Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №160/5006/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 рокуСправа №160/5006/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, за період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за актуальним прожитковим мінімумом відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Україні “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок виплати ОСОБА_2 начальницького складу та деяких інших осіб” від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року без застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 14.04.2021 року. Позивач вказує, що під час проходження військової служби відповідачем неналежним чином здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення, у зв`язку з чим, на його думку, виникло право на проведення перерахунку складових грошового забезпечення, зокрема посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших виплат, розмір яких залежить від зазначених складових. Зокрема, позивач зазначає, що після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відповідач не здійснив належного перерахунку грошового забезпечення виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених відповідно до вимог вказаної постанови, а також не провів виплату відповідної різниці між належними та фактично виплаченими сумами. Крім того, позивач посилається на те, що відповідачем не було проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року відповідно до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Позивач зазначає, що з метою отримання інформації та документів, необхідних для підтвердження обставин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, його представником адвокатом Чубар Ю.П. - 22.10.2025 року та 27.11.2025 року направлялися адвокатські запити до військової частини НОМЕР_1 та Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України. За результатами розгляду вказаних звернень військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено, що первинні документи щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям за відповідний період передані на зберігання до архіву. У подальшому, згідно з отриманою архівною довідкою №Р-1871/16 від 06.01.2026 року, встановлено факт проходження позивачем військової служби у спірний період, однак у картках особових рахунків військовослужбовця за 2016-2018 роки відомості про нарахування індексації грошового забезпечення відсутні. Позивач вважає, що не нарахування та невиплата індексації грошового забезпечення, а також не проведення належного перерахунку виплат порушують його право на отримання передбаченого законом грошового забезпечення, оскільки відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації та має визначатися з урахуванням умов проходження військової служби. У зв`язку з викладеним позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного нарахування та виплати йому грошового забезпечення, зобов`язати відповідача провести відповідний перерахунок та виплатити належні суми, а також здійснити нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

24.03.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що вимоги позивача щодо проведення перерахунку грошового забезпечення за період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний календарний рік, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», є безпідставними, оскільки зазначена постанова набрала чинності лише з 01.03.2018 року та не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до моменту її набрання чинності. Відповідач звернув увагу, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первинній редакції було передбачено визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» пункт 4 постанови №704 було змінено, визначивши, що для розрахунку посадових окладів та окладів за військовими званнями застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018 року. Таким чином, на думку відповідача, станом на час проходження позивачем військової служби у період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року діяли інші нормативно-правові акти, які регулювали порядок визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, а постанова №704 не могла бути підставою для здійснення перерахунку грошового забезпечення за період до 01.03.2018 року. Щодо позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 16.08.2016 року по 28.02.2018 року відповідач зазначив, що проведення такої виплати залежало від наявності відповідного бюджетного фінансування та передбачених асигнувань. Відповідач послався на положення частини шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (у редакції, чинній у спірний період), відповідно до якої проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Також зазначив, що відповідно до пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, виплата сум індексації здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні виплати. Військова частина НОМЕР_1 вказала, що у Міністерства оборони України у період січня 2016 року - лютого 2018 року відсутній фінансовий ресурс для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців, що, на думку відповідача, виключає можливість визнання протиправною бездіяльності військової частини. Крім того, відповідач заперечив проти застосування позивачем січня 2008 року як базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення. Зазначив, що визначення базового місяця здійснюється індивідуально залежно від конкретних обставин проходження військової служби, зокрема переміщення військовослужбовця, зміни посади та підвищення тарифних ставок (окладів). Відповідач зазначив, що позивачем не надано доказів того, що саме у січні 2008 року відбулося підвищення його посадового окладу, яке є підставою для визначення цього місяця базовим відповідно до положень Порядку №1078. Також відповідач послався на пункт 10-2 Порядку №1078 та вказав, що після змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013, для визначення базового місяця необхідно враховувати місяць підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, відповідач зазначив, що вимога про зобов`язання застосувати конкретний базовий місяць є передчасною, оскільки спочатку має бути здійснено нарахування індексації, а вже після цього може визначатися правильність застосованого механізму її обчислення. Щодо періоду з 01.03.2018 року по 07.03.2018 року відповідач зазначив, що позивачем не доведено наявності у нього права на отримання індексації-різниці відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078. Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що для визначення права на виплату індексації-різниці необхідно встановити: розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року; суму можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018 року; співвідношення між розміром підвищення доходу та сумою можливої індексації. При цьому відповідач вказав, що позивачем не наведено відповідних розрахунків та не надано доказів, які б підтверджували наявність у нього права на виплату індексації-різниці. Також відповідач послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 09.05.2023 у справі №400/12702/21 та від 18.10.2023 у справі №380/14195/22, відповідно до яких для вирішення питання про виплату індексації-різниці необхідним є проведення відповідних розрахунків та встановлення факту, чи перевищує розмір підвищення доходу військовослужбовця суму можливої індексації у березні 2018 року. З огляду на викладене, відповідач вважав позовні вимоги необґрунтованими, такими, що не підтверджені належними доказами, та просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року.

