Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №607/15523/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/15523/26Головуючий у 1-й інстанції Гуменний П.П.

Провадження № 33/817/500/26 Доповідач - Лекан І.Є.

Категорія - ч.3ст.173-2, ч.2 ст.173-8 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Лекан І.Є.

за участю ОСОБА_1 , адвоката Вароди П.Б., потерпілої ОСОБА_2 , адвоката Чапаєвої Г.М., розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі адміністративну справу за апеляційною скаргою адвоката Вароди П.Б. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 серпня 2026 року,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 серпня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст.173-2, ч.2 ст.173-8 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк 10 (десять) діб та стягнуто судовий збір.

Відповідно до постанови суду, 09.07.2026 о 12:26 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , будучи особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за вчинення порушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, вчинив домашнє насильство психологічного та економічного характеру стосовно колишньої дружини ОСОБА_2 , а саме: висловлював словесні образи, не дозволяв користуватись спільно нажитим майном, а саме автомобілем, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої, чим порушив вимоги п.3,14 ч.1 ст.1, п.3 п.4 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Окрім того, 09.07.2026 о 22:15 за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не виконав вимоги термінового заборонного припису серії АА №654603 від 09.07.2026, про зобов`язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи строком на 10 діб та заборону на вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи, та в межах строку дії припису повернувся до місця проживання постраждалої особи.

В апеляційній скарзі адвокат Варода П.Б. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 серпня 2026 року, а провадження у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 173-2, ч.2 ст.173-8 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень.

Альтернативно, якщо апеляційний суд не погодиться з вимогою про закриття провадження, постанову змінити в частині адміністративного стягнення та накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією ч.3 ст. 173-2 КУпАП, з урахуванням статті 36 КУпАП.

Вважає, постанову суду незаконною та необґрунтованою, постановленою за неповного з`ясування фактичних обставин справи, з істотним порушенням правил оцінки доказів, принципу презумпції невинуватості, неправильним застосуванням матеріального закону та без належного встановлення всіх обов`язкових ознак складів адміністративних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_1 .

Звертає увагу на те, що матеріали справи підтверджують наявність між колишнім подружжям конфлікту щодо спільного майна, однак не містять належної, допустимої, достовірної та достатньої сукупності доказів усіх обов`язкових ознак складів адміністративних правопорушень, які поставлено йому у вину.

Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував частину третю статті 173-2 КУпАП та фактично не встановив обов`язкової ознаки складу домашнього насильства - фактичного заподіяння шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілої.

Зазначає, що у протоколі серії ВБА №034803 від 09 липня 2026 року міститься лише загальне твердження про те, що ОСОБА_1 нібито вчинив домашнє насильство психологічного та економічного характеру, висловлював словесні образи, не дозволяв користуватися спільно нажитим майном - автомобілем, «внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої». Однак у самому протоколі не зазначено, у чому конкретно полягала ця шкода. Не наведено жодного фактичного прояву, не зазначено про конкретний психічний розлад, погіршення стану здоров`я, панічний стан, розлад сну, необхідність звернення за медичною чи психологічною допомогою, втрату працездатності або інші конкретні наслідки. Не зазначено часу настання такої шкоди, її тривалості та причинного зв`язку саме з діями, описаними у протоколі.

Наголошує, що стаття 256 КУпАП вимагає зазначати у протоколі місце, час вчинення та суть адміністративного правопорушення. Коли наслідок є обов`язковою ознакою складу правопорушення, простого механічного переписування слів диспозиції закону без конкретизації фактичних обставин недостатньо. Інакше особі фактично не повідомляється, у чому конкретно полягає інкримінований їй наслідок та від яких саме фактичних тверджень вона повинна захищатися. Суд першої інстанції цієї прогалини протоколу не усунув.

У постанові суд лише повторив висновок про те, що потерпілій була завдана шкода психічному здоров`ю, однак так і не встановив, яка саме шкода фактично настала, а посилання суду на дані повідомлення на лінію «102» вбачається, що 09 липня 2026 року о 12 год. 26 хв. ОСОБА_2 повідомила про конфлікт із колишнім чоловіком, який поводиться неадекватно та не дозволяє користуватися спільним автомобілем. У первинному повідомленні, яке є найближчим у часі до події, відсутня будь-яка конкретизація фактично завданої шкоди психічному здоров`ю.

