Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №459/2540/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 459/2540/24 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.

Провадження № 22-ц/811/2893/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Савуляка Р.В., Цяцяка Р.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Огорілко Юрія Володимировича на рішення Шептицького міського суду Львівської області від 07 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином.

В обґрунтування позову вказав, що вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 15.07.2024р. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 30 н.м.д.г., що становить 510 грн. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , у нього були виявлені тілесні ушкодження у вигляді: забою грудної клітки справа, забою попереково-крижового відділу хребта та крововиливів на лівому стегні. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень він змушений був стаціонарно лікуватись та проходити курс лікування, витративши на придбання ліків 6732,98 грн. Зазначав, що він переніс значні душевні хвилювання та страждання, відчував нестерпний біль через отримані травми. Через душевний біль та гнітючі переживання, значно погіршилось його самопочуття, перебував у депресивному стані. Розмір заподіяної моральної шкоди оцінює в сумі 20000 грн.

Оскаржуваним рішенням Шептицького міського суду Львівської області від 07 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15000,00 грн моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 908,40 грн судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 –адвокат Огорілко Юрій Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, які спричинили погіршення його здоров?я, через що він був змушений стаціонарно лікуватись та проходити курс лікування. 30.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до лікаря зі скаргами на біль, обмеження рухів у попереку з іррадіацією у праву ногу, слабість, оніміння у ній, утруднену ходу. 05.09.2025 року звертався на амбулаторний прийом до лікаря-невропатолога ОСОБА_3 з діагнозом: Загострення хронічної вертеброгенної попереко-крижової радикулопатії на грунті кили міжхребцевого диску L24 (стан після дискектомії L24 з формуванням металоспонделодез в 2021 році ) з вираженими больовим синдромом та статико-динамічними порушеннями функції хребта та правої ноги. Витрати на лікування ОСОБА_1 підтверджуються відповідними чеками купівлі лікарських препаратів на суму 6 732,98 грн., які знаходяться в матеріалах справи.

В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, вважаю, що підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000, 00 грн.. Розмір присудженої судом суми є заниженим та не відповідає понесеним моральним стражданням та переживанням понесених Позивачем. Суд першої інстанції не врахував тривалість лікування, який змушений був лікуватись, переніс нестерпний біль після скоєних протиправних дій вчинених ОСОБА_2 , тривалий час відчував гнітючі переживання, приниження честі та гідності у нього значно погіршилось самопочуття, довгий час перебував у депресивному стані.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, суд першої інстанції виходив з того, що вироком суду відповідача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за частиною другою статті 125 КК України, що полягало в умисному заподіянні позивачці умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. Вирок набрав законної сили.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, суд виходив з того, що понесені витрати, на які посилається позивач, не підтверджені належними доказами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що вироком Червоноградського міського суду від 15.07.2024 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 125 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 30 НМДГ, що становить 510 грн.

Як вбачається із вказаного вище вироку, ОСОБА_2 , 22.06.2024 приблизно o 11 годині, перебуваючи на сходовій площадці між поверхом №2 та поверхом АДРЕСА_3 , на ґрунті раптово-виниклих неприязних відносин, вступивши в суперечку, яка переросла в конфлікт з ОСОБА_1 , під час якого діючи умисно, свідомо передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи настання таких для здоров`я останнього, реалізовуючи свій протиправний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень, завдав декілька ударів кулаками обох рук по грудній клітці ОСОБА_1 , та продовжував свої протиправні дії і повторно завдав декілька ударів кулаками обох рук по обличчю та голові останньому, та інших частинах тіла.

Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_2 , у потерпілого ОСОБА_1 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді: забою грудної клітки справа, забою попереково-крижового відділу хребта та крововиливів на лівому стегні.

