Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №160/14065/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 рокуСправа №160/14065/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

25.05.2026 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), у якій просить:

- визнати протиправними дії командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України полковника ОСОБА_2 , які полягають у відмові молодшому сержанту ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у ЗСУ, НГУ та ДПСУ під час воєнного стану", викладеній у Листі Військової частини НОМЕР_1 НГУ №2/2/1-5636-вн-2026 від 21.05.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити молодшому сержанту ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025, у зв`язку із продовженням контракту про проходження військової служби від 27.12.2025, з урахуванням тривалості безпосередньої участі у бойових діях згідно з Довідкою в/ч НОМЕР_1 №19 від 08.01.2026 та Довідкою в/ч НОМЕР_1 №20 від 08.01.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.03.2026 позивач звернувся із рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 НГУ полковника ОСОБА_2 про виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у ЗСУ, НГУ та ДПСУ під час воєнного стану". За результатами розгляду вказаного рапорту відповідач надіслав на адресу позивача лист №2/2/1-5636-вн-2026 від 21.05.2026, яким відмовив у виплаті грошової допомоги. Відмова вмотивована тим, що за результатами вивчення матеріалів особової справи підстави для виплати вищезазначеної винагороди відсутні, оскільки позивач був прийнятий на військову службу за контрактом до початку повномасштабного вторгнення, а саме до 24.02.2022. Позивач вважає таку відмову відповідача незаконною та протиправною, вказує, що укладення контракту про продовження військової служби 27.12.2025 є окремим юридичним фактом і волевиявленням сторін. Позивач не перебував у стані безстрокових трудових чи службових відносин — він свідомо зафіксував свій обов`язок продовжувати службу на новий визначений строк саме у період дії воєнного стану. Постанова №153 оперує поняттями мотивації діючих кадрів із досвідом бойових дій, а не лише осіб, які вперше прийшли до війська. Як свідчать надані відповідачем довідки №19 та №20 від 08.01.2026, загальний період безпосередньої участі позивача у бойових діях складає понад 130 днів, включаючи заходи оборони з 27.01.2022 по 24.02.2022 та тривалі періоди протягом 2022 року безпосередньо на лінії зіткнення. Наведені обставини зумовили звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

17.06.2026 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що враховуючи вищевикладене, а також той факт, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом з числа осіб, які проходили строкову військову службу не під час воєнного стану, а до його початку то позивач не відповідає основним вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, а саме прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №2102-IX. В зв`язку з цим у військової частини НОМЕР_1 не вбачаються правових підстав для здійснення нарахування та виплати винагороди Позивачу, які передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153. З вищезазначеного вбачається, що в даному випадку відсутні підстави для визнання дій відповідача протиправними, оскільки відповідач у своїх діях керувався вимогами чинного законодавства та виконав їх в повному обсязі.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України № НОМЕР_2 .

Позивач має посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 .

26.07.2021 між ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_3 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу.

Контракт укладено на 3 роки та набрав чинності з 22.09.2021.

27.12.2025 між ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_4 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб сержантського складу.

Контракт укладено до оголошення демобілізації та набрав чинності з 27.12.2025.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2026 №20 молодший сержант ОСОБА_1 в період з 24.02.2022 по 02.05.2022, з 12.05.2022 по 11.06.2022, з 10.07.2022 по 10.07.2022, з 03.09.2022 по 05.09.2022, з 13.09.2022 по 15.09.2022, з 28.09.2022 по 02.12.2022, з 03.12.2022 по 31.12.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в ОТУ «Схід» Херсонської області.

02.03.2026 позивач звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив ініціювати виплату грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у ЗСУ, НГУ та ДПСУ під час воєнного стану".

Листом від 21.05.2026 №2/2/1-5636-вн-2026 командиром військової частини НОМЕР_1 повідомлено позивача, що командуванням військової частини НОМЕР_1 розглянутий рапорт щодо отримання винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану». За результатами розгляду рапорту та наданих до нього підтверджуючих документів, а також матеріалів особової справи підстави щодо виплати вищезазчененої винагороди не вбачаються у зв`язку з прийняттям позивача на військову службу за контрактом до 24.02.2022.