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема архівною довідкою Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України №Р-1871/16 від 06.01.2026 року, відповідно до якої в наказі командира військової частини - польова пошта НОМЕР_5 від 16.08.2016 року №179 зазначено про зарахування солдата запасу ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 16.08.2016 року.

Також встановлено, що відповідно до зазначеного наказу позивача було призначено на посаду кухаря їдальні взводу забезпечення роти матеріального забезпечення, з установленням посадового окладу у розмірі 530,00 грн, із виплатою надбавки за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Матеріалами справи підтверджено, що у подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.02.2018 року №32 позивача, який займав посаду старшого кухаря їдальні взводу забезпечення роти матеріального забезпечення, було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 07.03.2018 року у зв`язку зі звільненням із військової служби та направленням для зарахування на військовий облік.

При цьому судом встановлено, що під час проходження військової служби позивачу здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення відповідно до нормативно-правових актів, чинних на відповідний період, однак позивач вважає, що відповідачем неправильно визначено розмір складових грошового забезпечення, оскільки після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням мав здійснюватися з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік.

Крім того, позивач посилається на те, що відповідачем не було здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року, у тому числі із застосуванням положень абзаців четвертого, п`ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Судом встановлено, що з метою отримання документів, необхідних для підтвердження розміру отриманого грошового забезпечення та проведення перевірки правильності його нарахування, представником позивача адвокатом Чубар Ю.П. направлялися адвокатські запити до військової частини НОМЕР_1 .

Так, 22.10.2025 року на адресу військової частини НОМЕР_1 були направлені адвокатські запити №07102515 від 21.10.2025 року щодо надання належним чином завірених копій документів про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року, а також документів щодо нарахування і виплати індексації.

У відповідь військова частина НОМЕР_1 листом №691/1462/ВихЗПІ від 10.11.2025 року повідомила, що надати запитувані документи не має можливості, оскільки відповідні документи за зазначений період знаходяться на зберіганні в архіві, у зв`язку з чим рекомендовано звернутися до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.

В подальшому представником позивача було направлено відповідні адвокатські запити до зазначеної архівної установи, за результатами розгляду яких було отримано архівну довідку №Р-1871/16 від 06.01.2026 року.

Із змісту вказаної архівної довідки вбачається, що в особових документах військової частини містяться відомості щодо проходження позивачем військової служби, займаної посади, встановлених виплат та проходження служби у період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року.

Водночас суд звертає увагу, що відповідно до відомостей карток особових рахунків військовослужбовця ОСОБА_1 за 2016– 2018 роки нарахування індексації грошового забезпечення не відображено.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що у період проходження військової служби позивача у військовій частині НОМЕР_1 з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року відповідачем не було відображено здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Вважаючи, що відповідачем порушено його право на отримання належного розміру грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначена конституційна норма закріплює принцип законності діяльності суб`єктів владних повноважень, відповідно до якого органи державної влади можуть реалізовувати свої повноваження виключно у спосіб та в межах, прямо визначених законом, а будь-яке втручання у права особи повинно мати законодавче підґрунтя та бути пропорційним поставленій меті.

Щодо перерахунку грошового забезпечення із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №704.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне забезпечення, яке включає грошове забезпечення.

Згідно з частиною другою статті 9 зазначеного Закону до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, грошове забезпечення військовослужбовця є комплексною виплатою, усі складові якої мають визначатися виключно на підставі законодавства, чинного на відповідний період проходження служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» було запроваджено новий механізм визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями.

Відповідно до пункту 4 постанови №704 (у первісній редакції) розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Тобто законодавець визначив не фіксований розмір посадового окладу, а формулу його обчислення, яка прямо залежить від розміру прожиткового мінімуму.

Суд зазначає, що метою прийняття постанови №704 було не зменшення рівня соціальних гарантій військовослужбовців, а встановлення єдиного механізму визначення грошового забезпечення з урахуванням економічних показників держави.

Верховний Суд у постанові від 14.05.2020 року у справі №826/16277/18 наголосив, що органи державної влади не можуть застосовувати нормативне регулювання таким чином, щоб фактично звужувати зміст та обсяг існуючих соціальних гарантій.

Крім того, Верховний Суд у постановах:

від 10.10.2019 року у справі №553/3619/16-а;

від 24.06.2020 року у справі №160/8324/19;

від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21;

зазначив, що при визначенні розміру грошового забезпечення військовослужбовців суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати саме той порядок розрахунку, який передбачений нормативно-правовими актами, а не довільно встановлений механізм.

У даній справі відповідачем не надано доказів того, що за період проходження військової служби позивача з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року було проведено повний розрахунок усіх складових грошового забезпечення із дотриманням вимог законодавства.

Відповідач фактично обмежився посиланням на відсутність документів у військовій частині та передачу їх до архіву, однак такі обставини не можуть бути підставою для невиконання передбаченого законом обов`язку щодо правильного нарахування грошового забезпечення військовослужбовця.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на внутрішні організаційні труднощі чи відсутність документів як на підставу невиконання своїх обов`язків перед особою.

Отже, суд приходить до висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку грошового забезпечення позивача є протиправною.

Щодо індексації грошового забезпечення за період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року.

Судом встановлено, що відповідачем не проведено належного нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, який дає можливість частково або повністю компенсувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною першою статті 2 цього Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру.

Грошове забезпечення військовослужбовців є об`єктом індексації.

Пунктом 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, визначено порядок проведення індексації у разі підвищення тарифних ставок (окладів).

Відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, яка склалася у місяці підвищення доходу, особі виплачується сума індексації-різниці.

Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 були внесені зміни до Порядку №1078, якими змінено підхід до визначення базового місяця.

Разом із тим, у спорах щодо індексації грошового забезпечення військовослужбовців Верховний Суд сформував сталу правову позицію, відповідно до якої при визначенні права військовослужбовця на індексацію за періоди до березня 2018 року застосовується базовий місяць січень 2008 року, якщо підвищення посадових окладів не відбувалося.

Так, Верховний Суд у постановах:

від 19.07.2022 року у справі №240/4911/21;

від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21;

від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21;

дійшов висновку, що військовослужбовці мають право на проведення індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця січень 2008 року, оскільки саме у січні 2008 року відбулося останнє підвищення посадових окладів за попередньою системою грошового забезпечення до набрання чинності постановою №704.

У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21 зазначено, що невиплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцю порушує його право на належний рівень матеріального забезпечення, а орган військового управління не має дискреції щодо вирішення питання про виплату такої гарантії.

У матеріалах справи міститься архівна довідка №Р-1871/16 від 06.01.2026 року, згідно з якою у картках особових рахунків позивача за 2016-2018 роки відсутні відомості щодо нарахування індексації грошового забезпечення.

Таким чином, відповідачем не виконано покладений на нього законом обов`язок щодо правильного та своєчасного нарахування індексації.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність, яка полягає у:

непроведенні перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року із врахуванням усіх належних складових;

невиплаті різниці між фактично виплаченими та належними сумами грошового забезпечення;

ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням базового місяця січень 2008 року.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, за період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за актуальним прожитковим мінімумом відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Україні “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок виплати ОСОБА_2 начальницького складу та деяких інших осіб” від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року без застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.08.2016 року по 07.03.2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна