Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №594/105/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 594/105/26Головуючий у 1-й інстанції Чир П.В.

Провадження № 22-ц/817/848/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

суддів - Костіва О.З., Хоми М.В.

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №594/105/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Белінський Віктор Анатолійович на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 21 квітня 2026 року (ухвалене суддею Чир П.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулось до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що у відповідності до умов договору №22.02.2025-100001509 від 23.02.2025, який був укладений між сторонами, позивач надав відповідачці кредит у розмірі 5 000 грн., строком на 70 днів з фіксованою незмінною ставкою у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом.

Стверджували, що відповідач свої зобов`язання за договором не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подання позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 9 850 грн., що складається із 5000 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 2800 грн. - заборгованості за процентами, 2050 грн. - неустойки, яку просить стягнути з відповідача.

Відтак просили позов задовольнити та стягнути з відповідача на свою користь вищезазначену заборгованість за кредитним договором.

Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 21 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №22.02.2025-100001509 від 23.02.2025 в сумі 7 800 грн., що складається із 5 000 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 2 800 грн. - заборгованості за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Споживчий центр» 2108,29 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Белінський В.А. просить скасувати рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 21 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» у повному обсязі.

Вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, оскільки суд неповно з`ясував обставини справи, неналежно дослідив та оцінив надані сторонами докази, унаслідок чого безпідставно визнав доведеними укладення відповідачкою кредитного договору й отримання нею кредитних коштів.

Зазначає, що надані позивачем копії паспорта споживчого кредиту, пропозиції про укладення кредитного договору, заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції не містять підпису ОСОБА_1 і не визнаються нею.

Вважає, що позивач не надав належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів того, що саме відповідачка підписала зазначені документи електронним підписом одноразовим ідентифікатором та уклала кредитний договір № 22.02.2025-100001509 від 23 лютого 2025 року.

Стверджує, що відповідачка не відвідувала вебсайт ТОВ «Споживчий центр», не реєструвалася в інформаційній системі товариства, не отримувала логіна чи пароля, не проходила ідентифікації через систему BankID НБУ, не одержувала пропозиції про укладення кредитного договору, одноразового ідентифікатора та відповідних SMS-повідомлень. Зазначені в наданих позивачем документах номер телефону й адреса електронної пошти, за її твердженням, їй не належать і ніколи не використовувалися нею.

Вказує, що надана позивачем інформація про проходження ідентифікації через систему BankID є неналежним і недопустимим доказом, оскільки відповідний документ не містить підпису уповноваженої особи, зокрема електронного, не скріплений печаткою, не містить відомостей про особу, яка його склала, та дати складення. Крім того, у ньому зазначено номер телефону НОМЕР_1 , який, як стверджує відповідачка, їй не належить.

Також зазначає, що суд не встановив, чи були надані позивачем електронні документи підписані самим позивачем та який чином.

Заперечуючи факт отримання кредиту, посилається на те, що долучені позивачем лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 23 січня 2026 року (названий в додатках як "квитанція про перерахування коштів від 23.02.2026 року") не є первинними бухгалтерськими документами та не містять відомостей, які дозволяють ідентифікувати ОСОБА_1 як отримувача переказу. Зокрема, у цих документах не зазначено її прізвища, імені, по батькові та РНОКПП.

Стверджує, що платіжна картка № НОМЕР_2 , на яку 23 лютого 2025 року перераховано 5 000 грн, відповідачці не належить і відповідного рахунку вона не відкривала.

Вказує, що належним підтвердженням здійснення безготівкового переказу могла бути платіжна інструкція або інший первинний документ, оформлений відповідно до вимог законодавства.

Водночас вважає, що суд помилково поклав на відповідачку обов`язок довести, що зазначена платіжна картка їй не належить.

Вважає довідку-розрахунок заборгованості неналежним доказом, оскільки вона складена позивачем в односторонньому порядку, не є документом первинного бухгалтерського обліку та не містить відомостей про періоди й порядок нарахування процентів і неустойки.

Посилається також на порушення судом порядку вирішення заяви про відвід. Зазначає, що 10 березня 2026 року представник відповідачки усно заявив відвід судді Чиру П. В., проте суддя не розглянув його негайно, мотивуючи це необхідністю подання письмової заяви, та відклав вирішення питання до 17 березня 2026 року. У зв`язку із цим 11 березня 2026 року представник відповідачки подав письмову заяву про відвід через підсистему «Електронний суд».

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий центр» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що надало належні, допустимі й достатні докази укладення кредитного договору та перерахування відповідачці кредитних коштів, тоді як остання не підтвердила свої заперечення жодними доказами.

Стверджує, що кредитний договір укладено в електронній формі шляхом подання відповідачкою заявки та акцептування оферти за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на зазначений нею фінансовий номер телефону. Особу відповідачки встановлено через систему BankID НБУ шляхом багатофакторної автентифікації, унаслідок якої отримано дані, що дозволяють однозначно її ідентифікувати.

Вказує, що 5 000 грн. кредитних коштів перераховано на платіжну картку, реквізити якої відповідачка самостійно зазначила під час оформлення заявки. Проведення операції підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення».

При цьому звертає увагу на те, що позивач як небанківська фінансова установа не має доступу до банківських виписок відповідачки, оскільки відповідна інформація становить банківську таємницю.

Посилається на те, що відповідачка не надала виписок зі своїх банківських рахунків і не заявила клопотання про їх витребування, а також не навела обґрунтованих сумнівів щодо відповідності поданих паперових копій електронних доказів їх оригіналам.

За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

В силу положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановленні судом.

23 лютого 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (кредитної лінії) № 22.02.2025-100001509 в електронній формі.

Відповідно до пункту 2.2 пропозиції про укладення кредитного договору електронний договір складається з пропозиції (оферти), заявки, сформованої після ідентифікації позичальника та обрання ним конкретних умов кредитування, а також відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту).

У заявці та акцепті зазначено персональні дані ОСОБА_1 і реквізити електронного платіжного засобу № НОМЕР_2.

Оферта, заявка та акцепт підписані позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е943, надісланим у SMS-повідомленні на вказаний під час ідентифікації фінансовий номер телефону. Зі сторони кредитодавця документи підписані кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи ТОВ «Споживчий центр».

У матеріалах справи міститься інформація, отримана з центрального вузла системи BankID НБУ від банку-ідентифікатора АТ «Райффайзен Банк», із зазначенням унікального ідентифікатора sidBi: 578e5dff-dfc8-4a78-94b7-ba0bebb980fa. Вказана інформація містить ПІБ, РНОКПП, дату народження, номер телефону, адресу місця проживання та паспортні дані ОСОБА_1 .

За умовами договору кредит надано 23 лютого 2025 року в сумі 5 000 грн строком на 70 днів, із кінцевою датою повернення 03 травня 2025 року.

Договором установлено фіксовану процентну ставку «Економ» у розмірі 0,01% на день, яка застосовується протягом першого чергового періоду користування кредитом, та фіксовану ставку «Стандарт» у розмірі 1% на день, яка застосовується протягом наступних чергових періодів. Комісій та плати за додаткові чи супутні послуги договором не передбачено.

Відповідно до графіка платежів за перший період із 23 лютого до 8 березня 2025 року підлягали сплаті проценти в сумі 7 грн., а за кожен із чотирьох наступних періодів - по 700 грн. Останній платіж, строк якого настав 3 травня 2025 року, становив 5 700 грн., із яких 5 000 грн. - сума кредиту та 700 грн. - проценти. Загальний розмір передбачених договором платежів становив 7 807 грн., із яких 2 807 грн - загальні витрати за споживчим кредитом.

У договорі зазначено, що середня денна процентна ставка за весь строк кредитування становить 0,8%, а орієнтовна реальна річна процентна ставка - 1 359,08%.

Пунктом 15 договору передбачено неустойку в розмірі 75 грн. за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного зобов`язання.

Пунктами 11.3 та 11.4 договору визначено, що Позичальник підтверджує, що вказаний ним при реєстрації номер телефону належить виключно Позичальнику, не переданий та не буде переданий в користування та/або володіння та/або розпорядження будь-яким особам, саме цей номер телефону використовується та буде використовуватись Позичальником при виконанні даного договору, вчинені будь-які операції за ним.

Позичальник підтверджує, що вказаний ним для перерахування коштів платіжний засіб/поточний рахунок належить виключно Позичальнику на законних підставах, право на його використання не зупинене, не припинене, не обмежене іншим чином, платіжний засіб не є втраченим, безперешкодно використовується виключно Позичальником.

Згідно з листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 23 січня 2026 року, на виконання договору 23 лютого 2025 року о 14:11:44 на картку № НОМЕР_2 перераховано 5 000 грн., номер транзакції в системі iPay.ua - 661824086, призначення платежу - видача коштів за кредитним договором № 22.02.2025-100001509.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість становить 9 850 грн, із яких 5 000 грн - основний борг, 2 800 грн - проценти та 2 050 грн - неустойка. Позовні вимоги щодо процентів заявлено в меншому розмірі, ніж передбачена графіком загальна сума процентів - 2 807 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про стягнення заборгованості по тілу кредиту та по процентам є обґрунтованими, однак вважав безпідставними вимоги про стягнення неустойки.

Рішення суду першої інстанції переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги, тобто в частині задоволених позовних вимог та в частині відмовлених позовним вимог не переглядається.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з огляду на наступне.

За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, в ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400 цс 19).

Так, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про укладення між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 кредитного договору №22.02.2025-100001509 від 23 лютого 2025 року.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи містять пропозицію про укладення кредитного договору, заявку та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які відповідно до пункту 2.2 оферти в сукупності становлять кредитний договір.

У заявці та акцепті зазначено персональні дані ОСОБА_1 , суму кредиту 5 000 грн., строк кредитування 70 днів, дату повернення кредиту 3 травня 2025 року, процентні ставки, графік платежів, фінансовий номер телефону та реквізити платіжного засобу НОМЕР_2.

Оферта, заявка та акцепт підписані позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е943, надісланим у SMS-повідомленні на фінансовий номер телефону НОМЕР_1 .

В свою чергу зі сторони ТОВ «Споживчий центр» документи підписані кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи товариства, відомості про який наведено безпосередньо в договорі.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що суд не встановив, чи були документи підписані позивачем та яким способом, спростовуються змістом договору.

Відсутність на електронних документах власноручного підпису ОСОБА_1 не свідчить про недотримання письмової форми договору, оскільки законодавством передбачена можливість підписання електронного правочину одноразовим ідентифікатором.

Без отримання та введення коду Е943 акцептування оферти й укладення кредитного договору були б неможливими.

Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).

У матеріалах справи також міститься інформація, отримана з центрального вузла системи BankID НБУ від банку-ідентифікатора АТ «Райффайзен Банк», із зазначенням унікального ідентифікатора sidBi: 578e5dff-dfc8-4a78-94b7-ba0bebb980fa. Цей документ містить ПІБ, РНОКПП, дату народження, адресу проживання, паспортні дані ОСОБА_1 та номер телефону НОМЕР_1 .

Зазначені відомості відповідають персональним даним, наведеним у заявці та акцепті кредитного договору.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що номер телефону НОМЕР_1 ніколи не належав відповідачці, спростовується інформацією, одержаною від банку-ідентифікатора, у якій цей номер зазначено серед її персональних даних.

Відсутність на роздруківці інформації з BankID власноручного підпису уповноваженої особи та печатки не свідчить про недостовірність її змісту.

Документ містить найменування й код банку-ідентифікатора, унікальний ідентифікатор запиту та конкретний перелік отриманих персональних даних, які збігаються з відомостями у кредитному договорі.

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що пунктом 11.3 договору передбачено, що позичальник підтверджує, що вказаний ним при реєстрації номер телефону належить виключно Позичальнику, не переданий та не буде переданий в користування та/або володіння та/або розпорядження будь-яким особам, саме цей номер телефону використовується та буде використовуватись Позичальником при виконанні даного договору, вчинені будь-які операції за ним.

Таким чином, факт укладення договору підтверджується не лише зазначенням у ньому одноразового ідентифікатора, а сукупністю доказів: офертою, заявкою, акцептом, електронними підписами сторін та інформацією, отриманою через систему BankID НБУ.

Крім того, суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що доказів про те, що персональні дані відповідача, зокрема, РНОКПП, дані паспорта громадянина України, місце проживання, номер мобільного телефону, банківський рахунок були використані ТОВ «Споживчий центр» для укладення кредитного договору від його імені, ОСОБА_1 до суду не надано.

До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідач не зверталася як і не оскаржувала правомірність (дійсність) укладеного договору.

Колегія суддів погоджується також із висновком суду першої інстанції про доведеність перерахування відповідачці кредитних коштів.

У заявці та акцепті зазначено реквізити платіжного засобу ОСОБА_1 НОМЕР_2, на який відповідно до умов договору мали бути перераховані кредитні кошти.

Згідно з листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 23 січня 2026 року, 23 лютого 2025 року о 14:11:44 через систему iPay.ua на картку № НОМЕР_2 успішно перераховано 5 000 грн. Номер транзакції - 661824086, призначення платежу - видача коштів за кредитним договором №22.02.2025-100001509.

Перші шість та останні чотири цифри повного номера картки, зазначеного в листі ТОВ «Універсальні платіжні рішення», повністю збігаються з реквізитами платіжного засобу, наведеними в заявці й акцепті. Дата, сума та призначення переказу також відповідають умовам спірного договору.

Пунктом 11.4 договору передбачено, що позичальник підтверджує, що вказаний ним для перерахування коштів платіжний засіб/поточний рахунок належить виключно Позичальнику на законних підставах, право на його використання не зупинене, не припинене, не обмежене іншим чином, платіжний засіб не є втраченим, безперешкодно використовується виключно Позичальником.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що картка № НОМЕР_2 відповідачці не належить, не узгоджується зі змістом заявки, акцепту та пункту 11.4 договору.

Відсутність у листі ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ПІБ та РНОКПП отримувача не спростовує факту перерахування коштів, оскільки номер банківської картки збігається з вказаним в кредитному договорі.

Помилкове зазначення в переліку додатків назви цього документа як "квитанція про перерахування коштів від 23 лютого 2026 року" також не впливає на його доказове значення.

Із самого листа вбачається, що його складено 23 січня 2026 року, а підтверджена ним платіжна операція проведена 23 лютого 2025 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що належним підтвердженням надання кредиту могла бути лише платіжна інструкція або інший первинний бухгалтерський документ, є необґрунтованими, оскільки факт перерахування коштів установлюється судом на підставі оцінки всіх наявних доказів у їх сукупності.

Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі № 5375-41ХХ-ХХХХ-4617 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Тобто, зазначення повного номеру платіжної картки відповідачки в кредитному договорі є неможливим, у зв`язку з чим з боку позивача порушень не відбулося, та з урахуванням вимог Закону здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб.

Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, будучи обізнаною про підписання кредитного договору, графіку погашення кредиту та сплати відсотків, відповідачка не вчиняла дії щодо захисту, на її думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24).

Також відповідачкою не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана нею в договорі, їй не належить.

Вказане дає підстави вважати, що у такий спосіб відповідачка намагається уникнути належного виконання зобов`язання.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на її картковий рахунок.

Окрім цього, ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, та, відповідно, не може надати первинні банківські документи.

Отже, кредитний договір, заявка, акцепт і лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» містять взаємоузгоджені відомості щодо номера платіжного засобу, дати, суми та призначення переказу, а тому в сукупності підтверджують надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 5 000 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції строків та порядку, передбачених ст. 40 ЦПК України під час вирішення заявленого відповідачкою ОСОБА_1 під час судового засідання 10.03.2026 року усного відводу судді, а також поданого її представником Белінським В.А. на наступний день після цього судового засідання письмового відводу судді колегія суддів відхиляє, оскільки за результатами вирішення заяви про відвід судом першої інстанції постановлені відповідні ухвали, це порушення не призвело до неправильного вирішення справи і не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, у відповідності до вимог ч.ч. 2, 3 ст. 376 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції не допущено. Підстави для скасування судового рішення в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 141 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 21 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повна постанова складена 01 вересня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Хома М.В.