Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №140/4775/26 — Волинський окружний адміністративний суд

Суд: Волинський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Заява про ухвалення додаткового рішення

Дата: 02 вересня 2026 р.

Справа: №140/4775/26

Суддя: Костюкевич Сергій Федорович

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4775/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши у письмовому провадженні заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними щодо обчислення та виплати з 08.07.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 19.02.2026 грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невиплачену основну та додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні, та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти; зобов`язання здійснити з 08.07.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 19.02.2026 включно перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невиплачену основну та додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні, та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2025 та 01.01.2026 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 у даній справі позов задоволено повністю: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 08.07.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 19.02.2026 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідними законами України про Державний бюджет України станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2025, 01.01.2026; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 08.07.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 19.02.2026 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 08.07.2020 по 31.12.2020, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 (включно) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, з 18.06.2025 по 31.12.2025 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025, з 01.01.2026 по 19.02.2026 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2026, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 та з врахуванням раніше виплачених сум.

02.07.2026 представник позивача подала до суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з в/ч НОМЕР_1 на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

До позову додавалися документи, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу: копія договору про надання правової допомоги з додатком, копія розрахунку обсягу наданих правничих послуг та копія довідки-квитанції про оплату гонорару адвоката, які надані до адміністративного суду разом із позовною заявою.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною третьою статті 252 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Враховуючи, що розгляд адміністративної справи здійснювався в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, розгляд питання про судові витрати судом також здійснено в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення з огляду на те, що судом не вирішено питання про судові витрати у рішенні від 29.06.2026.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: Договір про надання правової допомоги від 24.02.2026; додаток до договору від 24.02.2026; розрахунок обсягу наданих правничих послуг від 17.04.2026; довідка-квитанція від 17.04.2026; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №1413 та ордер серії АС №1180059.

Як встановлено частинами другою, третьою статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім того, така послуга як підготовка та подання заяви в порядку досудового врегулювання спору не відповідає критерію необхідності та не мали впливу на хід розгляду справи.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги адвоката, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10 000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що провадження здійснювалося в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, спірні правовідносини регулюється не великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів та адміністративний позов задоволено частково.

Згідно з установленою практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України" від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі “Лавентс проти Латвії” (Lavents v. Latvia,заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумний розмір.

Верховний Суд в постановах від 22.12.2020 у справі №520/8489/19, від 07.05.2020 у справі №320/3271/19, від 10.03.2020 у справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Також здійснюючи аналіз положень статті 134 КАС України суд дійшов висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 13.12.2018 у справі №816/2096/17.

Отож, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, враховуючи обґрунтованість та співмірність розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи складність справи, а також заперечення, подані відповідачем щодо стягнень витрат на правничу допомогу, зазначена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленими вимогами, а тому справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є сума 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок). Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Керуючись статтями 132, 134, 139, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач 1: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя С.Ф. Костюкевич

Оригінал: reyestr.court.gov.ua