Не погоджуючись з відмовою у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою №153, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №740/2024 від 28.10.2024, №26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025, №478/2025 від 14.07.2025, №793/2025 від 20.10.2025, №40/2026 від 12.01.2026, №342/2026 від 27.04.2026, №596/2026 від 13.07.2026 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частиною 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

30.07.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153», якою пункт 4 постанови №153 доповнено абзацами такого змісту:

“виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.”.

Станом на день розгляду військовою частиною НОМЕР_1 рапорту позивача та надання відповіді від 21.05.2026 №2/2/1-5636-вн-2026, постанова №153, з урахуванням внесених змін постановою №942, була чинною.

Отже, з аналізу постанови №153, з урахуванням внесених змін постановою №942, виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень, з числа осіб, які проходили строкову військову службу.

Як встановлено судом, з 22.09.2021 (дата набрання чинності контракту про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах рядового складу) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за контрактом.

Отже, позивач з 22.09.2021 проходив військову службу, а після введення воєнного стану на території України та закінчення дії попереднього контракту прийнятий на військову службу за контрактом з 27.12.2025.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Законом розмежовано окремі види військової служби, у тому числі строкову військову службу та військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу.

Статтею 23 Закону №2232-ХІІ врегульовано строки військової служби та передбачено можливість продовження строку проходження військової служби за новим контрактом.

Крім того, в умовах воєнного стану дія контрактів військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, продовжується понад установлені строки у визначених законом випадках.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, є день зарахування до списків особового складу військової частини.

Частиною 3 ст. 24 Закону №2232-ХІІ передбачено, що закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у встановленому порядку.

Таким чином, укладення нового контракту військовослужбовцем, який на момент його укладення вже проходить військову службу за контрактом та не був звільнений з військової служби і виключений зі списків особового складу військової частини, саме по собі не свідчить про припинення попереднього періоду проходження військової служби та нове прийняття такої особи на військову службу.

Матеріали справи не містять доказів звільнення ОСОБА_1 з військової служби, виключення його зі списків особового складу військової частини після 22.09.2021 та повторного прийняття на військову службу 27.12.2025.

Навпаки, встановлені судом обставини підтверджують, що позивач з 22.09.2021 безперервно проходив військову службу за контрактом, у тому числі після введення воєнного стану.

При цьому сам факт укладення 27.12.2025 контракту на посадах осіб сержантського складу не є достатньою підставою для висновку про те, що саме з цієї дати позивач був прийнятий на військову службу в розумінні пункту 4 Постанови №153.

Норма абзацу другого пункту 4 Постанови №153 встановлює сукупність умов, необхідних для виникнення права на відповідну винагороду, серед яких, зокрема: прийняття або призов особи на військову службу під час воєнного стану; здійснення такого прийняття або призову до набрання чинності Постановою №153; вік особи до 25 років на момент такого прийняття або призову; проходження військової служби; безпосередня участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій.

Змінами, внесеними Постановою №942, розширено коло військовослужбовців, на яких може поширюватися виплата, однак не скасовано необхідності дотримання ними базових критеріїв, установлених абзацом другим пункту 4 Постанови №153.

Щодо положення «були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу» суд зазначає наступне.

За своїм змістом наведена норма охоплює осіб, які проходили строкову військову службу та під час дії воєнного стану були прийняті на інший вид військової служби — військову службу за контрактом.

Тобто для застосування цього положення є встановлення факту прийняття особи саме зі строкової військової служби на військову службу за контрактом під час воєнного стану.

Як зазначив відповідач та підтверджено матеріалами справи, позивач був прийнятий на військову службу за контрактом з числа осіб, які проходили строкову військову службу, у 2021 році.

Контракт позивача про проходження військової служби на посадах осіб рядового складу набрав чинності 22.09.2021.

Станом на 27.12.2025, коли позивач уклав контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського складу, він уже не належав до осіб, які проходили строкову військову службу, а тривалий час проходив військову службу за контрактом.

Тому контракт від 27.12.2025 не відповідає передбаченій пунктом 4 Постанови №153 юридичній конструкції «прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».

Суд також враховує ще одну самостійну обставину, яка виключає можливість набуття позивачем права на спірну винагороду у зв`язку з укладенням контракту від 27.12.2025.