Звертає увагу, що посилання суду на письмові пояснення потерпілої та її пояснення в судовому засіданні, наведені у постанові, підтверджують насамперед виникнення спору щодо цивільного позову, мирного розподілу спільного нажитого майна та користування автомобілем. Потерпіла повідомила, що розмова стосувалася поданого цивільного позову та розподілу спільного майна, після чого виник конфлікт через ключі і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Тобто сама постанова встановлює безпосередній предмет конфлікту, користування спільним майном колишнього подружжя. Наявність майнового спору не виключає вчинення домашнього насильства, однак і не перетворює будь-яку суперечку щодо майна на адміністративне правопорушення.

Зазначає, що суд повинен був чітко відмежувати цивільно-правову суперечку, неправомірний спосіб реалізації майнових претензій та саме умисне домашнє насильство, що спричинило передбачений статтею КУпАП наслідок.

Звертає увагу, що суд визнав доказом відеозапис із мобільного телефону потерпілої, однак в самій постанові зміст цього відеозапису описаний виключно так, що на ньому відображено, що ОСОБА_1 не дозволяє колишній дружині користуватися автомобілем, який є спільною власністю, тому цей відеозапис підтверджує лише факт спору щодо користування автомобілем.

Суд не зазначив, чи на відео зафіксовано конкретні погрози фізичною розправою, переслідування, стан потерпілої після події, прояви розладу психічного здоров`я чи будь-які інші обставини, які б безпосередньо підтверджували фактичне заподіяння шкоди психічному здоров`ю. Крім того, у постанові відсутній будь-який аналіз повноти відеозапису його тривалості, безперервності, моменту початку та закінчення, контексту розмови, наявності або відсутності попередньої частини конфлікту.

Сам факт створення запису потерпілою не робить його недопустимим доказом. Водночас з огляду на тривалий майновий спір між сторонами та вибіркову фіксацію конфлікту такий матеріал підлягав особливо ретельній оцінці у сукупності з іншими доказами.

Апелянт зазначає, що у постанові наведені твердження потерпілої про те, що ОСОБА_1 протягом останніх двох років нібито погрожував їй фізичною розправою, зловживав алкогольними напоями та вчиняв інші неправомірні дії. Однак ці твердження не є фабулою протоколу серії ВБА №034803 від 09 липня 2026 року. ОСОБА_1 у цьому провадженні інкримінується конкретна подія о 12 год. 26 хв., а не невизначена сукупність інших конфліктів за попередні роки. Суд не вправі підмінювати доказування конкретного складу правопорушення загальною негативною характеристикою особи. Попередні конфлікти або навіть попереднє притягнення до адміністративної відповідальності не доводять автоматично вчинення нового правопорушення. Кожен новий епізод має бути доведений самостійною достатньою сукупністю доказів.

Звертає увагу, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року у справі №607/12351/26 відмовлено у видачі обмежувального припису за заявою ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 . У цьому рішенні суд надав оцінку взаємовідносинам тих самих осіб, установив наявність неврегульованого спору щодо поділу майна подружжя та користування житловим будинком і врахував, що ОСОБА_2 фактично не проживала у спірному будинку з березня 2026 року. Зазначене рішення не має наперед установленої сили щодо події 09 липня 2026 року і не підміняє самостійну оцінку доказів у цій справі. Водночас воно є письмовим доказом, який безпосередньо характеризує контекст взаємовідносин сторін, тривалий майновий спір та обставини користування тим самим будинком і майном.

Оскаржувана постанова не містить належної оцінки цього рішення. Суд детально виклав версію потерпілої про попередню поведінку ОСОБА_3 , однак не навів мотивів, з яких не врахував письмовий доказ, що підтверджує інший фактичний контекст конфлікту між сторонами. При цьому твердження представника потерпілої про те, що потерпіла нібито вимушена тимчасово проживати за іншою адресою через побоювання реалізації погроз, також вимагало критичної оцінки в контексті рішення від 05 червня 2026 року, де, за доводами захисту, вже було встановлено її фактичне непроживання у спірному будинку з березня 2026 року. Подія 09 липня 2026 року очевидно не могла бути причиною факту непроживання, який існував задовго до неї.

Зауважує на неправильне використання судом відомостей про попереднє притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, так постанова Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2025 року у справі №607/26399/25 має значення для перевірки кваліфікуючої ознаки повторності за частиною третьою статті 173-2 КУпАП. Однак навіть наявність кваліфікуючої ознаки не є доказом повного складу нового правопорушення 09 липня 2026 року. Повторність не замінює подію, діяння, наслідок, причинний зв`язок та вину. Спочатку повинно бути доведено нове правопорушення, і лише після цього попереднє стягнення може впливати на кваліфікацію. У постанові ж загальна інформація про попередні притягнення фактично використана як додатковий аргумент на користь того, що і новий конфлікт слід оцінювати як домашнє насильство.

У мотивувальній частині оскаржуваної постанови наведено твердження про те, що 27 липня 2026 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною третьою статті 173-2 КУпАП та призначено стягнення у вигляді штрафу. Водночас зазначена постанова від 27 липня 2026 року законної сили не набрала та оскаржується стороною захисту в апеляційному порядку, тому суд першої інстанції не мав правових підстав поводитися з постановою від 27 липня 2026 року як з остаточно встановленим фактом винуватості ОСОБА_1 , що є несумісним із презумпцією невинуватості.

Зауважує, що суд сформував висновок про недієвість адміністративного стягнення у виді штрафу на підставі рішення, яке ще не набуло остаточного характеру. Між 27 липня та 04 серпня 2026 року минуло лише вісім днів, тому логічно неможливо належно обґрунтувати висновок, що конкретне стягнення «виявилося недієвим», оскільки воно не набрало законної сили та його правомірність ще перевіряється апеляційним судом.

Стверджує, що не доведено належним чином і склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-8 КУпАП.

Частина друга статті 173-8 КУпАП передбачає відповідальність за невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений. Тому предметом доказування є існування конкретного чинного припису, його точний зміст, строк дії, застосовані обмеження, доведення цих обмежень до відома конкретної особи та умисне невиконання саме того обов`язку або заборони, які були встановлені.

Посилається на те, що стаття 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачає, що терміновий заборонний припис виноситься у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров`ю постраждалої особи, може містити зобов`язання залишити місце проживання або перебування постраждалої особи, заборону на вхід та перебування в такому місці і заборону контактувати з постраждалою особою, а примірник припису вручається кривднику.

Чинний Порядок винесення термінового заборонного припису, затверджений наказом МВС України від 01 серпня 2018 року №654, передбачає відображення у формі припису роз`яснення особі положень статті 173-8 КУпАП, обов`язків, права оскарження та підпису особи, стосовно якої винесено припис. Тому факт належного ознайомлення та вручення має не формальне, а безпосереднє значення для встановлення умислу при невиконанні припису.

Вказує, що в матеріалах справи наявна копія термінового заборонного припису серії АА №654603, однак її наявність не підтверджує належного вручення припису ОСОБА_1 та роз`яснення конкретного змісту встановлених обмежень.

Щодо обставин місця проживання, то рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року у справі №607/12351/26 встановлювалися обставини фактичного непроживання ОСОБА_2 у спірному будинку з березня 2026 року та існування спору щодо користування цим будинком.

Звертає увагу суду на недоліки доказування самої події о 22 год. 15 хв. 09 липня 2026 року, коли нібито після винесення припису ОСОБА_1 повернувся до проживання або перебування потерпілої.

У судовому засіданні потерпіла повідомила що після від`їзду працівників поліції він повернувся, у зв`язку з чим вона повторно викликала поліцію. Однак у переліку доказів, наведеному судом, відсутній окремий відеозапис події о 22 год. 15 хв., відсутні записи з нагрудних камер поліцейських, відсутні пояснення незаінтересованих очевидців, не наведено змісту окремого другого повідомлення на лінію «102» із зазначенням часу та обставин, не зазначено, чи працівники особисто бачили ОСОБА_1 у забороненому місці після прибуття за повторним викликом.

Оскаржувана постанова не містить аналізу, у ній немає відповіді, яким саме доказом, окрім слів потерпілої та самого протоколу, підтверджено перебування ОСОБА_1 о 22 год. 15 хв. у конкретному місці, яке було заборонене конкретним приписом.

Звертає увагу на призначене судом адміністративне стягнення у виді 10 діб адміністративного арешту.

Вказує, що стаття 32 КУпАП встановлює, що адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень. Проте суд не установив та не мотивував, чому конкретний випадок є винятковим і чому мета адміністративного стягнення не може бути досягнута штрафом або громадськими роботами.

Посилається на те, що суд зазначив про підвищену суспільну небезпеку домашнього насильства, попередні притягнення ОСОБА_1 та нібито недієвість штрафів. Проте загальна характеристика виду правопорушення не є обґрунтуванням винятковості конкретного випадку, оскільки суспільна шкідливість уже врахована самим законодавцем при встановленні санкції. Стаття 33 КУпАП зобов`язує при накладенні стягнення враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність. У постанові системного аналізу цих критеріїв не має.

Наголошує, що ст. 283 КУпАП вимагає, щоб постанова суду про накладення адміністративного стягнення за статтею 173-2 КУпАП містила обґрунтування необхідності або відсутності необхідності направлення порушника на проходження програми для особи, яка вчинила домашнє насильство. Оскаржувана постанова містить лише фразу про те, що суд «не вбачає за необхідне направляти ОСОБА_1 на відповідну програму. Причини такого висновку не наведені, що свідчить лише про формальне зазначення результату вирішення питання.

Звертає увагу, що сукупність доказів, наведена судом, підтверджує, що між колишнім подружжям існує тривалий гострий майновий конфлікт, що 09 липня 2026 року між ними відбулася суперечка щодо спільного автомобіля та що працівники поліції винесли терміновий заборонний припис. Однак цього недостатньо для висновку поза розумним сумнівом про повний склад частини третьої статті 173-2 та частини другої статті 173-8 КУпАП. Суд не може ототожнювати наявність конфлікту з доведеністю адміністративного правопорушення. Так само не може замінювати доказування конкретного наслідку загальними міркуваннями про небезпечність домашнього насильства, а доказування умислу, припущенням про ознайомлення з приписом.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши ОСОБА_1 , адвоката Вароду П.Б., які підтримали подану апеляційну скаргу, просять її задовольнити, потерпілу ОСОБА_2 , адвоката Чапаєву Г.М., які заперечили апеляційну скаргу, просять постанову суду залишити без змін, приходжу до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначені вимоги судом першої інстанції не виконано, в зв`язку з чим постанова не може бути визнана обґрунтованою і підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, ОСОБА_1 вміняється порушення вимог п.3,4,14 ч.1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Згідно з п.3 ч.1 ст.1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;

Пунктом 4 ч.1 ст.1 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” передбачено, економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

Відповідно до пункту 14 ч.1 ст.1 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються, в тому числі протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.

З матеріалів справи убачається, відповідно до рапорта поліцейського ВП №2 (м.Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Зимбовича С.С. - 09.07.2026 о 12:26 год. надійшло повідомлення від ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , жит. АДРЕСА_1 про те, що виник конфлікт з колишнім чоловіком, який поводиться неадекватно та не дозволяє користуватись спільним автомобілем. В ході реагування на вказане повідомлення було здійснено виїзд за адресою заявниці ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 щодо факту домашнього насильства, на місці встановлено, що гр. ОСОБА_1 вчиняє домашнє насильство психологічного та економічного характеру відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 , на вищевказаного було складено адміністративний протокол серії ВБА 034803 за ст. 173-2 ч. 3 КУпАП та ТЗП серії АА 654603 терміном на 10 діб із зазначенням всіх пунктів, відібрано пояснення в учасників події.

З рапорта поліцейського ВП №2 (м.Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Гарауса В.В. вбачається, що 09.07.2026 о 22:39 надійшло повідомлення від ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , жит. АДРЕСА_1 про те, що чоловік ОСОБА_1 порушив ТЗП, складеного на нього 09.07.2026 на 10 днів. Виїздом за адресою заявниці ОСОБА_2 щодо факту невиконання термінового забороненого припису встановлено, що ОСОБА_1 порушив ТЗП серії АА 654603 від 09.07.2026, на вищевказаного складено адміністративний протокол серії ВБА 034804 за ч. 2 ст. 173-8 КУпАП.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА від 09.07.2026 року - 09 липня 2026 року о 12:26 год. ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою АДРЕСА_1 , повторно вчинив протягом року відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 домашнє насильство, тобто умисні психологічного та економічного характеру, а саме, висловлював словесні образи, не дозволяв її користуватись спільно нажитим майном, а саме автомобілем, внаслідок чого завдав шкоди її психічному і фізичному здоров`ю.

Також, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 09.07.2026 рроку - 09 липня 2026 року о 22.15 год. ОСОБА_1 не виконав вимоги термінового заборонного припису серії АА №654603 від 09.07.2026 про зобов`язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи строком на 10 діб та заборону на вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи, та в межах строку дії припису повернувся до місця проживання постраждалої особи.

В письмових поясненнях ОСОБА_1 вказав, що 09.07.2026 він покликав свою колишню дружину ОСОБА_2 , щоб мирно врегулювати їхній конфлікт щодо розподілу майна, сиділи спокійно, розмовляли за столом, після чого він сказав їй, щоб вона віддала ключі від їхнього спільного автомобіля для того, щоб він поїхав до адвоката. Вона відмовила і після чого почалась перепалка між ними двома, а саме словесний конфлікт.

Потерпіла ОСОБА_2 у письмових поясненнях вказала, що 09.07.2026 до неї зателефонував її колишній чоловік ОСОБА_1 та попросив, щоб вона приїхала додому в АДРЕСА_1 задля мирного врегулювання питання щодо розподілу нашого спільного майна, частиною якого є транспортний засіб “Мерседес”.

Вказала, що під час розмови її колишній чоловік почав виражатися нецензурною лайкою, говорив, що силою забере транспортний засіб та документи, після чого підійшов до машини, щоб вона не мала можливості сісти і поїхати. В подальшому, вона зателефонувала в поліцію та повідомила про даний факт.

На даний момент її чоловік знаходився в стані алкогольного сп`яніння, таким чином не в змозі був керувати транспортним засобом.

Звернула увагу, що в позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що право власності на даний транспортний засіб “Мерседес”, визнати за нею.

В письмових поясненнях від 09.07.2026 потерпіла ОСОБА_2 вказала, що 09.07.2026 близько 22:15 год. вона повернулася додому в АДРЕСА_1 і не змогла потрапити в будинок, оскільки в дверях був запханий ключ, після чого підійшла до вікна та побачила у вітальні будинку свого колишнього чоловіка ОСОБА_1 , якому в цей день вранці було винесено ТЗП щодо зобов`язання залишити місце проживання, що останній проігнорував, зайшовши в будинок, зачинившись зсередини.

У матеріалах справи наявна копія постанови Тернопільського міськрайонного суду від 22.12.2025, справа №607/26399/25 про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в користь держави в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1020 гривень.

У матеріалах справи також наявна копія рішення Тернопільського міськрайонного суду від 05.06.2026, справа №607/12351/26, про відмову у видачі обмежувального припису за заявою ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 .

Оцінюючи докази за ч.3 ст. 173-2 КУпАП, зокрема пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останні лише підтверджують докори та конфлікти, які у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як колишнього подружжя, виникають з приводу поділу майна після розірвання шлюбу, оскільки, на даний час, в суді розглядається цивільна справа про поділ їхнього спільного майна, що сторони підтвердили в суді апеляційної інстанції.

Вказані докази свідчать про наявність між ними майнового спору та взаємних претензій щодо користування спільним майном, що відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не формує собою домашнє насильство, оскільки не спрямовані на обмеження волевиявлення особи, які би викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, чи спричинювали емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдавали би шкоди психічному здоров`ю особи.

Не підтверджує факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно ОСОБА_2 долучений до матеріалів справи відеозапис, наданий потерпілою, оскільки на ньому не зафіксовано будь-яких дій вчинення домашнього насильства психологічного та економічного характеру ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 , в тому числі висловлювання в її сторону словесних образ, про які вказувала потерпіла.

Надаючи оцінку рапортам працівників поліції, то такі містять повідомлення про можливе правопорушення, однак не підтверджують, як і копія постанови Тернопільського міськрайонного суду від 22.12.2025 у справі №607/26399/25 відносно ОСОБА_1 та копія рішення Тернопільського міськрайонного суду від 05.06.2026 у справі №607/12351/26, вчинення вміненого ОСОБА_1 09.07.2026 правопорушення.

Будь-яких інших доказів, на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП, за обставин викладених у протоколі, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять.

Не доведено належним чином і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 статті 173-8 КУпАП, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які би підтверджували безпосередньо на місці події вручення кривднику ОСОБА_1 оригіналу тимчасового заборонного припису від 09.07.2026 під підпис та роз`яснення йому конкретного змісту встановлених обмежень, як це передбачено Порядком винесення ТЗП, затвердженого наказом МВС №654.

Наявне в матеріалах справи пояснення потерпілої ОСОБА_2 та рапорт працівника поліції, відповідно до якого на “102” надійшло від ОСОБА_2 повідомлення про порушення ОСОБА_1 тиммчасового заборонного припису, то такі містять повідомлення про можливе правопорушення, однак без фіксування іншими належними доказами, не підтверджують винуватість останнього.

Згідно з ч.2 ст.251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

При цьому, державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.

Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України, оскільки доказування є правом особи, а не її юридичним обов`язком.

Беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вчинення ОСОБА_1 повторно протягом року домашнього насильства психологічного та економічного характеру щодо колишньої дружини ОСОБА_2 та щодо невиконання термінового заборонного припису, а протоколи про адміністративні правопорушення без підтвердження іншими доказами, самі по собі не являються доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, що не з`ясовано судом першої інстанції при доведені вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст.173-2 та ч.2 ст.173-8 КУпАП, приходжу до висновку, що рішення прийнято на формально досліджених судом першої інстанції доказах, а тому постанова Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.08.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.173-2, ч.2 ст.173-8 КУпАП підлягає скасуванню, а адміністративна справа закриттю у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката Вароди П.Б. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 серпня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст.173-2, ч.2 ст. 173-8 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк 10 (десять) діб і стягнуто судовий збір - скасувати, а справу провадженням закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя