Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №240/17419/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/17419/26

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У квітня 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи та призначити пенсію за віком з 05 березня 2026 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки відповідача про недостатність страхового стажу для призначення пенсії є помилковими, оскільки до страхового стажу протиправно не враховано відомості трудової книжки, та наразі не видається за можливе отримати будь-які відомості про роботу, оскільки м.Сватове перебуває на окупованій російською федерацією території України. Вказує, що період навчання підтверджується як записами в трудовій книжці, так і надаю довідкою. Наголошує, що відповідач не навів жодних доказів не проходження ним військової служби, а обмежився лише формальним зауваженням до виду поданого доказу. З урахуванням наведеного, відповідач, на переконання позивача, протиправно відмовив у призначенні пенсії.

Ухвалою суду від 07 травня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

Однак, станом на дату розгляду справи відповідач своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав.

Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У період з 13 по 25 травня 2026 року головуюча суддя перебувала у стані тимчасової непрацездатності, з 08 по 10 червня 2026 року – у відрядженні, з 06 по 26 липня 2026 року – у відпустці, з 29 по 31 липня 2026 року, з 13 по 15 серпня 2026 року – у відрядженні.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що позивач 06 квітня 2026 року звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням від 14 квітня 2026 року №104650013202 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період служби відповідно до довідки №26 з 13 червня 1982 року по 10 червня 1984 року один місяць служби за три місяці, оскільки довідка не відповідає додатку 2.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання згідно архівної довідки від 31 травня 2018 року №117 з 01 вересня 1984 року по 10 березня 1987 року, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації.

До страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки від 26 грудня 1980 року НОМЕР_1 з 18 лютого 1997 року по 01 квітня 1999 року, оскільки відсутня дата наказу при звільнення. Період роботи частково враховано згідно реєстру застрахованих осіб.

Уважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №1788-XII), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 8 цього Закону передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України №1058-ІV, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами частини 2 цієї правової норми, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Умови призначення пенсії за віком, визначені положеннями статті 26 Закону України №1058-ІV.

Згідно названої правової норми особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року – не менше 30 років.

Також, частиною 4 статті 24 Закону України №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Щодо не зарахування періоду з 18 лютого 1997 року по 01 квітня 1999 року, оскільки відсутня дата наказу при звільнення, суд зауважує на таке.

Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі – Інструкція №58).

Названа Інструкція містить застереження про те, що внесення відомостей про роботу, передбачає написання у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовку повного найменування підприємства.

Також суд звертає увагу, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, аналіз указаних вище правових норм дозволяє дійти висновку, що обов`язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача, як не проведення роботодавцями написання у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовку повного найменування підприємства, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами про трудову діяльність у трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкції №58.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637).

Згідно з пунктом 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Також слід наголосити, що з аналізу норм пенсійного законодавства слідує, що у зв`язку зі зверненням позивача щодо призначення пенсії за віком відповідач зобов`язаний перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи. У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв орган Пенсійного фонду обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

При цьому, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного для призначення пенсії, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а (провадження № К/9901/11030/18).

Більше того, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи, за наявності у трудовій книжки відомостей достатніх у своїй сукупності для визначення конкретного періоду роботи, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення організаційно-розпорядчих документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі вирішення питання щодо призначення пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.

Отже, доказів визнання недостовірним запису у трудовій книжці щодо періоду роботи з 18 лютого 1997 року по 01 квітня 1999 року відповідачем суду не надано, а тому такий безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

При цьому, суд ураховує перебування м. Сватове у окупації російською федерацією, а тому відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній Українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення

Щодо не зарахування періоду навчання згідно архівної довідки від 31 травня 2018 року №117 з 01 вересня 1984 року по 10 березня 1987 року через відсутність інформації про присвоєння кваліфікації, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом «д» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно пункту 8 наведеного вище Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Судом з`ясовано, що на підтвердження періоду навчання позивачем надано архівну довідку від 31 травня 2018 року №117 з 01 вересня 1984 року по 10 березня 1987 року.

Такі відомості також відповідають записам в трудовій книжці книжки від 26 грудня 1980 року НОМЕР_1 щодо періоду навчання, які є підставою для зарахування періоду навчання до страхового стажу позивача.

Стосовно не зарахування періоду служби відповідно до довідки №26 з 13 червня 1982 року по 10 червня 1984 року один місяць служби за три місяці, оскільки довідка не відповідає додатку 2, суд зазначає наступне.

Статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов`язку, а також перебування в партизанських загонах і з`єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.

Пунктом 6 Порядку № 637 визначено, що для підтвердження військової служби, […] приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, […]; довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов`язку, зараховується до стажу роботи на підставі довідок територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2).

Відповідно до затвердженої додатком 2 до Порядку № 637 форми довідки, вона видається особам, які проходили військову службу в складі діючої армії в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов`язку, перебування в партизанських загонах і з`єднаннях). Ця довідка містить підтвердження, що зазначена служба підлягає зарахуванню до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.

Суд звертає увагу, що вказана довідка не оформлена за формою Додатка 2, однак містить інформацію та дає можливість пенсійному органу встановити період участі позивача у бойових діях.

Поряд із цим суд звертає увагу відповідача, що відповідно до приписів частини 3 статті 44 Закону України №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем прийнято протиправне рішення №104650013202 від 14 квітня 2026 року, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, а отже вказане рішення підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання призначити пенсію за віком, суд зазначає таке.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Розглядаючи питання зобов`язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов`язаний таку пенсію призначити.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, керуючись статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи вищенаведені висновки суду в частині не вжиття відповідачем всіх передбачених, можливих, нормативно регламентованих заходів щодо перевірки наявності страхового стажу позивача, суд уважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання органу Пенсійного фонду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 квітня 2026 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, викладеної в цьому рішенні.

При цьому, відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, що розглядається, суд установив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Житомирській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо повторного розгляду такої заяви має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Житомирській області.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23.

Оцінюючи в сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 14 квітня 2026 року №104650013202 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 квітня 2026 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

04.09.26