Як уже зазначено, абзацом другим пункту 4 Постанови №153 передбачено, що особа повинна бути прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану до набрання чинності цією постановою.

Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025.

Натомість контракт, на який позивач посилається як на юридичну підставу виникнення права на винагороду, укладений 27.12.2025, тобто більш ніж через десять місяців після набрання чинності Постановою №153.

Таким чином, навіть за умови тлумачення укладення контракту від 27.12.2025 як окремого факту прийняття на військову службу, на чому наполягає позивач, така обставина не відповідала б часовому критерію, прямо встановленому абзацом другим пункту 4 Постанови №153.

Крім того, відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, на дату укладення контракту 27.12.2025 позивачу виповнилося 25 років.

У зв`язку з цим контракт від 27.12.2025 також не може бути підставою для віднесення позивача до категорії військовослужбовців, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану.

Таким чином, жоден із встановлених у справі фактів укладення позивачем контракту не відповідає одночасно сукупності обов`язкових часових та суб`єктних критеріїв пункту 4 Постанови №153.

Так, контракт, який набрав чинності 22.09.2021, укладений позивачем у віці до 25 років та до набрання чинності Постановою №153, однак до введення воєнного стану.

Контракт від 27.12.2025 укладений під час дії воєнного стану, однак після набрання чинності Постановою №153 та після досягнення позивачем 25-річного віку; крім того, на момент його укладення позивач уже проходив військову службу за контрактом, а не строкову військову службу.

За таких обставин доводи позивача про те, що контракт від 27.12.2025 є окремим юридичним фактом та волевиявленням сторін, яке створює право на отримання винагороди, суд відхиляє.

Самостійність нового контракту як правочину у сфері проходження військової служби не означає автоматичного виникнення права на кожну передбачену законодавством виплату, оскільки право на конкретну виплату залежить від відповідності військовослужбовця спеціальним критеріям нормативного акта, яким таку виплату запроваджено.

Постанова №153 встановлює спеціальні умови для набуття права на одноразову грошову винагороду, а тому сам факт продовження позивачем служби під час воєнного стану, його добровільне волевиявлення щодо укладення нового контракту та участь у заходах із забезпечення оборони України не усувають необхідності відповідності іншим обов`язковим умовам пункту 4 цієї Постанови.

Суд погоджується з тим, що метою Постанови №153 є підвищення мотивації окремих категорій громадян України до проходження військової служби під час воєнного стану.

Водночас мета нормативно-правового акта не може бути підставою для поширення встановленої ним виплати на осіб, які не належать до прямо визначеної цим актом категорії її отримувачів.

Застосування положень Постанови №153 у спосіб, запропонований позивачем, фактично призвело б до неврахування передбачених пунктом 4 часових критеріїв щодо прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою та у віці до 25 років.

Щодо посилання позивача на безпосередню участь у бойових діях суд зазначає, що відповідна обставина є однією з умов для визначення права на винагороду та її розміру, однак не замінює інших самостійних та обов`язкових умов, передбачених пунктом 4 Постанови №153.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2026 №20 позивач у визначені в ній періоди брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Суд не ставить під сумнів проходження позивачем військової служби в умовах збройної агресії проти України та виконання ним завдань із захисту держави.

Проте встановлена відсутність у позивача однієї з визначальних умов для набуття права на винагороду, а саме прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану до набрання чинності Постановою №153 у віці до 25 років, є достатньою підставою для висновку про відсутність права на спірну виплату.

Тому встановлення точної тривалості безпосередньої участі позивача у бойових діях та визначення пропорційного розміру можливої винагороди не впливають на вирішення цього спору по суті.

Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди з підстав прийняття його на військову службу за контрактом до введення воєнного стану, правильно встановив відсутність у позивача однієї з обов`язкових умов, передбачених пунктом 4 Постанови №153.

При цьому укладення позивачем контракту від 27.12.2025 не спростовує наведеної підстави відмови та не створює у нього права на спірну винагороду, оскільки зазначений контракт укладений після набрання чинності Постановою №153, після досягнення позивачем 25-річного віку та не з числа осіб, які на той момент проходили строкову військову службу.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд робить висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати розподілу не підлягають, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову та звільненням позивача від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський