`єктом владних повноважень – відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд установлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

Як установлено судом позивач звернувся до Управління із заявою про скасування державної реєстрації земельних ділянок на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року №3613-VI з наступними змінами та доповненням у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 3613-VI) Державний земельний кадастр – єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Частинами 1, 2 статті 6 названого Закону передбачено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частинам 1 та 4 статті 9 Закону України № 3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Статтею 16 Закону України № 3613-VI передбачено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України № 3613-VI відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру, який визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру (далі – Порядок №1051).

Перелік повноважень державних кадастрових реєстраторів Держгеокадастру та державних кадастрових реєстраторів його територіальних органів (у тому числі таких, що провадять свою діяльність на районному (міському) рівні, в мм. Києві та Севастополі) визначені у пункту 6 названого Порядку.

Положеннями частини 10 статті 24 Закону України №3613-VI визначено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до пункту 114 Порядку №1051 державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок – на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання; коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, – на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру.

Додатком 23 до Порядку №1051 передбачено форму повідомлення про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Згідно із статтею 24 Закону України № 3613-VI державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:

- поділу чи об`єднання земельних ділянок;

- якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника;

- ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених в абзацах третьому і четвертому частини 10, державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї – суб`єктів таких прав.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що виключно до компетенції державного кадастрового реєстратора належить прийняття рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Тим часом суд зауважує, що положеннями чинних нормативно-правових актів не визначено конкретної форми заяви про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

З огляду на викладене суд уважає помилковим висновок відповідача про належність поданої позивачем заяви до звернення громадянина та безпідставним проведення ним розгляду такої у порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян» виключно на тій підставі, що заява адресована Управлінню, а не державному кадастровому реєстратору Управління.

На переконання суду, подане позивачем звернення мало бути передане на розгляд державному кадастровому реєстратору Управління, який за результатами його розгляду мав прийняті відповідне рішення.

Однак, таких вій відповідач не вчинив.

Наведене свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.

Тим часом наявними у справі доказами не підтверджено прийняття за наслідками розгляду заяви позивача рішення уповноваженим суб`єктом.

За таких обставин, оскаржуване рішення відповідача не призводить до порушення прав позивача на проведення скасування державної реєстрації земельних ділянок, оскільки таке прийняте неуповноваженим суб`єктом.

Натомість існування протиправної бездіяльності відповідача, установленої судом за результатами розгляду справи, обумовлює ухвалення рішення про зобов`язання відповідача передати подану позивачем заяву повноважному суб`єкту для розгляду по суті.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи в сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.

Суд зауважує, що позивачем у цій справі сплачено судовий збір в загальній сумі 2662,40 грн згідно з платіжним документом № 2.598056893.1 від 31 березня 2026 року.

Відповідно до приписів підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 названого Закону за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року №4695-ІХ станом на 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб установлений у розмірі 3328,00 грн.

Згідно усталеної судової практики позовні вимоги про зобов`язання вчинити дії є похідними від вимог про визнання протиправною бездіяльності або визнання дій протиправними.

Отже, 1331,20 грн, сплачені позивачем за подання позову до суду, є надмірно сплаченими (2662,40 - (3328 х 0,4) і не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зауважує, що надмірно сплачені суми судового збору можуть бути повернуті відповідним судом на підставі клопотання позивача в Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 з наступними змінами та доповненнями.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо не здійснення передачі заяви ОСОБА_1 про скасування реєстрації земельних ділянок від 31 жовтня 2025 року державному кадастровому реєстратору Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області для розгляду по суті.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області передати заяву ОСОБА_1 про скасування реєстрації земельних ділянок від 31 жовтня 2025 року державному кадастровому реєстратору Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області для розгляду по суті.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на користь ОСОБА_1 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

04.09.26