Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №120/8649/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 вересня 2026 р. Справа № 120/8649/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано пояснення щодо позову або відзиву, в яких зазначено, що висновок ЛКК від 11.12.2025 за протоколом № 39/01 не підтверджує наявності передбачених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" підстав, оскільки містить відомості про неможливість здійснення ОСОБА_2 постійного догляду на непрофесійній основі за станом здоров`я, тоді як така обставина має підтверджуватися висновком уповноваженого законом суб`єкта або рішенням експертної команди про потребу особи в постійному догляді.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки у позивача є рідна сестра (родич І ступеню споріднення) та вона не є особою, яка потребує стороннього догляду.

Також вказано, що звільнення з військової служби під час воєнного стану за сімейними обставинами можливе лише за наявності визначеної законом сукупності умов, підтвердженої належними, допустимими та беззаперечними доказами. Наявність у матеріалах справи офіційного акта уповноваженого органу, який прямо спростовує факт потреби родича І ступеню споріднення у сторонньому догляді, виключає можливість задоволення рапорту позивача.

В свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню, оскільки єдиною особою, яка може здійснювати за ОСОБА_3 постійний догляд є її син - ОСОБА_1 .

Крім того, від представника позивача надійшла відповідь на пояснення третьої особи в якій вказано, що рідна сестра позивача, хоча і належить до членів сім`ї першого ступеня споріднення, фактично позбавлена можливості забезпечувати необхідний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді головного сержанта-командира екіпажу безпілотних авіаційних комплексів.

Позивач виявив небажання продовжувати проходження військової служби та подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Втім, за наслідками розгляду рапорту та доданих до нього документів, військовою частиною НОМЕР_1 скеровано позивачу лист від 15.05.2026 року №Н(вих.)-1352-1579 про відсутність підстав для звільнення з військової служби.

Повідомлено, що у ході опрацювання рапорту позивача, військовою частиною НОМЕР_1 надіслано запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо проведення обстеження сімейного стану старшого сержанта ОСОБА_1 зі складанням відповідного акту, обов`язковість якого передбачена абзацом третім підпункту 26 пункту 5 додатка 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII).

Вказано, що у відповідь на зазначений запит військової частини НОМЕР_1 надійшов затверджений начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 06.03.2026, згідно з яким необхідність здійснення постійного догляду військовослужбовцем ОСОБА_1 не підтверджено, оскільки відповідно до рішення ЛКК від 11.12.2025 (протокол №39/01) сестра військовослужбовця ОСОБА_2 не потребує постійного стороннього догляду, що є обов`язковою умовою для звільнення військовослужбовця за зазначеними сімейними обставинами.

Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у звільненні його з військової служби, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" (далі - Указ №64/2022) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ), який також визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 26 Закону № 2232-ХІІ встановлені підстави для звільнення з військової служби, підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої якої передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, які дають підстави для звільнення з військової служби, відповідно до пункту 3 якої встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану, зокрема:

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (абзац 13).

Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (в редакції чинній на час звернення із рапортом про звільнення із військової служби), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 12.11 розділу XIІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454, (далі - Інструкція №170) передбачено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Пунктом 5 додатку 19 до Інструкції № 170 встановлено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставою через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, зокрема, за абзацом 26) у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

- документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

- висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

Відтак, з огляду на приписи Інструкції № 170 позивач на підтвердження відсутності в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків) має подати документи: один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Як встановлено судом, мати позивача ОСОБА_3 , крім сина ОСОБА_1 , має доньку ОСОБА_2 , яка є членом сім`ї першого ступеня споріднення.

Водночас, абзац 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII передбачає можливість звільнення військовослужбовця за наявності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує догляду, лише за умови, що такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду.

Зазначена обставина має підтверджуватися висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

На підтвердження неможливості здійснення ОСОБА_2 постійного догляду за матір`ю позивач посилається на рішення лікарсько-консультативної комісії від 11.12.2025, оформлене протоколом №39/01, відповідно до якого ОСОБА_2 за станом здоров`я не може надавати соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Однак, зміст зазначеного рішення не підтверджує того, що ОСОБА_2 сама потребує постійного догляду.

Неможливість особи надавати соціальну послугу з догляду на непрофесійній основі та потреба такої особи у постійному догляді є різними за своїм змістом та правовим регулюванням обставинами.

При цьому, законодавець пов`язує право військовослужбовця на звільнення саме з потребою іншого члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у постійному догляді, а не лише з неможливістю такого члена сім`ї здійснювати догляд за особою з інвалідністю.

Доказів того, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, позивачем не надано.

Разом із тим суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24, на які посилається позивач.

Верховний Суд зазначив, що зі змісту абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Наведені правові висновки Верховного Суду не спростовують встановлених у цій справі обставин та не свідчать про протиправність оскаржуваних дій відповідача.

Так, у постанові №380/16966/24 Верховний Суд виходив із того, що формальна наявність іншого члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення не виключає права військовослужбовця на звільнення, якщо така особа з об`єктивних причин фактично позбавлена можливості здійснювати постійний догляд, зокрема у зв`язку з перебуванням у полоні, відбуванням покарання у місцях позбавлення волі або проходженням військової служби, тощо.

Натомість у справі, що розглядається, таких обставин щодо ОСОБА_2 не встановлено.

Рішення лікарсько-консультативної комісії від 11.12.2025, оформлене протоколом № 39/01, засвідчує лише неможливість надання нею соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за станом здоров`я, однак не підтверджує її фізичної відсутності чи наявності інших об`єктивних обставин, які давали б підстави вважати її відсутньою у розумінні абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

Так само зазначене рішення ЛКК не містить висновку про те, що ОСОБА_2 сама потребує постійного догляду, що прямо визначено законодавством, як умова для звільнення військовослужбовця за наявності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи з інвалідністю.

Суд вважає за необхідне зазначити, що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Аналогічний обов`язок закріплено статтею 172 Сімейного кодексу України, згідно з якою дитина, повнолітні дочка та син зобов`язані піклуватися про батьків, виявляти щодо них турботу та надавати їм допомогу.

Отже, обов`язок піклуватися про непрацездатну матір покладається законом як на позивача, так і на його повнолітню сестру ОСОБА_2 .

При цьому, сам по собі висновок про неможливість останньої надавати соціальну послугу з догляду на непрофесійній основі не припиняє такого сімейного обов`язку та не свідчить про її відсутність як члена сім`ї першого ступеня споріднення у розумінні абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

Таким чином, позивачем не підтверджено наявності передбаченої абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII обов`язкової умови для звільнення з військової служби, а саме відсутності в його матері інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або потреби таких членів сім`ї у постійному догляді.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_1 , яка є суб`єктом владних повноважень, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

У відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволенні позову судовий збір не відшкодовується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач (1): військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 );

Відповідач (2): ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя Свентух Віталій Михайлович