03.07.2024 позивач звертався на амбулаторний прийом до лікаря-невропатолога ОСОБА_3 з діагнозом: загострення хронічної вертеброгенної попереко-крижової радикулопатії на грунті кили міжхребцевого диску L2-4 з вираженим больовим синдромом та статико-динамічними порушеннями функції хребта та правої ноги та якому призначено медикаментозне лікування, відповідно до довідки, виданої КП «Центральна міська лікарня Червоноградскьої міської ради» №2479 від 09.09.2024.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Зобов`язання із заподіяння шкоди- це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Згідно із положеннями статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні положення відшкодування шкоди визначені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно з ч. 6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Обґрунтовуючи наявність майнової шкоди у розмірі 6732, 98 грн., яка підлягає стягненню з відповідача, ОСОБА_1 посилався на завдання йому тілесних ушкоджень, у зв`язку з чим він звертався за медичною допомогою.

Через де який час, а саме, 15 серпня 2025 року знову звернулась до медичного закладу, де їй рекомендовано лікування і вона змушена була придбавати лікарські засоби.

На підтвердження позовної вимоги про наявність підстав для відшкодування майнової шкоди, позивач надав Лист КП «Центральна міська лікарня Червоноградскьої міської ради» №2479 від 09.09.2024, про те, що 03.07.2024 він звертався на амбулаторний прийом до лікаря-невропатолога ОСОБА_3 , копії чеків про придбання ліків, витяг з історії хвороби №10545 за 2021 рік, виписку №208(22) від 30.08.2024 року.

Відповідно до статей 12, 76, 77 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз вказаних доказів на думку колегії, самі по собі не підтверджує, що між понесеними витратами на лікування ОСОБА_1 і тілесними ушкодженнями, отриманими ним внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 є причинно -наслідковий зв`язок.

Згідно лзапису лікаря приймального відділення від 22.06.2024 року у ОСОБА_1 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді: забою тканин обличчя зліва, внутрітканева гематома с/з правого плеча, забою правого ліктя, садна правої кисті.

Відомостей про те, що після відвідування лікаря ОСОБА_1 виконував рекомендації, спостерігався у лікаря, матеріали справи не містять.

Із листа, виданого виданого КП «Центральна міська лікарня Червоноградскьої міської ради» №2479 від 09.09.2024 вбачається, що 03.07.2024 позивач звертався на амбулаторний прийом до лікаря-невропатолога ОСОБА_3 з діагнозом: загострення хронічної вертеброгенної попереко-крижової радикулопатії на грунті кили міжхребцевого диску L2-4 з вираженим больовим синдромом та статико-динамічними порушеннями функції хребта та правої ноги та якому призначено медикаментозне лікування, відповідно до довідки,

У зазначеному медичному документі відсутні відомості про те, що саме отримана травма у вигляді забою тканин обличчя зліва, внутрітканева гематома с/з правого плеча, забою правого ліктя, садна правої кисті, і як наслідок, перенесений стрес, призвів до загострення хронічної хвороби, придбання ліків, вартість яких він просив стягнути з відповідача.

Зазначені у довідці КП «ЦМЛ ЧМР» від 09.09.2024 лікарські препарати згідно пояснень позивача були видані йому безоплатно.

Суд першої інстанції належно дослідив усі чеки, та вірно вказав, що з частини доданих копій чеків неможливо встановити чи мають дані документи відношення до періоду лікування позивача, оскільки ідентифікувати, визначити дату або лікарський препарат не виявляється за можливе через неякісні копії, до того ж, позивачем не подано витягів з історії хвороби, рецептів на ліки тощо, які б підтвердили конкретні медикаменти прописані лікарем для лікування отриманих тілесних ушкоджень при згаданій події.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно ч. 1-3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно п. 3 постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з пошкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших, негативних наслідків.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Доводи апеляційної скарги про необхідність збільшення суми відшкодування моральної шкоди не спростовують висновків суду та зводяться до переоцінки обставин справи, які були належним чином оцінені судом першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та з визначеним судом до стягнення розміром відшкодування моральної шкоди, оскільки він відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості та є справедливим у даній ситуації.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

у х в а л и в:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Огорілко Юрія Володимировича - залишити без задоволення.

Рішення Шептицького міського суду Львівської області від 07 липня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 04.09.2026 року.

Головуючий: О.М. Ванівський

Судді: Р.В. Савуляк

Р.П. Цяцяк