Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №442/1658/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/1658/25 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/811/1372/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

в лютому 2025 року акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі – АТ «Сенс Банк») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь АТ «Сенс Банк» суму заборгованості за кредитним договором № 625/40/2-072 від 20 лютого 2008 року, розраховану на підставі частини другої статті 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішення суду, яке станом на 23 лютого 2022 року становить 74 798 грн 64 коп., з яких сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість у розмірі 15 405 грн 89 коп., сума заборгованості за інфляційними втратами на кредитну заборгованість у розмірі 59 392 грн 75 коп.

Позов обґрунтовано тим, що 20 лютого 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 625/40/2-072 (далі – договір кредиту). Відповідно до умов договору кредиту кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 50 000,00 грн. Відповідно до умов цього договору, відповідач зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього – графіком погашення кредиту. Позивач свої зобов`язання за договором кредиту виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконує, в результаті чого виникла заборгованість, яка стягнута рішенням суду, після його перегляду в апеляційному порядку, в розмірі 114 122 грн 65 коп. В результаті не виконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі частини другої статті 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23 лютого 2022 року становить 74 798 грн 64 коп. та складається з суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість у розмірі 15 405 грн 89 коп. та суми заборгованості за інфляційними втратами на кредитну заборгованість у розмірі 59 392 грн 75 коп., яку просить стягнути з відповідача.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 625/40/2-072 від 20 лютого 2008 року, розраховану на підставі частини другої статті 625 ЦК України, в сумі 17 772 грн 23 коп. та 557 грн 15 коп. судового збору, а всього стягнуто 18 329 грн 38 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що безпідставним є нарахуванням трьох відсотків річних та інфляційних втрат із суми заборгованості вказаної до стягнення у рішенні суду, оскільки судові рішення по справі №442/8070/14 не є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України. Грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виникає з кредитного договору. Відповідно сума невиконаного зобов`язання по кредитному договору станом на 12 березня 2017 року (дата з якої позивач нараховує три відсотки річних та інфляційні втрати) складається із заборгованості по кредитному договору, в яку входить 46 294 грн 35 коп. - сума заборгованості за тілом кредиту та 47 004 грн 12 коп. сума заборгованості за відсотками, що становить загальну суму заборгованості по кредитному зобов`язанню в розмірі 93 298 грн 47 коп., за мінусом сплачених відповідачем у 2016 році грошових сум в загальному розмірі 3 500 грн 00 коп. (2 500, 00 + 1 000, 00), становить 89 798 грн 00 коп., яка є базою нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Відповідно, три відсотки річних з 12 березня 2017 року по 01 вересня 2017 року складає 1 122 грн 47 коп., а з 01 жовтня 2017 року сума простроченого зобов`язання зменшилася на 7 953 грн 64 коп., відповідно разом складає 81 844 грн 83 коп., з чого слідує, що три відсотки річних з 01 жовтня 2017 року по 01 березня 2020 року будуть складати 5 729 грн 14 коп. Загальна сума трьох відсотків річних за вказаний період – 6 851 грн 61 коп. Виходячи з цієї самої суми, судом розраховано за вказаний період і інфляційні втрати, які складають 22 374 грн 16 коп. Суд також дійшов висновку, що з березня 2020 року по лютий 2022 року позивач не мав права нараховувати три відсотки річних та інфляційні втрати, оскільки в цей час діяв карантин, що зумовлювало звільнення від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, згідно з положеннями ЦК України.

Рішення суду оскаржило АТ «Сенс Банк», подавши в квітні 2025 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2025 року в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про врахування суми в розмірі 11 453 грн 54 коп., сплаченої відповідачем по ВП 776417350 в рахунок зменшення нарахувань, заявлених позивачем в позові по частині другій статті 625 ЦК України. Помилковими є висновки суду щодо бази нарахування по частині другій статті 625 ЦК України, адже такою є не сума заборгованості за кредитним договором, а сума стягнута за рішенням суду (включаючи суму судового збору), як має місце в даній справі, оскільки в такому випадку зобов`язання трансформуються в деліктні грошові зобов`язання, що відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року в справі № 910/10156/17 від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц).

