Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №240/15335/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/15335/25

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку ОСОБА_1 з 11.03.2022 по 23.07.2024 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX станом на 01 січня 2024 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 11.03.2022 по 23.07.2024 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учаснику бойових дій з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік” на 01.01.2023 та Законом України від 09.11.2023 №3460-IX “Про Державний бюджет України на 2024 рік” на 01.01.2024 , на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” з 11.03.2022 по день фактичної виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103. Отже, пункт 6 постанови №103 втратив чинність, у зв`язку з чим відновлена дія пункту 4 постанови №704 у редакції до внесення скасованих судом змін, згідно якої розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та розміру окладу за військовим званням є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Таким чином, у зв`язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позивач вважає, що має право на перерахунок грошового забезпечення, а також виплату усіх складових грошового забезпечення з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Вважає, що до спірних правовідносин не може бути застосована норма, за якою обчислення грошового забезпечення позивача здійснюється із використанням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 11.03.2022 по 22.04.2024 та у Військовій частині НОМЕР_2 (у складі Військової частини НОМЕР_1 ) з 23.04.2024 по 23.07.2024, що підтверджується військовим квитком, витягами з наказів та листом військової частини НОМЕР_1 від 07.06.2025 № 1663/3361.

Оскільки позивачу протягом періоду з 11.03.2022 по 23.07.2024 грошове забезпечення не нараховувалося та не виплачувалося відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та доплату належного йому грошового забезпечення (основних та додаткових видів), обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Як зазначає позивач, протиправний розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням підтверджується листом Військової частини НОМЕР_1 від 07.06.2025 №1663/3361.

Позивач вважає протиправними дії відповідача, звернувся до суду з цим позовом.

Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями; у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 2011-ХІІ).

Згідно статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Постановою № 704 було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.

Так, відповідно до пункту 4 цієї постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

З 24.02.2018 набула чинності постанова № 103, пунктом 6 якої пункт 4 постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 постанови №103.

Відтак, починаючи з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.

При цьому, згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Водночас, положення пункту 4 постанови №704 та пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.

Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ встановлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01.01.2020 для працездатних осіб - 2102,00 грн., статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX визначено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн.; статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2481,00 грн.; статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2684,00 грн.; статтею 7 Закону України від 09.11.2023 року № 3460-IX "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено, що станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 3028,00 грн.

Отже, з 29.01.2020 оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2020 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця.

Із урахуванням викладеного, оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення пункту 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін відповідно до постанови №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови №704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача: у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року.

Водночас, суд враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704" (далі - Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.

Пунктом 1 Постанови №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Також пунктом 2 указаної постанови внесено зміни до пункту 4 постанови № 704 та викладено її абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Викладення пункту 4 постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за 20.05.2023.

Таким чином, з 20.05.2023 підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями, виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023, відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову за період з 20.05.2023 по 23.07.2024, оскільки розрахунок грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, є правомірним.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо обчислення позивачу у заниженому розмірі з 11.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є протиправними.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок з 11.03.2022 по 19.05.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учаснику бойових дій з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого відповідно Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів, у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ(далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159(далі - Порядок №159).

Відповідно до ст. 1 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону №2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до п. 1 Порядку №159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку №159 закріплено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до абз. 6 п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Виходячи із зазначеного, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) виплата громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 4) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Відповідно до статті 3 Закону України №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону України №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати доходів проводиться незалежно від порядку і підстав виплати доходів: добровільного чи на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 21.06.2018 (справа №523/1124/17), від 03.07.2018 (справа №521/940/17) від 15 квітня 2019 року (справа №727/7818/16-а).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаційний характер.

Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою грошового забезпечення та у разі несвоєчасної виплати сум індексації провадиться виплата компенсації втрати частини доходу відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.

Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу №240/11882/19, зазначила, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Такий висновок суду касаційної інстанції підтриманий у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Враховуючи наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, суд уважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” з 11.03.2022 по день фактичної виплати.

Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.

Відтак, заявлені позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись положеннями статей 72-77, 242-246, 251, 262, 293 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку ОСОБА_1 з 11.03.2022 по 19.05.2023 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 11.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учаснику бойових дій з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік” на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” з 11.03.2022 по день фактичної виплати.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04 вересня 2026 року.

Суддя Р.М.Шимонович