У серпні 2026 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення суду.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 20 лютого 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 укладено договір кредиту, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 50 000,00 грн.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 лютого 2015 року у справі № 442/8070/14-ц позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по кредитному договору № 625/40/2-072 від 20 лютого 2008 року в розмірі 118 056 грн 83 коп. та судовий збір в розмірі 1 180 грн 57 коп.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року у цій справі апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 лютого 2015 року змінено, зменшено розмір нарахованої заборгованості за відсотками, пені за несвоєчасне погашення відсотків та інфляційних втрат за відсотками.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 625/40/2-072 від 20 лютого 2008 року в розмірі 114 122 грн 65 коп. та судовий збір в розмірі 1 141 грн 22 коп.

В Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні такі судові рішення у цій справі та відсутні судові рішення щодо перегляду цих судових рішень в касаційному порядку.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2017 року заяву ОСОБА_1 про відстрочку виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 17 лютого 2015 року задоволено, відстрочено виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 лютого 2015 року у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором терміном на 6 місяців.

Ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалась.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 липня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково, відстрочено виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 лютого 2015 року у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором із врахуванням змін, внесених рішенням апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року терміном на 3 місяці.

Ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалась.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 квітня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року відмовлено.

Ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалась.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 січня 2020 року заяву задоволено. Замінено стягувача у виконавчому листі №442/8070/14-ц, що видав Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області, а саме з акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на акціонерне товариство «Альфа-Банк» за правом грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалась.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2022 року заяву задоволено. Видано AT «Альфа-Банк» дублікат виконавчого листа № 442/8070/14-ц, виданого 03 грудня 2014 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 в користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по кредитному договору в розмірі 114 122 грн 65 коп. та судовий збір в розмірі 1 141 грн 22 коп.

Ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалась.

09 листопада 2022 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області на виконання ухвали цього ж суду від 20 жовтня 2022 року видано дублікат виконавчого листа від 20 жовтня 2022 року, виданого 03 грудня 2014 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 в користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по кредитному договору в розмірі 114 122 грн 65 коп. та судовий збір в розмірі 1 141 грн 22 коп.

У виконавчому листі зазначено, що рішення набрало законної сили 16 березня 2016 року, а строк пред`явлення виконавчого листа до 16 березня 2017 року.

У виконавчому листі, копія якого наявна в матеріалах справи, міститься відмітка державного виконавця Харів М. І. від 07 вересня 2023 року про його повернення на підставі пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

З матеріалів справи убачається, що вказаний виконавчий лист перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурка А. М., яким 08 грудня 2024 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 76417350 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», зі змісту якої убачається, що в ході виконання з боржника стягнуто кошти в сумі 127 280 грн 26 коп., з урахуванням суми боргу, витрат виконавчого провадження та основної винагороди приватного виконавця, які розподілені та перераховані в порядку, встановленому статтею 45 цього Закону таким чином: 490 грн 00 коп. витрати виконавчого провадження, 115 263 грн 87 коп. перераховано стягувачу в рахунок погашення боргу за виконавчим документом, 11 526 грн 39 коп. – основна винагорода приватного виконавця.

Наведене також підтверджується інформацією про виконавче провадження, яка додана до матеріалів справи відповідачем в суді першої інстанції.

Інформації про оскарження рішень, дій чи бездіяльності приватного виконавця у даному виконавчому провадженні, матеріали справи не містять.

Як убачається з розрахунку заборгованості трьох відсотків річних, доданого до позовної заяви, такий проведений за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року, виходячи зі суми заборгованості згідно рішення суду в розмірі 110 622 грн 65 коп., а також у ньому враховані сплачені відповідачем суми в розмірі 2 500 грн 00 коп. (дата платежу – 16 червня 2016 року), 1 000 грн 00 коп. (дата платежу – 11 липня 2016 року), 7 953 грн 64 коп. (дата платежу – 12 жовтня 2017 року), загальна сума яких складає 11 453 грн 64 коп.

Як убачається з розрахунку заборгованості інфляційних втрат, який також додано до позовної заяви, такий проведений за період з березня 2017 року по лютий 2022 року, виходячи зі суми заборгованості згідно рішення суду в розмірі 110 622 грн 65 коп., наростаючим підсумком.

Аналіз змісту судових рішень у справі № 442/8070/14-ц свідчить, що заборгованість за договором кредиту в розмірі 114 122 грн 65 коп. складається з: 46 294 грн 35 коп. - сума заборгованості за кредитом; 47 004 грн 12 коп. – сума заборгованості за відсотками; 3 986 грн 26 коп. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 6 320 грн 01 коп. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 4 055 грн 63 коп. - інфляційні втрати за кредитом; 6 462 грн 28 коп. - інфляційні втрати за відсотками.

Для обрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат позивачем обрано суму в розмірі 110 622 грн 65 коп., яка утворилась внаслідок віднімання від суми заборгованості за договором кредиту, визначеної рішеннями судів суми грошових коштів, погашених відповідачем у червні та липня 2016 року, в загальному розмірі 3 500 грн 00 коп. (114 122, 65 – 3 500,00).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржене рішення відповідає не повністю.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь АТ «Сенс Банк» грошових коштів, нарахованих останнім на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України у зв`язку із невиконанням відповідачем судового рішення про стягнення з нього на користь позивача заборгованості за кредитним договором.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (див., постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16 і № 646/14523/15, постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 липня 2019 року в справі № 905/600/18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року в справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України), а також від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, про те, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Поряд з цим, колегія суддів вважає нерелевантним посилання в апеляційній скарзі на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року в справі № 910/10156/17, оскільки у цій справі було розтлумачено термін «користування чужими коштами», використаний законодавцем в статті 1048 ЦК України, а також надано висновки щодо періоду стягнення таких процентів, а у справі, що переглядається вказані питання не є спірними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц зазначено, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, у якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року в справі № 758/1303/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц зроблено такі правові висновки: «у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочена сума визначена у розмірі 75 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме із 75 000,00 доларів США».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18 викладено такий висновок щодо застосування норм права:

«64. Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

65. Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України».

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що судові рішення у справі № 442/8070/14-ц не є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України, відтак нарахування, передбачені цієї нормою необхідно проводити за обставинами даної справи, виходячи з розміру заборгованості за договором кредиту та заборгованості за відсотками, визначеної рішеннями судів у згаданій цивільній справі, а не виходячи з загального розміру заборгованості за договором кредиту, стягнутої згаданими судовими рішеннями.

При цьому, до бази нарахування не включається сума стягнутого судовими рішеннями у справі № 442/8070/14-ц судового збору в розмірі 1 141 грн 22 коп., пені та інфляційних втрат, як помилково вважає АТ «Сенс Банк» в поданій апеляційній скарзі.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується з аргументом апеляційної скарги щодо безпідставного виключення місцевим судом з бази нарахування грошових коштів в загальному розмірі 11 453 грн 64 коп., сплачених відповідачем на виконання рішення суду, оскільки з розрахунку заборгованості убачається, що з початкового розміру заборгованості, на підставі якого позивачем проводився відповідний розрахунок, виключені суми, сплачені відповідачем до 12 березня 2017 року, а в подальшому з цього розрахунку виключена сума грошових коштів, сплачених відповідачем в жовтні 2017 року, в розмірі 7 953 грн 64 коп.

Таким чином, з набранням у жовтні 2015 законної сили рішенням про стягнення боргу, зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за договором кредиту не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання (грудень 2024 року). Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

При цьому колегія суддів враховує, що розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє грошового зобов`язання боржника, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц вказано, що вона погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року в справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року в справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року в справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року в справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».

З позовом про стягнення нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з березня 2017 року по лютий 2022 року за несвоєчасне виконання рішення суду за 2015 рік АТ «Сенс Банк» звернувся до суду у лютому 2025 року.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 в справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Матеріали справи не містять заяви відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. При цьому карантин на території України встановлено з 12 березня 2020 року (постанова Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (назва в редакції, чинній на дату прийняття) від 11 березня 2020 року № 211).

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню у тому випадку, коли строк позовної давності не сплив на момент встановлення карантину на території України (12 березня 2020 року).

Близькі за змістом висновки викладено в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 та від 26 вересня 2022 року в справі № 372/3235/20.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні на усій її території введено воєнний стан Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102 -IX від 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався.

Проте, відповідно до пункту 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Законом України від 8 листопада 2023 року № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30 січня 2024 року пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в такій редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Воєнний стан діє в Україні і на даний час.

Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні, а починаючи з 30 січня 2024 року перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупинено на строк дії такого стану.

Близький за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2024 року в справі № 337/1294/23 та від 13 листопада 2024 року в справі № 383/1645/23.

При цьому, ураховуючи положення пунктів 12 та 19 Перехідних положень ЦК України, з огляду на період нарахування грошових сум на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України (включно за період трьох років до 12 березня 2020 року) та те, що з цим позовом АТ «Сенс Банк» звернувся до суду у лютому 2025 року, коли перебіг позовної давності був зупинений, підстав для застосування позовної давності до позовних вимог, також немає.

Щодо періоду нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.

В цій частині, суд першої інстанції міркував, що з березня 2020 року по лютий 2022 року позивач не мав права нараховувати проценти річних та інфляційні втрати, оскільки в цей час діяв карантин, який зумовив звільнення від відповідальності позичальників за невиконання грошового зобов`язання, адже згадані нарахування є особливою мірою відповідальності. При цьому суд керувався положення пункту Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з такого.

Так, пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).

Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами Кабінету Міністрів України його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Отже, на період дії карантину (з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року) законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками).

Поряд з цим, нарахування на підставі частини другої статті 625 ЦК України не є неустойкою (штрафом, пенею) у розумінні положень статті 549 цього Кодексу, та яка як убачається з позовної заяви, не заявлена до стягнення у даній справі. Тому, положення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України є незастосовними у даній справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат мають проводитись за період з березня 2017 року по лютий 2022 року, проте виходячи з бази нарахування, до якої включаються сума заборгованості за кредитом в розмірі 93 298 грн 47 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 46 294 грн 35 коп. та заборгованості за відсотками в розмірі 47 004 грн 12 коп., за мінусом сплачених у 2016 році коштів в розмірі 3 500 грн 00 коп., що в кінцевому результаті становить заборгованість в розмірі 89 798 грн 47 коп., яка правильно визначена судом першої інстанції.

Проте, з огляду на період нарахування, визначений у цій постанові, колегія суддів самостійно проводить перерахунок цих нарахувань.

Так, за період з березня 2017 року по вересень 2017 року сума процентів річних становить 1 579 грн 46 коп., а за період з жовтня 2017 року по лютий 2022 року ця сума складає 10 803 грн 52 коп. Всього проценти річних складають 12 382 грн 98 коп.

Відповідно, інфляційні втрати за період з березня 2017 року по вересень 2017 року становлять 7 128 грн 41 коп, а за період з жовтня 2017 року по лютий 2022 року такі складають 32 777 грн 08 коп. Всього інфляційній втрати складають 39 905 грн 49 коп.

Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду, оскаржуване рішення слід змінити, зменшивши суму стягнутої заборгованості, а з метою виконуваності такого, абзац другий резолютивної частини рішення належить викласти в новій редакції, з у рахуванням мотивів цієї постанови, в решті рішення суду слід залишити без змін, і таким чином, апеляційну скаргу задовольнити частково.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на результати розгляду апеляційної скарги, з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 693 грн 25 коп. за розгляд справи судом першої інстанції та 2 539 грн 87 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції, розрахований пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 – 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2025 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в такій редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» 12 382 грн 98 коп. процентів річних та 39 905 грн 49 коп. інфляційних втрат».

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» 1 693 грн 25 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 2 539 грн 87 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2026 року.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: О. М. Ванівський

Р. П. Цяцяк